Катерина Десницька. Сіамська Роксолана

Бути принцесою вона не мріяла з дитинства, хоча й з’явилася на світ у родині дійсного статського радника – згідно з Табелем про ранги, цивільного чину чиновника 4-го класу, що відповідав генерал-майору армії і контр-адміралу флоту. Це одразу дарувало право на спадкове дворянство і гарантувало титулуватися “Ваше превосходительство”.

Так сталося, що плекалась дівчинка у доволі строкатій родині, де виховувалися діти різних народів, а паралельно до української та російської лунала італійська й французька.

Зазнавши раннього сирітства, на багатодітну матір сподіватися вона не могла – у тієї самої голова обертом йшла, як дати раду і поставити на ноги одинадцятеро душ. Доводиться і маленьким генеральшам бути ковалями власної долі. У подальшому житті й ця дівчина сподівалася на допомогу лише однієї на світі людини – рідного старшого брата. А потім вона зустріла принца – справжнього, східного, смаглявого, витонченого. Той здивувався її вроді й запитав:

- Якщо ви така красуня, чому у вас досі немає власного слона?

Далі все склалося як у казці, потім – як у чарівній казці, затим – як у побутовій драмі, потім – як у звичайних людей. Якби вона була трохи кмітливішою, точніше, хитрішою, стала б королевою. Проте, гріх було скаржитися на життя, її радість і так меж не знала: їй пощастило зазнати великого кохання, що далеко не кожній жінці дарується у цім житті. А ще генеральська дочка з України побачила півсвіту, перш ніж до денця випити відміряні долею утіхи й печалі. Померла вона під Парижем із глибокою впевненістю і полегшенням на душі:

- Сонце не повинно сердитися на світлячка.

*   *   *

27 квітня (9 травня) 1886 р. в Луцьку в багатодітній сім'ї голови Луцького окружного суду Івана Степановича Десницького (1838-1888) та Марії Михайлівни Хижнякової (Верді; ?-†1903) народилася дочка і назвали її Катерина. Так на Волині пробудилася майбутня принцеса Сіаму (від 1932 р. – Таїланд) На Пітсанулок, дружина сіамського принца Чакрабонґсе Бхуванадха. Про появу дитини було зроблено відповідний метричний запис у книзі Свято-Троїцького кафедрального собору, котрий і досі стоїть на Градному узвозі, 1.

Батько помер, коли дівчинці виповнилося два рочки; пам’ятник І.С.Десницькому зберігся на церковному цвинтарі в Луцьку. Тим часом на руках вдови залишилося дванадцятеро дітей: четверо малят від її першого шлюбу із братом відомого італійського композитора Джузеппе Верді (Giuseppe Verdi; 1813-1901), шестеро – від першого шлюбу покійного чоловіка, та двійко спільних: старший син Іванко і дочка Катруся. Продала всі маєтки Марія Михайлівна та перебралася з малечею до Києва, де старших пасинків віддала до Київського університету, а молодших – до гімназій.

У 1898-1904 рр. Катерина Десницька відвідувала Фундуклеївську жіночу гімназію, засновану 1860 р. за ініціативи колишнього київського губернатора та відомого мецената Івана Фундуклея. Навчання тут було платне – 25 карбованців на рік. Завдяки заможним підприємцям, що ходили в почесних опікунах того закладу, дівчата з незаможних родин мали можливість навчатися безкоштовно.

У найкращій із київських жіночих гімназій знань набралося чимало видатних особистостей, як-то: поетка Анна Ахматова (1889-1966), співачка московського Великого театру Ксенія Держинська (1889-1951), вокалістки – Марія Климентова-Муромцева (1857-1946), Надія Забела-Врубель (1868-1913) та Марія Тессейр-Донець (1889-1974), історик Наталя Меньшова (1884-1973), відома під псевдонімом Полонська-Василенко, одна із засновниць жіночого руху в Україні Софія Русова (із дому Ліндфорс; 1856-1940).

Буття було до Катерини Десницької немилосердне – узимку 1903 р. від онкозахворювання померла її мати Марія Михайлівна. Закінчивши першу в Російській імперії жіночу гімназію – Києво-Фундуклеївську, у 1904 р. Катерина вирушила до Санкт-Петербурга, де в Імператорському університеті уже на той час навчався улюблений брат Іван Десницький. Оселилася дівчина у своєї хрещеної, генеральші Надії Дмитрової. Не дарма літні люди кажуть:

- Не пнися вперед один.

*   *   *

Улітку 1897 р. під червоним королівським прапором із зображенням Білого Слона, із офіційним діловим візитом, п’ятий король Сіаму Рама V (також Чулалонґкорн; 1853-1910) відвідав Європу. У Санкт-Петербурзі монарх із династії Чакрі зустрівся з імператором Миколою ІІ та встановив дипломатичні відносини між двома країнами. На знак міцної дружби російський цар запропонував високому гостю відправити одного з синів навчатися до Північної Пальміри. Попри те, що дітей у короля Сіаму було 77: тридцять три сини і сорок чотири дочки, а спадковими принцами, народженими трьома старшими дружинами-королевами значилися п’ятнадцять синів, – Рама V спинив вибір на 15-річному Чакрабоні (กรพงษ์ภูวนาถ; Чакрабонґсе Бхуванадх; 1883-1920), котрий на честь однієї з древніх столиць королівства Сіам (Мианґ-Таї) носив наслідний титул Пітсанулок.

