Ігор-Орест Богачевський. Забери мене на Місяць

Йому подобалася меланхолійна пісня “Fly Me Тo Тhe Moon” (“Забери мене на Місяць”)… Залишаючись у лабораторії, американський математик українського походження, конструктор та винахідник Ігор-Орест Богачевський (Ihor Orest Bohachevsky) наодинці тихесенько мугикав собі під ніс її рядки. Насправді лише він, єдиний з-посеред землян, розумівся на суті кабаре-балади в формі вальсу, що із 1964 р. лунала у виконанні золотоустого Френка Сінатри (Francis Albert Sinatra; 1915-1998). Йшлося не про романтичну зустріч двох простакуватих закоханих, що пхаються поперед батька в пекло, а про щасливий квиток в обидва кінці.

- Fly me to the Moon / Let me play among the stars / Let me see what spring is like / On Jupiter and Mars / In other words, hold my hand / In other words, baby kiss me.

(Забери мене на Місяць, / Дозволь співати серед зорь, / Дозволь побачити, чим є весна / На Марсі та Юпітері. / Іншими словами, руку дай... / Іншими словами, цілуй мене.)

Професор Нью-Йоркського університету, автор понад 100 наукових праць із астронавтики і ядерної фізики, котрий особисто, бо вперше, виконав математичне моделювання ядерних ракетних двигунів і сприяв всесвітньому розвитку телефонних мереж, – людиною був скромною. А ось до колег Ігор-Орест Богачевський ставився щедро, особливо – коли йшлося про новітні ідеї. Студенти розказували, що Ігор Данилович завжди залишався незамінно корисним наставником. Як правило, тихий і незграбний, коли його втягували в розмову, часом відомий науковець спалахував дотепами, що блискавично розкривали коло широких інтересів. Окрім рідної української мови та наукової бездоганної англійської першовідкривач вільно володів німецькою, російською та польською мовами, а в оригіналі латиною легко цитував крилаті вислови.

Його блискуча кар’єра стала взірцевою для багатьох американських підлітків. В якості першої скрипки в сучасній математиці Ігор-Орест Богачевський працював у найпрестижніших національних компаніях, як-то: “Bell Laboratories”, “Bellcomm Inc”, дослідницький штаб “AVCO-Everett Research Laboratories”, департамент ракетобудування “Rockwell International”, засекречена “Los Alamos National Laboratory” тощо. Утім, його велич вклалася в іменну математичну “формулу Богачевського”, яка, створена українцем, дозволила американським конструкторам розрахувати саме повернення спускного модуля на орбітальну станцію “Аполлон-11” з поверхні іншої планети, а потім – і зворотній шлях із Місяця на Землю.

Багато це чи мало? Без його особистого внеску сам політ американських астронавтів на Місяць, а головне – подальше їх благополучне повернення додому були навіть теоретично неможливими.

- Забери мене на Місяць, / Дозволь співати серед зорь, / Дозволь побачити, чим є весна / На Марсі та Юпітері…

*   *   *

Майбутній математик, винахідник і конструктор Ігор-Орест Данилович Богачевський народився 7 вересня 1928 р. у повітовому містечку Сокаль Львівського воєводства, що тоді входило до складу Польщі (тепер – Львівська область). До міста Лева – 90 км.

Його батько, Данило Сильвестрович Богачевський (1890-1985) служив правником, а слави зажив, як автор книги особистих споминів “На возі і під возом. Картини з життя галицького вояка та правника”, присвяченій історичним і суспільним подіям Рави-Руської 1920-1940-х рр. Народившись у селі Манаїв (нині – Зборівський район Тернопільської області), у 1908-1912 рр. він студіював право у Львівському університеті, у 1915-1918 рр. служив лейтенантом у цісарській армії, у 1918-1921 рр. захищав ЗУНР у лавах Української Галицької Армії (УГА), а з 1921-го по 1944-й роки мав у Львові приватну юридичну практику. Мешкаючи на Галичині, у 1930-1944 рр. доктор права (1930) брав активну участь в українських просвітницьких організаціях: “Просвіті”, “Народному домі”, “Рідній школі” (1931-1939), “Сільському господареві” (1934-1939). Вимушено опинившись за океаном, у 1980 р. він, як яскравий представник галицької еліти, став першим митрополитом Української католицької церкви в США – Філадельфія, Пенсильванія.

