Театральні смаколики. «Еклери на мільйон». Прем’єра
Це цікава і легка постановка, за веселістю і блискітками якої ховаються роздуми про важливе й серйозне: що є гроші у нашому житті? Чи на все можна піти заради них? А чи можна за них купити щастя? Хто насправді є успішним, а хто лише здається? І, врешті: чи справді можна заробити мільйон, не «заморочуючись»?
Герої вистави – строката компанія різних за характером, віком і соціальним статусом людей, об’єднаних нестримним бажанням розбагатіти, виклала величенькі суми, аби дізнатися особливий секрет фінансового успіху у «американського» мільйонера. Але про те, що за фірмовою білосніжною посмішкою і стильним костюмом ховається романтичний невдаха-боржник з маленького українського містечка, їм ще поки невідомо…
То чи буде його афера викрита? І як сприймуть цю голу правду ті, хто ще вчора сліпо вірив у його безвідмовні рецепти щастя і багатства?
Драматургиня прописала несподівані сюжетні повороти і нестандартні ситуації, а режисер Віталій Кіно разом з акторською командою круто підсилив та розвинув їх. Вийшло смачно.
«Актори переживають емоції дуже класно і кожного разу по-новому! Для мене це завжди така радість і втіха, бачити, як вистава ніби знову і знову народжується. На кожній репетиції ми постійно знаходили якісь нові ходи, жарти, дотепи. Знаходили в кожному персонажі щось смішне, те, що потім показували глядачеві. Та й під час самих вистав, буває, приходить якась класна імпровізація і, якщо реакція глядача хороша, ми її залишаємо», - розповіла про роботу над «Еклерами…» Марина Смілянець.
БАГАТО МОЇХ ЗНАЙОМИХ ВКЛАЛИ КОШТИ В СУМНІВНІ БІЗНЕС-ПІРАМІДИ, І МЕНІ ЗАХОТІЛОСЯ ЦЮ ТЕМУ ТРОШКИ РОЗКРИТИ І ОБСТІБАТИ
За п’єсами молодої української драматургині йдуть прекрасні вистави в різних театрах України. Із найсвіжішого, що було поставлено останнім часом у Києві: «Отелло. Україна. Фейсбук» (у співавторстві з Павлом Ар’є, режисер Стас Жирков) у театрі «Золоті ворота», «Дон Жуан. Коктейль» (режисер Максим Голенко) у Київському академічному театрі «Актор»; «Естроген» (режисер В’ячеслав Жила) у Київському академічному театрі «Актор», «Моменти» (режисер – Маттео Спіяцці) у Театрі на Лівому березі Дніпра.
Після перегляду вистави я поговорила з Мариною Смілянець і розпитала:
- Як з’явилася така ідея та з кого ви «змальовували» персонажів?
- Ми цю прем’єру відкладали майже 6 років! Нарешті вона відбулася і ми дуже раді. Вже перед самою постановкою я ще дописувала якісь нюанси і ми з режисером щось редагували, бо я дуже хвилювалася, що п’єса втратить свою актуальність. Але вона за ці роки від моменту написання стала ще актуальнішою, що не може не лякати!
Коли я починала її писати, саме був бум на це новшество – тренінги або семінари успіху. Я тоді побачила рекламу, про те, що в Україну проводити тренінги приїжджає американський бізнес-коуч (який багато років відсидів у тюрмі і був аферистом, але вміє заробляти). Квиток на зустрічі з ним коштував 30 тисяч гривень. І в нашій країні на нього збиралися повні зали! Для мене це був просто абсурд! До того ж, у мене було багато знайомих, які вклали кошти і потрапили в сумнівні бізнес-піраміди, і мені хотілося цю тему трошки розкрити і обстібати. Щоб ми всі разом посміялися над собою в якихось своїх ілюзіях.
Я за те, щоб люди розвивалися, відвідували лекції, семінари, але ті, на яких їх дійсно збагатять знаннями і підсилять професійний рівень. А коли це «розводняк», переливання з пустого в порожнє, одні й ті ж фрази: «успіх, успіх, успіх»…
- Так, але тут важливо усвідомити, що успіх – це коли ти професіонал у своїй улюбленій справі, а не коли ти, як автомат витрачаєш весь свій час на заробіток грошей, які насправді не зроблять тебе щасливим! Це не те, коли ти вигадуєш якісь афери аби когось обдурити. Ти маєш робити свою справу чесно і з любов’ю – ось і весь успіх, в принципі.