Принц Сіаму азійським дикуном ніколи не був. Спочатку 43-я дитина Рами V навчалася в приватній лондонській школі, а 1 червня 1898 р. прибула на береги Неви. Високого гостя разом із його дорадником та тілоохоронцем Най-Пум Саком Микола ІІ оселив у імператорській резиденції – Зимовому палаці. Юнакам виділили вишколену обслугу, столували при Дворі, дали придворний екіпаж; одним словом, вони були влаштовані по-царськи. Приставлений до вінценосного Чакрабона генерал-лейтенант Зведеної кавалерійської дивізії Микола Хрульов (1841-1912), нагороджений двома бойовими медалями, мав за рік підготувати принца до вступу в Імператорський Пажеський корпус, що знаходився на Садовій вулиці.

Заклад поєднував у собі класичну гімназію і військове училище. Тут здобували освіту виключно діти російської дворянської еліти. У травні 1899 р. Чакрабон (також зустрічається інша транскрипція імені – Чакрапонґ, та у вимові самих тайців – за звучанням ім’я найближче до Тьакрапонґ) блискуче склав вступні іспити. У 1900 р. як відмінники навчання вони із Най-Пум Саком стали камер-пажами, котрі відповідно носили шлейфи імператриці Олександри Федорівни та вдови-імператриці Марії Федорівни. Між іншим, коло їхніх обов’язків складало – чергування при імператорі й дамах імператорської фамілії у малахітовій вітальні, а також участь у різноманітних придворних церемоніях, ритуалах, святах.

Не дарма ж давнє тайське прислів’я вчить:

- Лише в джунглях народжується білий слон.

Лиш нещодавно стало відомо, що радник Чакрабона – Най-Пум Сак, навчав тоді інтернів Імператорського Пажеського корпусу, яких називали пажами, основам східних єдиноборств, рахуючи муай-тай (тайський бокс), древньому муай-боран, а також прадаю серей (Камбоджа), томою (Малайзія), летвей (Бірма) і муай-лао (Лаос). Більше того, у рукопашному бою принців тілоохоронець особисто екзаменував сили та спритності царських гвардійців.

За всіма великосвітськими заходами та придворним етикетом час сіамці-ровесники знаходили і для сумлінного навчання. Зокрема за результатами випускних іспитів Імператорського Пажеського корпусу Най-Пум посів третє місце, після християнського лицаря, містика, графа Олександра Келлера (1883-1945; 12 балів) і принца Чакрабона (11,75 бала), набравши 11,6 бала з 12 можливих. По закінченні курсу спеціальних класів гусарського корпусу в серпні 1902 р. принц і Най-Пум отримали погони корнетів Лейб-гвардії Імператорського гусарського полку та вступили до Академії Генштабу.

*   *   *

Засвоюючи європейські світські манери, щотижня у приватного хореографа принц Сіаму брав уроки танців. Незабаром він став завсідником Маріїнського театру, а в коханки на короткий час вибрав покинуту Миколою ІІ приму-балерину Матильду Кшесинську (1872-1971), що була старшою за принца на 11 років. Про юнацький роман посольство Сіаму терміново повідомило короля Раму V, підкреслюючи: пані Матильда – колишня пасія Миколи ІІ, а тепер за нею упадає двоюрідний дядько, онук Миколи I Великого князь Сергій Михайлович (1869-1918). Аби не зіпсувати відносини з Російською імперією, батько – Королівський Будда (พระพุทธเจ้าหลวง; Пхра Буддачао Луанґ), як його величали піддані, наказав Чакрабону назавжди припинити оте неподобство.

Наприкінці 1904 р. принц Сіаму поїхав на вакації на батьківщину, де захопився зведеною сестрою, донькою батька від однієї з 92-х дружин. Проте королева-мати Саувабха Пхонґшрі (1864-1910) заборонила брати шлюб із близькою родичкою. Отож буремного для Росії 1905 р. у сердечнім смутку Чакрабон повернувся до Північної Пальміри. Одного вечора у дохідному будинку на вулиці Моховій, 27-29, він відвідав петербурзький літературний салон дружини полковника гвардійського полку Єлизавети Іванівни Храповицької (з дому Чоглокова; 1857-1935), котра приятелювала з родиною Десницьких. Тут не перший рік збиралася “золота молодь” Північної столиці, аби обговорити новини й плітки.

Там він побачив і безтямно закохався в 19-річну Катерину Десницьку, вона божественно танцювала вальс, перекинувши товсті коси собі на груди і гордовито поглядаючи з-під примружених повік синіми очима за партнером. О, це млосне відчуття знайденої другої половинки…. Сімейна легенда така.

Голову принц собі довго не сушив, а навпрямки запитав:
- Скажіть, мадемуазель, чи подобаються вам електричні віяла?

Про що саме йдеться, Катерина не второпала, тож навмання відповіла:
- Дуже подобаються.

І тоді принц запропонував українці поїхати з ним у Сіам:
- Від спеки вас, пані, завжди рятуватимуть електричні віяла.

