Юрій Тимошенко. 1. Коли естрада була українською економікою

Український естрадний артист, кіноактор, народний комік, майстер скетчу Юрій Тимошенко народився 2 червня 1919 р. у Полтаві, Українська Народна Республіка. Як вільна людина, він такою і залишався упродовж цілого життя.

Точно зауважив в одному інтерв’ю народний артист Микола Мерзлікін (1936-2006):

- То була така собі українська комедія дель арте... особлива естрада – вишукана, смачна, точна, дотепна, несподівана. Він, мабуть, почував свій талант, і це давало йому духовну незалежність найвищого ґатунку.

Його батько, освітянин Трохим Захарович Тимошенко склав перший шкільний підручник з математики, виданий українською мовою. Друком задачник для початкових класів з’явився у 1918 р. Усе життя син пишався тією книжечкою і любив відкрити батьківську спадщину, аби прочитати вголос якусь задачку на кшталт:

- Хазяїн посадив вісім дубків, три дубки всохло. Скільки дерев прийнялося?

Разом із тим, батько Тарапуньки не був таким собі нудьгарем, а мав славу гострого на язик пересмішника, а ще грав на гітарі та скрипці. Уторопали, звідки гінкий дубок корінням тягнувся? Мати, Дарина Петрівна походила з роду композитора Миколи Лисенка, отож, гарно співала. Схоже, від обох батьків син перебрав мистецький хист. Прокинувся у ньому талант, коли наприкінці 1920-х рр. маленьким хлопчиком, Юрасик побачив у ювілейній виставі “Наталка Полтавка” видатних акторів Миколу Садовського (1856-1933) та Петра Саксаганського (1859-1940). Гра корифеїв українського театру полонила.

Так, колись Полтава вважалася театральним містом, тож малий Юрко мав можливість бачити кращі спектаклі тих років. Крім театру, було ще й кіно. Як пізніше зізнавався сам актор, для нього Великий Німий став захопливим магічним дійством, яке в пам’яті непосидька залишило слід на все життя. Чарлі Чаплін, Бастер Кітон, Ігор Іллінський стали для майбутнього артиста естради кумирами та заочними вчителями. Сам хлоп’яга вперше ступив на сцену клубу села Каленики Решетилівського району Полтавської області, коли обидва батьки грали в якійсь самодіяльній виставі. Зметикували, чому таку крислату крону дубок накохав?

*   *   *

Водночас, Юркове дитинство нічим не відрізнялося від безтурботних літ його полтавських однолітків: пропадали вони на місцевій річці, вихоплювали раків, тягали карасиків, реготали, траплялося бешкетували. Відтоді на все життя улюбленими стравами залишалися… раки та молоко зі свіжим бубликом; ясна річ, окремо. Навчався хлопчина у Полтавській середній школі №3, що на вулиці Куйбишева, 4 (тепер – вул. В’ячеслава Чорновола, 4). Свого часу цей славетний заклад закінчували публіцист, історик, літературознавець, фольклорист Михайло Драгоманов, драматург і театральний діяч Михайло Старицький, байкар Леонід Глібов. З-поміж вчителів Юрко Тимошенко мав славу балакучого дотепника, котрий ніколи в кишеню за словом не ліз, виступав на шкільних вечорах із смішними сценками та вродою тривожив численні дівочі серця.

У 1933 р. сім’я переїхала з Полтави на Донбас, де підліток відкрив у собі новий талант – потяг до поезії. Що із тим скарбом робити, він не знав. Так тривало кілька років, аж поки у 1937 р. юнак закінчив десятирічку і буквально розривався між двома пристрастями – віршами та сценою. Справа в тому, що до Полтави на початку року завітали знані українські поети Павло Тичина (1891-1967) і Микола Бажан (1904-1983). Після літературного вечора гості зустрілися з учасниками місцевої літстудії, де Юрко Тимошенко читав власні вірші, фоткався з видатними митцями. Наприкінці зустрічі Микола Платонович порекомендував бідовому підлітку взяти участь у конкурсі поетів-початківців, оголошеному в Україні з нагоди сторіччя від дня смерті О.С.Пушкіна. Так початківець і зробив.