- У вас по два актори на кожній ролі?
- Не на всіх. Наприклад, студентку Ксенію грають у різних складах Дарина Степанюк і Дарина Клименко, коуча Оскара - Артур Пісковський і Єгор Снігир, колишню коханку бізнесмена Риточку - Ірина Шумська і Поліна Кіно, приватного підприємця Арсенія - Олексій Грудій і Віталій Кіно.
А от по одному виконавцю на ролях: Сєви (Даніїл Кіно), Олени (Юлія Волюм) та Платона (Владислав Сведенюк).
КОЖЕН ЗА ПЕВНИХ ОБСТАВИН ПЕРЕЖИВАЄ ВЛАСНИЙ ДОСВІД, ЯКИЙ МОЖЕ «ПЕРЕТЯГНУТИ» НА СЦЕНУ
Роль коуча Оскара, який ніби-то з власного досвіду навчає довірливих простаків, як стати мільйонерами, виконують у різних складах актори театру Артур Пісковський та Єгор Снігир.
Вистава, на яку потрапила яЄ була за участі Артура Пісковського, тому й розказувати про цього неоднозначного персонажа довелося йому.
- Артуре, ви дуже правдиво граєте - вхопили основне, що притаманне подібним «коучам» - впевненість, посмішка, зверхність і таємничість. Чи були ви знайомі раніше з темою такого зухвалого обману?
- Мене особисто не розводили (сміється). Я не брав участі в пірамідах, але в юності спілкувався з людьми, які ними займалися, і вже тоді бачив, що це за система, і як вона впливає на людей.
- Ваш герой ніби й цинічний шахрай, але ж щось людське в ньому залишилося?
- Так, і саме залишки цього людського під впливом студентки Ксенії повертають Оскара до нормального життя. Він же був вимушений жити таким життям, піти в «сумнівний» бізнес.
Режисер Віталій Анатолійович Кіно сказав, що в більшості герої вистави - фріки, окрім Ксенії і Оскара. Тому мій персонаж має нести більш драматичне навантаження, він людина, яка надзвичайно переживає – його залишила дівчина, на якій він мав одружитися, він став боржником, що змусило його йти в цей «коучинг» і обманювати людей.
- Коли ви готувалися до ролі, то створювали образ з нуля, чи може дивилися якісь відео, як подібні коучі поводяться?
- Знаєте, це, коли питають: а за якою системою ти граєш? Хтось може сказати за Чеховим, за Станіславським, а хтось скаже: я просто так відчуваю і йду від себе. Кожен за певних обставин переживає власний досвід, який може «перетягнути» на сцену. Тому я, чесно, ні з кого цей образ не «списував», я знаю, що є такі люди, я їх бачив, і якась картинка в голові є. Але як діє цей персонаж, які емоції він переживає і про що думає, це я мав зробити сам. І зробив.
- У вас досить складний хореографічний номер – що то за танець такий?
- Той танець називається «людина, яка мучить себе сама», це - внутрішні страждання героя, які ми хотіли передати через пластику того танцю, якщо його можна так назвати (усміхається).
Хореограф вистави Юлія Волюм постаралася у танці показати через тіло мого героя його внутрішні переживання: він прагне йти у нормальне життя «нормального» Оскара (того, яким він був раніше), але не може, бо він боржник і йому треба повертати гроші.
КОЖНУ ФРАЗУ З ЦІЄЇ ВИСТАВИ Я ОСОБИСТО НА ФЕЙСБУЦІ ЧАСТО ВИКОРИСТОВУЮ ЯК АФОРИЗМИ
У виставі дуже багато танців – тут були і окремі номери у кожного персонажа (як вияв їхнього внутрішнього психологічного стану), і окремі номери – як танцювальні виступи.