Малися на увазі новомодні вентилятори, які залюбки почали використовувати азіатські королівські родини. Наступного дня на кареті з імператорськими гербами принц Сіаму приїхав до виходу на Літейному проспекті, знайшов у Маріїнському госпіталі Катерину й подарував Попелюшці… Ні, не черевичок, а елегантну сумочку від Карла Фаберже, оздоблену емаллю та ініціалами української дворянки.

Насправді той азіат був цікавою людиною. У Санкт-Петербурзі Чакрабон багато читав, захоплювався російською та західноєвропейською літературами: Лев Толстой, Федір Достоєвський, Шекспір, Мольєр, Джером К.Джером, – виходив на сцену в придворних аматорських спектаклях, а на додачу – в аматорському тріо кумедно грав на… балалайці, зрозуміла річ, не пропускаючи більш-менш важливі бали, раути, маскаради, театральні прем’єри. Проте Катерина уваги на принца Сіаму не звернула, тоді як тиха провінціалка юнака причарувала.

*   *   *

Коли спалахнула Російсько-японська війна 1904-1905 рр., патріотично налаштована лучанка пішла на курси медсестер, відкриті на Фонтанці при шпиталі імператриці Марії Федорівни. Її київський залицяльник, гімназист Ігор N із початком російсько-японської війни написав, що вирушає на передову. Катерина Десницька й собі попросилася на фронт – сестрою-жалібницею, а наприкінці квітня 1905 р. й справді відбула з пересувним шпиталем на Далекий Схід.

Напередодні від’їзду принц Сіаму освідчився українці, запропонувавши руку та серце, але горда і вірна коханому дівчина відмовила. Спересердя корнет Чакрабон написав рапорт про бажання піти добровольцем до діючого війська, однак Микола ІІ принцом Сіаму ризикувати не наважився, а наперед нагородив 20-річного смаглявого гусара орденом Святого Андрія Первозданного і підвищив до… чину гвардійського полковника. Не знаходячи собі місця, закоханий закидав Катерину листами й телеграмами, а та відповідала зрідка. Далі затягувати справу було нікуди. Бо принц побоювався, що про листування дізнається російський цар і повідомить батька, отож Чакрабон вирішив побратися із коханою таємно.

Такими милими були їхні листи. Він щиро божився:

- Мені ніхто не потрібен, крім тебе. Якби ти була зі мною, все було б чудово і ніщо не могло б затьмарити мого щастя.

У листах у відповідь вона називала його по-тайськи “Лек”, що означає “маленький”. Ледь дочекався полковник Чакрабон на повернення Катерини з фронту. До Санкт-Петербурга сестра-жалібниця Маріїнського госпіталю приїхала з трьома бойовими нагородами, серед яких був і Георгіївський хрест – “За безстрашну хоробрість”. У всій Російській імперії лише чотири жінки були вшановані такими нагородами.

Отже, у грудні 1905 р. на благодійному балі, влаштованому на користь георгіївських кавалерів, Катерина Десницька знову зустрілася з гвардійським гусаром. У пам’яті обох зринули деталі першої зустрічі. Між молодими людьми пробігла іскра й спалахнули високі почуття. Вперше вони заговорили про одруження, але до шлюбу існували значні перешкоди. Наприклад, принц Сіаму сповідував буддизм, тоді як українка трималася православної віри. Тим часом її старша дорадниця – Єлізавета Іванівна Храповицька, з якою вони разом працювали медсестрами у шпиталі імператриці Марії Федорівни, наполягала:

- Дитя, погоджуйся. Можливість зрідка надходить двічі.

*   *   *

У січні 1906 р. Чакрабон успішно закінчив Академію генштабу Російської імперії, й у юнака визрів план. Він знайшов спільну мову зі старшим братом нареченої Іваном та від нього отримав… “батьківське” благословення: за єдиної умови – із буддизму перейти у віру християнську. І щасливі закохані вирушили у довгу путь. Поїздом вони дісталися Одеси, а звідти пароплавом прибули до Константинополя (Стамбул), де у лютому 1906 р. таємно обвінчались у грецькій церкві Святої Трійці (Бейоґлу). Храм той стоїть на вулиці Бахариє в районі Кадикьое. Для духовних потреб православного земляцтва його збудував у 1876-1880 рр. у пізньовізантийському стилі грецький архітектор П.Кампанакі.

На вимогу православної нареченої, майбутній чоловік змінив буддизм на віру християнську. Як послідовник Бодхісаттви, Чакрабон, відверто кажучи, повірив у вчення Христа, але не йняв віри вченню про Христа. На цю, зовні невелику, різницю грецький піп, котрий уводив неофіта в лоно Церкви і вінчав молодят, – просто заплющив очі. Що вражає, союз тих двох сердець, укладений на небесах, не було зареєстровано у жодній метричній книзі жодної із церков на землі.

Одночасно щастя й сум, радість і острах випромінювала Катерина у листі до брата:

- Ми вирушаємо по Нілу на північ. Подорож триватиме п’ять днів, потім переночуємо у Каїрі й рушимо в Порт-Саїд (порт на Середземному морі біля північного закінчення Суецького каналу – О.Р.). А вже звідти попрямуємо в Сіам. Мені страшно, сама не знаю чому. Найгірше, що в Банґкоці катма православних церков. Лишень уяви, як без храму жити? Вранці я ходила до грецької церкви. Служба в ній починається о восьмій ранку і відрізняється від нашої. Спів – жахливий. Тут усі говорять по-англійськи, і я нічого не розумію. Думаю, що мені важко житиметься в Сіамі. Передбачала, що далеко від дому буде складно, але не знала, що настільки. Тепер уже нічого не вдієш. Але я тішуся думкою про шлюб із людиною, яка мене любить. І, знаєш, я щаслива.

