Сто років тому УНР зіткнулася з тією ж самою проблемою, з якою й зараз Україна, — з російською агресією. Симон Петлюра, очільник УНР, свого часу придумав, як вирішити цю проблему на інформаційному фронті — адже Росія робила тоді те, що й нині: наймала та платила гроші журналістам західних газет, аби вони писали про те, що ніякої України не існує, що це вигадка Австрійського генштабу тощо.
Тоді йшла Паризька мирна конференція, встановлювалися кордони країн Європи, тож важливо було якимось чином таки поламати цю пропаганду і розповісти Європі та всьому світові, що є насправді така держава — УНР. І от у січні Петлюра віддав наказ створити Українську хорову капелу, доручив це ледь не за тиждень зробити знаному на всю Європу диригентові Олександру Кошицю. Відомо, що світове турне капели мало грандіозний успіх, але ніхто з артистів додому в Україну повернутися не зміг, бо вже не було куди. Поневіряння артистів капели були страшні — вони нарізно виїжджали з Києва, зима, холод, не було що їсти...
Ужгород був першим містом, де капела Кошиця давала концерт, тоді це була Чехословаччина, до складу якої входило Закарпаття. Вони зупинилися тут в готелі “Коруна”, дістали чудову вечерю та розкішне вино. Почалися репетиції та підготовка до концерту. Цікаво, що місцеві москвофіли донесли в поліцію на хористів капели — їх заарештували, усіх 82 артистів, але все ж таки вдалося зв'язатися із представником УНР у Празі, і хористів, зрештою, відпустили.
Кошиць у мемуарах пізніше згадував про теплу зустріч із місцевими семінаристами, які тоді уболівали про те, аби Закарпаття теж було приєднане до великої України. Після цього були приголомшливі концерти капели. На них приходила, наприклад, королева Бельгії, голови урядів європейських країн, було повно захоплених відгуків у тогочасній пресі. Далі були розкішні концерти для діаспори — Південна та Північна Америки, Австралія, Нова Зеландія... Капела збирала 30-тисячні стадіони! Був і знаменитий Карнегі Хол у Нью-Йорку. Коронним номером капели Кошиця був “Щедрик” в обробці Миколи Леонтовича. “Щедрик” настільки полюбився американській публіці, що невдовзі на цю щедрівку написали слова англійською мовою — і так її як “Carol of the bells” заспівав увесь християнський світ.
І от, через сто років, Україна опиняється в схожих умовах: знову російська агресія, заяви про те, що держави Україна та української культури не існує.
Відтак цього року серед хорових колективів було проведено конкурс, переможець якого отримував приз: світове турне “Слідами капели Кошиця”. Переможцем став київський камерний хор “Кредо”, його доукомплектовано до тієї кількості хористів, яка була у Кошиця, — і в такому вигляді у травні 2019-го розпочалося це турне. 7 травня на Київському вокзалі відновлену капелу Кошиця урочисто відправили в світове турне — саме в цей день колись їхав у світ демонструвати українську культуру і хор Кошиця.
- “Їдьте по світу, співайте “Щедрика” і хай він стане правдивим птахом миру”, - так нам сказав на київському вокзалі керівник духового оркестру ЗСУ, - каже Богдан Пліш. - Ми так і будемо робити — і на кожному виступі закликаємо тих, хто знає “Щедрика” чи хоча б пару рядків на мелодію, підспівувати нам.
Справді, концерт в Ужгороді завершувався “Щедриком” - його співали всім миром в атріумі Закарпатської ОДА і довго аплодували хористам за неймовірні враження. За кілька хвилин після концерту Укрінформ мав змогу поставити диригенту капели кілька питань про ідею турне слідами Кошиця через 100 років і мету такої акції.
ВСЕ ПОЧАЛОСЯ ІЗ СЛІДУ ЛЕОНТОВИЧА В ПОКРОВСЬКУ
- Пане Богдане, як вдалося виграти конкурс серед 70 колективів з усієї країни?
- Взагалі, турне — це фінальна стадія дуже великої програми, яка почалася більш як рік тому на Донецькій землі у місті Покровську. Почалося усе з того, що, шукаючи якусь ідею, яка би ідентифікувала це місто з українськістю, знайшли слід Леонтовича. Виявилося, що чотири роки у будиночку на залізничній станції у цьому місті жив автор “Щедрика”. Потім вийшли на історію капели Кошиця, і зрозуміли, що саме завдяки цій капелі ”Щедрик” став знаменитим на увесь світ — тоді й почали розкручувати цю тему. Почалося з того, що у Покровську відкрили пам'ятник Леонтовичу, потім влаштували пересувну виставку в Україні з інформацію про подорож Олександра Кошиця, про місце “Щедрика” в цьому турне. Після цього було розіслано запрошення на конкурс 70 хоровим колективам...
- Зокрема й вашому, до речі, ви так і називаєтеся - “Капела Кредо”?
- Ні, ми хоровий колектив, офіційна наша назва — “Камерний хор “Кредо”. Сама назва “капела” передбачає велику кількість артистів. У моєму колективі усього 30 чоловік, тому ми добрали артистів, аби була та кількість, що у капелі Кошиця свого часу, — 82 особи.
