Український культовий рок-гурт «Гайдамаки» презентує на фестивалі Via Carpatia частину вже записаних пісень зі свого нового надзвичайного музичного проєкту «Тріумф Слова», створеного на слова віршів поетів українського Розстріляного Відродження.

Це буде своєрідна співана антологія української поезії 1920-30-х років, яка має за мету популяризувати її серед української молоді.

Головний меседж проєкту полягає в тому, щоб цей величезний об’єм літератури, втраченої на кілька поколінь, знову оживити з допомогою сучасної музики.

«Проте, він і є сучасним. Це не ми його таким робимо – ми просто ще раз повторюємо і показуємо: ось, наприклад, вірш Тодося Осьмачки «На Ігоревім полі» – там є і «чорні майдани», і «гармати московські». А вірші Михаля Семенка або Майка Йогансена – є настільки богемними, сучасними й актуальними, що просто треба їх вкласти в прогресивний музичний формат», – розповів нам в інтерв’ю лідер гурту Олександр Ярмола.

- Пане Олександре, з музикантом, звичайно, треба говорити про музику, але давайте ми почнемо розмову… з літератури. Адже ви ось-ось маєте презентувати дуже цікавий проєкт – «Тріумф Слова», куди увійшли пісні на вірші поетів українського Розстріляного відродження.

- Так, на фестивалі ми презентуємо кілька записаних пісень, а повністю завершимо створення проєкту вже в листопаді, коли буде записано весь альбом і вийде диск. 

Поезія Розстріляного відродження – це поезія покоління, яке було майже все знищене. Не всіх розстріляли, долі складалися по-різному, але значну більшість... Це покоління, яке почало творити на початку минулого століття, а на початку 1930-х для них усе скінчилося, коли репресивні вироки привели в дію.

Тобто, вся українська культура того часу, яка саме творилася, була брутально зрізана під корінь, а будь-які згадки про неї замовчувалися, нібито того й не було. Замінили суржиком – сурогатом. 

З РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НАЙЧАСТІШЕ ОБИРАЮТЬ ТЕКСТИ СЕМЕНКА, ТОМУ ЩО ВІН, МАБУТЬ, БУВ НАЙБІЛЬШ БОГЕМНИМ І РЕВОЛЮЦІЙНИМ

- Тексти яких саме представників Розстріляного відродження увійдуть до програми, адже вони дуже різні: є Микола Хвильовий, а є Остап Вишня? 

- Остап Вишня не увійде, бо у нього більше прозові твори і він саме через них залишився відомий, а Хвильового вірш буде, хоча у нього прози теж багато, але вірші є, і вони хороші. Пісня на його поезію ще не закінчена, плануємо її на наступний період, ближче до листопада. А ті, що є вже зараз, – це Тодось Осьмачка, Олекса Влизько, Михайль Семенко. До речі, чомусь з Розстріляного відродження найчастіше обирають тексти саме Семенка, тому що він, мабуть, був найбільш богемним і революційним. На той час – воював зі спадщиною Шевченка, належав до тієї частини поетів Розстріляного відродження – футуристів, модерністів – які намагалися зробити революцію в мистецтві.

Ще у нас будуть Михайло Драй-Хмара, Іван Багряний, буде Володимир Сосюра – оригінальна версія його вірша «Гайдамака», який ми вчили в школі як «Комсомолець». По-різному складалися долі, й то, що людина вижила і була потім несповна розуму більшу частину свого життя – це так працювала система, яка могла сказати: цих розстрілюємо, а з цими будемо «працювати». І могла поламати кого завгодно. 

- Скільки всього прізвищ поетів увійде в проєкт? 

- Наприкінці буде 10-12. Зараз зроблена більшість. У нас ще є час до листопада, але зроблену кількість ми вже можемо презентувати у вигляді самодостатньої програми. 

