Іда Рубінштейн. 1. Чарівний тюльпан

Коли завершилася Друга світова війна, з Англії сива, змарніла Іда Рубінштейн повернулася до улюбленої Франції. Горностаєвого манто на ній вже не було. Наважилася літня жінка і на іншу подорож: з православ'я актриса перейшла в католицизм. Бачити галасливий Париж більше не було сил, бажаним став провінційний Ванс.

Тут, у серці Провансу, за 20 км від Ніцци, півтора десятиліття вони скромно прожили з вірною секретаркою мадемуазель Реньє – усамітнившись, читаючи Біблію і зрідка відвідуючи абатство Сіто.

Ні, не подумайте, у Вансі теж траплялося пристойне чоловіче товариство. Чотири роки тут прожив Анрі Матісс, розписуючи для братів домініканського ордену каплицю Розера (Chapelle du Rosaire). На довгий час тут затрималися Марк Шагал і скандальний прозаїк Девід Лоуренс, який створив "Коханця Леді Чаттерлей".

Смиренної долі і мовчазного прощення Іда Рубінштейн теж дочекалася. Вітер часу стер на порох гордість, марнославство, інші гріхи молодості, і навіть пом'якшив прокляття кардинала Леона-Адольфа Аметта (Léon-Adolphe Amette; 1850-1920), перетворивши данацію на мізерну плату за гучну славу. Треба ж було так через дрібниці обурюватися Паризькому архієпископу – католицького святого, канонізованого Церквою, ну, зіграла... жінка і що з того? Світ полетів шкереберть у 1939 р., з іншого приводу.

* * *

До царственої діви, колись жадібної до визнання, загадкової на сцені і ненаситної у коханні любові, генії в друзі давно не набивалися. Усілякий зв'язок з Ідою Рубінштейн паризька богема припинила. Затих, зник її розкішний паризький особняк. Жовтіли фотографії, тьмяніла слава Саломеї, навколо якої вилися кращі уми ХХ століття: Равель, Дебюссі, Стравінський, Онеггер, д'Аннунціо, Клодель, Валері, Жид, Мейєрхольд, Фокін, Санін, Ніжинська, Бакст, Бенуа, Сєров.

Не доживши до 77 років один день, від серцевого нападу 20 вересня 1960 р. Іда Рубінштейн померла. Згідно із заповітом, жодного повідомлення в пресі про час похорону, надгробних промов і навіть жалобних церемоній на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа (Sainte-Geneviève-des-Bois), що за 30 км від Парижа, – не влаштовували. На надгробній плиті "пораненої левиці", тієї, яка на сцену вперше випурхнула під псевдонімом Львівська, не вказали ні імені, ні років життя, тільки ініціали – I. R. Так енігматично вона лягла в сиру землю, де вже на неї чекала знатна компанія згаслих легенд: Зінаїда Гіппіус, Дмитро Мережковський, Іван Бунін, Серж Лифар.

Подібно осінньому туману, тихенько почав танути стильний образ "декадентської діви", яка колись надихала багатьох митців на красиві полотна – Кееса ван Донгена, Антоніо де ла Гандару, Андре де Сегонзака, Леона Бакста, Ромейн Брукс, Валентина Сєрова. Загадки завжди йдуть туди, де їм місце. Наша справа – хоч зрідка вмикати світло.

* * *

Майбутня співачка і актриса Лідія (Іда) Львівна Рубінштейн народилася 21 вересня (3 жовтня) 1883 р. у Харкові. Про це свідчить запис у метричній книзі губернської хоральної синагоги, меценатами якої були батько й дід маляти. Її батько, старшина правління молитовні Леон Рувимович Рубінштейн (?-1892) ходив у потомствених почесних громадянах міста. Мати, Ернестіна Ісааківна Рубінштейн (?-1888), піклувалася про усіх чотирьох дітей, але балувала не Рахель (1876-1917) або Ірен, а наймолодшу – Лідочку.