Власне, після конкурсу, коли стало зрозуміло, що саме наш колектив переміг, я звернувся до учасників фінального відбору — і запропонував зробити спільний проект, оскільки це місія не для одного колективу, а для усіх. Тому було б добре, аби в капелі були представники усіх регіонів країни. Диригенти відгукнулися. Зараз тут є осередки Харківського камерного хору імені Палкіна, Чернігівського камерного хору імені Бортнянського, Галицького камерного хору. Це такі делегації по шість-вісім осіб.
- А із Закарпаття?
- Артистів нема, хіба я можу представити регіон — я народився у Мукачеві та вчився свого часу у мукачівському хорі під керівництвом Володимира Волонтира.
ВИБИРАЛИ НАЙКРАЩІ УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ ТА НАЙУПІЗНАВАНІШІ
- Як добирали програму для своїх виступів у цьому турне?
- Твори для програми добирали, радячись із колегами, а вже потім я формував цілісну картину. Ситуація не з легких, мушу сказати, бо в Європі та світі треба показати найкраще, що є в українській пісні.
- І ці речі мають бути впізнаваними, чи не так?
- Так. Ми зібрали багато творів, а потім почали відсіювати і робити цільну програму. Основа — фольклорна, вона базується на двох колах. Є календарне коло: веснянки, купальські, обжинки, колядки. Але паралельно ми бачимо історію, що починається із пісні “Ой як же було із прежди віка” - тут мова про творення світу, і в цьому творенні світу беруть участь українці — у нас виходять маленькі діточки, яким святі волхви дарують сопілку — як поетичний дар, жито — як дар хліборобам та пташку — щедрика, як символ української душі, що так у цій пісні-щедрівці проявила себе світові. Ці діти далі рухаються колом — по життю, стають парубком та дівчиною, потім молодими, потім чоловіки йдуть на війну, повертається тільки один...
- Треба сказати, що це кульмінація концерту: на очі сльози навертаються...
- Ну, бо це суголосно сучасним українським подіям, коли не повертаються додому воїни...
ВИСТУПАТИМЕМО З ТРАВНЯ ПО ГРУДЕНЬ
- На який час розраховане ваше турне?
- На період між травнем та груднем 2019-го року. Цілком може і розтягнутися в часі.
- Розкажіть детальніше, де ви виступатимете. Це було принципово - відтворити ту послідовність, у якій колись відвідав різні міста Олександр Кошиць із капелою?
- Для нас було принциповим виступати в тих містах у той же час. Але не всюди це вдалося організувати. От в Ужгороді був перший концерт, послідовність збереглася, але нема точної дати, коли саме тут виступала капела Кошиця. А от у Празі вдалося відтворити концерт день у день — 11 травня 1919 року виступала капела Кошиця, 11 травня 2019 - ми. Єдине, що приміщення різні, але наш зал - за 150 метрів від Народного театру, де свого часу виступав Кошиць. Це збіг і в часі, і в географії.
ТУРНЕ СУПРОВОДЖУВАТИМУТЬ ЕКОНОМІЧНІ ФОРУМИ
- Це своєрідне повторення шляху великих. Чи є відчуття, що ви зараз робите велику справу?
- Є відчуття, що те, що було сто років тому — грандіозна подія в українській культурі! В Україні не було жодного культурного проекту на той час, який би виходив за ефектом і результатом на той рівень, якого вдалося досягнути капелі Кошиця! Тому це безумовно було грандіозно! У нас немає амбіцій це повторити, бо нині таке неможливо зробити в силу об'єктивних причин. Світ за сто років надто змінився, зараз лише телеіндустрія робить такі речі, які неможливо повторити хоровому колективу. Але наша місія інша. Ми все одно несемо українську пісню, робимо це з метою привернути увагу до її краси, і також — до наших сучасних проблем країни, і для того, аби, зрештою, віддати шану Олександру Кошицю. Ну, і в програмі є економічний блок, про який не можна не згадати: весь цей тур будуть супроводжувати економічні форуми — це зустрічі представників бізнесових кіл. Наш проект має таку назву “Від культурної дипломатії до економічної незалежності”. Тому ми очікуємо, що внаслідок цієї роботи в Україну в конкретні галузі прийдуть інвестиції, зокрема й у місто Покровськ.
- Ваша місія — культурна дипломатія, що ви хочете цим досягнути?
- Я вам як відповідь наведу цитату з преси з приводу виступу капели Кошиця. Багато там хороших слів про їхні концерти, але є один вислів, який мені запам'ятався окремо. “Якщо до цього ми не мали уяви про українців, ми знали, що це — частина Російської імперії, то тільки співставивши виступи українців із російськими колективами, ми бачимо, що це абсолютно самостійна нація зі своїм культурним історичним корінням”. Разом із тим, згадувалося у цих рецензіях, капела Кошиця представила українську культуру на такому рівні, що її ставили на перші щаблі серед європейських культур!
Ми, звісно, не очікуємо схожих відгуків, ми намагаємося просто добре робити свою роботу. Несемо українську пісню у світ із гордо піднятою головою. Ну, й сподіваємося на повні зали.
P.S. Концерти відтвореної Української республіканської капели NOW Кредо триватимуть із травня по грудень 2019-го, можливо, турне буде продовжено і наступного року. Заплановані виступи колективу в Чехії, Австрії, Бельгії, Великій Британії, Іспанії, Німеччині, Португалії, Франції, Канаді, США.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака