Софі Такер. 2. Лоллобриджида королівського розміру

У 2014 р. про американську актрису (співачка, комедіантка, радіоведуча) українського походження Софі Такер режисер Уільям Газецькі (William Gazecki; 1956) зробив шикарну документальну стрічку “Обурлива Софі Такер” (“The Outrageous Sophie Tucker”). Про нашу колишню землячку із глибокою шаною говорили, а дехто навіть пригадував особисті враження: Міккі Руні, Бренда Лі, Чаббі Чекер, Пол Анка. Додаючи власний штрих у незабутній профіль, видатний американський крунер, великий Тоні Беннетт (Anthony Dominick Benedetto; 1926) підсумував:

- Свого часу вона була найбільшою фігурою у шоу-бізнесі.

Ніяк не худорляво приваблива, але за загальним визнанням невідворотньо симпатична, місіс Такер перетворила власний сценічний драйв на зброю масового замилування: якщо біля мікрофону с вами спілкується особистість, це уже подарунок долі. Утім, якщо з вами спілкується ще й дотепна жінка, ви пропали.

Поки не почитав сценарій Сьюзан та Ллойда Екерів далеко немолодий американський кінодокументаліст Уільям Газецькі, він також слабко уявляв, про кого саме йдеться: о, швидкоплинно славо… Утім, коли кіношник переглянув на Youtube репризи “першої леді водевілю” у кавер-виконанні Бетт Мідлер, однієї з найпалкіших шанувальниць нашої землячки, лауреат кінопремії “News & Documentary Emmy Award” (1997) узявся за картину “Обурлива Софі Такер”. Робота над стрічкою на 96 хвилин тривала чотири роки, за цей час Уільям Газецькі на зубок вивчив усі 400 пожовклих газетних вирізок про непросту долю та творчу кар’єру “Останньої з гарячих матусь”. Отже, як казала з естради ота колоритна гладуха:

- Повернімося до щасливих днів, коли Мертве море було ледь хворим.

***

Отже, у 1914 р. лоллобриджида королівського розміру Софі Такер (Sophie Tucker; справжнє ім’я Софія Карлівна Калиш; 1887-1966) виступила у водевільній виставі “Palace Theatre” в Нью-Йорку і відтоді щоразу під незмінні овації виконувала пісні в стилі джаз і регтайм. Слухачеві Соня Калиш запам’яталася безліччю комічних пісень. Світ бурхливо змінювався, громіздкі програми вар’єте не встигали за часом, ставилися дорогим коштом, боляче били по кишені простого глядача. Тим часом сучасності хотілося, аби хтось із нею говорив по душах, у камерній аудиторії, людською мовою, на рівних, бо по-справжньому розумів болі та радощі рядового американця.

Логічно розвиваючи власний сценічний образ, у 1921 р. Софі Такер запросила до співпраці піаніста та композитора Теда Шапіро (Ted Shapiro; 1899-1980). Він став не лише акомпаніатором, але й музичним режисером творчих вистав солістки. Пустували вони, матінко моя рідна!... Бо роль концертмейстера не обмежувалася складанням пісень і фортепіанним супроводом. У перервах між музичними номерами партнери влаштовували справжні іронічні баттли, розважаючи аудиторію дотепними діалогами, взаємним глузуванням, навіть глумом. Як вона по секрету повідомила:

- Успіх у шоу-бізнесі залежить від вашого вміння заводити і зберігати друзів.

До вашого відома, Тед Шапіро не був таким собі творчим жебраком із Великого Яблука, хто кидається на перший-ліпший ангажемент. Його вважали шановним учасником “Tin Pan Alley” - творчої спілки музичних видавців та композиторів Нью-Йорка, які домінували у популярній музиці Сполучених Штатів наприкінці XIX-XX століття. Перш ніж здибатися з нашою землячкою, він акомпанував американським зіркам водевільної сцени, як-то: Нора Байес (Nora Bayes; 1880-1928) та Єва Танґуей (Eva Tanguay; 1878-1947); першу сучасники називали “дівчина, котра навчила водевіль заробляти” (їй першій за тиждень сплатити гонорар у розмірі $2500), другу - “дівчина, котра зробила водевіль знаменитим”.