Це була одна з найбагатших родин України, та й всієї південної Росії. Дід майбутньої танцівниці, 1-ї гільдії бердичівський купець Рувим Осипович Рубінштейн (1816-1874) свого часу створив банкірський дім "Роман Рубінштейн та його сини", а його нащадки – Леон і Адольф вже займалися, і – успішно, великооптовою торгівлею цукром. Справа йшла добре, і незабаром братам належали чотири банки, три цукрових заводи і пивоварний завод "Нова Баварія" (до речі, не знаєте, де він подівся?).

Тоді українські підприємці в панчоху гроші не ховали – на благодійність Рубінштейни давали величезні суми, включно з утриманням Харківської релігійної общини і на розвиток культури в місті. Молоді банкіри у другому поколінні були освіченими людьми, які стояли біля витоків харківського відділення "Російського музичного товариства", а у своїх будинках регулярно приймали освічену інтелігенцію. Не забуваємо, благодійництво, меценатство колись були в пошані у великого бізнесу. Не випадково за створення дитячого притулку і найбільшої у Харкові лікарні Адольф Рувимович Рубінштейн був нагороджений чотирма орденами.

Потім в розважливість і людинолюбство ввійшла молода поросль. Кузен Іди, Йосип Рубінштейн був завидним нареченим, володів кількома приватними будинками, включно з розкішним особняком на вулиці Садово-Куликівській (нині – вул. Дарвіна, 16). Які дивовижні були там кімнати – в арабському, китайському, перському, японському стилі! А власний винний льох із французькими винами! Але за шість останніх років XIX ст., особливо після смерті у 1894 р. Адольфа Рувимовича Рубінштейна, все змінилося. Величезний статок син вклав у нерентабельні підприємства, займаючись неробством: гуляння, поїздки за кордон. Добив сімейний статок колосальний програш Йосипа Рубінштейна, який спустив за ніч в Монте-Карло 1 млн рублів.

Це при тому, що Йосип вважався талановитим піаністом, закінчив Санкт-Петербурзьку консерваторію, вчився у самого Ференца Ліста (Liszt Ferenc; 1811-1886), займався теорією музики, а у великого Ріхарда Вагнера (Wilhelm Richard Wagner; 1813-1883) служив особистим секретарем-музикознавцем.

* * *

Що би вам не казали: казково багата, дивовижно красива, абсолютно бездарна, – змалку Іді Рубінштейн дісталося від життя. У 1888 р. у віці п'яти років дівчинка втратила матір, у 1892 р. у Франкфурті-на-Майні раптово помер батько. Безтурботне дитинство, коли молодшеньку з дочок купали в тонкій, як яєчна шкаралупа, мармуровій ванні, зробленій на замовлення десь під італійською Каррарою, – закінчилося назавжди. Так, не стало близьких людей, але доля зрівноважила страждання, що випали на долю дитини, матеріальним благополуччям – Іда успадкувала великий статок, що визначило її подальше бурхливе життя.

Спочатку її опікуном став рідний дядько Адольф Рувимович. Проте, через два роки відійшов у лоно Авраама і він. І у 1894 р. кругла сирота вирушила до Санкт-Петербурга. Як їй жилося в родині старшої кузини, світської левиці Софії Адольфівни Горвіц (1862-1929)? І ця сім'я була багатою і знаменитою! У сяючому розкішшю будинку на Англійській набережній все нагадувало... музей: живопис, порцеляна, бронза, колекція рідкісних артефактів. Тітка була заміжня за Михайлом Абрамовичем Горвіцем (1846-1895), сином 1-ї гільдії купця Абрама Ісайовича Горвіца і племінника професора Мартина Ісайовича Горвіца. В її літературному салоні часто з'являвся музичний критик Володимир Стасов, інші столичні знаменитості, а патронувала Софія Адольфівна майбутнього дитячого поета, а поки лише учня 3-й Санкт-Петербурзької чоловічої гімназії Самуїла Маршака (1887-1964).