Медовий місяць молодят сплив у Єгипті. І був то час, як кажуть тайці, свіжого рису та смачної риби, коли йдеться саме про недавно одружену пару. За протоколом, принц не міг з’явитися в місті янголів – у Банґкоці із “фаранґ” (чужинка; у первісному значенні – “француженка”), що зганьбило б королівську родину. Прибути до Сіаму – з білою жінкою, з європейкою, – синові короля Рами V було неприпустимим падінням моралі, справжнім світським скандалом. Адже династія Чакрі, що правила Сіамом понад два століття, дотримувалася традиції внутрішньородинних шлюбів.

Наскільки все склалося серйозно, свідчить факт: коли у Пхра Маха Монтхіен (колишня головна резиденція королів Сіаму) на березі річки Петчабурі довідалися про одруження принца, надійшов наказ заарештувати Най-Пума Сака, узявши негідного радника і тілоохоронця під варту в сіамському посольстві у Санкт-Петербурзі. Як у столиці Сіаму тоді казали:

- Все, що служить Його Величності, вважається священним. Правителю виказують такі почесті, що на короля заборонено навіть тицяти. Зухвалий палець має бути відрубаним.

*   *   *

За те, що тілоохоронець не відмовив Чакрабона від нерівного шлюбу, у Сіамі служку жадали посадити на палю. Жахлива перспектива підштовхнула Най-Пума (по-тайськи “най” то “пан”, “містер”) до відчайдушного кроку – містер Пун не повернувся на батьківщину. Неймовірно, але факт: Михайло Булгаков особисто знав білогвардійського офіцера Най-Пума Сака, котрий разом із військами Добровольчої армії Денікіна відступав Україною на південь. Деякі булгаковознавці навіть вважають, що саме той сіамець став прообразом найгероїчнішого персонажа роману “Біла гвардія”, полковника Фелікса Най-Турса. Та чи слід тікати із пащі тигра між щелепи крокодила?

Європа з Азією ніколи не сходились у поглядах на життя, віру, жінку і щастя. Катерині хотілося, аби все діялося інакше і вона написала старшому братові:

- Івану Івановичу Десницькому, Філологічний провулок, №5, Колегія Олександра II, Василівський острів, Санкт-Петербург. Бангкок, 10 вересня 1906 р.

- Рідний Іванку! Якби ти знав, що це за прекрасна, чудова, добра особа. Звичайно, багато хто, кажучи про моє одруження, згадує тільки про багатство і розкоші, а про щастя мовчить, а скажу я: сильніше любити, глибше розуміти і більше поважати одне одного неможливо, і нікому я не бажаю кращого сімейного життя. Так люблю його, як навіть і не думала...

*   *   *

Разом із тим, довелося чоловікові під опіку вірних служок залишити Катерину Десницьку в Сінгапурі. Чакрабон досконало знався на народних ритуалах і правилах, користуючись наріжним тайським принципом сабай (“затишний”, “зручний”, “приємний”), підмурівком національної ментальності:

- Живи із задоволенням. Сам уникай проблем і не створюй їх іншим!

Коли із батьком-королем вони переговорили, заступник Будди на землі подарував своїй 43-й дитині збудований у 1903-1905 рр. під наглядом архітекторів Тамайо, Бейролі та Скоса двоповерховий палац Парускаван. І з усіма належними почестями Чакрабонґсе Бхуванадх перевіз українку у хороми, поставлені неподалік столичного житлового комплексу Амфорн Сатан, де жив сам Рама V. Одначе, королівська родина сприйняла їхній шлюб як мезальянс. Катерину Десницьку при Дворі не прийняли, а називали образливим словом “фаранґ” (чужинка).

Реакція щодо принца Сіаму виявилася суворою – король розвернувся і мовчки пішов. Через одруження з іноземкою Чакрабон втратив законне право посісти трон, а згодом права престолонаслідування позбувся і його син Чула Чакрабонс (1908-1963). На додаток до всього, принца призначили комендантом військової академії, аби в монархічній ієрархії неслух знав своє місце.

- У місті, де все підморгують, ти теж мусиш мигати.

І новоспечений сіамський генерал узявся за державні реформи. На кшталт російських у Банґкоці були засновані міністерства – освіти, охорони здоров’я, юстиції. Модернізовані поліція та армія. Майже до 1970-х рр. гвардійці Таїланду носили військовий стрій російських лейб-гусар, а деякі елементи тієї форми збереглися й до наших часів. Навіть музику національного тайського гімну, чинного до 1932 р., написав автор опер “Богдан Хмельницький” (1882) і “Коваль Вакула” (не закінчена), український композитор Петро Андрійович Щуровський (1850-1908), родом із Золотоніського повіту Полтавської губернії. Так що, таєць із українцем – брати навіки.