Отже, десятикласник Юрко Тимошенко надіслав до Києва на Всеукраїнський конкурс добірку власних віршів, отримав (!!!) першу премію, що передбачало друк дебютної книжечки, але геть критично поставився до своєї творчості, затребував рукописи з редакції, спалив власні вірші та більше в житті до поезії не звертався. Бо ж прекрасно розумів, що такий творчий доробок особливої цінності не має.

Узявшись за розум, наприкінці літа 1937 р. молодий полтавчанин вступив до Київського театрального інституту, де в кімнаті №2 студентського гуртожитку його поселили разом з іронічним одеситом Юхимом Березіним (1919-2004). Однолітки заприязніли і майже на півстоліття стали нерозлучними колегами. У першокурсників спільний виступ на професійній сцені відбувся 1 вересня 1937 р. у Київському театрі опери і балету імені Т.Г.Шевченка. Ні, не в якості солістів, а в якості статистів, котрі юрмились у масовці опери “Тарас Бульба” Миколи Лисенка, перевдягнувшись такими собі звичайними козаками.

*   *   *

Що це студентам дало?

Захоплення на все життя. Шкірою та сердечними вібраціями вони відчули, як виконують партії видатні співаки національної сцени: Іван Паторжинський (Тарас Бульба), Марія Литвиненко-Вольгемут (Настя), Михайло Гришко (Автор)... В якості естрадного дуету Юрій Тимошенко та Юхим Березін дебютували на студентському “капуснику” 1 квітня 1939 р., де полтавчанин уперше вирядився у форму сільського міліціонера Бублика і, попри репліки партнера, в усіх випадках кумедно інтонував:

- Давайте не будемо!

Першопочаткові образи у них склалися випадково, але доладно: до життя персонажів покликало саме життя. Не маючи оригінального репертуару та штатних авторів, тим не менше старшокурсники часто брати участь у концертах на призовних пунктах, у місцях формування та дислокації нових частин Червоної Армії. Тож потрібні амплуа знайшлися швидко – буквально за одну ніч Юрій Тимошенко написав сцену, в якій народилися кухар Галкін та банщик Мочалкін: смішний комедійний дует – кухар похідної кухні у ковпаку і банщик з березовим віником в руках.

На великій сцені молоді артисти естради почали регулярно виступати з 1940 р. Існують спогади, що славетні корифеї українського театру Наталя Михайлівна Ужвій (1898-1986) та Амвросій Максиміліанович Бучма (1891-1957), побачивши на сцені студентів, пророкували парі велике майбутнє. У 1941 р. Юрій Тимошенко за місяць зіграв на сцені Остапа Бендера, Кісу Вороб’янінова, інженера Щукіна, а також мадам Грицацуєву та Еллочку Людожерочку, а дипломований режисер Юхим Березін доклав руки до постановки спектаклю-феєрверку “Дванадцять стільців”, де випускники зіграли разом.

Усе лагодилося. На старших курсах вони заздалегідь готували себе до професійної сцени. Зокрема, з осені 1940 р. студенти-дипломники поєднували лекції з регулярними виступами на естраді. Здалося, шанс підкинуло саме життя – навесні 1941-го преса оголосила про II Всесоюзний конкурс артистів естради, де в журі, як було оголошено, будуть Клавдія Шульженко та Аркадій Райкін. Згідно з умовами, перший тур мав відбутись у столицях союзних республік, а другий і третій – у Москві. Проміжний етап Ю.Тимошенко та Ю.Березін виграли і ретельно готувалися до виступу 27 червня 1941 р. на підсумковому концерті в Києві.

План проведення II Всесоюзного конкурсу артистів естради дещо відредагувала Радянсько-німецька війна. 27 червня 1941 р. випускники Юрій Тимошенко та Юхим Березін виступали на Київському залізничному вокзалі перед воїнами, які вирушали на фронт.