Для обожнюваної восьмирічної племінниці тут нічого не шкодували. Скажімо, уроки декламації і драматичного мистецтва дівчинці давали артисти імператорських театрів. Розваги українській Попелюшці пропонувалися вишукані, знайомства рекомендувалися тільки важливі. Манери, етикет, правила вищого світу легко всмоктувалися. Досконало Іда оволоділа чотирма мовами – англійською, французькою, німецькою, італійською. Крім того, діву навчали музиці та історії, а коли племінницю зацікавила Стародавня Греція, запросили кращого у Північній столиці еллініста, і здібна учениця незабаром заговорила мовою Гомера.

Потім планку підняли. Освіту Іда Рубінштейн продовжила в жіночій гімназії Л. С. Таганцевої, яка орендувала будинок по вулиці Моховій, 27. Примітно, донька професора Санкт-Петербурзького університету Любов Степанівна Таганцева гроші отримала не від чоловіка і не в спадок, а... виграла в лотерею. Суму як придане вона не зберегла, а вклала рубліки у вигідне підприємство, організувавши приватну жіночу гімназію. Як директор Л. С. Таганцева особисто займалася навчальними програмами, сформованими на європейських основах, надаючи особливого значення гуманітарним предметам, літературі та історії, тим самим намагаючись прищепити вихованкам критичне ставлення до дійсності, допомагаючи засвоювати принципи освіченого гуманізму.

* * *

У приватній гімназії Л. С. Таганцевої Іда Рубінштейн вчилася старанно, закінчивши навчання у 1901 р.

Важко повірити, але з хореографією у Іди ніколи не складалося, хоча тітонька і найняла досвідченого вчителя танців. Перший педагог вирішила, що Іда... нездатна до хореографії. Знаєте, що виявилося найкращою мікстурою Кватера? Інтерес до театру. Протягом декількох сезонів племінниця з тітонькою відвідували буквально всі прем'єри. Погляд з ложі світився захопленням і захватом, що не могло не перерости у пристрасть. Між тим, бути поціновувачем не означає стати художником.

Якби не впертість, неймовірне честолюбство і мертва хватка, успадковані від батька, велика танцівниця у височенній і субтильній Іді так і не прокинулася б. Але не в її характері було пасувати. День у день, годинами дівчинка відпрацьовувала пози, ставила руху, виконувала піруети... Артистичні задатки і сила волі, які штовхають людину до досконалості, зробили свою справу. З небес Леон Рувимович Рубінштейн схвально усміхався доньці.

Освічена красуня не шукала себе в житті – вона завжди знала: життя буде належати їй, а вона – Сцені. Артистичну кар'єру Іда Рубінштейн почала 16 квітня 1904 р., коли під псевдонімом Лідія Львівська з'явилася на підмостках у приватній виставі "Антігона", поставленій в Північній Пальмірі у Новому театрі актриси і антрепренера Лідії Борисівни Яворської (1871-1921). Остання – княгиня Барятинська, до слова сказати, свого часу отримала гідне виховання у Київській жіночій гімназії на Михайлівській вулиці.

Новий театр Л. Б. Яворської виявився важливою для дебютантки антрепризою. В залі Кононова (не зберігся) на набережній Мойки, 61 трупа представляла найрізноманітніший репертуар, включно з новими п'єсами Максима Горького, Антона Чехова, Льва Толстого та Генріка Ібсена. У 1907-1918 рр. театр Яворської не тільки гастролював містами Росії, але і сяяв на підмостках Лондона та Парижа.

* * *

Саме з постановки п'єси "Антігона" режисера Александрінського театру Юрія Озаровського у сценографії Льва Бакста і почався шлях у мистецтві Іди Рубінштейн. Дивний вибір, чи не так? Але вона пояснювала просто:

- Нещодавно я повернулася з Греції, де кілька днів провела в афінському Акрополі. Та й мій учитель-еллін сказав: герої і боги завжди живуть поруч з нами.

