Георгій Гамов. 2. Той, хто побачив початок Всесвіту

Одному з небагатьох його радянських колег, 30-річному українському фізику-теоретику Георгію Антоновичу Гамову із дружиною пощастило у 1934-му вислизнути з-за “залізної завіси” та опинитись у Римі.

Невдовзі у Парижі на пропозицію французького фізика та хіміка польського походження, лауреата Нобелівської премії Марії Склодовської-Кюрі (Marie Skłodowska-Curie; 1867-1934) він влаштувався, начебто, на кілька місяців попрацювати в Інститут радію (Institute de Radium). Насправді то була гігантська лабораторія, заснована ще в 1909 р. Паризьким університетом та Інститутом Пастера. Не байдикувала й дружина колишнього одесита. 25-річна випускниця фізмату Московського університету Любов Вохмінцева на прізвисько Ро знайшла місце в лабораторії професора Якобсена, де поважно ходила у білосніжному халаті та вимірювала бета-активність рубідію, що неймовірно тішило дотепного чоловіка.

Як перебіжчикам велось у Франції? Сутужно, справді сутужно… Обом доводилося економити навіть на цигарках, а в кіно подружжя дозволяло собі сходити… тільки раз на тиждень. Тому доводилося братися за будь-яку запропоновану роботу.

І, знаєте, робота з’являлася, бо, як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Слідом за Марією Склодовською-Кюрі талановитого перебіжчика з СРСР, учня Олександра Фрідмана запросив до себе на фізичний факультет Кембриджського університету британський фізик, “батько” ядерної фізики, лауреат Нобелівської премії Ернест Резерфорд – ну, знаєте, трохи попрацювати у Кавендіській лабораторії. Свого часу тут науку рухала купа лауреатів Нобелівської премії, як-то: Френсіс Вільям Астон (хімія, 1922), Чарльз Вільсон (1927), Артур Комптон (1927), Овен Річардсон (усі: фізика, 1928).

Чи став у світі рівних можливостей Джордж Гамов своїм? Адже нічого і подібного статися в принципі не могло. Як сам він визначив, описуючи суть власного фаху:

- Добре відомо, що фізики-теоретики не здатні працювати з експериментальним обладнанням; воно ламається щоразу, коли вони його торкаються. Паулі (швейцарський фізик-теоретик Вольфганг Паулі, який працював у галузі фізики елементарних частинок і квантової механіки; Wolfgang Ernst Pauli; 1900-1958;. – О.Р.) був настільки гарним фізиком-теоретиком, що зазвичай щось ламалося в лабораторії щоразу, коли він десь переступав поріг.

*   *   *

Потім науковий притулок колишньому одеситові надав у Копенгагенському Інституті теоретичної фізики датський фізик-теоретик, один із творців сучасної фізики, лауреат Нобелівської премії Нільс Бор.  Далі – почали з’являтися пропозиції з-за Атлантики. Спочатку американський фізик, творець першого циклотрона (1930) Ернест Лоуренс (Ernest Orlando Lawrence; 1901-1958) спробував було влаштувати радянського втікача в державний Каліфорнійський університет у Берклі (University of California, Berkeley), однак через фінансові проблеми план зірвалася.

Затим Георгія Гамова запросив прочитати курс лекцій державний Мічиганський університет (University Оf Michigan). Це вже було серйозно; це вже було схоже на політичний виклик. Та, не бажаючи влазити в ідеологічне протистояння Заходу і Сходу, до останнього українець вважав себе… громадянином СРСР. Більше того, переїжджаючи з країни в країну, Георгій Гамов сумлінно реєструється в радянських посольствах. У Вашингтоні воно знаходилося на 16-й вулиці, і колишній одесит навіть демонстративно з’являвся з дружиною в клубі при радянському диппредставництві на… вечірній кіносеанс.

Альфа-перехід з одного громадянства в інше його шість років не цікавив. І скрізь “кращий теоретик у СРСР”, як його назвав колишній колега, один із “трійці мушкетерів” Лев Ландау, Георгій Гамов просив у Вітчизни, на його погляд, найменшого – отримати статус радянського вченого з правом роботи за кордоном; донедавна в такому становищі перебував фізик Петро Капиця, щоправда, старший за одесита на десять років.

Батьківщина виявилася непохитним упертюхом. “Тюрма народів” не лише відмовила йому в наданні такого статусу, а в 1938 р. “посіпаку світового імперіалізму Джорджа Гемоу” виключили з членів-кореспондентів Академії наук СРСР. До речі, це був прецедент для Країни Рад, коли радянського вченого зі світовим ім’ям колеги виключили зі своїх лав.

- Эх, Расея, Расея! – із пересердя він міг лише махнути рукою.