*   *   *

На другий тиждень після оголошення Великої Вітчизняної міліціонер Бублик… віддав Богу душу. Сталося це у насильницький спосіб. Одного дня зранку кияни почули по радіо, що фашисти скинули десант диверсантів, одягнений у міліцейську форму. Громадян закликали пильнувати щодо підступності ворога. І, поспішаючи на концерт, Ю.Тимошенко та Ю.Березін потрапили в тарапату.

Коли ще маловідомі кухар Галкін та банщик Мочалкін сідали у трамвай, зненацька розкрилася концертна валіза, а звідти на хідник вивалилася міліцейська форма! Вороже налаштована юрба стисла зніяковілих “диверсантів” та до прибуття справжнього наряду добряче відгамселила. Отож, перед начальником райвідділу міліції молоді актори постали в усій своїй красі: Тимошенко – із чималим синцем під оком, а Березін – із ґулею на лобі. Швидко розібравшись, що до чого, бідолах офіцер випустив на всі чотири боки.

Під час Радянсько-німецької війни разом із Юхимом Березіним вони також потрапили на фронт – Південно-Західний, де виступали у складі фронтового ансамблю пісні й танцю під керівництвом Е.Шейніна та П.Вірського. Тоді ще Тарапуньки і Штепселя не було, а творчими амплуа стали: кухар похідної кухні в ковпаку і з ополоником Галкін та банщик з березовим віником у руках Мочалкін; відповідно – Юхим Березін та Юрій Тимошенко.

*   *   *

Фронтовий ансамбль створився зірковий! Товаришами по службі естрадного дуету стали інші, згодом широко відомі колеги: балетмейстер Олександр Сегал (1919-2010), кіноактор Борис Січкін (1922-2002; знаменитий Буба Касторський), хореограф Борис Каменькович (1921-2001).

Всякого траплялося, деякі їхні концерти відбувалися просто неба, коли над головою кружляли “мессершмідти”. Та й глядач траплявся різним – від рядового до маршала. Дивувало, що з усього розмовного репертуару Георгію Жукову та Костянтину Рокосовському особливо подобалася сценка “Родився я на хуторі Козюльки...”, написана Юрієм Тимошенком і збудована на принципі “зіпсованого телефону”.

Так із дотепами, у порохових димах та авіаційних налетах, дійшли вони до самого Берліну. Аби вдома їм вірили, кухар Галкін (Фіма Березін) і банщик Мочалкін (Юрко Тимошенко) на пам’ять сфотографувалися біля Бранденбурзьких воріт. Насправді не все так минулося по-естрадному легко. Фронтовик Юрій Тимошенко пишався орденами – Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, а також бойовими медалями – “За оборону Сталінграда”, “За оборону Києва”, “За взяття Кеніґсберґа”, “За визволення Варшави”, “За взяття Берліна”, “За перемогу над Німеччиною”, “За бойові заслуги”.

Починаючи з 1946 р., Юрій Тимошенко трудився в державній установі “Українська республіканська естрада”, куди головним режисером призначили… фронтовика Юхима Березіна. Поки в 1958 р. не було створене державне українське гастрольно-концертне об’єднання “Укрконцерт”.

*   *   *

Деякий час артист естради виконував монологи під сценічним ім’ям Бублик, аж поки видатний кінорежисер Олександр Петрович Довженко (1894-1956), котрий творчо приязнів до Юрія Тимошенка, не допоміг молодому артистові розплющити очі. Упродовж цілого життя близьким людям Юрій Трохимович розповідав, що любов до волі та України йому прищепив саме Майстер, Олександр Довженко.

Сталося це так. Якось Юрій Тимошенко приїхав за порадою до Олександра Петровича, хто мешкав у Москві. Сіли, погомоніли про життя, а потім гість завів розмову, як далі працювати, куди рухатися. Замовк господар, а потім й каже:

- Юрко, здається, слід змінити сценічний образ – який після війни може бути банщик Мочалкін?

- Чому ні?

- Життя далі рухається, країна оновлюється… А ви, між іншим, звідки родом?

- З Полтави.