Відтоді Іда вірила: герої і боги живуть поруч з нею... Нехай п'єсу, поставлену І. Л. Рубінштейн за свій (!!!) кошт, показали один єдиний раз, це ознаменувало початок співпраці з геніальним сценографом Л. С. Бакстом (1866-1924). У Північній столиці вашим коштом не поставили б хіба що водевіль "Діва Марія чекала сина до вечері..."

Між тим, варто було пожинати плоди суперечливої прем'єри, і 21-річна актриса обійшла найбільші театри обох столиць, намагаючись отримати ангажемент. Директори всіх труп відмовили, але всюди однією своєю появою Іда Рубінштейн викликала фурор. Велика драматична актриса, правда, тоді лише першокурсниця драматичних класів Московського імператорського театрального училища Віра Пашенна (1887-1962) згадувала, як у серпні 1904 р. у Малому театрі вона зіткнулася з живою Антігоною: та пропливла повз в яскраво-червоній сукні з довгим шлейфом, вся в мереживі:

- Мене вразила зачіска з пишним напуском на лоб. Занімівши, я раптом подумала про себе, що я зовсім непристойно одягнена і дуже погано виглядаю.

* * *

Разом з тим, театральні критики Північної столиці мляво відреагували на "учнівську" гру актриси, відзначивши "погану дикцію, невиразний різкий голос", відсутність навичок сценмови, нездатність економити слова – і... оригінальну зовнішність дебютантки. В один голос рецензенти радили вчитися, немов боялися промовити вголос більш слушну пропозицію. У відповідь вона зарозуміло заявляла, що сучасні сценічні школи... безнадійно застаріли, що жодна з них не варта її божественної особи.

Ніхто не чекав, але якось з нізвідки в Північній Пальмірі з'явилася ікона модерну, поки – мовчазна, але така, що вже немов зійшла з картин предтечі площинного декадансу Густава Клімта. Куди більш цікавий портрет чаклунської Іди, неземної богині залишив у словах художник Лев Бакст:

- Чарівний тюльпан, сомнамбула, яка пробудилася до життя, щоб у когось його забрати, а натомість дати свою любов, – дивну, незрозумілу.

Гіркий досвід змусив початківця антрепренера зробити правильні висновки, і з осені 1904 р. Іда Рубінштейн три роки поспіль відвідувала драматичні курси при Імператорському Малому театрі. Для цього кар'єри європейського рівня було явно недостатньо. За власним розумінням вона шукала себе... Іда рішуче вчилася.

* * *

Відправившись до Білокам'яної, Антігона-аматор познайомилася з метром сценічного мистецтва Олександром Павловичем Ленським (1847-1908), який очолював Новий театр у Москві. Майстра, який цінував в акторі школу, стиль і відточений жест, полонила екзотична квітка, немов тетрарха (правителя) Галилеї Ірода Антипу. Зі свого боку, до А. П. Ленського танцівниця зберегла шанобливу повагу і до кінця днів називала його – разом з Леоном Бакстом – "своїм учителем".

Нова учениця в драматичній студії, створеній при Московській імператорської трупі, викликала шок. Діаманти, шовк, обличчя під товстим шаром пудри, намальовані стрілами Купідона брови, зачіска вавилонської принцеси – в естетичному сум'ятті хтось із колег вголос заздрісно шепотів, мовляв, смертному подібна зовнішність дається раз на століття. Відчуваючи звичні ревнощі і колективну ворожнечу, Іда Рубінштейн замикалася, перетворюючись на гордовиту богиню.

Більшість дрібних шавок тявкали, намагаючись куснути зі зграї надто зарозумілу і все ще нескладну диву. Під загальне схвалення один вражений кавалер, через багато років це цитувала міланська газета, – заявив:

- Іда Рубінштейн – довга, як день без хліба.