*   *   *

Гірко про це писати, та саме з норовливого українця Георгія Гамова почався “витік мізків” з Імперії зла. Бо саме одесит став у 1938 р. першим радянським ученим-неповерненцем,  чиє ім’я в Радянському Союзі піддали ідеологічній анафемі, а у вітчизняній науці офіційно забули майже на півстоліття. Тільки у 1990 р. рішенням загальних зборів членів Академії наук СРСР Георгія Антоновича Гамова відновили в Академії. Сталося це через 22 роки після смерті фізика-теоретика і космолога.

Оскільки це був прецедент у протистоянні не лише двох наукових спільнот, а й двох політичних систем, однозначності в оцінках його втечі із Країни рад прецедент не здобув. Навіть на Заході відомі колеги поставилися до такого рішучого вчинку по-різному. Попервах британський фізик, “батько” ядерної фізики, лауреат Нобелівської премії Ернест Резерфорд, скажімо, відмовився брати неповерненця на роботу, намагаючись узгодити це питання з Радянським урядом.

Та й Нільс Бор дорікав одеситові, що той підвів французького фізика, почесного члена Академії наук СРСР Поля Ланжевена, котрий клопотав перед радянськими топ-чиновниками про приїзд подружжя Гамових до Брюсселю на міжнародну конференцію – Сольвеївський конгрес.

Власне кажучи, сам перебіжчик прекрасно знав про це, відчуваючи моральну провину перед директором Агрофізичного інституту АН СРСР Абрамом Іоффе і членом ЦК Компартії Франції Полем Ланжевеном. До речі, останнього досить швидко переконати в необхідності вчинку Георгія Гамова спромоглася Марія Склодовська-Кюрі, добре знайома з політичною ситуацією в Радянському Союзі.

Що він як космолог міг сказати на своє виправдання?

- Якщо розширення простору Всесвіту є рівномірним у всіх напрямках, спостерігач, розташувавшись у будь-якій із галактик, побачить усі інші галактики, що віддаляються від нього зі швидкістю, пропорційною їх відстані від спостерігача.

*   *   *

На колишній Батьківщині пристрасті навколо неповерненця вирували ще ті… Радянські вчені загалом негативно оцінили втечу за кордон колеги. Здивував один із “мушкетерів” Лев Ландау, якому партійна преса приписувала сувору оцінку:

- Покинув працювати, скотився до нікчемності й продався за долари.

Втративши і собі радянський паспорт-“всюдихід”, Петро Капиця, котрий раніше  вважав Георгія Гамова “винятково обдарованим розумом для наукової роботи”, тепер затаврував спільника як “безпринципного шкурника”, стверджуючи:

- Джонні пишалися як першим молодим знаменитим ученим. Голова уряду СРСР благословив його на подорож, а він, мерзотник, не повертається. Джонні ніде не гратиме першу скрипку, і, крім як в Америці, йому ніде не влаштуватися.

Перепрошую, не наш колишній земляк відкрив скриньку Пандори червоного терору. Каральні органи 1/6 частини суші давно шукали привід і не дрімали: особливо – після 1 грудня 1934 р., коли в Ленінграді було вбито товариша Кірова. Кати з НКВС могли будь-кого із громадян, а тим паче м’якотілих вчених, переконати в тому, що земля – пласка, і стоїть вона на трьох слонах: Марксі, Енгельсі та Леніні.

Як справи розвиватимуться, Георгій Гамов передчував. Не дарма у мемуарах “Моя світова лінія” (“My World Line, An Informal Biography” 1968) вчений написав:

- Подібно до Гітлера, котрий розділив науку та мистецтво на дві частини – єврейську й арійську, так само і Сталін уявив, що буває капіталістична і пролетарська наука.

*   *   *

Придбати два квитки на тихоокеанський лайнер подружжю Гамових було не по кишені. Пара навіть розглядала варіант, що першим, на розвідку до дядечка Сема, попливе сам Георгій – без Ро. Але раптом в їхнє віконечко зазирнуло сонечко, і за протекцією відомого геофізика Мерла Туве (Merle Tuve; 1901-1982) улітку 1934 р. Георгію Гамову запропонували посаду професора фізики в Університеті Джорджа Вашингтона (The George Washington University) у Вашингтоні, округ Колумбія. Колишній одесит там викладав та завідував кафедрою подальші 22 роки.

Спростовуючи образливе твердження Петра Капиці – “Джонні ніде не гратиме першу скрипку”, у столиці США Джордж Гамов започаткував 19-21 квітня 1935 р. проведення щорічної Міжнародної конференції з теоретичної фізики, прообразом якої стали конференції, що в Копенгагені влаштовувалися під егідою Інституту експериментальної фізики Нільса Бора (Niels Bohr Institute).