- А які там прикметні місця та пам’ятки?

Замислився Юрій Тимошенко:

- Так особливо ніяких. Ось річка тече, Тарапунька...

Ляснув у долоні Олександр Довженко і вигукнув:

- Зверніть увагу, Юрко, як влучно й образно народ назвав річку. А ви назвіть свого героя Тарапунькою… Ось, прекрасний псевдонім!

Так і виник колоритний український міліціонер в білій гімнастерці та кирзових чоботях… Грицько Тарапунька. Тим часом Юхим Березін сам змінив сценічний образ кухаря Галкіна на електромонтера Штепселя, бо зручно почував себе в образі… невидимого робітника сцени – асистента режисера Київського театру російської драми імені Лесі Українки.

…Легко сказати – важко зробити. Повернувшись із Москви, деякий час Юрій Тимошенко підступитися до розмовного жанру не наважувався, бо прийняв пропозицію та обійняв посаду керівника щойно організованого в Києві колективу – Джаз-оркестр УРСР. На Полтавщині 146 річок, утім, хто з вас назве третю – після Хоролу і Тарапуньки?

*   *   *

Не забувайте: людина передбачає, а Бог вирішує.

На роду їм було написано – стати Тарапунькою й Штепселем.

Чули третій дзвоник? Почну відкривати запону.

Будь-який дует артистів розмовного жанру починається з оригінальної автури: не має значення, то американські Стен Лорел та Олівер Ґарді, найсліпучіші зірки довоєнного стенд-апу, чи якісь недорікуваті “Язикаті кумоньки”. Ясна річ, молоді артисти одразу звернулися до метра – Остапа Вишні (1889-1956).

Вислухав Павло Михайлович початкуючих Тарапуньку і Штепселя та й каже:

- Для початку, хлопці, почитайте щось із того, що у вас є… Бо, далебі, не знаю, що ото таке – ваша інтермедія. – Із настроєм, емоційно дует показав кілька популярних номерів. Послухав класик, помовчав і вирок оголосив:

- Перепрошую, але краще я гратиму на барабані…

Спіймавши облизня, повернулися вони додому і опинилися перед новою проблемою: де брати автуру, яка поволі розвивала би нових персонажів? Ось тоді до співпраці підключилися молоді літератори Олександр Каневський (1933) і Роберт Віккерс (1931-2000), а з часом – Владлен Бахнов, Яків Костюковський, Мар’ян Біленький, Павло Глазовий та інші.

*   *   *

Внутрішньо виконавши чимало творчої роботи, Юрій Тимошенко і Юхим Березін стали справжнім відкриттям, коли у серпні 1946 р. на Всесоюзному конкурсі артистів естради у розмовному жанрі несподівано для багатьох вибороли першу премію. На сцені Центрального будинку працівників мистецтв на Гарматній вулиці, 9/6, молоді українці захопили зал та журі на чолі з метром вітчизняної естради Євгеном Михайловичем Кузнецовим (1900-1968) зненацька, запаморочливою інтермедією…

Спочатку хтось виштовхнув з-за лаштунків на сцену довготелесого міліціонера в білій гімнастерці, кирзових чоботях і насунутому на лоба кашкеті. Настільки правдивим виявився Тарапунька, що повірили всі, і… почали весело глузувати. Правоохоронець розгубився, позадкував зі сцени... Коли регіт у залі улігся, до публіки знову несміливо вийшов той самий міліціонер, але тепер – із гармошкою; до речі, усе життя Юрій Тимошенко колекціонував гармошки і був мастак на них грати…

Донесхочу всі нареготалися, вартовий порядку, ніби нічого не трапилося, відрекомендувався… Грицьком Тарапунькою з-під Полтави та зізнався, що це товариші по райвідділу одностайно висунули його в артисти. Далі ситуацію в естетиці комедії помилок кинувся рятувати електромонтер Центрального будинку працівників мистецтв (Штепсель), котрий, начебто на вимогу дирекції, ніяк не міг прибрати зайду зі сцени.