*   *   *

Минуло два роки, і всі сторони конфлікту чекали щасливої нагоди. Коли у 1907 р. хворий Рама V несподівано вирушив до Європи на лікування, відсутність грізного чоловіка дозволила матері-королеві виявити інтерес до… невістки. Одного дня Саувабха Пхонґшрі попросила сина-принца показати світлину Катерини. Довго знімок роздивлялася правителька, потім її обличчя потеплішало, і королева зауважила:

- Яка ж у неї гарна усмішка…

Взаємини між двома жінками встановлювалися поволі. Одного дня можновладна свекруха відправила свого старшого сина, кронпринца Вачіравудха (1881-1925), з подарунком для Каті – то був чудернацький фотоапарат, про який невістка давно мріяла і якось проговорилася. Коли ж королева Саувапха дізналася, що скоро у неї народиться онук, то й зовсім подобрішала – почала надсилати красиві коштовні подарунки і з візитами нагоджувалася. У свою чергу, Катерина Іванівна регулярно відправляла королеві незвичайні троянди зі свого розкішного саду.

Ситуацію із фаранґом рішуче змінило народження 28 березня 1908 р. королівського онука Чули Чакрабонса, якого династії Чакрі подарувала Катерина; свого рідного нащадка Рама V на руки взяв лише у дворічному віці. А ось батьки біля первістка упадали всією душею, називаючи Ну – “Мишеням”; те ім’я, наслідуючи сіамську традицію, дала манюні бабуся-королева Саувабха Пхонґшрі.

Азія мала власні правила і забобони. Згодом принц Чула написав у мемуарах:

- Батько турбувався, аби я не з’явився на світ у неділю. Він і його брат Біра – обидва принци Сіаму, народились у суботу, що вважалося гарним знаком. Коли суботнього вечора в мами почалися пологи, Чакрабон пильно стежив за годинником. Я народився 28 березня 1908-го о 23:58. Приємно, що першим вчинком на землі батька я усолодив.

У подібних ситуаціях здобутки належить множити, і Катерина Іванівна зужила всю жіночу мудрість, лише-но мав з’явитися перший-ліпший привід. Тож однієї гарної днини Чакрабон почув від матері, що королеві було б приємно, якби невістка носила не європейські сукні, а стрій сіамських жінок – саронґ (спідниця-шаровари) та сабай (блуза з великим коміром-шаллю). Шансом налагодити стосунки Катерина негайно скористалася, покірно звернувшись до непоступливої свекрухи:

- Чи не буде королева настільки люб'язна, щоб вибрати тканини на свій смак?

…І буквально за кілька тижнів прислуга палацу Парускаван побачила в усій красі королеву Саувабху, що зволила приїхати, аби провідати онука та побачити дружину сина. Це було перше офіційне визнання невістки-чужинки... На щастя, на той час українка уже вільно спілкувалася тайською та опанувала колоніальну англійську, бо в гімназії та училищі генеральська дочка вивчала французьку та німецьку. Зважаючи за численні ознаки – нове урядове призначення (щось на кшталт міністра оборони) та спеціальні доручення представляти монарха в різних обставинах, – королівська родина, хоч і знехотя, але вибір сина нарешті схвалила.

*   *   *

23 жовтня 1910 р. короля Раму V покликав до себе Будда, і під іменем Рами VI династії Чакрі трон посів його старший син Вачіравудх. Для Сіаму новий правитель виявився модерново освіченим монархом. Як поет і драматург, він не лише захоплено писав, перекладав, видавав світову класику, а й прищеплював у столиці західні театр і кінематограф. Рама VI офіційно визнав шлюб свого брата, а під іменем На Пхітсанулок (за назвою провінції, шефом якої був її чоловік) Наталя Десницька одержала титул принцеси Сіаму вищого рангу – Чула Чом Клао (повноправна принцеса). Більше того, коронований дядько не мав спадкоємця, тож Чула Чакрабон став спадкоємцем престолу, діставши титул Пхра Чао Воравонґ Пхра Онґ Там Чао (Його Королівська Високість Принц).

На додачу до всього, Рама VI надав дворічному Чулі нижчий титул Мом Чао (Ясновельможний) – королівський онук, хоча позаочі чиновники називали Мишеня Пхра Онґ Чем Ноо (Маленький принц) – спадкоємець престолу. Відтоді, здавалося, все у них ґараздилося, а влітку 1911 р. подружжя здійснило поїздку Транссибірською залізницею. Чоловік вирушив до Санкт-Петербурга, де провів перемовини із Миколою II, а дружина відвідала київських родичів та отримала спокуту від єдиного дядька, що не схвалював зв'язок із чужинцем.

Дедалі більше їй дошкуляв морганатичний шлюб. Наприклад, коли з чоловіком вони прибули до Санкт-Петербурга, Катерина Іванівна, як простолюдинка, не змогла супроводжувати принца Сіаму під час його візитів не лише до Імператорського двору, а й навіть у родини високих царських сановників. У Лондоні на коронації Ґеорґа V у 1911 р. фельдмаршалу Чакрабону також довелося бути присутнім без офіційної дружини.

*   *   *

Утім, не все складалось із печалі та смутку. Несподівано розпочалися золоті літа, найщасливіший період у житті української дворянки. Повернувшись із європейського вояжу, подружжя брало участь у коронації Вачіравудха, котрий офіційно перетворився на Раму VI. Потім вони разом численним іноземним гостям показували мальовничі місцини західного берега Сіамської затоки, де несподівано нагледіли й собі затишне місце для будівництва, подалі від королівської резиденції Віманмек, найбільшої в світі будівлі із тикового дерева (“Будинок Небожителів”, або “Палац у хмарах”).