До початку Другої світової війни відбулося п’ять Вашингтонських конференцій (Washington Conference Оn Theoretical Physics). Завдяки Джорджу Гамову на заокеанські конгреси до столиці США прилітали перші величини світової науки, а саме: Нільс Бор, Ганс Бете, Поль Дельрюк, Енріке Фермі, Грегорі Брейт, Лоренс Хафстад та багато інших.

*   *   *

Відтоді граючи виключно першу скрипку, Джордж  Гамов усіляко розвивав теоретичну фізику. Коли президент університету, містер Марвін дав йому право запросити до Університету Джорджа Вашингтона ще одного співробітника, у 1935 р. колишній одесит своїх радянських колег не підставляв, а спинився на кандидатурі талановитого вченого, 25-річного угорського єврея Едварда Теллера (Еdward Teller; 1908-2003), котрий тоді безвилазно сидів в англійському Брістолі.

На те існували кілька причин.

По-перше, як образно висловлювався Джордж Гамов, “щоб було з ким потеревенити про теоретичну фізику”; було дивно, два європейці у Вашингтоні спілкувалися між собою… німецькою, а їхні дружини – англійською.

По-друге, одне одного вони знали ще з 1930 р., коли стажувались у Геттінгенському університеті у Макса Борна.

По-третє, затоваришували колеги у Копенгагені, де ганяли по Данії на одному мотоциклі з коляскою і стали однодумцями у багатьох значеннях того слова.

Новий колега на власні очі бачив криваві події, що супроводжували комуністичний заколот в Угорщині 1919 р. У власних політичних поглядах Едвард Теллер давно ствердився, тому в його особі – запеклого антикомуніста, Джордж Гамов знайшов надійну підтримку рішення: ні за яких обставин не повертатися до СРСР. Ні, вони не злораділи, обидва, вимушено американські фізики, тяжко пережили звістку про арешт Льва Ландау.

У спілкуванні “геній блискавично швидкісних ідей” – Джордж Гамов, був і залишався людиною злагідною. Як висловився про колегу Едвард Теллер:

- Гамов володів винятково живою уявою. Він був не з тих нудярів, хто носиться з власними ідеями і молиться на свої винаходи. У нього напохваті завжди була нова ідея, а за здобутої невдачі він умів усе легко перетворити на жарт.

*   *   *

На сум українцям, за океаном колишній одесит, “вільний художник у світі заполітизованої науки” заклав основи не вітчизняної, а… американської астрофізики та космології, здійснивши кілька наукових проривів.

Вченого зацікавив зв’язок між ядерними процесами та космологією. Разом із Едвардом Теллером у 1936 р. Джордж Гамов узагальнив теорію ще одного виду радіоактивності – бета-розпаду Фермі, сформулювавши правила відбору і запровадивши уявлення про “переходи Гамова-Теллера” – малися на увазі переходи зі зміною спіну ядра.

У 1940-1941 рр. разом зі своїм учнем, молодим бразильським фізиком Маріо Шенбергом (Mário Schenberg; 1916-1990) наш колишній земляк звернув увагу на роль нейтрино в катастрофічних процесах, що відбуваються під час спалахів нових і наднових зірок; це явище тепер відоме як нейтринне охолодження.

У 1942 р.  Джордж Гамов та Едвард Теллер запропонували теорію будови червоних гігантів, припустивши наявність у них стійкого ядра й оболонки, в якій відбуваються термоядерні реакції. Зважаючи на успіхи у науці, одного разу професору запропонували посаду проректора в Університеті Джорджа Вашингтона, а зустрітися для обговорення пропозиції запропонували о дев’ятій ранку, на що той відповів:

- Перепрошую, я ніколи так пізно не затримуюся на роботі.

Як бачите, наукових проривів у нього був вагон і … маленький Всесвіт. Як справжній футуролог, він бачив моделі майбутнього:

- Я відчуваю, що матерія має властивості, про які нам розповідає фізика.

*   *   *

У своєму останньому прижиттєвому інтерв’ю, записаному 25 квітня 1968 р. Чарльзом Вайнером (Charles Weiner) для Американського інституту фізики (American Institute of Physics), Джордж Гамов зізнався про разючі зміни, які через п’ять років перебування в США стались у його наукових вподобаннях:

- Ядерна фізика стала для мене нудною, адже стала занадто складною – з усіма цими ускладненими експериментами й ускладненою теорією. Я переключився на ядерну астрофізику, так би мовити – еволюцію зірок, тому здебільшого спілкувався з астрономами, з такими людьми, як Вальтер Бааде (німецький астрофізик Walter Baade; 1893-1960. – О.Р.) та Едвін Хаббл (співробітник знаменитої американської обсерваторії Маунт-Вилсон Edwin Powell Hubble; 1889- 1953. – О.Р.). Щоразу, коли я приїздив до Каліфорнії, я говорив з астрономами, тобто набагато тісніше спілкувався з астрофізиками, аніж з фізиками, що допомагало мені в роботі.