Мати, Ростислава Степанівна Богачевська – з козацького роду Нечаїв (Rostyslava Bohachevsky; 1909-2008) походила зі Східної України, ймовірно, з Київської губернії. Була вона дочкою місцевого катехира, настоятеля жіночої гімназії в Раві-Руській пароха Степана Нечая, а стала знаною в Галичині громадською діячкою.

*   *   *

Як жила в містечку Сокаль на 12 тисяч жителів українська інтелігенція, у мемуарах “На возі і під возом…” Данило Богачевський написав:

- Місто відзначалося від інших міст тим, що було багато чистіше, а передусім мало ще наших міщан. Ті мали навіть власний одяг. Один з них, Семенюк, удержався в самому центрі міста, біля церкви. Носив ще довгу капоту і мав хату біля церкви. Була це звичайна хата, сінями переділена на дві половини, а по обох сторонах сіней були кімнати. Коли д-р Горбачевський (доктор правничих наук, поручик УГА, в’язень більшовицьких тюрем, діяч наукових, громадських організацій українців Канади Лонгин Софронович Горбачевський; 1889-1971. – О.Р.) спровадив свою дружину з України, а я оженився, то ми спільно винаймили цю хату (міщанин Семенюк мав ще другу), а в сінях урядили спільну кухню… Також міщани мали своє Міщанське Касино. Я очолював його довший час. І там відбувалися реферати, сходини та товариські забави. На тих рефератах, сходинах та забавах була і місцева інтелігенція. Безперечно, і в “Бесіді”, і в Міщанськім Касині бували сплітки, без того ніде не обійдеться, та вони ніколи не доводили до якихось поважніших наслідків.

Роком пізніше по народженні сина – у 1929 р. Ростислава Степанівна привела дочку Марію (Maria Odezsynsky), котра, виїхавши в США, замешкала в Філадельфії, Пенсильванія та присвятила себе учительській і бібліотечній справі. Чоловік Богдан Одежинський – видатна постать у колах української діаспори. У їхньому шлюбі народилося чотири доньки: Ксеня, Олена, Стефанія і Ростя, які стали високоосвіченими спеціалістами.

24 червня 1938 р. мати сповила найменшу дитину – Марту. Минули роки, дівчинка давно стала дорослою і набула поважного авторитету з-поміж українців цілого світу. Адже Марта Данилівна Богачевська-Хом’як (Martha Bohachevsky-Chomiak) – знаний історик, фахівець із суспільних процесів y Галичині в XIX ст., інтелектуального життя дореволюційної Росії, автор монографії “Жінки в громадському житті України. 1884-1939”. У США вона зажила слави громадської діячки й активістки українського жіночого руху в США, а в недалекому минулому обіймала посаду віцепрезидентки Союзу українок Сполучених Штатів Америки.

*   *   *

Родина кочувала з місця на місце, змушена жити там, де батько знаходив роботу. У травні 1930 р. неподалік міського парку молодий доктор права Данило Богачевський відкрив адвокатську канцелярію в Раві-Руській. То було дрібне повітове місто, де мешкало близько 12 тисяч городян, у тому яких 75 відсотків євреїв, 15 процентів українців та 10% поляків. Чому Данило Сильвестрович обрав саме те місто? Бо практику там мали тільки два адвокати українці: д-р Куців і д-р Коломиєць.

У 1935-1939 рр. сім’я мешкала у Раві-Руській, а Ігор-Орест навчався в народній школі з польською мовою викладання. Попри трьох малолітніх дітей, Ростислава Богачевська не засиділась у домогосподарках. Вона очолила повітову філію “Союзу українок”. Жіноча галицька організація виконувала колосальну просвітницьку роботу по згуртуванню західноукраїнського селянства. Дрібні групи активісток їздили селами, закладали різноманітні тематичні гуртки (понад 15), уряджували сходини і наради, читали тематичні лекції та реферати тощо. Дуже корисними виявилися різного роду курси крою і шиття, варення, вишивання. Союз Українок влаштовував повітові імпрези: День селянки, День фізичної справності. Але найважнішими стали курси виховання дітей та опіки над ними, втілення в життя національного заклику “Свій до свого”. Була то самоціль? Так. У такий спосіб, через жіноцтво, українство по довколишніх селах поволі брало в свої руки 80-90 відсотків торгівлі, а, маючи такий плацдарм, почало економічно опановувати міста. Я згущую фарби? Аж ніяк. І в Соколі, і в Раві-Руській Данило Сильвестрович Богачевський був членом Дирекції споживчої кооперації міського типу.

