Археолог, спелеолог, пам'яткоохоронець та один зі співзасновників Музею Майдану Тимур Бобровський кілька років присвятив дослідженню території Софії Київської. Польовий сезон закінчився, археологи закривають розкопи і до весни займаються вивченням знахідок. Територія, що оточує Софійський собор, – як невичерпна криниця, каже кандидат історичних наук Бобровський. Де не копни, бачиш сліди тисячолітніх подій. Колись тут було поле і придорожній цвинтар, потім – святиня та її садиба, що неодноразово переплановувалася, і чим більше доказів цих змін знаходять вчені, тим загадковішою виглядає історія собору.
2000 ФРАГМЕНТІВ ФРЕСОК ІЗ ЗАГАДКОВОЇ КАПЛИЦІ
- Тимуре Анатолійовичу, це ж вже не перші розкопки в Софії Київській. Чому там досі роботи – непочатий край?
- У середині самого собору досить багато розкопано - десь наполовину чи навіть на дві третини. А от з територією ситуація інша. Регулярні дослідження робилися в кінці 30-х - на початку 40-х років, потім була перерва на Другу світову війну. І з другої половини 40-х - на початку 50-х практично кожного року якась експедиція працювала на території. Але роботи не мали системного характеру, копали розрізнені ділянки. Очевидно, це було пов’язано з прокладанням якихось інженерних мереж, під час яких натрапляли на артефакти і починали розкопки. А потім в 70-х роках сам заповідник проводив невеличкі дослідження і все. Дивно, що археологи обійшли увагою цю територію. Може, це пов’язано з тим, що й нашу роботу ускладнює – садиба сприймається як паркова зона і втручання археологів порушує благоустрій, це не дуже подобається керівництву, відвідувачам.
- А ви почали власні дослідження, бо з’явилася якась нова гіпотеза, нові дані і потрібно було їх перевірити?
-Територія колишнього стародавнього Києва у межах садиби Національного заповідника “Софія Київська” не забудована щільно і, я порахував, вивчена десь на 10%. А це ж центр стародавнього міста, територія резиденції Київського Митрополита, починаючи з ХІ століття! Ми хотіли разом з Інститутом археології започаткувати тривалу програму досліджень, щоб розуміти, які пам’ятки оточували Софійський собор, як складалася їх історія. Вдалося провести два сезони 2013-2014, потім була вимушена перерва до 2018-го. З’ясували, що певна кількість археологічних об’єктів під землею страждає від різних чинників. На території дуже часто трапляються провали, зокрема, від покинутих підземних споруд ХVІІ - ХVІІІ століть. Ці об’єкти дуже цікаві самі по собі, але вони руйнуються і призводять до руйнування культурного шару над ними. Деструктивний елемент – ще й старі комунікації, прокладені у ХХ столітті, часто вже неробочі. Через них поверхневі води потрапляють у культурний шар і розмивають його. А через численні перепланування території стародавні мурування виявилися в зоні промерзання. Чекати не можна, через 20-30 років ми просто втратимо ці пам’ятки.
Тепер ведемо охоронні археологічні дослідження в місцях, де виявили під час розвідок об’єкти, які знаходяться під загрозою. Далі треба їх вивчати, консервувати і планувати музеєфікацію.
- У вас були якісь очікування, розрахунки знайти те чи інше, щось конкретне з’ясувати?
- Безумовно. На цій території де не копни - на щось натрапиш. Зокрема, два роки тому в заповіднику прокладалися нові електромережі, і у траншеях під електричні кабелі ми спостерігали дещо цікаве, занотували собі місця. Тож останні два роки ми працювали на об’єкті, виявленому саме завдяки побаченому в тих траншеях.
- Ви маєте на увазі розкопки каплиці?
-Так, її залишків. Ми помітили мурування на дуже малій глибині – всього 40 см. Тобто вже кілька десятиліть вони знаходяться у зоні промерзання і руйнуються. Але тепер ми вже провели дослідження, зробили консервацію з утепленням і чекаємо, що у заповідника з’являться кошти для повноцінної музеєфікації. Ми хотіли б обов’язково показати ці мурування людям.