*   *   *

У Москві молодий київський дует отримав не лише найвищу нагороду в жанрі конферанс-інтермедії, а й солідну грошову премію – 12 тисяч рублів. Щоправда, її дали… одному Юрію Тимошенку. Як порядна людина, Тарапунька не погодився із рішенням журі: разом із Юхимом Березіним вони пройшли війну і в усьому стали партнерами.

Проте кожному із митців у суворих рамках жанру велося затісно. Тож Юхим Березін пробував себе у театральній режисурі, а Юрій Тимошенко подався в кіно. У 1950 р. за роль солдата Костянтина Зайченка у фільмі “Падіння Берліна” (1947) режисера Михайла Чіаурелі, знятого за сценарієм Петра Павленка, за особистою вказівкою Вождя, Юрій Тимошенко отримав Сталінську премію. Настільки Вождя вразила історія Кості Зайченка, котрий сходив усі дороги війни, а загинув на сходах Рейхстаґу. Сувору Сталініану, яка на кіноекрані міфологізувала образ Горця, лише у 1950 р. переглянуло 38,4 млн глядачів.

Потім усе стало на свої місця, і в славі дует Тарапуньки і Штепселя купався протягом 50 років; з її силою не міг конкурувати навіть Аркадій Райкін. То був справжній чос… Працювали, як навіжені. Якось друга дружина артиста, популярна співачка Юлія Пашковська (1936-2014) проговорилася: за 18 років Тарапунька жодного разу не брав відпустки. Починали молоді гумористи з планки – 30 концертів на місяць, а дійшли до рівня – три концерти на день. Зали, міста, пори року лише миготіли, фіксуючись у бучних застіллях: кожен сотий виступ усім складом концертної групи дует Тарапунька і Штепсель святково шикував у кращому ресторані міста.

В радянському шоу-бізнесі, ясна річ, не існувало поняття “стадіонник”. Його ще не існувало і в Лондоні та Нью-Йорку. Утім, на теренах еСеРеСеРу саме українські Тарапунька і Штепсель у жанрі розмовної естради ставили перші рекорди небаченої масовості. Зокрема в емоційно стриманій Ризі, де глядач, згідно з радянським анекдотом, – сміявся через годину після закінчення гумористичної програми, замість концертів у Латвійській національній опері адміністрація вимушено перенесла виступи українських гастролерів у… приміський парк, на відкриту естраду, розраховану на 10 тис. глядачів. Найбільше здивування чиновників міністерства культури Латвійської РСР викликав той факт, що всі квитки на концерт Тарапуньки і Штепселя були продані.

*   *   *

Відомо, що Юрій Тимошенко був одружений двічі. Його першою дружиною стала талановита акторка Ольга Кусенко (1919-1997), з якою у 1937-1941 рр. вони разом навчалися на курсі акторської майстерності Георгія Миколайовича Полежаєва й Олександра Опанасовича Фоміна у Київському театральному інституті (нині – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого). Спільного у них було чимало. Під час Радянсько-німецької війни дівчина працювала санітаркою, потім – молодшою медсестрою у військово-санітарному поїзді на Західному фронті, а з 1942 р. стала артисткою Сталінградського фронтового театру, потім – театру 4-го Українського фронту. На передовій Ольга Кусенко провела понад 450 концертів.

Ще зі студентських літ молоді люди приязніли одне до одного, стали друзями, тісно спілкувалися, а в роки Великої Вітчизняної листувалися. Із собою медсестра завжди мала світлину чорнявого вродливця. Популярність міліціонера Бублика, а затим – банщика Мочалкіна у солдатському середовищі зростала, як на дріжджах.

Юрій Тимошенко та Ольга Кусенко побралися в 1946 р. Від початку все в однолітків було, здавалося, на рівних. Бо в тіні чоловічої слави дружина не зникла – Тарапунька ще не народився. 15 березня 1946 р. актриса виконала першу значну роль – Варі у п’єсі “Вишневий сад” А.П.Чехова. І рецензентів вразили акторський талант, авторська інтонація в трактуванні образу, глибока проникливість. В театрі Ольга Кусенко зіграла понад 60 ролей і більше десятка в кіно.