Ви ніколи не запитували себе, а й справді: до кого мали хилитися галицькі українці, коли їх скубали та визискували зусюдибіч? Світло проливають уже цитовані мемуари “На возі і під возом…” Данила Богачевського:

- На сході винищувала нас нещадно Москва під проводом Сталіна. Та майже так само нещадно старалися нас винищити Румунія, Мад’ярщина та Польща. Чехи ж вели явно проросійську політику. Орієнтація на Англію була нешкідливою мрією, а віра у власні сили – справді дуже шляхетна – в даних обставинах представлялася дуже слабо. Тож не диво, що загал таки орієнтувався на Німеччину – та знову ніхто не старався основно перестудіювати напрямні її політики, хоча можна було легко це зробити… Положення зробилося ще більш напружене, атмосфера душна, повна різного роду надій. Події в Закарпатті потрясли ромадянство та зелектризували настрої, але ситуація не виясніла, але навпаки, її ще більш схаотизували. Навіть ті з наших громадян, які геть критично ставилися до німців, бачили єдиний вихід у війні, бо ж надіялися на загальний розвал і повторення 1918-го року. ОУН поставила на німецьку карту, бо вірила в гасло: “Націоналісти, усіх країн єднайтеся”, так як наші соціалісти в 1917 р. вірили в гасло: “Соціалісти, всіх країн єднайтеся”.

Аж раптом настала осінь, і Західна Європа захлинулась у кривавих жнивах – вибухнула Друга світова війна. У тім міжчассі Ростислава Степанівна Богачевська із дітьми виїхала до Сокаля, аби відвідати своїх батьків, а тут таке лихоліття.

*   *   *

Незважаючи на те, що ОУН повсякчас поширювала летючки: “Не покидайте рідної землі!”, одного дня від високоповажного клієнта Данило Богачевський дізнався, що вже все за них вирішене. Буцімто, більшовики дали Ревізійному Союзові список кооперативів у Равщині, які належатимуть до… компетенції Ревізійного Союзу, а значить, за домовленістю між Берліном і Москвою, фактично потраплять у сфери впливу Німеччини. Однією з таких місцин було село Махнів, що знаходилося за десять кілометрів на північ від Рави-Руської. З великими труднощами родина знайшла віз та вирушила в путь.

З добрий десяток знайомих, навіть два брати Данила Сильвестровича повинаймали у Махнові хати, назбирали соломи, влаштували постіль на долівці й чекали на прихід німців. Та за тиждень, о сьомій ранку до одної з хат ввалився російський солдат та запитав, де живе війт, бо вони в селі мають стати на “квартіри”. Ніколи Московія слова не тримала. У пошуках кращої долі в 1939 р. родина правника із Рави-Руської залишила Махнів та перебралася до Томашева. Німецькі партійці колег із ОУН відкрито зрадили, сподіватися галичанам більш було ні на кого. Це побачив батько, котрий в роки гітлерівської окупації обіймав посаду голови Українського допомогового комітету в Раві-Руській.

В часи окупації якось спокійніше біля рідних пенатів. У 1941-1944 рр. Ігор-Орест Богачевський навчався в українській гімназії містечка Сокалі, де закінчив третій-п’ятий класи. Важкі були часи, але хлопчина науку гризти не полишав. Як їм велося?

В одному з інтерв’ю молодша в родині Марта Богачевська-Хом’як пригадувала:

- Мій батько, як більшість мужчин його віку, служив в австрійській, а потому Галицькій армії, воював на фронті, дійшов Україною аж до Одеси. За освітою він був правником, а за зацікавленням – соціологом. Може, тому він бачив важливість для нашого краю англійців. Насправді все життя тато залишався винятковою людиною, найбільш одинокою, яку я знала: зокрема, він прочитав “Mein Kampf”. Тому в розмовах досить часто наполягав, що Ґітлер – не паяц, а складає правдиву небезпеку. Після Другої Світової війни вважав, що англійці не допустять, аби Радянський Союз заволодів Австрією. Тому, коли всі їхали на Захід, ми роздобули пару коней, і поїхали до Відня, де батьки записались до університету, щоб отримати дозвіл замешкати в місті. Майже дивом ми потім звідти вирвалися.

*   *   *

Що вкарбувалось у пам’ять?

- Живо пам’ятаю бомби, відчуття голоду, і одну приємну теплу купіль у якійсь чужій кухні. Ще пам’ятаю словачок, що носили безліч спідничок у той самий час. Потому пам’ятаю як маму – голу, як і всіх інших українок – реєстрував якийсь знайомий в австрійському розподільчому таборі для біженців – “Штрассґофі” під м. Ґрос-Зіґґард, округ Ґензердоф.