Там не тільки фундамент, а навіть нижні частини стін збереглися. Мурування виконані зі стародавньої цегли - плінфи на цем’янковому розчині. Досить цікавий об’єкт.
- Які висновки ви для себе про нього зробили? Коли побудували, для чого каплиця слугувала, чия рука до неї доклалася?
- Розкопати і зафіксувати - це половина справи. А тепер всі знахідки, все, що ми зафіксували на фотографіях, на папері і в описах, в кресленнях, треба звести докупи. І ми цим будемо найближчими місяцями займатися. І лише тоді вийдемо на якусь остаточну гіпотезу. Зараз припущень досить багато. Знаємо абсолютно точно, що ця споруда була зведена наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ століття і проіснувала недовго. Вже наприкінці ХІV століття вона знаходилася в зруйнованому стані і поступово десь до початку ХVІI її розібрали повністю. Будували її майстри не лише київського походження, але й артіль з Чернігова або зі Смоленська. Слугувала будівля каплицею, тобто невеличкою церковкою. Але, напевно, мала ще якесь призначення - була в комплексі в’їзної брами на садибу, служила меморіальною спорудою, можливо, використовувалася в якості дзвіниці. Стане зрозуміліше, коли з’ясуємо, чи дійсно знайшли серед руїн фрагмент дзвону, чи пов’язаний він був з цією будівлею.
КОЛИ У СОБОРІ ЗБИЛИ ФРЕСКИ І ПРОВЕЛИ ПЕРШИЙ РЕМОНТ
- На цьому ж місці було знайдено частини фресок, елементи смальти. Як вони могли там опинитись?
- Вони не пов’язані з цією будівлею, і це дивно теж: церковка без жодного фрагменту фресок - не характерно для давньої Русі. Можливо, просто не встигли її прикрасити фресками. А взагалі з цього розкопу у нас дуже велика колекція - понад дві тисячі фрагментів фресок, але вони походять з Софійського Собору. Можливо, це результат ремонту, який відбувався у Софійському Соборі десь на початку ХІІ століття. І ми намагаємося з цим розібратися, порівнюючи знайдені фрески з розписом в соборі. Очевидно, під час ремонту збили значні ділянки фрескового шару ХІ століття і як сміття їх викинули, засипали в один з котлованів поруч з собором. Ми маємо справу з одним з найперших ремонтів Софійського собору.
- Як ви гадаєте, це могло статися з якихось ідейних причин - комусь перестали подобатися сюжети фресок абощо?
-Ні-ні. У Софійському соборі впродовж століть ремонти відбувалися неодноразово, - змінювали інтер’єр, закладали якісь непотрібні вікна, знімали частину розпису і робили новий. Собор великий, багато фресок, всі вони були різної якості. Якісь могли почати руйнуватися через 100 років після будівництва собору. Невідомо точно, з чим пов’язані ці поточні ремонти, але котлован, у якому ми знайшли фрески, був під дерев’яною будівлею, що, ймовірно, загинула в пожежі. Ремонт в Софійському Соборі на початку ХІІ століття теж міг бути пов’язаний з наслідками пожежі на території. Сам собор кам’яний, мало страждав від пожеж, але він мав дерев’яні завершені бані, вкриті свинцевими листами на дерев’яних каркасах.
Це нормально для будь-якої старої церкви – час від часу в них щось додавалося, прорізалися чи збільшувалися проходи. Скажімо, за часів Івана Мазепи (кінець ХVII - початок ХVIII ст.) надбудували другий поверх над зовнішніми галереями. А щоб цей другий поверх міг існувати, довелося повністю розібрати всі стародавні склепіння зовнішньої галереї. На склепіннях були, зокрема, і фрески. По всій території Софії Київської натикаємося на сліди цього ремонту – шматки мурування, фрагменти фресок.
Зараз намагаємося з тих фрагментів зібрати якісь частини, склеїти, відшукати сліди стародавніх написів-графіті.