Такі-то справи.

***

У середині 1920-х рр. доволі переконливо Софі Такер перейшла у вищу лігу американських артистів - і більше не мало значення, йдеться, про комедіантів, водевіль чи бурлеск. З-поміж її нових подруг засяяли зірки раннього джазу - співачка, танцівниця і піаністка Мамі Сміт (Mamie Smith; 1883-1946), котра стала першою в історії блюзу афроамериканою, яка у 1920 р. записала платівку, та актриса і співачка Етель Уотерс (Ethel Waters; 1896-1977), котра у 1962 р. першою з афроамериканок номінувалася на премію “Еmmy Awards”.

Саме ті колоритні дами ввели Софі Такер у світ американського джазу. Від них Софі перебрала вокальну традицію, швидко перетворившись на одну із перших співачок, які білу аудиторію, звиклу до легковажних водевілів, знайомили із сучасним негритянським джазом. Потужний, приджазовий голос колоритної білої гладухи у численних піснях залунав у кінофільмах, що й склало пульсуюче серце її великого успіху.

Можна іронізувати із невибагливого гумору, кепкувати над дешевою популярністю, піднімати на кпини не гідний уваги жанр зубоскальства, але за якихось дві декади Софі Такер перетворилася на найсліпучішу зірку 1920-х рр. по обидва боки Атлантики. Лише такий факт: у 1926 р. у лондонському “The London Palladium”, розташованому на Ерґілл-стріт, 8, в районі Сохо, етнічна українка виступила перед англійським королем Ґеорґом V та його дружиною, королевою Мері. Почав за традицією глузливо баламутити англійський рецензент, однак, перед явищем розгубився, хлюпнув захопленням і ось як звітував про шоу гастролерки:

- У якомусь затрапезному халаті, із зачіскою у жахливих буклях, поцяцькована довгими низками орхідей постала вона перед публікою такою сяючою та натхненою актрисою, що її щира любов до аудиторії негайно повернулася потужними хвилями симпатій.

Між іншим, за місяць Софі Такер зняла корону європейського успіху у королівському колі та заспівала для в’язнів каліфорнійської буцегарні.

***

Через п’ятнадцять років перезаписаний у супроводі біг-бенду під керуванням відомого американського джазмена Теда Льюїса (Ted Lewis; 1890-1971) її хіт “Some Of These Days” (“Одного дня”) у продаж надійшов 23 листопада 1926 р., упродовж п’яти тижнів був у Сполучених Штатах №1, на платівках зробив тираж 1 млн. копій. Україна мусить знати своїх героїв.

Софі Такер була завжди гострою на язик, бо розуміла вік і стать, багатіїв і бідаків, можновладців та скривджених. Порад вона, як правило, не видавала (безкоштовно), а здавалося, наче здаля спостерігає за сучасними їй співплемінниками:

- Від народження до 18 років дівчині потрібні порядні батьки, від 18 до 35 - гарна врода, від 35 до 55 – яскрава індивідуальність, а з 55 років - готівкові гроші.