Тягарем чавило одне: за 16 років шлюбу Господь не подарував парі дітей.

Врешті-решт, подружжя розлучилося. Й у величезній квартирі в київському Пасажі, в будинку по вулиці Хрещатик, 15, Ольга Яківна доживала віку одна як палець. Більше виходити заміж вона не схотіла.

…Минули двадцять років від розлучення. Та одного разу після концерту, за два роки до смерті, Юрій Трохимович завітав до Ольги Яківни з оберемком квітів та попрохав повернутися. Сумно усміхнулася колишня, але вирішила нічого не міняти... Дружина пережила чоловіка на 11 років і померла 17 листопада 1997 р. За іронією долі їх обох поховали на Байковій горі в Києві, а могили насипали одна навпроти одної. Наче і досі Юрій Трохимович чекає від Ольги вибачення за численні подружні зради.

*   *   *

Щастя завжди блукає десь поруч. І, знаєте, свій шанс Тарапунька ледь не проґавив.

З естрадою 23-річна співачка Юлія Пашковська була поки що на “ви”. Так, у Львові вона співала. Ні, не в ресторані, а в кінотеатрі; увечері, перед останніми сеансами, коли вокалістці акомпанував оркестр...

Хтось зі знайомих по секрету нашепотів новину:

- В одну київську естрадну бригаду потрібна співачка: підійдеш – візьмуть.

У визначений час дівчина вирушила до клубу МВС УРСР на Печерську, де й справді відбувався вокальний кастинг. Належало виконати романс, то був “Гори, гори, моя звезда”... Але не встигла Юлія заспівати і двох куплетів, як із залу хтось вигукнув:

- Все, досить! Дякую…

Потім вона дізналася, що із темряви залу командував Юрій Тимошенко. Залишаючи клуб, конкурсантка себе заспокоювала: “Досить, так вистачить. Значить, не підійшла... Доведеться повертатися назад... З Києва у свою глухомань...”. Але співачка помилилася, бо наступного дня Юлії Пашковській повідомили, що вона зарахована до концертної бригади Юрія Тимошенка та Юхима Березіна.

Сватом у другому шлюбі Тарапуньки, розказували, виступив радянський кіноактор Павло Луспекаєв (1927-1970), відомий за роллю колишнього начальника царської митниці Павла Верещагіна у пригодницькому вестерні “Біле сонце пустелі” (1969) режисера Володимира Мотиля. Із Юрієм Трохимовичем товаришували вони давно. Одного разу українське естрадне ревю приїхало на гастролі в Ленінград, де від 1959 р. із родиною мешкав Павло Борисович.

Товариші зустрілися, почали теревенити, а тоді кіно-Верещагін навпрямки запитав:

- Юрко, куди ділися твої очі? У тебе в колективі працює найкрасивіша баба Радянського Союзу!

*   *   *

Цікаво, що доти на молоду співачку Юлію Пашковську, яка виконувала такі хіти, як “Червона троянда”, “Три поради”, “Тиха вода”, – Тарапунька, взагалі, уваги не звертав, а тут узявся придивлятися. У колектив вона прийшла в 1960 р. і щиро зізналася, що досі жодного разу на виступах київських коміків не відвідала.

Зі свого боку, Тарапунька: талановитий, гінкий, статний, здавався Юлії недосяжним; та у таких по 48 зубів… А що вона? Змалку Юлія соромилася показувати довгі худі руки, тож завжди носила одяг із довжезними рукавами. Більше того, як дівчина суворих моральних правил, з одруженими чоловіками завжди вела себе строго – залицятися не дозволяла. Мала гіркий, навіть сумний досвід. Її власного батька колись забрала з родини інша жінка: мама Юлі на цьому ґрунті сильно захворіла, страждала до кінця днів своїх, а півроку перед тим померла.

Знала Юлія Пашковська, що Юрій Трохимович одружений. І це зупиняло.