Це була правда. Насправді, все в ній було проти зоряної природи: величезні, плоскі ступні; вузьке, як лезо ножа, тіло; величезний всеосяжний рот. Але це була частина правди. Справжні чоловіки, ті, хто дивиться не оком, а відчуває діафрагмою, – такі бачили в Іді масть, цінували породу: чарівний тюльпан, сомнамбула, що пробудилася до життя. Та й навчений досвідом А. П. Ленський ніколи не займався з ким попало.

- Моя нова учениця – майбутня Сара Бернар! – гарантував метр.

Вихід для мадемуазель Рубінштейн напрошувався один – індивідуальні заняття. Повернувшись до Санкт-Петербурга, у 1907-1908 рр. вона брала приватні уроки танцю не у кого-небудь, а у майбутнього реформатора російського балету, соліста Маріїнського театру Михайла Фокіна (1880-1962). День у день, день у день.

* * *

Так вже склалося, донька покійного харківського банкіра могла собі дозволити і це. Взагалі, вона могла багато чого собі дозволити, наприклад, замовити особисто для себе цілий поїзд – з Санкт-Петербурга до Москви. У 1908 р. власним коштом Іда Рубінштейн оплатила наступну постановку – драму "Саломея" (1909) Оскара Уайльда на музику Олександра Глазунова, в художньому оформленні Леона Бакста. Колеги по цеху захлиналися від заздрощів, ніби на блюді вже лежала голова Іоана Хрестителя.

Як згадував актор Олександр Мгебров (1884-1966):

- Щодня вона приїздила в театр, мовчки виходила з розкішної карети в абсолютно фантастичному і запаморочливому вбранні, з обличчям буквально наштукатуреним, на якому були намальовані, як стріли, синювато-чорні брови, такі ж вії і яскраво-червоні, як корал, губи; мовчки входила в театр, не вітаючись ні з ким, сідала в глибині залу і так само мовчки після репетиції поверталася в карету.

Тоді роль Саломеї у неї нахабно вкрали, віддавши роль характерній актрисі Надії Волоховій (1878-1966), яку, як завжди по-лицарськи, тобто на відстані, пристрасно любив поет Олександр Блок. Природно, що на екзотичну комету столичної театральної сцени звернув увагу Костянтин Сергійович Станіславський (1863-1938) і запросив діву в Московський Художній театр, який вважався модним у публіки і революційним у театрознавців.

Іда Рубінштейн зарозуміло відмовилася. З неприхованою образою засновник МХАТу написав:

- Кликав я її вчитися як слід, але вона визнала мій театр застарілим... Більш голою і бездарно голою я її не бачив.

Правда, це була не перша і не остання спроба епатувати столичну публіку п'єсою про вавилонську принцесу. 9 (22) жовтня 1917 р. новатор сцени, режисер московського Камерного театру Олександр Таїров (1885-1950) показав "Саломею" Оскара Уайльда, де в декораціях геніальної київської художниці Олександри Екстер (1882-1949) головну роль, включно зі знаменитим "Танцем семи покривал", виконала дружина постановника, прима Аліса Коонен (1889-1974).

* * *

Чи була у 1908 р. "Саломея" авантюрою для Іди Рубінштейн?

Чистої води, але вона була такою багатою, що могла дозволити собі купити мрію. І Уайльд, і Мейєрхольд, і Глазунов, і Бакст, так би мовити, легко відстрілялися: геній зробив свою справу, і геній може йти. А ось хореографу Михайлу Фокіну – постановнику "Саломеї" – належало створити небачене: навчити (!!!) Іду Рубінштейн... балету. Через кілька місяців виснажливих занять він так і не звик до характеру багатої клієнтки і постійно дивувався "наполегливості розпещеної жінки, яка щодня працювала до знемоги".