Існувала ще одна проблема… Чим далі, тим більше сучасна фізика ставала елементом живлення світової політики, розділяючи і два політичні табори, і колишніх однодумців. Відтепер вчорашні колеги-вчені поділилися на затятих друзів і непримиримих ворогів.

Потім наукові інтереси колишніх друзів і зовсім розійшлися. У 1941 р. навіть Е.Теллер залишив посаду в Університеті Джорджа Вашингтона і став учасником “Проєкту Манхеттен”, що опікувався створенням американської атомної зброї.

Тим часом Г.Гамов брав участь у вирішенні другорядних проблем Військового департаменту уряду США, працюючи консультантом Військово-морських сил (United States Navy). Відколи у грудні 1941 р. після нападу Японії на Перл-Харбор Сполучені Штати вимушено вступили у Другу світову війну, національна наука почала працювати на оборону.

*   *   *

Тривалий час особисто я не міг второпати, чому саме до роботи над “Проєктом Манхеттен” Георгія Гамова американці не залучили? Адже на науковий прорив дядечко Сем кинув найяскравіших вчених свого часу.

Реалізація почалася 17 листопада 1943 р.

У рамках “Проєкту Манхеттен” були створені три атомні бомби: плутонієва “Штучка” (Gadget), підірвана під час першого ядерного випробовування, урановий “Малюк” (Little Boy), скинутий на Хіросіму 6 серпня 1945 р., та плутонієвий “Товстун” (Fat Man), що знищив Нагасакі 9 серпня 1945 р.

Тільки недавно стало відомо, що від участі в “Проєкті Манхеттен” Джорджу Гамову відмовили тому, що він був… громадянином ворожої держави. Більше того, полковником польової артилерії Червоної Армії, носив будьонівку, яку тоді в СРСР інтелігенція називала… “розумовідводом”, а в петлицях мав чотири “шпали”!!!

Справді, деякий час у Ленінграді 20-річний Георгій Гамов завідував… польовою метеорологічною лабораторією 1-ї Петроградської артилерійської школи командного складу. Що знаходилася на Московському проспекті, 17. Він навіть викладав фізику в тій самій – 1-й Петроградській артилерійській школі імені Червоного Жовтня, а звання і форму, з будьонівкою включно, отримав… на додачу.

*   *   *

Коли, наче жартуючи, Джордж Гамов стверджував, що йому Сполучені Штати мають завдячувати розробкою і створенням водневої бомби, це була чиста правда. Як генератор сміливих ідей, наш колишній земляк розгледів і науковий талант, й організаторські здібності колеги по кафедрі фізики Університету Джорджа Вашингтона – Едварда Теллера. Свого часу Георгій Антонович не лише запросив угорського фізика працювати до США, а й переконав зайнятися ядерною фізикою. Доти Едвард Теллер працював у галузі… молекулярної хімії. Для наукового потенціалу Америки то була безцінна знахідка, і до останнього дня життя містер Теллер посідав особливе місце у світовій науці й мав високе становище в американському військово-промисловому комплексі.

Про невігластво радянських лідерів на Заході ходить безліч історій. Ось одна з них про оповісника “перебудови, гласності та прискорення”. Коли на президентському прийомі в Білому домі зсивілого Едварда Теллера представили жвавому Михайлу Горбачову, останній, не розуміючи, про кого йдеться, не виявив до фізика ніякого інтересу, зауваживши:

- Не знаю, але поширене прізвище.

Історії людства відомо, саме Едвард Теллер став “батьком” американської водневої бомби, самим рушієм її Ідеї. Події розвивалися тоді зовсім неоднозначно… Був період у 1948 р., і президент Гаррі Трумен помітно коливався – давати чи ні дозвіл на розробку термоядерної зброї. І саме цей фізик-теоретик активно наполягав на розробці водневої палиці, переконуючи господаря Білого дому:

- Сов’єти таку супербомбу ось-ось створять.

*   *   *

Цікаво, що приблизно на два роки стежки-доріжки двох фізиків-теоретиків із країн соціалістичного табору у науці знову розбіглися. У 1946-1948 рр. Джордж Гамов розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного захоплення нейтронів. Далі – більше. Як підсумок десятирічної роботи (1936-1946), за висловом самого вченого, по “схрещуванню космології з ядерною фізикою”, першим у світі він обґрунтував нині загальновизнану теорію “Гарячого народження Всесвіту”, іменовану на Заході теорією “Big Bang” (“Теорія Великого Вибуху”) .

Власне, проблемою космічного народження елементів таблиці Менделєєва Джордж Гамов по-справжньому зацікавився, лише опинившись у США. Про це свідчить його стаття “Ядерні перетворення і походження хімічних елементів” (“Nuclear Transformations and Тhe Origin Оf Chemical Elements”), в основу якої була покладена авторська лекція, прочитана теоретиком у 1935 р. в Університеті Огайо.

