Восени минулого року Укрінформ відкрив японську версію свого новинного сайту. Її редактором став Хірано Такаші, який закінчив магістратуру факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, потім працював викладачем японської мови і дипломатом Посольства Японії в Україні.

Фотографія — захоплення Такаші Хірано з юного віку. Одного часу він працював фотографом у Токіо. У 2008 році отримав нагороду Merit Award на фотоконкурсі Epson Color Imaging Contest. Під час перебування в Україні він не полишає своє хобі. Зараз у креативному просторі IZONE проходить персональна виставка Такаші Хірано "Бабуся Ацуко" фотографій його рідної та любимої людини, яку він фотографував протягом майже двох десятиліть, до самої смерті.

Головний редактор фотовідеослужби Укрінформу Олександр Ляпін побував на виставці Такаші. Ось як він побачив творчість колеги:

«Хірано Такаші – любитель інтимної фотографії. Він дуже близько підбирається до своєї моделі і намагається зафіксувати її життя до дрібниць. Його прийоми зближення – прості та ефективні. Він милується, знайомиться, розмовляє, викликає довіру і знімає. Модель дозволяє це робити або не дозволяє – все залежить від того, наскільки фотограф зміг її привернути до себе.

Але сенс фотографії Хірано – не у простому спокушанні об'єкта, який викликав у нього інтерес. Фотограф фіксує своє відчуття краси, яке виникло при погляді на людину. Він намагається зняти так, щоб фотографія через деякий час викликала спогад про це відчуття і змусила пережити його знову.

Краса для Такаші – це любов, любов підсилює відчуття прекрасного, яке воскрешає минуле у всіх деталях. А фотографія, власне, й існує для того, щоб постійно ловити любов і перебувати у відчутті краси.

Якщо є пам'ять, є краса. Фотографії – як закладки у книзі людського буття. Якщо немає фотографії, немає пам'яті, немає життя. Зникають обличчя рідних людей, втрачається зв'язок з минулим, час, що спливає, залишає по собі порожнечу.

І Хірано Такаші ніколи не розлучається з фотоапаратом, він пише об'єктивом щоденник свого часу, який витікає в розсіяне світло. Цей щоденник дуже особистий і таємничий, хоч і відкритий для очей кожного.

У Києві у виставковому просторі IZONE Хірано Такаші представив свій черговий документальний проект про свою бабусю «Бабуся Ацуко».

Фотограф розумів, що це прощальний репортаж і намагався зафіксувати якомога більше приємних моментів, коли члени його сім'ї були найбільш близькі один до одного.

Моменти трапези, наприклад, – найбільш інтимного дійства, яке Хірано смакує, – він демонструє часто і нав'язливо.

Перемішує знімки, розповідає про останню подорож бабусі по місцевості, фотографується з нею на тлі гори, зворушливо спостерігає, як бабуся Ацуко прощається з квітучою сакурою...

Свою присутність фотограф підкреслює власною простягнутою рукою в кадрі. Він торкається бабусі – і фотографічний дотик має згодом, через якийсь час, викликати тактильні спогади, доповнюючи і збагачуючи чуттєві, візуальні реакції пам'яті.

Фотограф занурюється в очищену часом хмара краси, а значить – любові, яке оточує глядача. Але все ж це історія про смерть. Є урна з прахом, пам'ятник. Однак навколо розпустилися неймовірні квіти, довірливі комахи гріються на руці, діти з цікавістю розглядають поховання.

І стає легко на серці – смерті немає. Є тільки любов і краса, які нікуди не зникають, а ховаються у фотографіях, щоб постійно вриватися в мозок світлим вибухом і не дозволяти заснути тендітній пам'яті.

Але для чого нам ця дивна, неймовірно особиста, інтимна розповідь про стосунки у родині Хірано Такаші? Та, напевно, для того, щоб зайвий раз відчути банальну істину – ми люди. І кожна прожита мить має величезну цінність, і нікого ніколи не можна забувати»...

Укрінформ
Фото – Хірано Такаші, фото з виставки Михайла Глубокого