Врешті-решт, їм хотілося позбутися королівської опіки? Ні.

Просто вони жадали перетворитися на більш-менш повноцінну сім’ю. Адже щовечора за Мишеням приїжджала королівська машина, аби відвезти Маленького принца до бабусі, королеви Саувабхи. Ось чому, мешкаючи в Парускавані, українка бачила сина кілька годин на день, а іноді й менше.

Усе склалось, і новий будинок родини відтепер скидався на корабель, готовий будь-якої хвилі напнути вітрила та вирушити у навколосвітнє плавання. На білому піску західного берега Сіамської затоки він граціозно стояв біля самої води. Здавалося, подружжя уреальнило суей – одне з найважливіших понять у тайській філософії життя, яким позначається щось по-справжньому красиве, прекрасне. Адже тайці – витончені естети і визначають цінність предмета або людські чесноти… за зовнішнім виглядом. Отже, саме тут, у затишку й на самоті, Катерина, Чакрабон і Чула провели свої найсвітліші місяці.

Усе змінилося 1912 р., коли генерал Чакрабонґсе Бхуванадх очолив Генеральний штаб сіамської армії та узявся за її модернізацію на європейський кшталт.

*   *   *

Ще на початку 1911 р. у спортивному клубі “Royal Bangkok” бельгійський авіатор Шарль ван ден Борн (Charles Van Den Born; 1874-1958) демонстрував свій чотириколісний біплан “Henri Farman”. Із часом той майданчик перетворився на повноцінний міжнародний аеропорт “Донмианґ”, другий за розмірами у столиці Таїланду. Ініціатором демонстраційних польотів виступав генерал Чакрабон.

Принц особисто відібрав трьох сіамських офіцерів: майора Луанґа Сакді Саньялавута (Luang Sakdi Sanyalawut), капітана Луанґа Арвута Сікікорна (Luang Arwut Sikikorn) та старшого лейтенанта Тіпа Кетутхата (Tip Ketuthat), яких на два роки відрядив вивчати авіацію до Франції, чия авіаційна школа вважалася найкращою у світі. Не випадково, удома Чакрабона вважають батьком національних ВПС Таїланду, бо саме принц Сіаму придбав у Франції перші аероплани, сприяючи зародженню і становленню сіамського повітроплавання.

Далі – більше. За європейським сценарієм він ініціював створення штаб-квартири Національного кадастрового управління, у майбутньому – Департаменту з досліджень Королівства Тайланду (Thai: กรม แผนที่ ทหาร), куди першим очільником призначив свого особистого помічника Луанґа Сурайдуха (Luang Surayudh; псевдонім – Май Ген), пізніше відомого як Пхрайя Бхакдіфуторн (Phraya Bhakdiphutorn). Це – із широко відомих прикладів державотворчої діяльності принца Чакрабона. Менш поширеним фактом залишається той, що не без сприяння української дружини саме Чакрабон, починаючи з 1910 р., обіймав посаду віце-президента Товариства Червоного Хреста в Таїланді. Після смерті його будівля Чакранґсе, згідно з буддійськими канонами й заповітом, була перетворена на Меморіальну лікарню короля Чулалонгкорна; тепер – одну з кращих у країні, на півтори тисячі ліжок.

Раритетні світлини свідчать: принц Сіаму не був черствим солдафоном. Є фотознімок, датований початком 1914 р., що назавжди відтворив Його Величність у театральній ролі – у виставі “Nou-Ja” (“Усе гаразд”, “Повний порядок”). Натхнення зашкалювало. Тоді спектакль переглянули офіцери російської армії, відправлені у Владивосток у якості радників Сіамського експедиційного корпусу.

Коли вибухнула Перша світова війна, з дня у день принц Чакрабон підвищував боєздатність вітчизни, а удома майже не бував. Через надлишок вільного часу українська дворянка, мати Принца крові здобувала нові вміння. Катерина Десницька опікувалася благодійністю, вчила лікувати хворих, доглядала за величезним садом довкола палацу, вивчала тайську мову, хоча до кінця життя говорила із російським акцентом, опановувала традиційну сіамську кухню.

*   *   *

Тим часом генеральську дочку ніхто не розумів, і з роками жінку узялася гризти ностальгія. Проблеми в подружньому житті згромадилися, коли 1918 р. фельдмаршал Чакрабон закохався у дочку принца Роді, свого далекого родича – 15-річну принцесу Чаваліт, котра досі мешкала при Дворі, а тепер переїхала жити в їхній палац на західному березі Сіамської затоки. Може, хтось із вас розуміє, про що саме я? Ну, згадуються часом такі кралі – “зовні вродливі, але якось тхнуть”, як на далекому Сході кажуть про дівчину, гарну красою та слабкою розумом.

Важко переживала Катерина, адже в королівській родині Сіаму здавна практикували полігамію. Тож здивований чоловік просив українку змиритися із молодшою дружиною, котра відкрито, з огляду на вже позначену віком фігуру, шипіла суперниці у спину:

- Пумп (дебела).