Беззастережно сприймалися зауваження балетмейстера, замовниця, "худорлява, як Дон Кіхот" (Анатолій Луначарський), постійно виявляла... увагу і смирення. Щоб на період літніх вакацій не переривати приватні уроки, Іда Рубінштейн вирушила з Михайлом Фокіним і його дружиною Вірою Петрівною до Швейцарії – на відпочинок і репетиції. Саме там хореограф отримав листа від художника і головного ідеолога об'єднання "Світ мистецтва" Олександра Бенуа, який повідомляв, що антрепренер Сергій Дягілєв (1872-1929) вирішив повезти їхні балети до Парижа.

Санкт-Петербург багато втратив, коли не побачив "Саломею" у визначений день. Як зловтішалися колеги, коли 3 листопада 1908 р. прем'єра, заявлена як приватна вистава І. Л. Рубінштейн, – не відбулася. Крамольну п'єсу за наполяганням чорносотенного "Союзу російського народу" Найсвятіший Синод, а за ним і столична влада... скасували як аморальну. Преса писала, мовляв, розпорядження надійшло "з вищих урядових сфер":

- Спектакль, назначенный в Михайловском театре на понедельник, 3-го ноября в пользу театрального общества, а именно: “Пляска Царевны” переделка “Саломеи” Оскара Уайльда – запрещен.

Упорядниця вистави І. Л. Рубінштейн, як і пані Коміссаржевська, понесли великі збитки. Були замовлені власним коштом нові декорації, завіса і костюми за малюнками художника Льва Бакста. Пропала і праця професора Олександра Глазунова, який написав вдалу, характерну музику для інтродукції і "Танцю семи покривал". Що говорити про витрачені даремно енергії і час учасників: репетиції йшли щодня і лише напередодні припинилися.

* * *

Дещо пізніше, хоча і частково, "Танок Царівни" в переробці "Саломеї" публіці вдалося показати. У постановці Всеволода Мейєрхольда і хореографії Михайла Фокіна це сталося через півтора місяці, на Вечорі художніх танців у Великому залі Санкт-Петербурзької консерваторії. Заборона вистави обернулася... чудовою рекламою, а Іда вирішила показати тільки найбільш вигідну для себе і скандальну для публіки частину вистави – "Танок семи покривал".

Тут уже на славу потрудився хореограф Михайло Фокін, пристосувавши "Танок..." до обмежених танцювальних можливостей солістки. Дві рабині розвіювали над Саломеєю прозору тканину, яка іноді обплутувала її з голови до ніг.

20 грудня 1908 р. балетмейстер М. Фокін так згадував знаковий проєкт:

- "Саломея" була цікавим матеріалом, з якого я сподівався зліпити особливий сценічний образ. На вечорі Іда Рубінштейн виконала Танок семи покривал, розгортаючи в пластичному танці одне за одним важкі парчеві покривала. У фіналі на актрисі залишився лише легкий сценічний костюм – створений за ескізом Льва Бакста з рядків... кольорових бус.

Зал кілька секунд заворожено мовчав, потім буквально вибухнув. Зауважте, до Іди Рубінштейн ні російський, ні світовий балет настільки відвертої, але талановито піднесеної танці еротики не знали. Наступного дня газета "Мова" повідомила:

- На бурные вызовы публики половина танца была повторена… Сколько пленительной страсти! Эта истома страсти, выливающаяся в тягучее движение тела.

Схоже, навіть не Слава, а Визнання були необхідні Саломеї. Після гучного успіху "Танка семи покривал" з подвоєною ретельністю Іда Рубінштейн продовжила займатися хореографією під наглядом Михайла Фокіна. Орієнтуючись на неповторні фізичні дані, саме під незвичайність вихованки балетмейстер ставив наступні танці і так написав про її майстерність:

- Все виражалося однією позою, одним жестом, одним поворотом голови... Кожна лінія була нами продумана і відчута.