За колючим дротом, під карантином, вони спали на нарах: мати з малою Мартою – нагорі, батько – долі, на землі. Проте жах був у іншому. Побоюючись вторгнення радянських військ в Австрію, у 1944 р. Богачевські вирушили до Німеччини, де зупинились у місті Ульмі, земля Баден-Вюртемберґ. Тут слід закрити одну білу пляму в біографії великого українця. Нацизм особисто проїхав по тій дружній родині.

У 1944 р. батьки та наймолодша дитина, дочка Марта опинились у німецькому трудовому таборі, тоді як 15-річного Ігоря та 14-річну Марію гітлерівці забрали на роботи в авіаційно-ремонтних майстернях. Майже півтора роки була розірвана родина. Лише завдяки буденному гуманізму працівників Червоного Хреста та програмі допомоги і реабілітації Організації Об'єднаних Націй Ігор-Орест і Марія повернулися до батьків.

Йому здавалося, що небо та авіацію він зненавидів на все життя. Але талант і сім’я – цілющі ліки. По закінченні Другої світової війни родина залишилась в Ульмі, земля Баден-Вюртемберґ. Так тривало, поки 1948 р. Ігор-Орест та Марія Богачевські склали іспити на атестат зрілості у міській середній школі, яку, окрім них, відвідували й діти інших інтернованих українців.

Попри те, що в Сполучених Штатах за батьківською лінією знайшовся один із п’яти рідних стриїв (дядьків) – Кир Константин (у миру – Костянтин Сильвестрович Богачевський, 1884-1961), котрий служив єпископом (екзархом у США) Української греко-католицької церкви із травня 1924 р. і активно узявся допомагати, аби родина переїхала до Америки, Данило Сильвестрович наполіг, щоб діти закінчили середню науку в таборовій гімназії, до виїзду за океан. Із німецькою мовою у брата і сестри було набагато краще, аніж з англійською.

*   *   *

На військовому транспортному кораблі “S.S.Marine Flasher” 18 квітня 1948 р. вони пришвартувались у порту Нью-Йорка. Не перший рейс судно переправляло через океан переміщених осіб – на той час із фронтів Другої світової війни всі американські частини повернулися додому. Ступивши на берег, Ігор-Орест залишався похнюпленим: із заздалегідь прихованою пляшечкою “Coca-Cola” він так мріяв символічно привітатися тостом із Статуєю Свободи, але вночі якась падлюка поцупила та вижлуктала ритуальний напій. Тож прибуття до країни рівних можливостей виявилося тверезим.

З порогу нова батьківщина демонструвала дивні реалії. Опинившись у Сполучених Штатах, зокрема у містечку Стамфорді, Коннектикут, голова сім’ї сподівався, що старший брат знайде йому роботу. Тим часом Кир Константин був великий законником, з одного боку, а з іншого, вважав – нова українська еміграція повинна збагнути: як важко виявилося попередникам пустити коріння за океаном, – тож не варто надмірно сподіватися на жертвенну поміч старожилів.

У сімейному архіві родини Данила Сильвестровича Богачевського зберігся лист, в якому Кир Константин написав до молодшого родича:

- Дорогий брате, мій сан, вік і здоров’я не дозволяють брати більш активну участь в родинному житті, хоч ви і просите. Більшої помочі не можу вам надати, бо є багато потребуючих, а ви усі здатні до праці. Як завжди, буду за вас молитися.

*   *   *

Ось так колишньому високоповажному правникові зі Львова довелося почати все з початку. Попри те, що вік Данила Сильвестровича хилився до 60 років, пішов він “возити трупи” (знайшлося місце лише у ритуальній конторі). І так тривало не місяць, а майже два роки, поки знайшлись інша робота. Тим часом Ростислава Степанівна покинула мріяти стати письменницею, відновила навички із шиття й пішла пітніти швачкою на фабрику. Як ви розумієте, їхній єдиний син про висадку людини на Місяць або програму “Аполло” й уві сні не мріяв.

Ігор-Орест завжди був реалістом і прагматиком: коли молодша сестра починала скімлити про щасливі часи, проведені в Україні, він доволі різко зупиняв дівоче рюмсання, викладаючи найсуворіші аргументи:

- Ти так і захлинутися можеш, сестричко, у своїх позолочуваних псевдо-споминах.