ЗВИЧАЙНО, ЯКЩО ВЗЯТИ ПОЕМУ БАГРЯНОГО «ГУЛЯЙ-ПОЛЕ» ТА НА ВСЮ ЦЮ ПОЕМУ ЗРОБИТИ МУЗИКУ – ЦЕ ВИЙДЕ РОК-ОПЕРА

- Складно покласти на музику поезію, яка не писалася під пісню? Пісня ж складається за іншими канонами.

- З вірша, який був написаний не для пісні й який є занадто довгим, можливо, й не дуже легко, але я вже довго працюю з текстами, тому мені вже й не складно.

Перед цим у нас був українсько-польський проєкт «Міцкевич–Стасюк–Гайдамаки», де ми робили пісні на вірші Міцкевича – я працював з матеріалом, який значно більший, і який треба було якось втиснути в формат пісні.

Це відбувається так: береться весь вірш, з нього вибираються найсуттєвіші речі, які можна скласти в один пазл, в одну завершену історію. Робиться така квінтесенція цього вірша і виділяється якийсь меседж, який можна повторювати. Ось так з вірша робиться пісня.

Звичайно, якщо взяти поему Івана Багряного «Гуляй-Поле» та на всю цю поему зробити музику – це буде рок-опера на півтора години. 

- А не було такої думки, зробити рок-оперу з Багряного? 

- Поки що ні. Хочемо завершити цей проєкт, ми на ньому сконцентровані. 

- Але ви вже озвучили таку можливість, тож, можливо, колись вона й з’явиться?

- Можливо дійсно, якщо думка прозвучала.

- Музику пишете ви чи група композиторів? 

- Ми робимо музику в групі – хтось пропонує первинну ідею і потім він є тим головним аранжувальником, хтось – наступну пісню пропонує. Вже, коли йде праця з текстом і матеріалом, то там уся група працює. У нас не буває такого, щоб хтось один приніс і всім роздав ноти – це не було б так цікаво. 

МЕСЕДЖ «ТРІУМФУ СЛОВА» – ЩОБ ЦЕЙ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ОБ’ЄМ ЛІТЕРАТУРИ, ВТРАЧЕНОЇ НА КІЛЬКА ПОКОЛІНЬ, ЗНОВУ ОЖИВИТИ

- Який меседж ви хочете донести проєктом «Тріумф Слова» і для якої аудиторії? 

- Власне, це проєкт для інтелігенції і, зокрема, для молодої інтелігенції. Нам хочеться, щоб молодої інтелігенції ставало більше (і може це вже трошки така критика від мене, як від старшого покоління), бо, здається, що інтелігенції стає дедалі менше. Зараз іде орієнтація на якийсь успішний успіх, а це не породжує інтелігенцію, це не дає стимулу людям читати, аналізувати, вбирати в себе матеріал, слухати серйозну музику, дивитися серйозне кіно. Це забирає час, звичайно, але без цього людина не є повноцінно культурно розвиненою.

Тому меседж «Тріумфу Слова» – все ж інтелігенції, і полягає він у тому, щоб цей величезний об’єм літератури, втраченої на кілька поколінь, знову оживити. Осучаснити його за допомогою сучасної музики. Та він і є сучасним. Це не ми його таким робимо – ми просто ще раз повторюємо і показуємо – ось, наприклад, вірш Тодося Осьмачки «На Ігоревім полі» там є й «чорні майдани», і «гармати московські». А вірші того самого Михайля Семенко або Майка Йогансена – є настільки богемними і настільки ж сучасними й актуальними, просто треба їх вкласти в прогресивний музичний формат. За допомогою музики допомогти їм увійти в резонанс. 

БУВАЮТЬ ФЕСТИВАЛІ, ЯК М’ЯСОРУБКА, ТАМ ІДЕ ЩО ЗАВГОДНО, АБИ ТІЛЬКИ ТЕ, ЩО НАБИРАЄ БІЛЬШЕ ПЕРЕГЛЯДІВ ЧИ ЛАЙКІВ

- Через які майданчики найкраще заходити до молоді?