Туди ж, у знамениту квартиру "у п'яти кутів" петербурзької Саломеї, зачастив й інший геній сучасного театру – сценограф Лев Бакст. Пізніше злі язики стверджували, мовляв, вони з Фокіним перетворили мадам Рубінштейн на свою безцінну знахідку, козирну карту, нікому не відкриваючи подальших планів, які вчителі пов'язували з багатою вихованкою. Сумнівів у професіоналів не залишилося: українська мільйонерка стала для них дорогоцінною глиною, з якої можна ліпити сценічні образи небаченої виразності.

* * *

Жінку відтіняють не намиста, а Природа і Таємниця. Про це Іда чудово знала. І це знання вихопило пильне око художника Олександра Бенуа:

- В ній є щось таємниче – до холоду, до ознобу.

Загадками актриса огортала себе, як Саломея – покривалами. Днів народження вона не відзначала, про рідне місто не згадувала, а особливо настирливим журналістам повідомляла, мовляв, народилася, здається, все-таки у Санкт-Петербурзі, чи то у 1880 р., чи то у 1883 р., чи то у 1885 р. В поговорах про южноукраїнську багачку доходило до смішного: при народженні її назвали Лідія. Або: Аделаїда. А батьком був чи то Лев, чи то Михайло, чи то Архангел. Вона посміхалася і не коментувала: поки зберігається мовчання, жінка багатозначна. Колеги платили їй дзвінкою монетою, за очі називаючи "гальванізованим трупом", "зеленою жабою" і "брудним скелетом".

Однак відбою від кавалерів біля високої стрункої дівчини з витонченими манерами не було. Але переваг Іда нікому не віддавала. Не мало значення, хто перед нею – до біса талановитий фантазер новітнього театру Льовушка Бакст чи початківець театральний критик Акім Волинський. Чоловіками вона крутила на свій розсуд – побачення могла, наприклад, призначити в Ермітажі, біля Рафаеля.

Потім родичів Іда просто поставила перед фактом: вона відправляється вивчати драматичне мистецтво до Парижа. Це при тому, що вірші вона читала жахливо – манірно, з істерикою в голосі і таким замогильним завиванням. Чому саме до столиці Франції? Та з раннього дитинства це було місто мрії! Скільки себе Лідія пам'ятала, двоюрідна тітка з Парижа постійно надсилала до Харкова яскраві глянцеві листівки, які щиро хвилювали крихітку і змушували... плакати від розчулення.

Для добропорядних Рубінштейнів бажання племінниці піти в актриси звучало не як нісенітниця, ні, – як справжній сором, жах для пристойної родини. У патріархальних єврейських сім'ях Російської імперії різниці між поняттями "акторка" і "куртизанка" не існувало. Великий художник і теоретик мистецтва Олександр Бенуа (1870-1960) саме це запам'ятав:

- Вона, здається, належала до вищої єврейської знаті, яка вкрай несхвально ставилася до її сценічної одержимості.

* * *

Як проговорився французький театральний критик, професор історії Університету Ліверпуля Мішель де Коссарт (Michael De Cossart; 1885-1960), щоб врятувати честь шанованої сім'ї, її кузен, відомий паризький лікар, професор Левінсон (Lewinsohn), чоловік двоюрідної тітки, ну – тієї, що надсилала глянцеві листівки, проголосив Іду... неосудною і запроторив в клініку для душевнохворих. Так Париж, місто кохання й свободи, перетворилося на холодну кутузку. Правда, нудитися під замком Саломеї з Харкова довелося недовго. Втрутилися петербурзькі родичі і зажадали випустити полонянку, яка одразу ж повернулася до Північної Пальміри.

Ніхто не порахував, скільки жертв Мельпомені, цій богині страждань і сліз, довелося принести Іді Рубінштейн протягом життя. Судорожно шукала вихід, і – о диво! – він знайшовся. Шлюб, шлюб вирішить усі проблеми!.. Адже відповідальність виключно перед чоловіком дозволить вийти з-під опіки численних родичів.

