Новим українським правописом закріплене використання фемінітивів
Мова реально існує як мова лише там, де живуть люди, що нею послуговуються. Тобто мовна діяльність забезпечується мовними навичками, якими володіють члени суспільства. А оволодіти цими навичками можна лише у процесі спілкування з оточенням.
Також не варто забувати, що за допомогою мови жінки і чоловіки висловлюють власне суб’єктивне бачення об’єктивної дійсності. Маємо на увазі: нема поняття – нема слова, яке позначає це поняття. І навпаки: коли з’являється щось нове, то з’являється і слово на позначення цього нового.
Дехто стверджує, що фемінітиви – це дурниця, анекдот чи жарт. Та вони забувають, що мова відображає думки. В українській мові іменникові суфікси на позначення жіночого роду з’явились тоді, коли й іменникові суфікси на позначення чоловічого роду. Тобто про якусь меншовартість не може іти мови. Однак слід пам’ятати історію і становище жінки у суспільстві у різні епохи: у певний період чоловіки навіть сумнівались чи взагалі жінка є людиною. У зв’язку з цим у мові не відображались деякі назви професій у жіночому роді. Чому? Бо люди навіть уявити не могли, що жінка може бути директором заводу! Світ мислив іншими категоріями.
Станом сьогодні жінки видимі у суспільстві! Вони беруть участь у миробудуванні, служать в армії, приймають управлінські рішення, працюють, виховують дітей – і це все на рівні з чоловіками. Тому в мові й з’являються нові форми слів на позначення цієї діяльності.
Це ми, власне, до чого? А до того, що Уряд прийняв нову редакцію Українського правопису. І у цій версії закладено вживання фемінітивів! Тож це не жарт, і не анекдот. А нові правила вживання української мови. Тепер усе офіційно. Тож вчимося разом: авторка, редакторка, директорка, майстриня, плавчиня...
Дякуємо всім, хто працював над правописом з фемінітивами!
Катерина Левченко, Урядова уповноважена з ґендерної політики
FB
реклама