У смаках публіки зокрема і в американському суспільстві взагалі тривали незворотні процеси. Під тиском джазу та розвою мюзиклів на Бродвеї водевіль буквально на очах занепадав. Пригадуючи їхню фінальну виставу у нью-йоркському залі “E.F.Albee’s Palace”, що належав найвпливовішому в США імпресаріо водевілів Едварду Ф.Альбі (Edward Franklin Albee; 1857-1930), вона сумно констатувала:

- Загальновідомо, що цей театр закриється, а його місце у шоу-бізнесі назавжди загарбають. Нагальна потреба діяти! Колишній палац, який ще днями називали театральною сценою, перетворився на стічну канаву. Чуєте, як він тхне? Це спонукає до дії. Здається, я нарешті готова дати глядачам нову ідею: чим проросте вчорашній день? У нас є завтра. Коли ти співаєш, ти дихаєш атмосферою, відчуваєш, як змінюється аудиторія. Морок поволі розвіюється, Дух, що колись звеличував Палац, дух, що ярмаркові балагани перетворював на знамениті водевільні театри, повертається по цілому світові. І це те, що під силу зробити справжньому артисту.

Утім, нема де правди діти, лише вона, дочка емігрантів із України, швидко дала собі раду… У 1920-х рр. у Сполучених Штатах саме наша колишня землячка була і залишалася хедлайнером будь-яких концертів. Ніхто навіть не наважувався вголос запитати, чому “перша леді водевілю” отримує найвищі гонорари та виступає на найкращих театральних сценах країни.

***

Одна з небагатьох актрис свого часу Софі Такер встигла відчути епоху і знайти в новім часі власне місце. Радіостудія та знімальний майданчик стали для неї театральними підмостками. Доволі логічно, актрису оригінального жанру відкрив для себе кінематограф. Ще у 1929 р. був знятий кіномюзикл “Honky Tonk” (“Задрипаний бар”), де головну роль вперше виконала дочка емігрантів з України Софі Такер.

Її героїня - Софі Леонард, за сценарієм працювала танцівницею у хонкі-тонк-барі, аби заробити дочці на освіту в Європі. Ось чому від рідної дитини дешева повія тримала в таємниці власну професію. Коли дочка, здобувши освіту, повернулася в Сполучені Штати, то дізналася, чим на справді на життя всі ці роки заробляла мати. Освічена пані розірвала всілякі стосунки, чим розбила материнське серце. На сьогодні картина вважається загубленою, проте зберіглася пісня “Деякі із цих днів” у виконанні Софі Такер. На Youtube, звісно, є - матимете хіть, почуєте.

Затим Софі Такер зіграла низку комічних ролей у доброму десятку художніх стрічок, а саме: “Gay Love” (“Весела любов”; 1934), “Paramount Headliner: Broadway Highlights No.1” (“Хедлайнер Парамаунт: Ті, хто сяяли на Бродвеї №1”; 1935), “Broadway Melody Of 1938” (“Бродвейські мелодії 1938-го”; 1937), “Thoroughbreds Don’t Cry” (“Чистокровки не плачуть”; 1937), “Follow The Boys” (“Йдучи за хлопцями”; 1944), “Sensations Of 1945” (“Сенсації 1945-го”; 1944), “Screen Snapshots: The Great Showman” (“Світлини з екрану: Найбільший шоумен”; 1950), “Screen Snapshots: Hollywood’s Great” (“Світлини з екрану: Найвидатніший у Голлівуді”; 1952), “Entertainers” (“Артисти”; епізод; 1953), “The Heart Of Show Business” (“У серці шоу-бізнесу”; епізод; 1957), “The Joker Is Wild” (“Дикий джокер”; 1957).

Вона і незчулась, як колишнє худорляве дівча-офіціантка з тацею в одній руці та мікрофоном і в іншій, перетворилася на знану марнотратницю. Пресі “Остання з гарячих матусь” нахвалялася, що її сценічні костюми зробити більш розкішними просто неможливо. Один із таких складали сукні із тканини, гаптованої нитками 24-каратного золота, білосніжне норкове манто і діамантова діадема. У тому ж інтерв’ю Софі Такер роздратувала найближчих конкуренток, мовляв, з кожного гонорару за виступ вона $25-50 тис витрачає на нові пісні та костюми.

