Півроку реформи "Нова українська школа": перевірено на собі
Вчителі прагнуть бути сучасними і відкритими, діти — дослідниками, яким цікаво ходити на уроки. На старті реформи, у вересні, ми чули гасла на кшталт “НУШ — це школа радості”, “Вчимося граючись”. Нині, майже за півроку після початку, наші кореспонденти, які весь цей час вели в публікаціях Укрінформу свої "батьківські щоденники", вирішили перевірити, наскільки ці гасла працюють, чи дає вже реформа якісь плоди. Ось що розповідають батьки та вчителі.
ІНТЕГРОВАНІ УРОКИ, СУЧАСНІ І ВІДКРИТІ ВЧИТЕЛІ І ДІТИ-ДОСЛІДНИКИ
- Якщо говорити про НУШ як школу радості, про всі оці інтегровані заняття, уроки з ЛЕГО, психологічні ранкові кола, то на прикладі мого сина, який є першачком у пересічній сільській загальноосвітній школі на Закарпатті, - каже Тетяна Когутич, мама Любомира, учня 1 класу Лохівської ЗОШ ім. Юрія Герца, - можу підтвердити, що тут реформа діє.
Розпочнемо із головного постулату НУШ - про “школу радості”. Син справді з радістю туди йде (хіба якщо прихворів або не виспався, то чую вередливе “Не хочу йти до школи!”). Щоправда, зовсім не на уроки (можливо, врешті-решт, від такого поняття як уроки узагалі відійдуть — бо навіть першачки, яких розважають, аби вони не помітили раптом, що вчаться, і не занудьгували, зауважують, що на уроці таки треба якийсь час просто сидіти і слухати). А щодо сина, то він спішить до школи саме через оцей “двіж” - ігри, спілкування з однокласниками та вчителем, і звісно, за новими знаннями та враженнями.
Інтегровані уроки, коли, здавалося б, усе робиться, аби дитина не помітила, що вона — на уроці (тобто, вчилася граючись), мабуть, були видумані саме для мого Любомира — аби непосидючий, він ненароком не засік, що його тут хочуть примусом до науки призвичаїти.
Розклад уроків у сина був дивним, насамперед, для мене — мова про тематичний розподіл за тижнями, за яким, згідно з методикою, навчаються тепер у перших класах. Темою може бути школа, осінь, Новий рік, театр — що завгодно, і під неї підганяється хід звичних уроків, таких як математика, письмо, малювання, музика. Мене, яка звикла до “нормального” шкільного життя (урок-перерва-домашнє завдання-перевірка знань) це трохи напружувало, бо я не бачила тут системи і не уявляла, як у цьому гармидері можна досягнути якогось результату в навчанні. Виявляється, можна: дитина пише, читає і рахує.
Найбільше, звісно, вражав “невідомий” досі мамам шкільний предмет “Я досліджую світ”. Особливо смішило на початку, коли малий приходив зі школи і гордо розповідав усім домашнім: “Я — дослідник!” Тепер уже звикли і просто розпитуємо вдома, що ти сьогодні досліджував, а він розказує про структуру води, наприклад.
Ну, й окремо треба виділити всі оці психологічні задумки НУШ (ранкові кола, куточки настрою тощо), які повинні працювати на те, аби у дитини легко відбулася адаптація до школи. Вони дієві! Дивлячись на мого сина, можу це з упевненістю підтвердити. У нього був довгий період адаптації (наприклад, восени коли він не хотів іти на уроки з перерви і домагався справедливості, щоби за тривалістю їх урівняли, а не щоб перерва 10, а урок — 35 хв). Учительці щоразу доводилося знаходити аргументи, аби він з подвір'я зайшов до класу — і вона їх знаходила, й він ішов на урок. Мене при цьому не викликали до школи і не вимагали розтовкмачити дитині, що він тут, мовляв, уроки зриває. Усе це вдалося подолати за допомогою розмов і жартів. Отже психологічні методики НУШ, повторюся, досягають мети — але тільки тоді, коли вчитель розуміє, як із ними працювати, коли дає потрібний поштовх.
Саме вчителю треба докладати найбільше зусиль, причому, поза робочим часом, аби ця безсистемна, на перший погляд, методика, де граються, розмовляють, дивляться повчальні мультики, співають пісеньки і виготовляють саморобки, давала результат - знання букв, цифр та уміння ними оперувати.