- Я думаю, що вживу, звичайно, найкраще заходити через фестивалі, а в онлайн – мова сама розбереться, як увійти в формат, у якому молодь готова її сприймати – і воно саме розійдеться.

- Але насамперед - через фестивалі. У вас багатюща фестивальна історія, і ось, нарешті, після карантину ви знову пірнаєте у фестивальне життя – 25-го червня стартує фестиваль Via Carpatia – щорічний Міжнародний форум Центральної та Східної Європи.

- Так, і саме на Via Carpatia ми презентуємо цю програму й нарешті вперше зіграємо на сцені вживу більшу частину цієї програми. Вона у нас називається «Тріумф слова», тому що слово таки перемогло, слово завжди перемагає і його неможливо вбити. І, власне, наша програма – про це.

- Ви ж не вперше берете участь у цьому фестивалі?

- На жаль, уперше. Минулого року ми мали там презентувати наш попередній проєкт «Міцкевич–Стасюк–Гайдамаки». Мав був приїхати польський письменник Анджей Стасюк, який робив з нами цей проєкт, але через локдаун фестиваль двічі злетів... Перший раз ми готувалися поїхати на нього у червні рік тому, але тоді була «червона зона», потім – його знову хотіли провести у вересні, й знову «червона зона». Й так сталося, що зараз «Міцкевич» вже не на часі – у нас нова програма. Тож вийшло, що свій попередній проєкт ми так в Україні й не заграли, хоча зробили дуже багато концертів за кордоном.

- Участь у фестивалях, це, напевно, величезна частина життя артиста, яка, можливо, хоч і трохи втомлює, але дарує величезний драйв?

- Так, дивлячись, який це фестиваль. Бувають фестивалі, як м’ясорубка, там іде що завгодно, аби тільки те, що набирає більше переглядів або лайків. Такі фестивалі теж треба, і ти там теж граєш, бо велика аудиторія, звичайно, але вони – якісно не міняють картинки. А от фестивалі, зроблені як «авторська кухня», які несуть якусь ідею, і на яких все працює на цю ідею, – такі фестивалі є найбільш важливими, найбільш дорогоцінними, тому що вони щось змінюють якісно. 

- Я так розумію, що Via Carpatia – це саме «авторська кухня»?

- Звичайно, що наша участь у ньому невипадкова і ми будемо презентувати нашу програму саме там, тому що орієнтація фестивалю – це європейська інтеграція України, інтеграція України в субкарпатський регіон, куди Україна й була інтегрована – до всіх цих потрясінь, революцій, війн, окупації.

МИ ВИКОРИСТАЛИ КАРАНТИН ДУЖЕ ДОБРЕ – ВЛАСНЕ, ПРОЄКТ ПРО РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ЯКРАЗ У ЦЕЙ ЧАС І РОБИВСЯ 

- Коли вас запрошують до участі в якомусь фестивалі, ви зважаєте на склад інших учасників? Чи може це зіграти роль, що ви відмовитеся від участі?

- Ми дивимося більше, хто організатор, на які кошти робиться фестиваль і чи не є організатор фестивалю чимось нам протилежний політично. Якщо на якісь неправильні гроші той фестиваль проводиться, то тоді – ні. А якщо там усе нормально з цього боку, то нам яка різниця, хто там ще грає? Ми якось підлаштуємося (посміхається). 

- Колектив гурту «Гайдамаки» зараз великий? 

- Колектив великий, і це, звичайно, важко. Тим більше, в умовах карантину, коли ми не мали роботи, люди шукали роботу де завгодно, і втримати такий великий колектив важче, ніж гурт із трьох чоловік.

- Чим займалися на карантині? Впевнена, що з користю використали ви цей час.