Далі почалася праця космолога-провидця та фізика-теоретика. У своїх міркуваннях Джордж Гамов вирішив спертися на модель нестаціонарного Всесвіту для вирішення проблеми виникнення елементів. Його перша стаття на цю тему – “Розширення Всесвіту та походження елементів” (“Expanding Universe Аnd Тhe Origin Оf Elements ”),  була написана у вересні 1946 р.

Заснована на побудованій радянським професором Олександром Фрідманом (1888-1925) картині Всесвіту, оригінальна космологічна теорія Георгія Гамова пояснювала процес синтезу хімічних елементів за наявності вибухів та ядерних реакцій, що відбуваються всюди у Всесвіті, і, як наслідок, описала природу космічного реліктового (залишкового) випромінювання, що приходить з будь-якої точки неба. Вражало те, що із завидною точністю американський фізик-теоретик українського походження розрахунково (!!!) визначив температуру космічного випромінювання – приблизно 3 (три) кельвіни.

*   *   *

У підмурівок теорії “Гарячого народження Всесвіту” Джорджа Гамова лягли уявлення про розширення Всесвіту, дані про сучасну поширеність елементів (особливо – щодо співвідношення водню і гелію) та оцінки віку Всесвіту, який в ті роки вважався приблизно рівним віку Землі.

Виходячи з великого значення ентропії раннього Всесвіту, в 1948 р. Георгій Гамов разом зі своїми учнями Ральфом Альфером (Ralph Asher Alpher; 1921-2007) і Робертом Херманом (Robert Herman; 1914-1997) розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення, або: нуклеосинтезу. Було передбачене існування фонового мікрохвильового (реліктового) випромінювання і дана оцінка його сучасної температури – у діапазоні 1-10 К.

Як тепер стає зрозумілим, Джордж Гамов не лише став у США, так би мовити, хрещеним батьком нейтронної бомби, але й опосередковано допоміг колишній Батьківщині розробити власну термоядерну зброю... Між Великим Вибухом у Всесвіті, теоретично дослідженим нашим колишнім земляком, й атомними вибухами нині вбачається пряма аналогія. Чимало авторитетних західних вчених переконані в тому, що тези, викладені під час досліджень у галузі космології Джорджом Гамовим, мали визначальний вплив на радянських вчених, які пильно спостерігали за теоретичними дослідженнями американського колеги.

Працями неповерненця Г.А.Гамова, у першу чергу, захоплювався учасник радянського Атомного проєкту, професор Московського механічного інституту Яків Зельдович (1914-1987). Нагадаю, як керівникові робіт із побудови загальної теорії атомної бомби, у 1949 р. саме його ощасливили званням Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і зробили лауреатом Сталінської премії. Схоже на те, що завдяки космологічним ідеям емігранта Георгія Гамова СРСР зумів навіть вирватися вперед, провівши випробування водневої бомби 12 серпня 1953 р.

*   *   *

Звісно, одесит Георгій Гамов був би не одеситом, якби в серйозну наукову теорію не запакував тонкий дотеп, котрий науковцями різним країн світу сприймався по-різному... Загальновідомо, звідки і чому виник оригінальний, запропонований фізиком-теоретиком науковий термін “URCA-процес, тобто процес за участі нуклонів. Адже, досліджуючи роль нейтрино у процесі охолодження зірок і представивши модель механізму втрати зірками теплової енергії за рахунок виносу нейтрино, батько теорії “Big Bang” назвав це явище просто: URCА-процес.

Утім, американські фізики одразу почули в новому терміні натяк на назву відомого бразильського “Cassino da Urca”, яке поступово, але невідворотно викачує гроші з кишень відвідувачів грального будинку, розташованого в однойменному районі Ріо-де-Жанейро. Більше того, науковій спільноті було відомо, за однією з легенд, саме в “Казіно де Урка” відбулася історична зустріч Джорджа Гамова з молодим бразильським фізиком Маріо Шенбергом, з яким вони удвох у 1940-1941 рр., паралельно вивчали механізм перенесення енергії з ядер зірок випромінюванням нейтрино.

Ясна річ, на термін “URCA-процес” у “Теорії Великого Вибуху” одеські фізики подивилися під власним кутом зору. Ні, звісно, як зникнення грошей з кишень просторікуватих роззяв, але за сприяння метких одеських злодіїв – відомих “урок”.

У майбутньому нові покоління дотепних фізиків традицію одеського космолога-гумориста продовжити із честю. За кілька десятиліть з’явилися два вивчені різновиди URСА-процесу, названі – відповідно – “MURСA-процес” і “DURСA-процес”.