Юлія Пашківська, Юрій Тимошенко

Та одного разу Тарапунька ошелешив пропозицією: “Виходь за мене заміж, я хочу мати дітей. З Ольгою ми три роки в різних кімнатах спимо”. Утім, згодою Юлія не відповіла, не повірила.

У приватній обстановці та за лаштунками вони не одного разу зустрічалися, кожен – із власними тарганами, поки одного дня Павло Луспекаєв дорікнув обом:

- Облиште дурня клеїти: живіть уже разом. Однаково у тебе, Юрко, з Ольгою ніяких відносин нема – три роки в різних кімнатах спите.

Те, що і це щастя може пропливти повз нього, засвідчила одна доволі промовиста ситуація. Під час гастролей естрадного дуету в Ялті 24-річною Юлією Пашковською міцно зацікавився та взявся залицятися 60-річний Іван Козловський (1900-1993). Знайшовши привід, Іван Семенович покликав до себе в номер увесь склад концертної бригади, що супроводжувала дует Тарапуньки і Штепселя, на імпровізований банкет, посадив вокалістку поруч із собою.

І тоді знаменитий тенор-альтіно попросив усіх наповнити келихи і напівжартома-напівсерйозно виголосив тост:

- Мила Юлю, хочу зробити вам офіційну пропозицію при хлопчиках (так художній керівник Державного ансамблю опери називав Ю.Тимошенка та Ю.Березіна. – О.Р.): станьте моєю удовою. Я набагато старший за вас, а ви – зовсім юна. Маю квартиру в Москві на вулиці Горького, з парадним та чорним ходом. Ключ від чорного ходу завжди буде у вас. Розумію, для вас це велика несподіванка, тож на відповідь чекатиму за тиждень.

*   *   *

У популярних акторів особисте життя зрідка складається із першого разу.

Так трапилося, що Юрій Трохимович Тимошенко пішов від Ольги Кусенко. Спакував нехитрий скарб – трофейну друкарську машинку, після війни привезену з Німеччини, прихопив ковану скриню, набиту детективами Агати Крісті англійською мовою, – та й забрався геть.

Двох закоханих прихистила костюмер дуету Тарапунька і Штепсель – Валентина. Отож замешкали голуб’ята в підвалі, на вулиці Гончара. Велося несолодко, у житлі Тарапуньці столичний міськвиконком відмовив. Й акторові запропонували повернутися до Полтави, де Юрію Трохимовичу уже надали шикарну квартиру. Образившись на владу, Тарапунька заявив:

- Ні за що не проситиму за себе.

І тоді в справу втрутився пробивний Юхим Березін. Вдягнувши знаменитого парадного костюма, пов’язавши краватку, товариш пішов навпрямки до голови виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих Олексія Йосиповича Давидова і запитав чиновника у вічі:

- Ви хочете, аби розвалився наш дует? Як же ми репетируватимемо!

Це було однаково, що поцікавитися:

- Так ви хочете економіку Радянської України підірвати? – Одне слово, завдяки візиту Юхима Березіна переміг соціалізм. І Тарапуньці дали квартиру на вулиці Володимиро-Либідській у Голосіївському районі: цілих три кімнати, щоправда, загальною площею 36 квадратних метрів.

У вівторок, 12 грудня 1961 р. у Полтаві, після чергового концерту, 42-річний актор пошлюбив 25-річну актрису Юлію Пашковську, котра у 1961-1986 рр. була постійною учасницею концертних програм естрадного дуету. Гостей на весіллі з’явилося небагато – будній день як-не-як: мати молодого Дарина Петрівна, кілька колег-артистів, купка роззяв. Вдягнена в темну спідницю і білу водолазку наречена скидалася на зніяковілу студентку. До урочистостей деякі присутні вже ковтнули, тож хтось із гостей у залі ЗАГСу гукнув молодій полтавською говіркою:

- Хвату вдіньте! – Коли підпис ставив наречений, напівжартома він оголосив:

- Відчуваю, влип назавжди!

(Закінчення буде)

Олександр Рудяченко