- По-різному. Ми справді використали цей час музично дуже добре, у нас був час на експерименти – бо не було такого, як завжди, що летиш весь час від концерту до фестивалю, а у кожного – іще ж свої власні справи. На карантині якраз у нас був час збиратися, щось аналізувати, придумувати, експериментувати.

Власне, й проєкт з піснями на вірші Розстріляного відродження якраз в оцей саме час і робився. 

- Ваш гурт творить музику в жанрі «козак-рок»?

- Загальноприйнято це називати «козак-рок». Але я б сказав, що «козак-рок» – це одна велика складова, але це не є повністю вся палітра «Гайдамаків».

Я навіть скажу так, що якщо взяти мейнстрим – програму «Гайдамаків» (з якою ми можемо поїхати виступити на День міста в Франківську, наприклад), то це буде «козак-рок», а от у таких проєктах, як «Тріумф слова» – ми можемо від цього відходити і займатися більш вільною творчістю. Якщо наш стиль назвали «козак-рок», то це не значить, що я буду вдома сидіти і слухати рок весь час! Мені подобається різна музика (сміється).

Стиль «козак-рок» створений нашим гуртом на основі експериментів з українською народною музикою і рок-музикою, яка твориться від рифу. Тобто ми намагалися риф, з якого починається рок-музика, зробити українським.

 МИ НІКОЛИ НЕ БУЛИ ОРІЄНТОВАНІ НА 100-ВІДСОТКОВИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ УСПІХ, БО ЦЕ ВБИЛО Б МИСТЕЦЬКУ СКЛАДОВУ

- Гурт «Гайдамаки» існує з 1991-го року, і ви у ньому – з 93-го?

- Спочатку це був гурт «Актус», він грав трошки інакшу музику, і не можна казати, що це «Гайдамаки», бо тих, хто був там у 1991-му чи навіть у 93-му – зараз вже немає в колективі. А під назвою «Гайдамаки» гурт почав своє існування у році двохтисячному. 

- Тобто, ви один зі старожилів, найвитриваліший. Що, на вашу думку, є запорукою успіху музичного колективу? Адже життя показує, що іноді з’являються класні гурти, але через певний час щось іде не так.

- Успіх, він буває різний: є – комерційний, а є – успіх у мистецтві.

- У «Гайдамаків» який успіх, у мистецтві чи комерційний?

- Ми намагалися це поєднувати, тому що на 100-відсотковий комерційний успіх ми ніколи не були орієнтовані, це би вбило мистецьку складову.

Я не проти комерції, не проти того, щоб бізнес-складова працювала, тому що гурт великий і люди мають отримувати винагороду в межах гурту, інакше вони просто не будуть збиратися на репетиції, тому що будуть зайняті ще десь. Щоб люди не були зайняті десь, а були зайняті тут – має працювати якась бізнес-модель. Але робити комерційний успіх основною визначною метою, як на мене, не можна. 

- У вас виключно чоловічий гурт, немає жодної жінки. Це така ідея?

- Жінки є в команді, але вони залучені як менеджери. В складі, який працює на сцені – немає жінок, все-таки, ми – козаки, гайдамаки. Якось так склалося, що обличчя гурту чоловіче. Але ми співпрацюємо з жінками, було багато колаборацій з дівчатами, і здебільшого – саме з ними, тому що якщо гурт чоловічий, то на контрасті має бути жіночий – так приємніше співпрацювати.

- Між гуртами може існувати дружба?

- Як і між людьми! Існує, звичайно, але це не є чимось обов’язковим, тобі ж не можуть подобатися всі люди, є – товариші по цеху, а є – друзі, з якими тобі приємно провести час. 

ХОТІЛОСЬ БИ ПРОДОВЖУВАТИ. ЯКЩО БУДЕ КІНО, ТО І МИ ТАМ БУДЕМО

- Останнім часом гурт «Гайдамаки» активно залучений ще й у кіновиробництві – ви створили саундтреки для багатьох українських фільмів: «Червоний», «Крути 1918», «Гвардія 2», «Червоний. Без лінії фронту», «Східняк», документального фільму «Ткацький шлях». 