***

Хоча горобців вона не лічила, ґав не ловила, витрішки не купувала, байдики не била, - роки давалися взнаки. Пік слави “Останньої з гарячих матусь” припав на 1930-ті рр., коли після руїни Великої Депресії народ так потребував світла у віконці. Не легко було знову знайти потрібне місце, поки Софі Такер не звернулася до шоу в нічних клубах. Лише-но вони вдвох знайшли одне одного, комедіантка стрімко повернулася на вершину популярності. Інтимна атмосфера і безпосередній зв’язок між артистом і аудиторією найточніше відповідали жанру її виступів. “Остання з гарячих матусь” повернулася на сьоме небо, бо знову мала можливість говорити, що вважала за потрібне, і співати, шо болить на душі.

Розширюючи аудиторію до національних масштабів, к 1938-1939 рр. Софі Такер вела власне 15-хвилинне радіошоу “The Roi-Tan Program With Sophie Tucker”, яке в ефір на каналі “CBS” виходило щотижня: понеділок, середа, п’ятниця - і користувалося шаленою популярністю.

У 1945 р. улюблена актриса опублікувала автобіографію, що дістала назву за титулом її найбільшого хіта “Some Оf These Days” (“Деякі з цих днів”).

З-поміж добрих знайомих сяяли не весільні генерали, а діючі президенти США, яких за прізвищами можна назвати аж сім. У пресі пістрявіли її світлини із селебрітіс: сліпоглуха письменниця Хелен Адам Келлер, міністр закордонних справ Ізраїлю Ґолда Меїр, чемпіон чемпіонів, боксер Роккі Марчіано. Як це не дивно пролунає, але тільки Софі Такер могла одночасно приятелювати із відомим на всю Америку ґанґстером Аль Капоне та… очільником ФБР Дж. Едґаром Ґувером.

Зокрема, перший надіслав співачці телеграму, коли лоллобриджида королівського розміру почала серію концертів в одному з його нічних клубів:

- Ввечері вони ліпше виглядають - або!

***

Отож заборонених тем для її виступів не існувало. Годі дивуватися, що у своїх піснях вона часто порушувала еротичні теми. Солоних жартів Америка ніколи не цуралася, але були вони у вустах Софі не на межі фолу, а на глибині підтексту. Ось як, зокрема, цей; він має виразну алюзією із притчею Конфуція про чайник і чайні чашки. Лише одна попередня увага. Навіть у віці 70 років Софі Такер сцени не полишила і тішила дорослу аудиторію гумором із перцем. Відомий авторський цикл її мініатюр про походеньки та пригоди її уявного бойфренда на ім’я Ейб. Був той її однолітком та потрапляв у різні тарапати.

Не переказуватиму всю сценку, а лише колізію…

- Одного дня мій Ейб узявся скімлити і нарікати:

- Ти така млява, повільна - ледве ворушишся у ліжку… Остобісило мені чекати на тебе - мабуть, візьму молодшу коханку, років тридцяти!

- Уперед, - кажу я Ейбу. – Бери, любчику, але пам’ятай, я теж виберу тридцятирічного джиґуна!

- Домовилися, - каже він. А я насамкінець:

- Тільки май на увазі, що тридцять входить у сімдесят набагато більше разів, ніж сімдесят - у тридцять!

***

Де б не з’являлася весела гладуха, скрізь “Остання з гарячих матусь” залишалася душею компанії. Байдуже було, тринькає вона сотні тисяч баксів на азартні ігри, чи переказує мільйони доларів на доброчинність - усе робилося щиро і щедро... Зокрема усе життя вона фінансово підтримувала “Hebrew Home” (“Єврейський дім”), благодійний будинок для людей похилого віку в Хартфорді, яким до самої смерті в 1925 р. опікувалася її мати Дженні Абуза. Не випадково, у 1938 р. Софі Такер стала президентом Американської федерації акторських профспілок. Для неї єврейський принцип цедек (справедливість, щоденна благодійність та добра воля до інших) не був напускним, а тим паче - порожнім звуком.