У країні дядька Сема він працював там, де знаходилося місце: у Стемфорді та Нью-Хейвені, Техас, у Ітаці, Нью-Йорк та Філадельфії, Пенсильванія, у Еверетт, Массачусетс та Мюррей Хілл, Нью-Джерсі, Каноґа-Парк, Каліфорнія та Лос-Аламосі, Нью-Мехіко.

*   *   *

Потім дядько Сем узяв під козирок. У 1951-1953 рр. Ігор-Орест Богачевський служив в американській армії. Ні, хлопець не відсиджувався у самих Штатах на добре захищеній військовій базі, а так само, як батько у 1918-1921 рр., котрий у лавах Української Галицької Армії (УГА) боронив нову Вітчизну – ЗУНР, – воював у Північній Кореї з комуністами. По правді сказати, він не літав на винищувачі й не запускав з есмінця ракети – це робили інші. Ігор Богачевський служив у підрозділі радіозв’язку, тому прекрасно розумів, кому і які саме накази віддавали російські військові. Неодноразово він надавав командуванню факти, що у тім кровопролитті саме Радянська армія була безпосереднім учасником конфлікту.

Повернувшись на нову батьківщину, він уяви не мав, що зацікавиться аеронавтикою, а тим паче – астронавтикою. Як завжди у подібних випадках діється, важливу роль відіграла доля. На вибір майбутньої професії колишнього солдата вплинуло знайомство з фізиком Михайлом Петришиним, добре відомим у наукових колах Сполучених Штатів конструктором космічних кораблів. Після історичної зустрічі юнака повністю захопили технічні ідеї створення нових зразків ракетної техніки.

Знань, безперечно, бракувало. Відповідно до американського закону “G.I.Bill” від 1944 р., за яким демобілізованим військовим надавалась державна стипендія для отримання вищої освіти, у 1953–1956 рр. у Нью-Йоркському університеті Ігор Богачевський опановував не технічні науки, а здобув ступінь кандидата наук із… філософії. Аби світ рухати, реальність слід осмислити, не лише уявити. У голові не вкладається, як він у галасі великої родини, яку за українською народною традицією часто навідували дядьки з дружинами та дітьми, знаходив спокій і час, щоб поглиблювати знання та писати перші наукові праці. Можливо, Ігор-Орест прораховував усе наперед, адже вчився ставати математиком.

*   *   *

Тільки потім українець доступився до улюбленої математики, яку в 1956–1960 рр. студіював в Курантівському інституті математичних наук (The Courant Institute Оf Mathematical Sciences, CIMS) Нью-Йоркського університету. Студент не просто закінчив курс та отримав ступінь кандидата наук із математики. Як справжній самородок, одним із перших Ігор Богачевський став стипендіатом Національного наукового фонду (National Science Foundation) Сполучених Штатів Америки.

У 1960-1963 рр. доцент Нью-Йоркського університету працював асоційованим дослідником, потім – асистентом-професором Департаменту аеронавтики та астронавтики Нью-Йоркського університету. Від 1961 р. знайшлася нагода стати до наукової праці, пов’язаної з аеронавтикою та термоядерною енергетикою; того ж року він став доктором математичних наук.

Кар’єра розвивалася стрімко. У 1963-1966 рр. йому запропонували посаду інженера-дослідника Корнельського університету (Cornell University) в Ітаці, штат Нью-Йорк.

Саме тут Ігор Богачевський відкрив нестаціонарний метод для обчислень тривимірного входу в поле потоку, розробив багатовимірну обчислювальну схему дослідження гідромеханічних проблем та ударного хвильового потоку, а ще – студіював проблеми, пов’язані з проникністю та циркуляцією атмосфери.

У 1966-1968 рр. українець став провідним науковим співробітником в експериментальній авіаційній лабораторії “AVCO-Everett Research Laboratories” у місті Еверетт, Массачусетс, а в 1968-1975 рр. обирався членом Правління телефонної компанії “Bell Telephone Laboratories” у м.Мюррей Хілл, Нью-Джерсі.

*   *   *

…Сяк-так пісня “Fly Me To The Moon” виконувалася з десяток років. Холодним мерехтінням пульсувала вона у репертуарі Фелісії Сандерс, Кей Баллард, Кріса Коннора, Джонні Матіса, Портії Нельсон, Ненсі Уїлсон, Ейді Ґорме, але… Але душу не гріла. Тільки тоді, коли в аранжуванні неперевершеного Куїнсі Джонса (Quincy Delight Jones Jr.; 1933) її у супроводі оркестру під орудою Каунта Бейсі (William James “Count” Basie; 1904-1984) у 1964 р. проникливо виконав знаний американський крунер Френк Сінатра, шлягер помчав із космічною швидкістю.