- Це дуже цікаво, і це пов’язане з бурхливим розвитком українського незалежного кіно періоду минулих 5-7 років. Зараз там трошки ситуація змінилася, ковдру перетягують то в один, то в інший бік, а коли перетягують ковдру, то нема процесу. Сподіваюся, що воно якось повернеться до нормального руху, тому що українське поетичне кіно було дуже відоме й потужне, потім певний час усе це руйнувалося, студія Довженка руйнувалася, руйнувалося саме кіно... Але далі відбулося таке відродження, в якому нам теж було цікаво попрацювати.

- Хотіли б це продовжувати?

- Хотілось би продовжувати. Якщо буде кіно, то і ми там будемо (посміхається).

- Ви ж іще себе й в акторській професії спробували!

- Так, знявся у фільмі «Червоний. Без лінії фронту». Його все ніяк не винесуть на екрани, хотілося б себе побачити. Планували показати на День Незалежності, зараз ніби перенесли знову, бо хочуть, щоб більше людей у залах було, щоб ширший прокат був.

- То ви ще себе не бачили на екрані? А як взагалі ви до себе на екрані ставитеся – у кліпах же знімаєтеся часто?

- Мені самому цікаво подивитися на себе в кіно, бо кліпи – це одне, у кліпах режисура більш спонтанна, там більше значення має картинка, а в кіно – драматургія. Тут просто треба довіряти режисерові: якщо з режисером склалися стосунки, то все буде добре.

- Я знаю багатьох класних акторів, які говорять, що… не люблять себе на екрані. Кажу: ну, як так, ви ж актор, ви ж хотіли цього?!

- А це велике питання, це – професійна критика до себе. Знаєте, я раніше набагато більше собі не подобався (в ранні роки, коли я займався музикою), ніж зараз. Зараз є ще багато чого, що мені не подобається в моїй творчості, але набагато більше – того, що подобається.

Можливо, ми краще стали інтерпретувати музику і вокал, а, можливо, просто з’явилася якась більш виважена до себе позиція. 

- Коли ви обирали для себе музичний шлях, одразу хотіли щось таке інтелектуальне створювати?

- Ні, не одразу, хотілося створювати щось просте, агресивне й епатажне. Інтелектуальне, то трошки пізніше прийшло.

- А спокуси піти в бік популярної музики ніколи не було?

- Ні, в бік попси ніколи не було, я ніколи її не слухав, з дитинства. Але була спокуса піти в оперну музику: на жаль, чи на щастя, я вже тоді співав рок, а це не можна разом поєднати. Бо якщо ти співаєш рок і концертуєш, у тебе голос стертий, а для опери треба чистий голос. У рок-операх, зазвичай, співають вокалісти з чистими голосами. 

- Чи бували у вас творчі кризи? І що може таку кризу спричинити: суто особисті моменти чи суспільно-політичні?

- Напевно, творчі кризи у мене були, але не можу однозначно сказати – що до них призводить: все, і особисте, й суспільне, і якийсь алгоритм творчої енергії в людині. Напевно, без криз неможливі злети – це нормальний процес. Головне – розуміти, що ти знаходишся в кризі, і з цього треба якось вийти, бо якщо ти не розумієш цього, то й далі уже сидиш у тій кризі, і тобі добре в тій «зоні комфорту».

Я НЕ Є ЛЮДИНОЮ, ЯКА СЕБЕ СЕЛФИТЬ У БУДЬ-ЯКИЙ МОМЕНТ І ЗРАЗУ ЩОСЬ ТАМ ПОСТИТЬ

- Інколи публічних людей дратує надмірна увага до них. У вас такого немає? Не буває думок: «Боже, як я втомився від людей, від цього натовпу»?

- Ні, я люблю людей (посміхається).