Датський фізик Крістіан Мьоллер (Christian Møller; 1904-1980), котрий в на початку 1930-х рр. працював у науково-дослідному Інституті Нільса Бора в Копенгагені, так охарактеризував манеру роботи Джорджа Гамова:

- Часом виникало враження, що насправді він використовує свій час та енергію на вигадування жартів і грубуватих дотепів і що він саме це вважає, так би мовити, своїм головним завданням, а що важливі статті, які він колись писав про альфа-розпад і властивості атомних ядер, були лише побічним продуктом його діяльності.

*   *   *

Тим часом Джорджа Гамова чекали не менш величніші справи, які самі шукали участі у них колишнього одесита. Поясню, що мається на увазі… Одразу по закінченні Другої Світової війни Едвард Теллер зосередився на термоядерному проєкті, але одного дня заявив замовникам, що конче потребує у… партнері. Темпи гонки озброєнь примусили урядовців США діяти швидко.

Джорджа Гамова нова пропозиція заскочила зненацька…

Сталося це під час двотижневої відпустки професора на Малібу-Біч (Malibu Beach). Цікаво, що саме на одному із мальовничих пляжів Каліфорнії фізика-теоретика й космолога знайшли двоє незнайомців у чорних костюмах: представник Комісії з атомної енергетики США (United States Atomic Energy Commission) та… агент ФБР.

Ошелешеного вченого мовчки підвели до стійки бару та дали слухавку. На іншому кінці телефонного дроту був директор Лос-Аламоської національної лабораторії (Los Alamos National Laboratory), відомий фізик Норріс Бредбері (Norris Bradbury; 1909-1997). Той попрохав колегу приїхати терміново – для особистої бесіди.

Буквально через день Джордж Гамов, ніби нічого не трапилося, повернувся на Малібу-Біч, де провів два тижні законної відпустки. Але потім, ніби із ним сталося щось дивовижне, почав працювати над американським проєктом термоядерної бомби під орудою голови теоретичного відділу Лос-Аламоської національної лабораторії Ганса Бете (Hans Albrecht Bethe; 1906-2005). Робота закипіла, і в 1949 р. колишній радянський вчений у якості консультанта Відділення вибухових речовин навіть відвідав атол Бікіні – секретний атомний полігон США.

*   *   *

Вражає, як тоді в Сполучених Штатах усе дихало наукою і зброєю…

Одночасно з нашим земляком, із Військовим відомством США, у першій половині 1940-х рр. співпрацював Альберт Ейнштейн, котрий жив та викладав у Прінстоні, Нью-Джерсі. А тепер уявіть їхню наукову близькість… Із Лос-Аламос, Нью-Мексико щотижня Джордж Гамов їздив до “батька” теорії відносності додому, щоб спільно обговорити нагальні наукові і технічні питання. Їх не зупиняла відстань у 3200 км.

Обидва генії ніякого відношення до “Проєкту Манхеттен” не мали. У подальшому Георгій Гамов не раз відхрещувався від своєї причетності до створення атомної бомби чи жертв Хіросіми і Нагасакі.

Ніколи і ніде колишній одесит не давав політичних оцінок своїй участі у створенні термоядерної зброї для Сполучених Штатів… Хоча чи залишився би осторонь великий вчений, чи зміг би відмовитись у Радянському Союзі від створення “патріотичної” нейтронної бомби? Ясно одне, обидва ядерні проєкти були урядами ворогуючих країн засекречені, а будь-яка публічна інформація про них виконувала виключно ідеологічну роль.

*   *   *

Перепрошую за каламбур, але невгамовний Гамов у несподіваних відкриттях ніяк не вагався. Наприкінці життя професор фізики зробив, за його словами, “досить екстравагантне відхилення в біологію”. Його наступне відкриття лежало на стику фізики, біології та… теорії інформації. Це було типове для його вдачі.

- Коли в Одесі я тільки-но збирався стати математиком, для мене справжня “чиста” математика асоціювалася з такими її галузями, як теорія чисел, топологія і теорія множин, – пригадував Джордж Гамов.

Буквально через рік після відкриття двоспіральної структури молекул ДНК, здійсненого американським біологом Джеймсом Ватсоном (James Dewey Watson; 1928) та британським біофізиком і нейробіологом Френсісом Криком (Francis Harry Compton Crick; 1916-2004), наш земляк зробив істотний внесок у становлення нової дисципліни – молекулярної біології, вперше порушивши проблему генетичного коду. Тоді американський одесит висунув обгрунтовану теорію про те, що ця молекула містить генетичний код, за допомогою якого життя і відтворює себе.

Саме Георгій Гамов одного дня зрозумів, що структура основних будівельних блоків клітини – білків, що складаються з 20 основних (природних) амінокислот, – повинна зашифровуватися в послідовності з чотирьох можливих нуклеотидів, що входять до складу молекули ДНК. Стався тріумф генетики, а не науковий тріумф проникливого фізика-теоретика, якому, наче хлопчиську, лише “було цікаво розгадувати коди”.