- А що при цьому застосовуєте? Маю на увазі, чи стає у пригоді сучасному археологу якесь комп’ютерне моделювання, інші інноваційні штучки.
- Безумовно, сьогодні археологія має можливості залучати велику кількість таких новітніх методів. Наприклад, ми намагалися використовувати георадар, але якщо в чистому полі це ефективно, то нам заважала велика кількість сучасних міських комунікацій. Маємо металошукач на розкопі, щоб не втратити дрібні металеві знахідки. Знайдене потім треба помити, відчистити від бруду, і це все - звичайною водою, ніяких хитрощів. Хіба що трапляється дуже пошкоджене скло, тоді кличемо реставраторів зі спеціальними хімікатами. Ми збираємо дуже багато стародавніх будівельних матеріалів - розчинів, фрагментів цегли, які потім віддаємо на аналіз, аби знати, з якої саме пам’ятки або з якої частини пам’ятки вони походять. Тобто є ціла купа сучасних методів, які ми, якщо і не застосовуємо повсякденно, то тримаємо в голові і відкладаємо зразки, щоб, коли з’являться гроші, зробити аналізи. А комп’ютерне моделювання необхідне, коли фрагментів фресок дуже багато. Тоді їх сканують і «збирають» у програмі. Але це працює, якщо елементи – з одного місця, а наші, схоже, з різних ділянок. Тож 10-20 схожих фрагментів можна і вручну зібрати.
- Далеко не завжди штучний інтелект кращий людського?
- Звичайно. Штучний інтелект аж ніяк археолога замінити не може, тому що дуже важливо не лише бачити і розуміти, що знайшов, а й прорахувати, що далі з цим робити. Не знаю випадку, коли комп’ютер міг би замінити досвідченого археолога в полі. Що стосується камеральної обробки знахідок, то комп’ютерні технології можуть стати у пригоді. Але це все дуже коштовні процеси, а оскільки ми працюємо у бюджетній установі, то маємо виходити з можливостей держбюджету. Сподіваюся, рано чи пізно ми вийдемо на новий технологічний рівень досліджень. Але для цього потрібно, щоб, дай Боже, наші дослідження продовжувалися принаймні найближчі 10 років.
МОНАСТИРСЬКІ ПІДЗЕМЕЛЛЯ І ПОХОВАННЯ В СОФІЇ
- А розкажіть ще, будь ласка, про провали, які згадували. Що це може бути? Якісь ще більш давні споруди, пустоти, підземелля?
- У ХVІІ сторіччі, коли після тривалої перерви було відновлено монастир при соборі за часів Київського Митрополита Петра Могили, довкола собору виник ансамбль монастирських дерев’яних будівель. І дуже характерним для забудови ансамблевих конструкцій ХVІІ - початку ХVІІІ століття було те, що з них починалися великі льохи, які мали вигляд дуже довгих і розгалужених підземних галерей. Так будували не лише в Києві, а й в усій Європі. Підземелля мали господарське призначення, там зберігали припаси, крам. Коли на початку ХVІІІ століття почали будувати нові кам’яні будівлі, то відмовилися від цих старих льохів, почали робити цегляні підвальні приміщення під кам’яницями. А покинуті льохи з часом почали валитися. Вперше ці обвали стали траплятися ще в кінці ХVІІІ століття, а потім час від часу відбувалися досить частенько. На початок ХХІ століття припала чергова серія активізації руйнування цих споруд, і ми розпочали роботу на одному з провалів. Вже докопали до глибини 4.5 м, але ще не дісталися підземної споруди, яка призвела до провалу. Принаймні, нам вдалося уникнути потрапляння поверхневих вод у цей підземний простір, тож руйнування споруди і прилеглого культурного шару припинено. У наступному році, сподіваюся, вийдемо на саму цю споруду і дослідимо її.
- А знайдені артефакти – браслет, шпилька, скелет жінки – до якого періоду відносяться? Можливо, ще дохристиянських?