- У соцмережах спілкуєтеся з ними? Ви самі свою сторінку ведете?

- Веду, але я не є людиною соцмереж.

- То вони вас просто ще не затягнули!

- Та ні, не в тому справа, я того не вмію (сміється). Я не є людиною, яка себе селфить у будь-який момент і зразу щось там постить. 

- Зараз це дуже популярно – актори, співаки, артисти стали набагато ближчими до своїх аудиторій саме через власні сторінки.

- Так, але вони від того кращими не стали! Вони просто стали ближчими. І на жаль, це стає потім визначником їхньої популярності – люди не сильно фільтрують, що він співає, бо більшості, дійсно, цікаво, як він прокинувся, бо здається: я ж його знаю вже!

- Вас упізнають на вулицях? Часто автографи роздаєте перехожим?

- Упізнають. Чим більше ти на екрані, тим більше впізнають, звичайно. 

- Повернемося знову до вашого дебюту в кіно – в подальшому хотілося б ще десь знятися у когось з українських режисерів?

- Так, це цікаво. Хотілося би ще знятися. Зі мною дуже добре працювали режисери, не ставилися до мене формально, розуміли, що для мене – це інший фах, я не є спеціалістом, не вчився на актора. Тому працювали зі мною дуже обережно і все терпляче мені розказували.

- У вас же там велика роль, не епізод?

- Так, нормальна, велика роль. Звичайно, коли я дивився робочий матеріал, то мені б хотілося все це інакше переграти.

- Значить, буде ще другий раз, щоб зіграти іншу роль і показати себе по-іншому! Наприклад, режисер Валентин Васянович знімає у своєму кіно непрофесійних акторів. І це у нього, й у них дуже класно виходить!

- Так, так. Ну, це питання його, як психолога, як він уміє розкрити людину. Це не значить, що ця людина буде потім універсально зніматися, але один режисер одну людину в екрані може розкрити, якщо він бачить це.

ПОКИ ЩО МИ ФОКУСУЄМОСЬ НА ФЕСТИВАЛІ VIA CARPATIA, ЦЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ НАШОГО ПРОЄКТУ – МИ ВПЕРШЕ ВИНЕСЕМО ЙОГО НА СЦЕНУ

- Плануєте найближчим часом концерти, крім участі у фестивалі Via Carpatia?

- Далі у липні йдуть закордонні концерти. Нам цікаво, як зараз після локдауну це буде відбуватися. У нас запланована Польща. Німеччина поки що не відкривається, думаю, її ще рік доведеться чекати. У німців поки скасування всього іде – те, що мало відбутися в 2021-му, перенесли вже на 2022-й. Польща нібито дозволила, але з багатьма обмеженнями. Це вже добре, що вони відкрилися, тому що не всі європейські країни відкрилися, частина відкрилася, частина – ні. І добре, що Україна відкрилася.

- В Україні концерти ще поки не плануєте?

- Плануємо, чому не плануємо! Але давайте поки що сфокусуємося на фестивалі Via Carpatia, це важливо для нашого нового проєкту – ми вперше винесемо його на сцену, а там ще багато технічних моментів: картина на екрані, світло.

- Зараз усі технічні процеси на сцені, мені здається, дуже ускладнилися, якщо порівнювати з минулими роками: відео, світло, якісь новітні технології.

- Воно завжди так було, і великі зірки, такі як Мадонна чи Раммштайн, завжди робили цю велику роботу. Хтось це застосовує, хтось – ні. В межах цієї програми нам хотілося би це все застосувати. Звичайно, якщо б ми поїхали грати на фронті або у прифронтове місто, як ми їздили, то ясно, що там не будеш усе це ставити, там можна просто акустично, стоячи на землі, відіграти. А в проєкті «Тріумф Слова» – хотілося би, щоб усе працювало ще й візуально. 

Любов Базів. Київ

Фото: Євген Любімов