У 1945 р. актриса заснувала Фонд Софі Такер (Sophie Tucker Foundation), вкладаючи час, зусилля та кошти в екуменічну розбудову світу. Підтримувала вона також і Єврейську театральну ґільдію (Jewish Theatrical Guild), членом якої майстриня залишалася до кінця життя, Негритянську ґільдію акторів (Negro Actors Guild) та Ґільдію католицьких акторів (Catholic Actors Guild), а ще - Меморіальну лікарню Уілла Роджерса (Will Rogers Memorial Hospital), Фонд сприяння кінематографу (Motion Picture Relief Fund), численні синагоги, клініки, будинки для людей похилого віку.

У 1955 р. її Фундація заснувала іменні стипендії Софі Такер, що надавалися кращим студентам Брандейського університету (Brandeis University) у місті Уолтем, Массачусетс. Коли цього потребувала ситуація, фінансово актриса допомагала зміцніти Ізраїльські державні облігації. Під час першої із поїздок до Ізраїлю під містечком Бет-Шемеші на Іудейських горах у 1959 р. вона заснувала Молодіжний центр Софі Такер (Sophie Tucker Youth Center). За два роки “Моя єврейська матуся” спонсорувала інший молодіжний центр, кібуц Беєрі в північній частині Неґева поблизу Ґаази. У 1962 р. її коштом біля Бет-Шемеші виріс амфітеатр та з’явився молодий іменний ліс (Sophie Tucker Forest).

«Господи, вкажи мені путі Твої і навчи мене стежок Твоїх», - можливо ці рядки колись вона і повторювала, не знаю... Але настав час, і газета “New York Times” повідомила, що протягом шести десятиліть творчої кар’єри, Софі Такер - Соня Калиш із подільської України пожертвувала більше як $4 млн на доброчинність.

***

Аби уявити собі популярність розумної та іронічної актриси, слід пригадати факт. Коли у 1962 р. у Сполучених Штатах провели опитування:

- Кого ви уявляєте, коли чуєте ім’я “Софі”? - 95 відсотків американців відповіли:

- Звичайне, місіс Такер!

Та що там янкі!?!

На знаменитому благодійному концерті “Royal Command Performance” (“Виступ перед Королівською родиною”; 1963) перед англійською королевою виступали “The Beatles”. І, перш ніж виконати пісню “Till There Was You” (“Доки там не з’явилася ти”), Пол Маккартні, жартуючи, оголосив:

- Ваша Величність, наступна пісня буде повільніша. Вона із мюзиклу “Продавець музики” (“The Music Man”; 1957), а написала її наша улюблена американська група “Sophie Tucker”.

Ой, і веселун і дотепник був колись отой Макка!

Софі Такер насправді - то американська співачка, “Остання з гарячих матусь”, із якою юного басиста та співака із ліверпульської четвірки ще у підлітковому віці познайомила старша кузина музиканта з боку матері - Елізабет Данер (Elizabeth Danher).

Такі-то справи.

Між іншим, кавер-версію “Till There Was You” британський квартет не лише вмістив на альбомах - “With The Beatles” (Великобританія; 1963) і “Meet The Beatles!” (США; 1964), але й виконав на американському телебаченні, коли 9 лютого 1964 р. вперше потрапив на телешоу Еда Саллівана. Та, якщо залишатися до кінця відвертими, пісню все-таки написав американський композитор… Мередіт Уїлсон (Meredith Willson; 1902-1984), а виконувала її найкраще, - принаймні ліпше за Пеггі Лі, - емігрантка з України Соня Калиш.

***

У чому полягав секрет такої стабільної, а головне - шаленої, популярності Софі Такер? Більшість корінних американців, білих артистів, не в першому коліні добірних англосаксів, сушили мізки над цим феноменом.

Тим часом Соня Калиш глибоко розуміла американську аудиторію, націю складену із знедолених іммігрантів. Артистка тонко відчувала, що саме і кому в цей вечір вона заспіває та в діалогах скаже.