Юлія Волюм розповіла, що з цікавістю працювала над постановкою хореографічних номерів:
- Всі артисти тут, в Театрі на Михайлівській, настільки легкі до прийняття нової інформації, що з ними було вкрай легко. Щось вносилося мною, щось вони пропонували самі, це був прекрасний симбіоз. Складнощів з постановкою хореографії не було, хіба що, певні моменти, коли треба було трошечки пересилювати по персонажу - хтось казав: мені здається, що мій персонаж так би не поводився або не рухався б, але я переконувала і трішки змінювала його світогляд, - сказала вона.
Крім постановки хореографії, Юлія виконує у виставі роль Олени (жінка, яка шукає себе).
- Це настільки актуальна тема, що коли я читала матеріал вперше, я внутрішньо дуже сміялася, бо, мені здається, кожна людина хоча б раз у житті цікавилася (ну, принаймні, хоч на ютуб заходила і дивилася), а як же ж нічого не вкладаючи, на розслабоні, грубо кажучи, заробити мільйон? – поділилася своїми думками актриса.
- Ваша героїня мені задалася поміркованою, і той успіх, якого вона прагнула, не був занадто зухвалим чи дурнуватим. Олена хотіла повернутися в рідне місто, відкрити там ресторанчик, працювати, проводити вечори поезії. Це ж чудово!
- Насправді, ви ж розумієте, що це її амбіція ще з минулого: повернутися в містечко, яке зробило їй боляче. І за рахунок цього кафе показати, що ось я така, подивись на мене, Микито Олександровичу! Я стала сильна, незалежна, от у мене кав’ярня.
Це актуальна тема і матеріал, який примушує замислюватися. За всією легкістю і ненав’язливістю насправді порушуються важливі теми: от, хоча б, що таке професіоналізм? Що таке успішність, яка вона - успішна людина? Кожну фразу з цієї вистави, я особисто на Фейсбуці часто використовую як афоризми.
ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ЗІГРАЄШ В ДИТЯЧИХ ВИСТАВАХ СВЯТОГО МИКОЛАЯ У ШУБІ, ТО БУТИ У СПЕКУ НА СЦЕНІ В КОСТЮМІ-ТРІЙЦІ ВЖЕ НЕ ТАК І СКЛАДНО!
Вистава триває трохи більше 2-х годин, але сприймається на одному диханні для глядачів (навіть, якби я ввімкнула режим прискіпливості, то мені було б шкода скоротити хоча б одну сцену чи репліку), а от акторам не позаздриш – купа перевдягань, а зараз ще й трохи спекотно…
«Так, вистава у нас з безліччю перевдягань, з танцями. Актори стільки сил витрачають!», - підтверджує Смілянець.
Але Артур Пісковський з посмішкою додає: «Після того, як зіграєш в дитячих виставах Святого Миколая або Діда Мороза у теплій шубі, то бути у спеку на сцені в костюмі-трійці вже не так і складно!
Складність хіба що в тому, що вистава довга, а наша задача – грати і швидко реагувати, емоційно переживати, тримати всі обставини – а більше жодних складнощів».
Перевдягань (неочікувано для мене) було справді багато, але після другого-третього – це вже захопило уяву і я з зацікавленістю чекала, а в чому вони вийдуть наступного разу?
- До речі, а чому ви вирішили так часто змінювати їхній гардероб? - Розпитую далі у драматургині.
- (Усміхається). Ну, у нас же «майбутні мільйонери» дуже творчі особистості, звичайно, вони кожного дня перевдягаються і за погодою, і за станом душі! То у них спортивна сцена, то у них вечірка, то у них семінар, тому, всі перевдягання тут виправдані.
Художник вистави - Анастасія Кононенко, саме вона створила сценічний простір та образи героям. Найскладніше було вдягти персонажа Платона (травесті-діву), якого грає Владислав Сведенюк, адже він мав виглядати елегантно у жіночій одежі, а враховуючи, що зріст у актора 195, а розмір взуття 45-й – це було надскладне завдання!
Але ми обходили всі ринки, секонди, щось дошивали самі, радились з травесті- акторами де знайти великі розміри взуття, і врешті, ви бачите на сцені такий от вишуканий образ.