- Порівнюючи своїх першокласників із дітьми, яких навчала в попередні роки, - ділиться спостереженням учитель вищої категорії Лохівської ЗОШ ім. Ю.Герца Ольга Гонак, - я зараз з упевненістю можу сказати, що за методикою НУШ діти дають кращі показники знань. У такий час — ми беремо зараз початок другого півріччя — рідко яка дитина читала, переписувала з книжки в зошит, володіла такою кількістю засвоєної інформації. На початку практики НУШ — ще у вересні — я зізнаюсь, не вірила, що це дасть такий результат, оці інтегровані уроки. А вони дають, ще й який! У нас у класі нема такої дитини, аби не читала. Раніше часто таке було аж до кінця року, і навіть у другому класі. Є сильніші, є слабші діти, але читають усі! Мене саму здивувало, що в першому класі діти можуть стежити — ми читаємо, я перериваю читця, і продовжує хтось інший. Значить, вони уміють концентрувати увагу. Раніше навіть у другому класі важко було цього добитися від окремих дітей. І ще мушу зауважити, що усі оці інтегровані заняття викликають у дітей інтерес до школи. Я постійно їх розпитую, і якось одна дівчинка мені сказала на питання, мовляв, чому ти любиш ходити до школи? “Тому що тут кожен день не такий, як був учора!” Звісно, результат є тоді, коли над цим працюєш — мені доводиться витрачати багато власного часу на пошук матеріалу до уроків, на закачування відео, це втомлює. Але дає результат. І він вражає! - каже вчителька.
НОВІ АВТОРИТЕТИ, ПРАВИЛА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
- Сьогодні Віка заходить у школу з піднятою головою, аби роздивитись все і привітатись з усіма, кого зустріне. Вона швидко роздягається і страшенно хвилюється аби не запізнитись на урок, через це навіть мультики ввечері вимикаються раніше, а не просто тому, що вже пора спати. Розклад уроків вивчено, і вона сама чітко знає, що потрібно покласти до портфелика у середу, наприклад, а що в четвер. Такі зміни помітні батькам неозброєним оком, - розповідає про свій досвід Марина Ключківська — мама першокласниці Віки зі школи у Щасливому (ОНЗ «Щасливський навчально-виховний комплекс»), що біля Києва.
А запустився цей процес із тих перших днів, коли ще на підході до школи Віка міцно стискала мою руку від хвилювання. З кожним днем стискання ставало все слабшим. “Мама, я вже ж доросла, й сама дійти можу”, - почала упевнено говорити мені донька. Змінились і поведінка, і теми для обговорення, і вибір того чи іншого заняття у вільний час, з’явились питання, які раніше були поза увагою... Відчуття власної відповідальності зросло в рази.
До школи єдиними авторитетами для дітей були батьки, а коли першачки переступили поріг школи, з'явилися нові - вчителі, які одразу ввели свої правила у поведінці, навчанні, спілкуванні, аби мати можливість повноцінно виконувати професійні обов'язки — навчати дітей, розвивати в них потрібні навички та вміння.
“Діти стали більш організовані, краще запам’ятовують. Спочатку треба було повторити декілька разів, аби вони почали роботи те, на чому я акцентувала увагу, зараз уже з першого разу більшість приступають до дії. Вони можуть одночасно виконувати кілька завдань, і вже значно складніших, ніж на початку. Вміють себе обслуговувати. Навчились гарно вирізати, малювати фарбами, ліпити з пластиліну, багато встигають, вміють швидко переключатись з одного завдання на інше, особливо це видно на уроці “Я досліджую світ”, який є інтегрованим (тобто допомагає розкрити загальні закономірності, закони, ідеї, теорії і сформувати в дітей цілісну систему уявлень про той чи інший процес, явище, предмет)” - каже наша вчителька Ганна Михайлівна.
Але так само вона акцентує увагу на тому, що навчання, особливо в початковій школі, - це спільна праця вчителя, батьків і дитини. Якщо працює хтось один, або лише дві “сторони”, результат, звичайно, теж буде, але точно нижчий, ніж якби працювали всі разом.
Оскільки діти прийшли до першого класу з різним рівнем знань, це ускладнює роботу вчителя і збільшує роль батьків у навчальному процесі, якщо, наприклад, дитину не готували до школи заздалегідь. Діти, які вже вміли читати хоча б по складах (цьому мало допомогти сумлінне виконання програми дитячого садочка), почувають себе значно впевненіше уже з перших днів у школі. Це дає можливість їм самостійно читати завдання (що, до речі, вимагає програма Нової української школи) і думати над його виконанням. Ті ж діти, які взагалі читати не вміли - у нашому класі таких була майже половина - всі ці завдання сприймали виключно зі слів учителя. Такі першачки більш-менш самостійно вчитись починають лише десь після нового року.
На старті другого семестру в наших першокласників з’явились нові завдання. Зазвичай на тему виділяється одна година. Ганна Михайлівна розповіла, що коли у першому семестрі діти не справлялися з тією чи іншою темою, то вона на ній зупинялась довше аби всі все зрозуміли. Тепер часу на такі “зупинки” буде менше, оскільки на кінець року програма має бути виконана на всі 100%.
Батьків і вчителів у навчальному процесі об'єднують спільні ідеї. Діти мають зростати щасливими і адаптованими до реалій сучасного життя. Не варто забувати і про те, що батьки часом через свої хвилювання і гіперопіку позбавляють дітей можливості відкривати для себе нове. Для дітей прагнуть створити інший світ, ніби кращий, але надто вже не схожий на реальний. І хоча батьки себе в цьому виправдовують, мовляв, світ зараз такий, багато небезпек... Проте, у всьому має бути міра і частка здорового глузду.
Укрінформ