Доволі природньо і блискавично пісня “Забери мене на Місяць” сплелася з американською місячною програмою НАСА – “Аполло”. Минуло п’ять років, і в рамках реалізації масштабного плану твір став першою мелодією, зіграною у космосі, коли 19 травня 1969 р. місія “Аполлон-10” за 130 хвилин облетіла навколо Місяця і вмикала шлягер на орбіті.

Більше того, “Fly Me To The Moon” стала першою музикою на (!!!) Місяці, коли 20 липня 1969 р. астронавт “Аполлон-11” Базз Олдрін (Edwin Eugene Aldrin, Jr.; 1930) другим за командиром корабля ступив на ґрунт супутника Землі й на портативному касетнику на всю врубив “Fly Me To The Moon”. Як прибічник пресвітеріанської церкви, після примісячення Базз Олдрін повідомив на Землю:

- Скористаюся можливістю і прошу всіх, хто мене чує, осмислити події останніх годин та подякувати у найбільш прийнятний для кожного спосіб.

Затим, на правах старійшини пресвітеріанської церкви, пілот місячного модуля “Аполлон-11” провів коротку приватну службу з причастям.

Як атеїст, командир корабля Нейл Армстронґ причащатися не став.

Утім, давня мрія людства ступити на іншу планету повінчалася з реальністю.

- Fill my heart with song / And let me sing for ever more / You are all I long for, / All I worship and adore / In other words, please be true / In other words, I love you.

(Наповни серце піснею / Дозволь співати віки-вічні. / Ти – все, про що так довго / Просив я у потаємних мріях. / Іншими словами, будь собою... / Іншими словами, кохаю я тебе).

*   *   *

За великим рахунком саме завдяки формулам і математичним відкриттям Ігоря-Ореста Богачевського було розраховано політ на Місяць, повернення з поверхні іншої планети спускного модуля на орбітальну станцію “Аполлон-11”, а потім і зворотній путь із Місяця на Землю. Цей проект втілив у життя ідеї та на практиці зреалізував попередні розрахунки видатного українця, одного з основоположників сучасної космонавтики, полтавчанина Юрія Васильовича Кондратюка (власне: Олександр Гнатович Шаргей; 1897-1942).

Не знаю, як ви, а особисто я пам’ятаю 21 липня 1969 р., коли всі ми, земляни, залипли біля телевізорів. У прямій трансляції янкі досить пристойно показували вихід американських астронавтів на поверхню Місяця! Не забудеться, як о 2:56 за Ґринвічем командир корабля “Аполлон-11” Нейл Армстронґ (Neil Alden Armstrong; 1930-2012) зі спускного модуля драбинкою зійшов на поверхню Місяця, зробив перший крок ґрунтом іншого космічного тіла, а потім промовив:

- Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства.

Хоча, зі слів друга дитинства американського астронавта, фраза про два різні етапи була вихоплена з їхньої дитячої гри “Mother May I?”, в якій учасникам належало почергово робити вперед великі, маленькі, дитячі та кроки під уявною парасолькою, – у той науково-технічний прорив внесок робило все людство. Робили немалий внесок і вимушено замериканізовані українці.

Як зазначив у розвідці “Телешоу вартістю 19.408.134.000 доларів” Сергій Грабовський:

- Є в успіху програми “Аполло”, що мала складатися з двох етапів: десяти підготовчих запусків і десяти висадок на Місяць, виразний “український слід”. Ще під час прямих трансляцій польоту першого пілотованого корабля до Місяця, двомісного “Джеміні” (екіпаж “Gemini-3” склали два астронавти – Вірджил Гриссом та Джон Янг, які 23 березня 1965 р. виконали три оберти навколо Землі. – О.Р.), було сказано, що він рушив “трасою Кондратюка”. Власне, українець Юрій Кондратюк (більше відомий під цим прибраним задля убезпечення від переслідувань з боку чекістів іменем, хоча насправді звався Олександром Шаргеєм), ще у 1920-х роках розробив не тільки трасу, а й усю схему польоту на Місяць, із відокремленням посадкового модуля й залишенням базового блоку на навколомісячній орбіті. Михайло Яримович (інженер-винахідник у галузі аерокосмічних досліджень; основний системотехнік програми “Аполло”; за президентства Рональда Рейгана він став одним із активних учасників реалізації проекту SDI, Стратегічна оборонна ініціатива, або “зоряні війни”; 1933. – О.Р.) відповідав за роботу бортових систем космічних кораблів; Ігор Богачевський, згідно зі схемою Кондратюка, розрахував повернення посадкового модуля на селеноцентричну орбіту; академік Української академії наук (УАН), творець американської школи механіки Степан Тимошенко (1878-1972. – О.Р.), виконав разом зі своїми учнями фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності й теорії коливань, які знайшли широке використання у космічній техніці.

