«Зустріч однокласників» і оптимістична криза середнього віку. Кіно дня

Подібна адаптація вже здійснена в багатьох країнах - здебільшого скандинавських та балтійських. Українська переробка відбулася під керівництвом продюсерів Івана Букрєєва, Романа Мартиненка, Жильвінаса Науйокаса, за участі сценаристів Сергія Суса, Валентна Шпакова, Дмитра Шостака, режисера-постановника Валентина Шпакова та акторів Валерія Харчишина, Андрія Бурима та Олексія Нагрудного у головних ролях.

Це вже не перша адаптації зарубіжного формату до українських умов (до того були «Свінґери» та «Секс і нічого особистого»), і касовий успіх цих стрічок свідчить, що подібна практика має сенс.

Перед тим, як перейти до аналізу українського фільму, варто нагадати сюжет оригіналу. У данській картині йдеться про трьох друзів-однокласників, які одного дня отримують запрошення на зустріч випускників з нагоди 25-річчя закінчення школи.

Нам представляють кожного з персонажів. У першого з них, Нільса, геморой та проблеми із зором, проте чоловік вперто не хоче визнавати своїх проблем. На роботі у нього також не все гаразд, оскільки його дизайнерські рішення видаються застарілими начальству, яке шукає свіжішого погляду на речі.

Другий герой, Томас, - рок-музикант і у цього безліч прихильниць, з якими він має статеві стосунки прямо за кулісами. Водночас у  нього є дівчина, собака та один делікатний недолік, якого Томас соромиться, – він не може мати дітей.

Від третього героя, Андреаса, через двадцять п’ять років шлюбу пішла дружина до 29 річного психотерапевта, у якого пара консультувалася через сімейні проблеми. Андреас ненавидить чоловіків, молодших тридцяти, і  саме їх звинувачує у своїх негараздах.

І ось ці троє досвідчених чоловіків збираються йти на зустріч з випускниками. У кожного з них є відповідне завдання: Нільс має виголосити промову, Томас - заспівати пісню, Андреасу дісталася честь надути кульки. Через свої проблеми Нільс не налаштований на святкування, тому Томас пропонує поїхати на день раніше, десь розслабитися і позитивно налаштуватися на зустріч випускників. Пропозиція приймається і друзі вирушають у свою мандрівку. Такою є зав’язка фільму. Розв’язка стається на вечірці, де кожному з героїв доводиться зустрітися з власними проблемами віч-на-віч.

Данська стрічка дуже добре зроблена у всіх сенсах цього слова: сценарій вміло прописаний, характер кожного з персонажів явлений переконливими мазками, сюжетні лінії доведені до кінця, усі деталі та подробиці працюють на головну тему. Картина має делікатну і дуже точну режисуру, постановникові вдається втриматися на тонкій грані смаку. Ексцентрика у фільмі присутня, проте вона цілком органічна у запропонованих обставинах і вписується до стану, у якому перебувають  герої.

Картина містить багато сцен доволі відвертого характеру – у лазні, у центрі репродуктивного здоров’я, у нічному клубі і, насамкінець, на зустрічі з випускниками. У данській стрічці наявний секс, алкоголь, наркотики і чоловічі тестикули близьким планом. Одним словом, людям, які беруться за адаптацію подібного матеріалу, варто добре поміркувати, чи є сенс взагалі це робити, особливо у країні, консервативно налаштованій до певних тем.

Зрештою, ризикнула достатня кількість людей. У самій Данії вийшло уже два продовження. Бачені мною фінська та естонська адаптації зберігають загальну структуру оригінального фільму і не бояться відвертостей. Ба більше, дехто дуже творчо підходить до окремих епізодів і збільшує обороти, як от фіни, які темі геморою віддали більше екранного часу, ніж це зробили данці.

І ось українська адаптація. Вона не найгірша з усіх. Треба віддати належне авторам картини, які не побоялися зберегти загальну структуру, не вилучаючи епізодів та не уникаючи контраверсійних тем із чоловічим здоров’ям. Дещо автори, звісно, пом’якшили, проте не дуже багато. Сценарна адаптація цілком удалася у комедійній частині, куди були привнесені місцеві жарти, нові обставини та навіть нові ситуації. Вдалою можна назвати і географічну локалізацію: зустріч випускників відбувається у Черкасах, на екрані ми бачимо шлях до Черкас і навіть трохи самого міста, хоч і не дуже багато. Це логічно з огляду на те, що зустрічі випускників в Україні традиційно відбуваються у лютому, а тоді на вулиці не дуже затишно. А ось влітку у Черкасах є на що подивитися.

Акторський склад українського фільму також здебільшого вдалий: Андрій Бурим та Валерій Харчишин фактично зжилися зі своїми персонажами і на екрані виглядають дуже переконливо. Щодо Олексія Нагрудного виникають деякі сумніви. Хоч акторові і сорок чотири роки,  виглядає він на свій вік надзвичайно добре, і буквально випромінює успіх та благополуччя. Він не дуже схожий на чоловіка, який переживає з приводу втрати фізичної форми, зору та власного геморою. І саме завдяки цьому акторові українську картину можна віднести більше до молодіжної комедії з усією її несерйозністю та ексцентрикою, ніж до трагікомедії про кризу середнього віку. Нагрудний переграє у дуже багатьох епізодах, він занадто бадьорий для такої теми.

Комедійному настрою сприяє і динаміка епізодів, і монтаж, і музичний супровід, і дещо поверхова режисура.  Данський фільм був набагато спокійнішим, повільнішим та не таким гучним. І його зав’язка була набагато детальнішою у показі проблем головних героїв. Від самого початку оригінальна картина задавала правильний тон, який поєднував у собі співчуття до героїв із певною долею іронії. Вочевидь, що персонажі мають проблеми, проте вони не є смертельними, як то кажуть, не вони перші – не вони останні.

Натомість українська адаптація, як до того і «Свінґери», і «Секс та нічого особистого» дорослі проблеми намагається звести до підліткового сприймання. Тема фільму, хоч і доволі банальна, проте сама по собі серйозна, її слід такою і показувати, інша річ, як потім її розв’язувати на екрані. Проте у нашому фільмі кризова ситуація змазана, слабко акцентована, натомість на перший план виходить легка комедія. Річ тут, ймовірно, в молодіжній аудиторій кінотеатрів, яка вочевидь не готова до подібної розмови.

І все ж стрічка «Зустріч випускників» - це ще один крок уперед у жанрі української комедії.  І адаптація закордонних форматів – не тільки спосіб заробити відносно легкі гроші, але й подальший відхід від суто радянського підходу до відповідної теми.

Ще дотепер для багатьох людей зразковими фільмами на тему кризи середнього віку залишаються «Осінній марафон», «Афоня» та «Польоти уві сні і наяву»,  до яких можна долучити і більшість пізніших картин Ельдара Рязанова – від «Іронії долі» починаючи.

Річ не тільки у тому,  що щезло життя, яке демонстрували ці фільми, безумовно добре зроблені та актуальні для свого часу. Змістилися акценти. Додалися нові персонажі. Зарубіжні комедії з їхньою відвертістю та брутальністю несуть головне, чого не було у радянському кіно – свободу вибору і свободу бути собою. Бо усі ці сумні сорокарічні радянські чоловіки з усіма їхніми переживаннями та проблемами до кінця так і не могли ні з чим розібратися. Вони бігали по колу, як циркові поні. Теперішнім персонажам це вдається. І це дуже добре. Більшого годі вимагати від популярних жанрів.

Ігор Грабович. Київ

Фото сайту: https://planetakino.ua