*   *   *

Як це у нього вийшло? Природно.

Познайомившись з підсумками наукових досліджень сучасних біологів, фізик-теоретик тряхнув молодістю та поставити собі запитання: “Якщо в “азбуці життя” чотири букви, як саме з них будуються “слова мови життя”? Використавши математичний апарат, вчений висловив припущення про існування універсального коду з трилітерних слів, яких, за існування чотирилітерної азбуки, може бути чотири у кубі, тобто 64 слова. Отже, дослідникам залишалося експериментально виявити відповідність 64 “слів мови життя” 20 амінокислотам, з яких будуються білки. Неймовірно, та в основних рисах дана теорія є і сьогодні загальноприйнятою.

Минули півтора десятиліття, і сміливі наукові передбачення нашого земляка експериментально підтвердили американські фізики Арно Пензіас (Arno Allan Penzias; 1933) та Роберт Уільсон (Robert Woodrow Wilson; 1936), котрі 1978 р. стали лауреатами Нобелівської премії – “за відкриття мікрохвильового реліктового випромінювання”.

…Відповідаючи на запитання: – “Чому тричі видатний вчений не став лауреатом Нобелівської премії?” – історики науки та біографи Г.А.Гамова погоджуються на тому, що шведські академіки просто не захотіли наражатися на конфлікт зі своїм підступним східним сусідом. Їм вистачило неприємностей із присудженням у 1933 р. премії Івану Буніну та відмови надати премію Максиму Горькому. Схоже, саме за політичних мотивів разом із Джорджем Гамовим не були премійовані, як український хімік-неповерненець, професор Московського університету Олексій Чичибабін (1871-1945), так і один із піонерів телебачення, емігрант Володимир Зворикін (1888-1982) , якому належали понад 120 патентів на різні винаходи.

*   *   *

Наш земляк не лише читав науку як відкриту книгу, а й розумів усе прочитане та міг захоплююче розповісти іншим. Цей фізик-теоретик, до всього ж, виявився видатним популяризатором сучасної науки… На дозвіллі Джордж Гамов написав, дотепно проілюстрував та видав величезними накладами зо двадцять прекрасних науково-популярних книжок. Цю його рису вдачі зауважила відомий тепер американський астроном Віра Рубін (Vera Rubin; 1928-2016), котра в 1950-х рр. працювала під керівництвом великого професора:

- За великим рахунком він не вмів ні писати, ні рахувати. Не відразу він би відповів вам, скільки буде 7 × 8, але його розум був здатен розуміти Всесвіт.

У чому полягала причина його просвітництва?

Починаючи з підліткового віку, він любив дивитися на речі ясно і просто – намагаючись спростити їх для себе і те ж саме робити для інших:

- Ще за студентських літ мені подобалося читати популярні лекції на складні проблеми і подеколи писати статті для популярних і науково-популярних видань. Чи отримував я задоволення від написання науково-популярних книг? Так!

Назвемо, хоча б основні, з них: “Будова атомного ядра та радіоактивність” (1932), “Народження і смерть Сонця” (“The Birth Аnd Death Оf Тhe Sun”; 1940), “Біографія Землі” (“Biography Оf Тhe Earth”; 1941), “Раз , два, три ... .Нескінченість” (“One, Two, Three... Infinity”; 1947), “Створення Всесвіту” (“The Creation Оf Тhe Universe”; 1952), “Місяць” (“The Moon”; 1953), “Цікава математика” (“Puzzle-Math”; 1958), “Біографія фізики” (“Biography Оf Physics”; 1961), “Планета на ім’я Земля” (“A Planet Called Earth”; 1963), “Зірка на ім’я Сонце” (“A Star Called Тhe Sun”; 1964), “Тридцять років, які потрясли фізику” (“Thirty Years Тhat Shook Physics”; 1966). 

Американський математик польського походження Станіслав Улам (Stanisław Marcin Ulam; 1909-1984), народжений у Львові, так висловився про великого колегу:

- Теоретична фізика (читай: чиста наука. – О.Р.) для Гамова була насолодою. Він обожнював фізику до такого ступеня, який досяжний лише небагатьом, і, більш того, вмів вкладати це своє відчуття насолоди і наснаги у власні книжки та лекції, адресовані як вченим, так і всім, хто цікавиться наукою.