Також Анастасія розробила брендбук так званого «Семінару успіху» на який приїхали герої нашої вистави. Спеціально були створені блокноти, шопери, прапорці з вигаданим логотипом семінару – все це використовується у виставі. А на вході глядачів зустрічає рекламна фігура з головним героєм коучем Оскаром. У нас їх дві, бо Оскара грають актори у двох складах (Артур Пісковський та Єгор Снігир). Все це задля того аби і у глядачів складалося враження ніби вони потрапили не на виставу, а на якийсь сумнівний майстер-клас (можливо комусь це нагадає про власний досвід). – розповіла Смілянець.
ЗАРАДИ ФІНАЛЬНОЇ СЦЕНИ З ЕКЛЕРАМИ ДЕЯКИМ АКТОРАМ ДОВОДИТЬСЯ ПЕРЕСТУПАТИ ЧЕРЕЗ СВОЇ СУВОРІ ДІЄТИ
Як на мене, назва вистави інтригуюча - «Еклери на мільйон». Я все чекала, коли ж вони з’являться? Пекарню вони відкриють, врешті-решт, чи що? І тут – у другій дії, нарешті ці смаколики з’являються, але зовсім несподівано для мене – Арсеній розповідає історію, як еклери врятували йому життя.
- Так, еклери у нас символізують дуже важливу річ – коли людина робить щось з любов’ю, умовно, не жалкує на це ні крему, ні часу – це інколи може врятувати комусь життя, - говорить про свій задум Смілянець.
- А мені здалося, що це ще й символ – відкладеного життя. Олена ж постійно собі відмовляла в солодкому?
- Насправді, сенсів багато – всі ми різні і кожному сюжет вистави може розкритися інакше. Мені здається, тут кожен може знайти себе, бо всі персонажі настільки різні, що будь-хто обов’язково впізнає чи свого близького друга, чи самого себе, чи своїх знайомих.
До речі, заради фінальної сцени з еклерами деяким нашим акторам доводиться переступати через свої суворі дієти – але роблять вони це із задоволенням, - розповіла Смілянець.
У актора Владислава Сведенюка – одне з найскладніших, але й найцікавіших завдань – він мав зіграти чоловіка, який перевдягається в жінку, показати, як той себе при цьому почуває, чому він це робить. Як на мене, то виконавець зробив це надзвичайно делікатно, органічно і тонко (хоча авторка п’єси по секрету зізналася мені, що команда трохи хвилювалася, аби це не виглядало вульгарно).
Мені ж особисто здається, що була ще одна одна «фішка», котра додала делікатності та інтелігентності травесті-діві Платону – він говорив вишуканою українською мовою. Це його виграшно відтіняло у порівнянні з іншими персонажами, які не просто говорили російською, але ще й дехто значення слів не розумів – все до словника зазирав.
- Це такий свідомий хід, чи якось підсвідомо так вибудувалося? – запитую у драматургині.
- Я йшла від персонажу. Наприклад, наш Сєва – пацан з Троєщини, і було б дивно, якби він розмовляв чистою українською, гарною мовою. А тут він заглядає в український словник, щось підкреслює для себе.
А от, знаєте, є така травесті-діва Монро, вона достатньо інтелігентна, зі своєю громадянською позицією, і теж гарно спілкується українською мовою. Мені дуже імпонує, як вона себе поводить. Ось саме ця її інтелігентність надихнула мене на створення образу Платона, тому я вибрала, щоб він розмовляв українською.
КОЛИ РЕЖИСЕР ЗАПРОПОНУВАВ МЕНІ РОЛЬ ТРАВЕСТІ-ДІВИ, Я ТРОХИ ЗДИВУВАВСЯ, АЛЕ ЗНАЧИТЬ, ВІН МЕНІ ДОВІРЯЄ І ВІРИТЬ В МОЇ СИЛИ
Сам же Владислав Сведенюк (виконавець ролі травесті-актора Платона) розповів, що подібного досвіду у нього раніше на сцені не було:
- Коли я тільки прочитав матеріал, то не знав, що грати, що в цієї людини на душі, про що вона думає, тому було трошки складно.
Звичайно, я на Ютубі переглядав різні матеріали, виступи, шоу, спостерігав їх характерність, наприклад, помітив легкість і повільність рухів, яка у таких людей присутня.