Коли Катерина Десницька зі служницею Чам поверталася з тривалої подорожі по Китаю, Японії та Канаді в Сіам, у січні 1919 р. на особистій яхті Чакрабон зустрів дружину в Сінґапурі. Єдине, про що він просив українську дворянку, – змиритися з другою офіційною дружиною. Навіть не третьою, як було у батька та діда. Лек клявся, що Катя назавжди залишиться його улюбленою дружиною. Користуючись національним світоглядним терміном, він пристрасно пояснював:

- Зрозумій, кохана: принцеса Чаваліт – мій нинішній Сабай (насолода – О.Р.), тоді як ти назавжди залишатимешся – Сабай-Сабай (найвищий ступінь задоволення; абсолютно прекрасно; все гаразд; суцільна приємність; усі зручності; жодних проблем! – О.Р.).

Та ні, принц Сіаму не мав славу хтивого любострасника, але могутній буйвіл любить скубати свіжу травичку. Такою була давня національна традиція, яка, між іншим, збереглася й до сьогодні. Якщо в Таїланді чоловік хоче і може собі дозволити взяти міа ної (“побічна дружина”), нема проблем. Хоч юридично міа ної не стане дружиною у повному розумінні того слова, але виконуватиме всі її функції. Полігамія тут можлива доти, поки не поскаржиться головна дружина. Скажу більше, міа ної підвищує статус чоловіка, оповиваючи його ореолом чоловічої сили. У більшості випадків законна дружина мовчки терпітиме всі коники зрадливого чоловіка, бо з дитинства їй утовкмачили, що мужчини “всі такі” і довго жити з однією жінкою фізично не можуть.

З іншого боку, давнє тайське прислів’я говорить, втішаючи перебірливу стать:

- «Зуживай гострий чилі з однієї чашки», – що можна тлумачити, як «чоловік однаково повертається до коханої жінки».

А ось Катерина Десницька сказала категоричне “ні”, а потім написала листом:

- Хочу лише зауважити, що, як не прагну, не збагну твоїх почуттів: як це може бути, що в тебе однакові почуття до принцеси і до мене. Де правда? Так, останнім часом я змучила тебе всіма цими запитаннями, але і ти маєш зрозуміти мене. У минулому ми жили як одна людина, розділяючи і думки, й почуття одне одного. Моє серце крається, як подумаю, що ти хочеш жити інакше... Думай про мене, як про хвору людину, але ти – єдині мої ліки... Лек, ти так мучиш мене всім цим.

Розлучення вона зажадала, а від королівських аліментів за мовчання відмовилася, погодившись щороку отримувати лише 1200 фунтів. Колись зразкове подружжя розлучилося. Їхній спільний син Чула Чакрабонс, як спадкоємець престолу, залишився у Сіамі. Улітку 1919 р. Катерина Десницька залишила Банґкок та виїхала у Шанхай до рідного брата Івана Десницького, колишнього білогвардійського офіцера, котрий служив дипломатом. У Піднебесній лучанка стала до благодійної співпраці із Китайським відділенням Червоного Хреста.

Мовчки, не дбаючи про очищення власної карми, вона тулила золоту фольгу на спину статуї Будди. (Робити щось добре, не чекаючи винагороди, коли людина власним коштом купує фольгу і покриває спину Бодхісаттви, аби ніхто її не помітив, як це роблять деякі набожні тайці).

*   *   *

Справжні проблеми не сховаєш, або, як кажуть тайці:

- Мертвого слона не укрити листком лотоса.

Тим часом зіпсувалися плани на створення нової вінценосної сім’ї. Бо Рама VI із династії Чакрі власною волею заборонив Чакрабонґсе Бхуванадху одружуватися з принцесою Чаваліт, бо вона була… його кузіною; це притому, що його ж мати-королева, дружина короля – Саовабха Пхонґсрі, також доводилася монарху, Рамі V, двоюрідною сестрою.

Ось так у цивільному шлюбі й жила пара коханців – чим далі, тим більше не розуміючи одне одного… На початку червня 1920 р. принцеса Чаваліт, прихопивши пасинка Чулу, покликала принца Сіаму піти на яхті на прогулянку, тоді як той не перший день страждав на нежить. У хворого трималася висока температура, але гордість Лека і небажання виглядати в очах 17-річної “молодшої дружини” кволим мужчиною, змусили його підвестися з ліжка. На палубі він надихався свіжим морським повітрям, нахапався холоду – й 11 червня 1920 р., на другий день після повернення в Сінґапур, у віці 37 років від запалення легенів помер.

Коли із Китаю Катерина Десницька примчала у Банґкок на церемонію поховання колишнього чоловіка, з’ясувалося: згідно з заповітом, майно покійного розподілене між десятирічним сином Чулою та 17-річною принцесою Чаваліт. Вбачаючи в такому рішенні неподобство, шостий король Сіаму Рама VI наказав розділити статки та майно між трьома найближчими родичами небіжчика.

Взагалі, у той період династія Чакрі пережила найважчі часи. Буквально за якихось шість років – 1919-1925 рік – королівський палац струсонула хвиля сумних подій. Першою пішла з життя королева-мати Саувабха Пхонґсрі, затим – три рідних брати короля, потім – шість зведених братів і, зрештою, сам король Рама VI. Якби наглою смертю принц Чакрабон не помер, згідно з законним правом успадкування влади, він реально став би королем Сіаму. Не судилося...