Спасенно, у 1909 р. Іда Рубінштейн пішла під вінець. Її обранцем став банкір Володимир Ісаакович Горвіц. Але шлюб з двоюрідним братом розпався... відразу ж після весільної подорожі до Єгипта. З медового місяця молодий чоловік привіз дивний коктейль з переляку, розчулення і роздратування.

З чим це було пов'язано? У істинної краси немає статі, як немає національності та віку. Схоже, у подобі земної жінки Іда Рубінштейн не пробуджувала тілесну чуттєвість. У сучасних їй чоловіків актриса викликала, швидше, схиляння, страх, захоплення. Як можна уявити в образі турботливої матері або турботливої дружини андрогенний образ? Не зрозумів, як використовувати ікону модерну, банкір Володимир Ісаакович Горвіц. Тому заміжжя для Саломеї стало блискавичним. З медового місяця молодята повернулися порізно, а у Санкт-Петербурзі чоловік взагалі втік від лякаючої збоченості "цієї жінки": бісексуальність і все таке. Довелося Іді заплатити чоловікові пристойні відступні.

Так, молодята виявилися абсолютно різними людьми. Інтрига спрацювала! Покінчивши з марьяжем, клятвами на вірність, відтоді відданість Іда зберігала лише Сцені. Але своїй Сцені! Не випадково якось у нападі нетипової відвертості вона проговорилася газетяреві, що має намір побудувати у Санкт-Петербурзі античний театр з рожевого мармуру.

Щоб продемонструвати родичам, що з їхніми правилами і законами покінчено, Іда Рубінштейн прийняла православ'я, відмовившись від ортодоксальних єврейських коренів.

* * *

Коли за плечима – паризька психлікарня і шлюб, похерений в Єгипті, залишається одне: впасти в обійми геніїв. Це – правда, що надзвичайно багата замовниця Іда Рубінштейн була солодкою для талановитих майстрів. При цьому після наймовірного успіху "Саломеї", показаної вузькому глядачеві в невеликій залі Петербурзької консерваторії, танцівниця перетворилася на постійно діючий талісман.

Вже не тільки вона, але і хореограф Михайло Фокін і сценограф Лев Бакст наполягали: Іді слід займатися хореографією. Обидва усвідомлювали: молода Медуза Горгона з синяво-чорним змієподібним волоссям, розсипаним по плечах, – унікальний матеріал. Дорогого коштує спогад художниці і соплемінниці Ніни Симонович-Єфімової (1877-1948):

- Лицо Иды Рубинштейн было такой безусловной, изумляющей красоты, что кругом все лица вмиг становились кривыми, мясными, расплывшимися – какими бы праздничными до того ни казались. Пожалуй, увидеть ее – это этап в жизни, потому что дается особая возможность судить о том, что такое лицо человека.

У 1909-1911 рр. цей факт комерційним контрактом підтвердив великий російський антрепренер Сергій Дягілєв (1872-1929), запросивши дилетантку виступати у програмі Російського балету в Парижі. Тут знову варто зняти капелюха перед дивовижним чуттям на все нове і сучасне Сергія Павловича. З першого погляду він розгледів сценічні цінності та касові можливості, природою вкладені в обличчя і тіло южноукраїнської Саломеї.

У заяложеному Парижі Іда стала неймовірним відкриттям, гордістю і... сенсацією першого "Російського сезону". Успіх дебютантки у "Клеопатрі" (Анна Павлова в ролі Таор і Михайло Фокін в ролі Амуна, в епізодичних партіях – Вацлав Ніжинський і Тамара Карсавіна) і "Шехеразаді" (знову – Вацлав Ніжинський, Ганна Павлова, Тамара Карсавіна) – перевершив всі очікування. Всю виставу зал не міг дихати, а потім буквально завив від захвату.

(Далі буде)

Олександр Рудяченко