*   *   *

Було в усьому тому проекті вартістю $19,5 млрд щось доволі особисте. Він зрів десятиліттями, як прокидається до життя велике і чисте Кохання, Річ-у-Собі. Коли в 1954 р. американський композитор Барт Ґовард (Bart Howard; власне: Howard Joseph Gustafson; 1915-2004 р.) створив пісню “Fly Me To The Moon”, музикою хіт-мейкер уже займався понад 20 років.

Спершу дивакуватий вальс називався “Іншими словами” (“In Other Words”). Щиро кажучи, тоді хуку (гачка), який би чіпляв слухача, не було. Тому видавець запропонував змінити кілька слів – хоча б на “Забери мене на Місяць”, але впертий композитор відмовився це виконати. Минув час, і Барт Ґовард щиро зізнався:

- Мені знадобилося двадцять років, аби збагнути, як написати пісню за двадцять хвилин.

…То була його зоряна година. Досі на шлюб у Ігоря Богачевського, майже два десятиліття, просто бракувало часу. Але у 1969 р. у Нью-Йорку він закохався і покликав заміж Марію Кебало (Mary Kebalo).

Душа співала, їй підкорився навіть холодний космос:

- Fill my heart with song / And let me sing for ever more / You are all I long for, / All I worship and adore / In other words, please be true / In other words, I love you.

(Наповни серце піснею / Дозволь співати віки-вічні. / Ти – все, про що так довго / Просив я у потаємних мріях. / Іншими словами, будь собою... / Іншими словами, кохаю я тебе).

За два роки у щасливого подружжя народилася дівчинка – Соня Богачевська (Sonia Bohachevsky; 1971-1980). Тато у донечці душі не чув, але невдовзі з’ясувалося: крихітка хвора на рак стовбура мозку. Соня померла у віці дев’яти років, подружжя закінчило розлученням: одне одному смерті єдиної дитини вони не подарували.

*   *   *

Земля не зупинилася, Місяць обертався, Чумацький Шлях як і колись стелився. Здійснилась одна мрія людства, сповивалась інша. У 1976-1987 рр. доля закинула провідного наукового співробітника Ігоря-Ореста Богачевського в елітну технічну групу Національної лабораторії в Лос-Аламосі (Los Alamos National Laboratory, LANL), Нью-Мексіко. Підрозділ геть засекречений, доповім вам… Його було створено у 1942 р. для виконання найскладніших робіт із реалізації так званого Манхеттенського проекту (Manhattan Project) – кодова назва програми США із розробки ядерної зброї, реалізація якої розпочалася 17 вересня 1943 р.

У 1981-1993 рр. у Каноґа-Парк, Каліфорнія Ігор Богачевський працював провідним науковцем Департаменту ракетобудування (Rocketdyne Division) аерокосмічної корпорації “Rockwell International Corp.”, що посеред авіакосмічних монополій посідає четверте місце в світі. Тут вчений досліджував питання математичного моделювання термоядерного ракетного пристрою та вивів формулу, яка дала змогу конструкторам літаків і міжпланетних супутників визначати повітряні струмені навколо цих апаратів під час польотів.

Якщо журналістам давали доступ до тіла, вони завжди запитували Ігоря-Ореста Богачевського про секрет карколомного успіху емігранта з хліборобської України. Здебільшого серйозно, наче виконуючи нове наукове завдання, він відповідав:

- Щоб бути успішним у житті, – не лише в Сполучених Штатах, скрізь – треба довести: ти здатен щось запропонувати успішній людині, яка вже чогось у житті досягла. Тоді тобі починають довіряти і ставлять нові, знай, важчі завдання.

*   *   *

Коли із Радянського Союзу знову посунули грозові хмари “холодної війни”, Ігор Богачевський став членом спеціальної групи, відповідальної за ідентифікацію та попереднє дослідження нових концепцій зброї. Він не лише зробив вагомий внесок в економічне моделювання, програмний аналіз і програмне планування корпорації “Rockwell International Corp.”, а проводив науково-технічне оцінювання новітніх проектів створення сучасних систем зброї, наприклад, запропонував можливу конфігурацію тактичної високопружної мікрохвильової зброї, а ще – досліджував питання математичного моделювання термоядерного ракетного пристрою.