- У розкопі, де ми працювали два останніх роки, було знайдено два поховання: одне ХVII століття, друге - ХІ століття. Пізніше поховання – ймовірно, то був чернець, бо мав під головою підкладену дерев’яну колоду, а це вважається духівницькою ознакою. Натільних хрестиків не знайшли. Хоч, може, якийсь і був, але дерев’яний, від якого й сліду не лишилося. Друге поховання ХІ століття – схоже, похилого віку жінка, покладена у дерев’яній труні. Здивувало, що це досить рядове поховання, розташоване біля собору - не митрополит якийсь, не поважна особа. Знайшли лише два дрібних скроневих колечка, що є ознакою небагатого поховання, яке з невідомих причин розташували фактично перед головним входом Софійського собору.
Також знайшли одну незакінчену могильну яму того ж часу неподалік. Тому не виключено, що від заснування собору до середини ХІ століття територію довкола нього використовували як міське кладовище, а вже у другій половині століття змінилася концепція і ховати людей перед собором припинили. Практика поховань довкола собору відновилася лише у ХVIIІ столітті, але чи існувало там велике кладовище в ХІ столітті, чи це поодинокі поховання, ми зможемо сказати, коли розкопаємо значно більшу площу.
- А що могло бути на цій території до нашої ери? Софію, здається, не на пустому місці побудували, є така версія.
- Якраз навпаки, Софія була закладена на «поле вне града». Колись це було поле поза містом, хоч і не зовсім порожнє: вздовж нього проходили основні магістральні шляхи з півдня, заходу до міста Києва. А ми знаємо, що в європейських культурах і в античному світі вздовж магістральних шляхів поза містом завжди розміщалися стародавні кладовища. Небіжчиків виносили за межі поселень і ховали, потім поселення розросталося, захоплювало місце колишнього цвинтаря, який переносили ще далі. І на території садиби Софії Київської, як нам відомо з досліджень початку ХХ століття, існувало декілька курганів, під якими було поховано дружинників київського війська. Там навіть зустрічалися поховання вершників з кіньми дохристиянських часів. А в 2018 році в одному розкопі ми знайшли залишки поховання ще V ст. до нашої ери, скіфських часів. Жінка - не скіф’янка, місцевого походження, ймовірно, належала до одного з землеробських племен, які в той час населяли територію Київщини. Похована у звичайній могильній ямі, тільки тіло орієнтоване ногами не на схід (за християнським звичаєм), а на захід. Віднесли його до V ст. до н.е., бо знайшли бронзову шпильку дуже характерної форми (їх називають посоховидні), за цією шпилькою й датували це поховання. Очевидно, десь неподалік, ближче до Дніпра в низовині існувало поселення цих землеробів, а своїх небіжчиків вони тягали на гору. Це поховання – поки що найбільш раннє на цій території.
- Щодо віку самої Софії: те, що князь Ярослав заснував собор, нібито вже підлягає сумніву, є інші теорії. Чи дійсно вчений світ дійшов до висновку, що собор за Володимира заклали?
-Лише окремі дослідники в Україні дійшли до такого висновку, а інші – як в Україні, так і за її межами – поділяють точку зору, що ніяких підстав стверджувати, що Володимир заснував Софію, немає. Архітектура, ансамбль живопису, мозаїки - все характерно для першої половини — середини ХІ ст. Але з датою заснування собору є певна проблема, бо стародавні літописи вказують їх декілька. Можливо, колись саме від археології ми отримаємо чітку відповідь, хто, коли і за яких обставин збудував собор.
- А на які питання ще треба відповісти? Які загадки, розбіжності, парадокси відзначили для себе на розкопках в Софії?
- Щоразу розкопки дають відповіді на одне питання і одразу ж формулюють кілька нових. Наприклад, чому в другій половині ХІ ст. перед собором з’явилася якась дуже дивна конструкція: всю територію вирівняли та пересипали глиною, зробили з дрібних камінчиків покриття? Є різні версії: будівельний майданчик, вимощення під площу для зібрань перед Софійським собором… Відповіді поки немає, а ми розкопали за два роки близько 100 кв.м, і на всій площі - сліди такого покриття. Наприкінці ХІ ст. на цьому місці з’являються якісь дерев’яні будівлі, більш схожі на господарські комплекси. Та що ці господарські комплекси роблять перед самим центральним входом до собору? У ХІІ столітті вони гинуть від пожежі і знову на цьому місці виникає площа. Гадаємо, це та сама літописна вічева площа — так би мовити, “перший київський майдан”.