Після трьох не-отримань Нобелівської премії доля усміхнулась нашому колишньому земляку. У 1956 р. Джордж Гамов отримав премію Калінги (Kalinga Prize), засновану у 1951 р. фондом Калінги індійського політика Біджу Патнаіка. Трофей той вважається найпрестижнішим у світі призом за популяризації науки і вручається від імені ЮНЕСКО. Подарунок для п’ятого в історії нагороди лауреата виявився вдвічі ціннішим, адже до самої премії додавалося оплачене турне лауреата із авторськими лекціями Індією та Японією. Аби зрозумілим був рівень цієї нагороди, стажу так: лауреат відбирається Генеральним директором ЮНЕСКО за рекомендацією чотирьох членів журі, призначених ним особисто. У якості інформації: у 1957 р. премію Калінги отримав британський філософ, логік і математик Бертран Рассел, а в 1961 р. –  англійський письменник та футуролог Артур Кларк.

*   *   *

Що маємо у сухому залишку? У 1962 р. Джеймс Ватсон та Френсіс Крик стали Нобелівськими лауреатами, а про Джорджа Гамова… знову забули. Що йому було з того? Великий фізик-теоретик продовжував працювати і готував надійну зміну.

Переказують, що у ті роки Георгій Анатолійович запровадив для своїх студентів непересічну інтелектуальну гру. До наступного практичного заняття молодь мала уявити собі цивілізацію високого рівня, в якій не додумалися тільки до однієї речі – до введення обертових елементів, тобто коліс.

Зрештою, запитувалось, які механізми і машини будуть винайдені такою цивілізацією, як там житимуть люди. Студенти настільки захоплювалися домашніми завданнями,  що писалися цілі романи про особливості життя в уявному суспільстві. Зрештою, літературна творчість допомагала їм запропонувати чимало цілком практичних винаходів...

*   *   *

За великим рахунком, особисте життя українця в Америці не склалося.

Одного прекрасного дня, втомившись від витівок чоловіка, його красуня-дружина Любов Вохмінцева пішла, а в 1956 р. подружжя остаточно розлучилося. Через два роки потомствений дворянин удруге одружився, його обраницею стала редакторка його книжок, менеджер видавництва “Cambridge University Press” Барбара Перкінс (Barbara Perkins Gamow; 1905-1975), котра на дозвіллі складала вірші та малювала.

Більше нічого не чекаючи від світобудови, Той, Хто Побачив Минуле Всесвіту залишив гамірний Вашингтон та виїхав до провінційного містечка Боулдер, Колорадо. Йому запропонували професорську кафедру в місцевому університеті (University Оf Colorado). Для життя містечко було ідеальним: менше ста тисяч городян, 300 сонячних днів на рік, найбільший університет штату Колорадо, третина населення – студенти. Тож старих звичок він не залишив і так само, як і колись, нехтував правилами граматики, причім це стосувалося не тільки російської, а й англійської, німецької, французької та датських мов.

Усе життя фізик від Бога прагнув стати “справжнім американцем”. Але в усьому виявлявся дуалізм: хоч палив Джордж Гамов “Lucky Strike”, але пив завжди виключно горілку. Після розлучення з Ро він вживав оковиту в неймовірних дозах, розсікаючи в шикарному кабріолеті з величезним сенбернаром на пасажирському сидінні. З улюбленим собакою він часто приходив в університет, викликаючи фурор у колег. Формальною репутацією видатний вчений ніколи не дорожив, викликаючи дивною поведінкою подив оточуючих.

*   *   *

Ні світове визнання, ні другий шлюб так і не змогли вгамувати його тугу за Батьківщиною, і нічого іншого не залишалося, як з дня у день заглядати у пляшку. У останньому прижиттєвому інтерв’ю, записаному 25 квітня 1968 р. Чарльзом Вайнером, Джордж Гамов навіть скаржився:

- Моя  важка ситуація з російськими вченими полягає в тому, що фізики й астрономи знають, що я – персона нон грата. Тому вони бояться писати мені; у свою чергу, я теж не хочу їм писати, бо не хочу накликати на них біду.

Врятувати від безпробудного пияцтва Того, Хто Побачив Початок Всесвіту, навіть у спеціалізованій клініці не змогли. Після тривалого лікування Джордж Гамов з'явився на публіці, тримаючи в руках… чарку. Щоправда, замість горілки там була вода.

В останні роки життя дослідник часто залишав свій затишний заміський будиночок на 6-й вулиці містечка Боулдер, Колорадо, названий власником “Gamow Dacha” (“Дача Гамова”), та вирушав по підніжжя Червоних скель. Там, у Red Rocks, він  залишався надовго, бо врешті-решт знайшов місце на планеті, де легко торкнутися рукою слідів вимерлих мільйони років тому динозаврів і... стати на крок ближче до розгадки коду життя – найголовнішого секрету буття.

За чутками, фізик-теоретик добряче закладався, важко страждав від порушень серцево-судинної систем та переніс кілька операцій. Перебуваючи в лікарні містечка Боулдер, Колорадо, він несподівано заразився і перехворів на гепатит.

Більше до Червоних скель він не їздив.

Олександр Рудяченко