Упродовж яскравого, насиченого подіями життя він написав понад 100 наукових праць із ядерної фізики та астронавтики, займаючись математичним моделюванням ядерних ракетних двигунів та розвитком телефонним мереж. Не випадково, за внесок у сучасну науку, зокрема за праці в галузі магнітогідродинаміки, нелінійної хвильової механіки, керованого термоядерного синтезу, американського конструктора українського походження було різноманітно вшановано.

Маю на увазі премією Шевелла (Shewell Award; 1975), що вручає Хімічний департамент Американського товариства контролю якості (American Society For Quality Control), іменну відзнаку Томаса Л.Сааті (Thomas L.Saaty Prize; 1980), запроваджену “Американським журналом математичних та управлінських наук” (“American Journal Of Mathematical And Management Science”) – за найкращу науково-дослідницьку роботу в галузі прикладної математики та управлінських наук, а також спеціальну премію НАСА за сприяння в реалізації проекту “Аполло”, галузеві нагороди телефонної компанії “АТ&Т” й таке інше.

*   *   *

Після сорока років напруженої інтелектуальної праці та успішних наукових досліджень, промислових новацій і технологічної освіти, які ніхто до нього не здійснював, знаний першовідкривач вийшов у 1992 р. на пенсію та повернувся до Лос-Аламоса (“Пагорб”). У те місто в штаті Нью-Мехіко Ігор-Орест Данилович Богачевський закохався ще 17 років тому, коли вперше відвідав його на запрошення керівництва технічної групи Національної лабораторії “Los Alamos National Laboratory” (LANL).

Йому одразу сподобалася ця американська сільська місцина – щось в ній до сердечного щему нагадувало Україну. Як потім він з’ясував, до початку робіт із реалізації Манхеттенського проекту в поселенні – місцеві літні люди навіть підкреслювали: – Ми – не село і не місто, а виокремлена територія (census-designated claces, CDP) – діяла… древня Лос-Аламоська початкова фермерська школа (Los Alamos Ranch School).

З’явилося море часу, й Ігор-Орест Богачевський повернувся до улюбленого хобі. Знаєте, цей віртуоз математичних наук ніколи не був книжковим червом чи якимось там здихлею, а завжди кохався на спорті. Замолоду він захоплювався легкою атлетикою, а у більш зрілому віці перевагу віддавав: улітку – великому тенісу, а взимку – лижам. Останні два десятиліття, прожиті у Лос-Аламосі, потонули у приємному відпочинку.

*   *   *

Вийшовши на пенсію, що він вигадав, запитаєте?

Та не повірите! У Лос-Аламосі всесвітньовідомий вчений полюбляв… писати дотепні листи редакторові місцевої газети – із різних питань, чим ставив провінційного журналіста у незручне положення.

Невиправний індивідуаліст, скільки вистачало сил, він приховував хворобу Альцґеймера. Знай, частіше, Ігор-Орест Богачевський залишався вдома, аби з вікна власної лабораторії спостерігати, як інші стрімко мчать з гори, де розташований лижний центр Лос-Аламо.

В останні роки життя великий вчений зрідка залишав власний будинок, аби, хіба що, о шостій вечора на Каньйон-роуд, 3700, відвідати суботню месу в католицькій Церкві Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії (Sacred Heart Оf Mary).

*   *   *

Не знаю точно, чи є бог у астронавтів та дослідників космосу, але в ніч на 3-є лютого 2010 р. у Лос-Аламосі, Нью-Мексико Ігор-Орест Данилович Богачевський стартував у Вічність. По католицькій літургії, яку за покійним справили в середу, о 10:30 ранку, 9-го лютого 2010 р. в Нью-Браунсвіку (New Brunswick), штат Нью-Джерсі, – видатного українця й плідного дослідника поховали на знаменитому українському цвинтарі-пантеоні Св.Андрія (St. Andrew’s Ukrainian Cemetery) у містечку Саут-Баунд-Брук, Нью-Джерсі.

У скорботній процесії за труною до місця вічного спочину пройшли дві сестри – Марія та Марта, шестеро онуків, хоча й не всі дев’ять правнуків, а також шість племінниць, одинадцять двоюрідних сестер та купа колег і колишніх вихованців.

- Забери мене на Місяць, / Дозволь співати серед зорь, / Дозволь побачити, чим є весна / На Марсі та Юпітері.

Олександр Рудяченко