Бачте, у нас традиції майдану дуже старі, йдуть від Х-ХІ століть, бо знаємо з літописів, що один з київських вічевих майданів існував саме перед Софією, де кияни могли зібратися аби вирішити якісь міські справи, або висловити невдоволення політикою князя.
Або каплиця, яку ми розкопали - які обставини її виникнення, чому раптом її збудували, ще й дивної, я б сказав, незвичної для давньої Русі архітектури. Без бокових стін, як велика альтанка (8х6 метрів) на чотирьох стовпах з банею і лише однією стіною зі східного боку. Такої архітектури ми не знаємо в давній Русі, таке будували десь у Візантії або Західній Європі. Відповіді шукатимемо як при нових розкопках, так і в знахідках та матеріалах, здобутих під час попередніх.
- Уявімо, що в КМДА чи Міністерства культури з’явилося багато грошей і можна копати що хочеш, де хочеш. Ви знаєте місто дуже добре, колись, знаю, працювали у відділі «Київ підземний» Музею історії міста Києва. Куди, на вашу думку, потрібно негайно йти і копати, бо там точно щось цікаве є і не можна гаяти час?
- На щастя, поки що в Києві таких точок надзвичайно багато. Це було столичне місто, де знаходилася Київська митрополія - центр православної церкви в Східній Європі аж до ХV століття. Це відобразилося в кількості пам’яток, які збереглися (хоча б в якості фундаментів, залишків). І на сьогодні розкопаними є лише одиниці з них. Якби у міста з’явилися кошти, варто було б розробити велику програму з музеєфікацією. Археологи визначать місця першочергових, найцікавіших пам’яток, а після їх роботи треба аби і люди могли побачити, що залишилося від будівлі, як були зроблені мурування. Зробити так, як це відбувається в усьому світі – а таких об’єктів дуже багато у Німеччині, Італіі, Франціі, Греціі, Туреччині або Болгарії, де дуже багато стародавніх пам’яток вже музеєфіковано й інтегровано в сучасні міста.
От, скажімо, у Києві дуже багато стародавніх печер, які чекають на те, щоб туди прийшли реставратори, зробили укріплення і відкрили їх для відвідування.
Частину робіт свого часу нам вдалося провести у Звіринецьких, Гнілецьких печерах і нині вони відвідуються. Але там сьогодні діючі монастирі, які за ними наглядають, бо держава в свій час відмовилася брати на баланс, наглядати і вкладати гроші в ці об’єкти. Тепер багаточисленні паломники ходять до печер, та й туристи можуть їх побачити, але вже як пам’ятки монастирські. І таких об’єктів ще досить багато в Києві.
- Дуже хочеться прикладів конкретних.
- Абсолютно недосліджена (а ми знаємо, що там є комплекс монастирських печер) ділянка під Кирилівською церквою. Печери там розгалужені, у два яруси - великий комплекс, абсолютно не досліджений. Неподалік є славетна Смородинська печера, яку вважали печерою, пов’язаною з двобоєм Добрині Микитича і Змія Горинича та називали Змієвою печерою. Насправді, вона не єдина (там поруч цілий комплекс), і це одна з найдавніших київських печер, що зараз перебуває в абсолютно занедбаному стані. Ми там намагалися зробити консервацію, аби принаймні перекрити доступ випадковим відвідувачам, але постійно там хтось буває, печеру замиває з поверхні і стан справ дуже поганий. А це надзвичайно цікава пам’ятка, яка, цілком можливо, в перспективі дасть фантастичні археологічні знахідки дуже раннього часу.
Тетяна Негода, Київ
Фото: Володимир Тарасов