1 квітня з Глазовим: Смійтесь, друзі, на здоров`я

Буцімто невибагливі на «естецький» слух гуморески роблять людей щасливішими і звільняють їх від страху. Звичайно, цю книжку адресовано передовсім дорослим, але такі розділи, як «Де беруться діти» та багато інших гуморесок з радістю читаються уже кількома поколіннями школярів. У цій книжці уперше зібрано найкращі твори Майстра сміху з усіх періодів його творчості.

Гумор Павла Прокоповича — доброзичливий, веселодайний. Його байкам притаманні дотепність і влучність. Чимало байок та мініатюр мають риси народного анекдоту. Гуморески Глазового - життєві, тому і зробили його легендою ще за життя. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. 

ПРОСТО СЛУХАЙ:

ПРОСТО ЧИТАЙ:

Кухлик

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші - не мина жодної крамниці.

Попросив він:

- Покажіть кухлик той, що з краю.-

Продавщиця:

- Что? Чево? Я нє панімаю.

Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

- На Вкраїні живете й не знаєте мови.-

Продавщиця теж була гостра та бідова.

- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

Прогноз погоди

Рада була, радесенька бабуся Федора,

Як їй радіо у хату провели учора.

Увечері репродуктор мовив громогласно:

— Завтра опадів не буде, сухо буде, ясно...—

Баба встала пораненьку, вийшла на подвір'я

І розклала на ряднині, щоб сушилось, пір'я.

Сонце встало, як умите, йде все вище й вище.

Раптом дощ як уперіщить, вітер як засвище!

Підхопило пір'я з двору й потаскало вгору.

Це як громом оглушило стареньку Федору.

— А казало ж: без опадів...

А казало ж: сухо...—

Взяла вона репродуктор, як кота, за вухо,

Прив'язала до ломаки й вистромила з хати.

— Мокни і ти, окаянний, щоб знав, як брехати!

Залізний характер

— Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,

Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,

Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.

В цьому треба розібратись, громадяни любі.

Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу

Натопталось душ п'ятнадцять женського народу.

Треба місцем поступитись. А кому охота?

Ти стоятимеш, а сяде тютя жовторота.

Я до публіки й звернувся: "Женщини і дами!

Хто найстарша і найтовща буде тут між вами?"

Всі мовчать, як без'язикі, мов заклало вуха.

Я й кивнув одній бабусі: "Йди сідай, старуха!"

А вона попалась, видно, із єхідних штучок.

"Та сиди вже там, — говорить, — теж мені онучок".

Я до іншої звертаюсь благородно й чітко:

"Ви, по-моєму, найтовща. Йдіть сідайте, тітко".

А вона стоїть, як скеля, наче й не до неї.

Не оцінює культури й чемності моєї.

Я до третьої заходжу з іншого вже краю.

"Вам, мамашо, скільки років стукнуло?" — питаю.

А вона скривилась гірко і сказала строго:

"То тебе об стінку лобом стукнули малого!"

Як почув таку я фразу, сів на місце зразу.

Більше женщинам я місця не давав ні разу.

І мене тепер не стягне найсильніший трактор.

Ми, мужчини, теж умієм показать характер.

Шпаргалка

Готувався виступати на нараді бюрократ.

Добирав для нього дані цілий тиждень апарат.

Він увечері шпаргалку прочитав, пробубонів

І засунув у кишеню габардинових штанів.

Вранці вийшов на трибуну, набурмосився, як біс.

Звичним рухом у кишеню за шпаргалкою поліз.

Лапав, мацав, нагинався, руку сунув аж до дна:

Що за диво? Де шпаргалка? Де поділася вона?

Бюрократ водички випив, щоб звучав сильніше бас,

І сказав: — Нові успєхи, безусловно, є у нас.

А чи сильні ті успєхи, чи внушительні вони,

Доложити вам не можу, бо надів не ті штани.

Батькова наука

Водить батько зоопарком

Хлопчика малого.

— Ти ж уважно придивляйся,

Поучає строго. —

Он двогорбий верблюдяра,

Корабель пустині.

Бач, у нього, дармоїда,

Два горби на спині.

Він до їжі як дорветься,

То вже не зіває:

Сам по горло нажереться

І в горби напхає.

О, дивися! Став на ноги,

До бар’єру суне...

Можеш, синку, дулю дати —

Ось побачиш, плюне!

А хлопчина рад старатись!

Роздражнив тварину,

Тицьнув дулю й заховався

Батькові за спину.

Як крутнеться та як плюне

Бісова худоба!

Заліпило батьку очі,

Заплювало лоба.

Батько хлопця смик за вухо,

Потім за волосся.

— Ну яке ж ти стерво, — каже, —

В кого ти вдалося?

Марків список

Марко гроші позичає — голубом туркоче,

А позичить — зволікає, віддавать не хоче.

Раз його один знайомий здибав та й питає:

— Ти коли повернеш гроші? Рік уже минає. —

Марко зсунув капелюха, схожого на миску.

— Зараз, — каже, — подивлюся, чи ти є у списку. —

Взяв блокнотик, посміхнувся і сказав ласкаво:

— Є у списку, не хвилюйся, поверну, їй-право.

Через рік знайомий Марка знов зустрів у парку.

— Ти коли повернеш гроші? Май же совість, Марку!

Хитрий Марко крутить носом, схожим на редиску.

— Зараз, — каже, — подивлюся, чи ти є у списку.

— Це ганьба, — скипів знайомий. — Що ти за людина?

В тебе совісті лишилась хоч одна краплина? —

Марко гордо подивився і у боки взявся:

— Ти чого це розходився? Що ти розкричався? —

І додав, під носа ткнувши ручку-самописку:

— Ще раз тявкнеш — бідний будеш. Викреслю зі списку!

Суперечка

Матір звуть Елеонора, а батечка — Савка.

Синок у них підростає, ім’я йому Славка.

Батько щирий українець, мати — сибірячка.

— Нє говорі, — учить мати, — гавкаєт собачка.

Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.

Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.

Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!

Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?

— Прошу слова вибирати, — насупився Савка. —

Це ти мене зараз лаєш, а собака — гавка.

Пилип у Римі

Не доводилось Пилипу бувать далі Криму,

А недавно взяв путівку і махнув до Риму.

Оглядаючи музеї й різні колізеї,

Він заґавився й від групи відбився своєї.

«Зайду,— дума,— в ресторанчик».

Ледве сів за столик,

А вже кельнер біля нього крутиться, соколик.

Пилип меню розглядає, кінчик носа чуха.

Не зна ж мови, як то кажуть, ні рила, ні вуха.

І сказав він: — Пардон, гарсон! Фужер коньякессо,

Порціоні біфштексіно, гарнір — картоплесо.

Шугнув кельнер блискавично у сусідні двері,

Приніс м'ясо, і картоплю, й коньяк у фужері.

Зрадів Пилип, як дитина: — Штука непогана!

Не така вже вона й хитра — мова італьяна.

Береш слово, яке знаєш, та кінець доточиш —

І вже тобі несуть випить, і їси, що хочеш.—

Кельнер хитро посміхнувся, крутнув головою

І звернувся до Пилипа мовою такою: —

Ві тут ель би дуля з маком, а не картоплеси,

Єслі б не бил мой бабушка родом із Одеси.

Павло Глазовий. Гуморески. Видавництво: Абабагаламага, 2007 р. 

Читайте також: Віршована пауза. Ліна Костенко: Хто я?