Даруйте за делікатну тему, але в Сполучених Щтатах антисемітизм ніхто ніколи не відміняв. Тим часом однією з найбільш відомих пісень Софі Такер була і залишалася… “My Yiddishe Momme” (“Моя єврейська матуся”), написана в 1925 р. колишнім росіянином із міста Братська, польським євреєм, американським поетом і сценаристом Джеком Йєлленом (Jack Yellen; власне - Jacek Jeleń; 1892-1991), хто малу батьківщину вимушено полишив у п’ять років.

Та пронизлива пісня, в якій бриніла туга співачки за своєю померлою матінкою, доволі швидко зажила шаленої популярності, особливо - у великих американських містах, де скупчено мешкала єврейська діаспора. Тим часом Софі Такер чітко давала собі звіт, що до смаку твір не припаде всім слухачам. Отож солістка виважено вирішувала, коли саме “Мою єврейську матусю” варто виконувати, а коли - ні.

***

Американська розважливість в ній завжди органічно поєднувалася із єврейською хуцпою (своєрідна гордість, що викликає бажання діяти, без остраху виявити недостатню підготовленість або нездатність), помноженими на український гумор. Це їй належав афоризм:

- Секрет довголіття полягає в тому, щоби не переставати дихати.

І жити Софі Такер продовжувала так, як пургувала біля мікрофону.

Записувалися популярні пісні: “The Man I Love” (“Мій коханий”), “My Pet” (“Моя домашня тваринка”), “I Don’t Want To Get Thin” (“Не хочу гладшати”), “Nobody Loves A Fat Girl, But Oh How a Fat Girl Can Love” (“Нхто не любить гладуху, але як гладуха вміє кохати”) і таке інше.

Із року в рік лунали нові комічні номери, розцяцьковані оригінальними жартами на злободенні теми. На антені з’являлися популярні радіошоу “першої леді водевілю”.

Майже декаду, у 1950-1960-х рр., аж до самої смерті, Софі Такер активно виступала на телебаченні в авторському шоу “The First Lady Оf Show Business”.

І… повсякчас давала прикурити.

А потім, здалося, вона навіть зазирнула у майбутнє. Бо якось зненацька постали пісні абсолютно нового репертуару! Зокрема йдеться про “I’m The 3-D Mama With The Big Wide Screen” (“Я - 3-D матуся із широкоформатним екраном”), “I May Be Getting Older Every Day (But Younger Every Night)” (“Я можу старішати щодня, але молодшаю щоночі)”, в яких гумористично бриніли думки щодо вікових проблем, фізичних розмірів та ґендерних стереотипів на жіночу сексуальність, подані слухачеві як протиотрута пуританській моралі.

Якось логічно і без зайвого пієтету було сприйнято той факт, що 15 квітня 1963 р. у “Winter Garden Theatre” на Бродвеї стартувала прем’єра мюзиклу “Софі” (“Sophie”), створеного за фактами раннього періоду її житті, до 1922 р. Центральну партію шоу виконала актриса Лібі Стайґер (Elizabeth Anne Staiger; 1928).

Нічого від колег по цеху чи початкуючих артистів вона не приховувала:

- Успіх у шоу-бізнесі залежить від вашого вміння заводити знайомства з людьми та залишатися з ними друзями.

***

До останку Софі Такер продовжувала активне творче життя. У 1962 р. “перша леді шоу-бізнесу” виступала у благодійному телешоу “Тhe Royal Variety Performance” (“Концерт у Королівському вар’єте”), що відбувалося під патронатом Королеви, за обов’язкової участі всіх членів Королівської родини та транслювалося на Бі-бі-сі. Ще за юності вона збагнула, як саме працює шоу-бізнес.