Сподіваюся, що мені вдалося це передати на сцені. Я, на щастя, працюю з режисером Віталієм Кіно, якому цілковито довіряю. Закінчував у нього коледж і академію, це мій театральний наставник, і я вдячний йому за будь-які ролі. Коли він запропонував мені роль Платона, я спочатку трохи здивувався, але це значить, що режисер мені довіряє і вірить в мої сили. Є ще куди рости, буду намагатися це робити, щоб створювати магію театру.
- А чи вважаєте ви актуальною тему вистави? Чи був у вас досвід відвідування подібних тренінгів?
- В наш час подібні тренінги можна зустріти в будь-якій сфері, вони тільки прикриваються - називаються іншими словами. І у мене є знайомі, які попадалися на цей гачок. Але, якби не було цих тренінгів, не було б людям де набити шишку і не було б нашої вистави! А такі постановки потрібні, бо показують, що подібні «розводняки» існують, показують, що люди сліпо вірять в мільйон, який може впасти їм на голову. Але, щоб мільйон впав на голову, треба добряче підстрибнути вище своєї голови, а не просто послухати когось!
Даніїл Кіно, виконавець ролі Сєви – майбутнього «мільйонера», який поки що ходить в розтягнутих спортивках, сидить біля лавки навпочіпки і лускає «сємки». Але все ж саме для нього є прямий зиск від відвідування тренінгу – до рук хлопця випадково потрапляє тлумачний словник і він починає вчитися ним користуватися! Цілий світ знань (інколи таких, що не вкладаються в його нетренованому мозку) відкривається перед юним боксером-любителем.
Актор говорить, що для нього ця роль була одночасно і складна, і легка, тому що він виріс на лівому березі, на Харківському масиві і мав таких колоритних знайомих.
«Я таких бачив, спілкувався, вони не завжди погані люди, і не завжди настільки карикатурні», - сміється актор.
Від себе додам, що це була аж ніяк не карикатура, це був смішний сатиричний образ, який артист відігравав не лише дією чи рухом, але й просто мімікою. Зал сміявся навіть у сценах, де у Даніїла не було слів – одного примруженого погляду чи підняття брови достатньо було!
ЗА СОЛОДКІ НАЗВИ ВИСТАВ МИ ХОВАЄМО ДУЖЕ ВАЖЛИВІ СЕНСИ, ЗАМАНЮЄМО СМАЧНИМ, А ДАЄМО ГІРКУ ПІГУЛКУ
Я давно помітила пристрасть Театру на Михайлівській до «їстівних» назв: «Зефір, кефір і кашемір», «Еклери на мільйон», «Спогади з присмаком мартіні», «Ми навчимося пекти пироги».
Марина Смілянець пояснює:
- За такі солодкі назви ми ховаємо дуже важливі сенси, заманюємо глядача смачненьким, а даємо інколи гірку пігулку…
Глядачу подобається, коли в назві є або про щось смачненьке, або про секс – тоді аншлаг. Ми вже помітили, що якщо виставу назвемо серйозно, якщо з назви відразу зрозуміло, що це драма чи важка тема – то приходить менше людей. А ми маємо виживати, ми незалежний театр і ледве пережили ці локдауни... Тому маємо робити такі гучні назви аби до нас йшли, і в решті бачили щось серйозне, важливе, що буде їх змінювати.
Наприклад, наша вистава «Спогади з присмаком мартіні» за п’єсою Теннессі Вільямса «Скляний звіринець» - це дуже серйозний матеріал. Але у нас такий підхід до вибору назв, і поки що він працює. – розповіла Смілянець, яка є заступницею директора театру та завідувачкою літературної частини.
За це літо Театр на Михайлівській випустив дві прем’єри: «Комедію про ніжне серце» за п’єсою Володимира Сологуба, яку адаптувала сучасна драматургиня Наталія Уварова. Вона перенесла дію відомої п’єси-водевілю «Біда від ніжного серця» у Львів 30-х років ХХ сторіччя – і вийшла теж «смачна» вистава з присмаком львівської кави.
Друга прем’єра – це вистава «Еклери на мільйон», про яку я вам щойно розповіла. І саме нею театр відкриє свій новий сезон 14 серпня.
Любов Базів. Київ
Фото: Геннадій Мінченко