*   *   *

Катерина Десницька-Бхуванадх (Catherine Desnitskaya) придбала в Шанхаї будинок, верхній поверх якого, за підказкою брата Івана, здавала у найм. Одним із квартирантів виявився американський електрик Ґарі Клінтон Стоун (Harry Clinton Stone; 1887-1965) із м.Уоллей-Сіті, Північна Дакота. 4 березня 1921 р. у Шанхаї за адресою Вань-пу Роуд, 1 (Wangpoo Road), вони побралися, про що у книзі державної реєстрації актів цивільного стану було зроблено запис під №133/1933.

Українська дворянка не була круглою, наче лайм, як тайці називають людину, яка прагне втекти від проблем. Із рідним сином Катерина Іванівна побачилася 1923 р., коли Чула вже навчався в приватній школі у Великобританії. Вихований у тайській традиції, він матері не подарував того, що вона покинула батька. Разом із тим, серце української дворянки краятиметься до спочину, і Катерина Іванівна напише непоступливому Чулі:

- Знаєш, я залишила Сіам з усмішкою, хоча серце моє розривалося від болю. Твій батько помер для мене того дня, коли я виїхала з нашого палацу.

Із початком Другої світової війни у 1939 р. Катерина Стоун-Десницька і Ґарі Стоун переїхали до міста Портланд, Ореґон, де чоловік мав будинок, а невдовзі розлучилися. Улітку 1945 р. Катерина Десницька перебралася до Франції та оселилася під Парижем, де мешкала вдова її брата Івана і племінники. Цікаво, що у Франції особистим секретарем Катерини Іванівни Десницької став Микола Пумський – той самий тілоохоронець її першого чоловіка таєць Най-Пум Сак, який через більшовицький переворот вимушено втік із Росії й не повернутися на батьківщину.

Померла сіамська принцеса в екзилі 3 січня 1960 р. від раптового серцевого нападу. Її поховали на православному цвинтарі під Парижем.

*   *   *

Її сина Чулу Чакрабонса, котрого всіляко пестила королівська родина, відправили державним коштом навчатись у Великобританію, де Його Королівська Високість Принц відвідував у Лондоні знамениту школу для хлопчиків Херроу (Harrow School), потім, у Хартфорді – респектабельний Триніті-коледж (Trinity College) Кембриджського університету. До Таїланду він повернувся 23-річним юнаком, коли на батьківщині геть усе змінилося.

Після революції 1932 р. у Сіамі монарх перетворився на номінального очільника держави, а вища аристократія (принци), взагалі, виявилася відстороненою від влади. У 1935 р. король Рама VII Прачадіпок (1893-1941) – до речі, молодший брат Чакрабона – зрікся трону та емігрував до Великобританії. Невдовзі принци-кузени – Чула та Біра (Бірабонґзе Банудей Банубанд; 1914-1985), стали частими гостями в його англійській резиденції.

За кілька місяців Чула Чакрабон разом із принцом Бірою заснували команду автогонщиків “White Mouse Racing” (“Стайня Білої миші”). Першу гонку принц Біра провів у 1935 р. у Брукленді, пілотируючи новітню модель боліда “Riley Imp”, розфарбованого у блакитний та жовтий кольори. Трохи згодом Чула Чакрабон придбав для родича один із найпотужніших гоночних автомобілів “ERA-R2B”, що дістав назву “Romulus”.

Настав час, і в Кенґсінґтоні, графство Мідлсекс у 1938 р. сіамський принц Чула пошлюбив британку Елізабет Хантер (Elisabeth Curling Hunter; 1915-1971) та пустив коріння в англійському графстві Корнуел. У подружжя 2 серпня 1956 р. народилася єдина дочка – Наріса Чакрабон (Narisa Chakrabongse), котра, до речі, також носить титул принцеси рангу Мом Раджавонґсе.

За деякими джерелами, у 1950-х рр. Чула Чакрабонс працював коментатором на лондонській радіостанції та написав історію сіамської королівської династії Чакрі, до якої належав сам. Саме в тій книжці вперше він розповів про долі батьків.

*   *   *

Якщо є нація гедоністів, то це тайці.

Зокрема, про майбутнє вони майже не турбуються. Психіатри, які присвятили себе – для Західного світу – тій нагальній проблемі, роботи у Банґкоці не знайдуть. Безтурботність тут виражається по-різному, наприклад, у ставленні до грошей.

Тайці – нікудишні накопичувачі. Зарплату вони тринькають швидше, аніж заробляють. Для них гроші – це засіб отримати задоволення зараз, негайно, а не “недоторканний запас” на якийсь невідомий “чорний день”, який невдовзі може настати. А може – й не настати.

Тож тайці щиро вірять, що гроші ще будуть. Вони схожі на урожай на селі.

Той іноді більший, іноді – менший.

Не дивуйтеся, коли десь у Таїланді наприкінці місяця ви побачите… довгі черги біля банкоматів. То вишикувались люди, котрі вже геть усе розтринькали і сподіваються, що зарплата… вже надійшла.

- Сertain things are uncertain things. (Лише зрозуміле по-справжньому незбагненне).

Олександр Рудяченко