- Коли два або більше місяці ви виступаєте в одному місті, це примушує вас повністю оновити матеріал та виконувати лише нові пісні. Якщо люди платять свої гроші, щоб побачити і почути Софі Такер, вони не бажають чути ту саму платівку і бачити ту саму сукню.

Із жовтня 1965 р. Софі Такер, за власним визначенням - “American King-Sized Lollabrigida” (“американського кінг-сайзу Лоллобриджида”), стала окрасою шоу Еда Саллівана, що транслювалось у кольоровій версії. В інтерв’ю вона зізналася:

- Ніколи, жодного разу у житті я не заспівала жодної пісні, аби чимось шокувати слухача. Мої “гарячі номери”, солоні за слівцем, написані так і про те, що у реальному житті завжди і скрізь трапляється з мільйонами простих людей.

В останній для актриси телевізійній програмі вона виконала три пісні - “Give My Regards To Broadway” (“Передай мої вітання Бродвею”), “Louise” (“Луїза”) та власну візитівку “Some Of These Days” (“Одного дня”).

- Одного дня ти сумуватимеш за мною, / Одного дня ти станеш геть самотнім. / Ти сумуватимеш за обіймами моїми, за тим, що знехтував моїми поцілунками. / Тобі так стане прикро, коли піду я. / Відтоді питимеш самотність ти, згадуючи лише мене, / Бо знаєш, любий, отримав ти все те, чого бажав. / Коли лишав мене ти, чи знав, як засмутить мене той вчинок? / Тепер чекай самотності, мій любий, одного дня.

Останнім для Софі Такер став живий виступ, що відбувся у відомому нічному клубі “LQ” (“Latin Quarter”), на нью-йоркській Лексінгтон Авеню, 511, буквально за кілька тижнів до смерті.

***

Кажуть, найбільше людей приваблювала саме особистість актриси із громоподібним голосом - талановита, іронічна, харизматична, приязна і щира.

Спілкуєшся із такою, наче сам собі кажеш:

- Усе буде добре, друже.

Із особливими порадами такі в душу не лізуть, хоча можуть, чи то жартома, чи то серйозно, чи просто знічев’я бовкнути:

- І бідною, і багатою я пожила. Ото скажу я вам, пані і панове: друге - набагато краще.

Такою, величною і величезною, вона пішла з життя. Спілкуючись із журналістом газети “New York Times” після смерті безжурної актриси її особистий агент Ейб Ластфогель (Abraham Isaac “Abe” Lastfogel; 1898-1984) сказав так:

- Софі була велетнем. Вона була неповторною. Справжньою великою зіркою, якою залишалася впродовж свого життя. Її творчість та готовність допомогти тим, хто цього справді потребував, запам'ятаються на довгі роки.

***

Готуючи цей есей, я спеціально замовив книжку “Some Of These Days” (“Одного дня”; 1945) Соні Калиш з подільської України. Було цікаво дізнатися, як автобіографічні мемуари лоллобриджиди королівського розміру, опубліковані в нью-йоркському видавництві “The Country Life Press”, - закінчуються.

І що я побачив, коли прочитав?

Ось вона, Софі Такер сидить на канапі, гризе олівця; на колінцях якась груба книжка і чистий аркуш паперу:

- Розповіла я вам про “ремесло”, тобто про акторство. Це те, чим я пишаюся. У нього велика, славетна традиція. Бути в ньому, значить, тяжко працювати. Писати книжки - справа теж не з нелегких. Така, що ніколи не закінчується. Ото сиджу я, втупившись у стелю, доїдаю олівець, схилившись на чистим аркушем паперу, аж раптом до кімнати ступив Луї Соболь (Louis Sobol; актор, продюсер та театральний оглядач з Херсонської губернії; 1898-1986. - О.Р.).

- У чім справа, Софочко?

Я пояснила, мовляв, намагаюся закінчити написану книгу, а він на це:

- Це доволі просто. Напиши так:

ДАЛІ БУДЕ.

Олександр Рудяченко. Київ