Ян Юнлян. Між капіталізмом і даосизмом

Сучасний китайський художник Ян Юнлян (楊 泳 樑) із Шанхая своєрідно наслідує традицію. Він таки наслідує традиції, але з точністю до навпаки.

До найменших дрібниць він дотримується правил композиції, непорушних для класичного китайського живопису в жанрі шань-шуй (山水; “гори і води”), але при цьому втілює їх у матеріал несподівано, використовуючи новітні принципи та досягнення цифрової фотографії ХХІ століття.

Пейзаж з попелом цигарок

У принципі – нічого нового. Подібно до художників близького і далекого минулого, наш молодий сучасник з Піднебесної створює пейзажі, що відображають виключно його особистий погляд на світ, хоча поволі ці фотографічні інтерпретації, схоже, містять критику страхітливої ​​реальності.

Одразу кидається в очі: дивні примарні пейзажі (蜃市山水; шеньші шань-шуей) із глядачем працюють паралельно на двох рівнях – здалеку вони здаються нескінченними гірськими краєвидами, а за ближчого огляду виявляються бетонними джунглями сучасного мегаполісу.

Для загального ознайомлення досить цього ось відео…

*   *   *

Нагадаю, китайському пейзажному живопису більш як півтори тисячі років, а жанр шань-шуй вважається одним із перших, який з’явився в художній традиції Піднебесної. При цьому, мова йде не тільки про живопис. Адже “гори і води” давно перетворилися на універсальну мову, якою зі світом спілкується прадавня культура.

Далі – більше. Свого часу в Серединній державі естетика шань-шуй поширювалася не тільки на жанр традиційного живопису. Велика частина класичної китайської поезії говорить із читачем мовою “гір і вод”.

Один із довершених пейзажних віршів “Терем лелеки та журавля” (登鹳雀搂) належить пензлю поета Ван Чжі-хуаня (王之渙; 688-742):

- Поспішає біле сонце сховатись за гору...
Води Жовтої ріки в море мчать до мети.
Аби простір безмежний відкрився погляду, –
Ярусом вище лише треба зійти.

Тим часом один із фотоколажних циклів Яна Юнляна називається “Подорож у темряву” (黑暗之旅; 2017). Це глобальна утопічна ідилія, занурена в ауру зловісного кошмару, де ліризм традиційного китайського пейзажного живопису ховається під залитим у бетон бурхливим розвитком постіндустріальної країни.

*   *   *

Він народився 27 липня 1980 р. у районі Цзядін, Шанхай, розташованому в дельті річки Янцзи на сході КНР. З дитинства, опинившись у Гонконзі, Ян Юнлян старанно вивчав у професора Китайського університету Ян Яна (楊揚) традиційний національний живопис і каліграфію. Тривало це десять довгих років…

У 1995 р. юнак вступив до Шанхайської академії мистецтва і дизайну, де отримав диплом декоратора і дизайнера. Цього виявилося замало.

Минуло чотири роки. Молодий художник став студентом відділення візуальних комунікацій Китайської академії мистецтв, яка відкрила свою філію в Шанхаї.

У 2004 р. разом із однокласниками молодий художник відкрив в історичній будівлі в одному кварталі від Бунда, за два кроки від повільної річки Хуанпу, комерційну студію анімації. Через рік трапився культурологічний злам, і він переключився на... сучасне мистецтво (контемпорарі-арт):

- Раніше я писав традиційні пейзажі, але відчував, що класичний стиль китайського живопису сягнув апогею – і немає більше ніякого шляху до прогресу. Мені захотілося знайти нове естетичне середовище, більш сучасне, але, разом із тим, здатне відтворити дух пейзажного живопису. Цифрова фотографія здалася цією відповіддю. Вона – не тільки спосіб запису, як можна висловити або не висловити особисту думку чи емоцію, а й сама техніка, що швидко адаптується до зміни часу.

Самотні фігури

*   *   *

Це правда. З давніх-давен у Піднебесній пейзажний живопис вважався не стільки відтворенням на сувої реального фізичного світу митця, скільки ілюстрацією його психічного стану, стану душі, змальовану малярем у кожнім мазку туші. З покоління в покоління китайські майстри схильні писати один і той самий пейзаж, але писати його по-різному – залежно від того, що у них крутиться на думці й діється на серці.

Багато в чому такий підхід діаметрально протилежний західному мистецтву. Скажу більше, азіатські майстри пензля можуть одночасно представляти в одній картині... кілька точок зору. Йдеться про те, щоб бачити і показувати об’єкти не такими, якими вони є, а такими, якими ти їх бачиш. Чи прагнеш представити.

Кар’єру професійного художника Ян Юнлян розпочав у 2005 р., заявивши, що його мета – “створювати нові форми сучасного мистецтва”. І, як бачите, слова свого він тримається. Починаючи з 2007 р., китайський артдизайнер брав участь у 65 міжнародних виставках. Його роботи вже зберігаються в Британському музеї (Лондон), Національній галереї Вікторії (Мельбурн), в Художньому музеї Невади (Ріно, Невада), Художньому музеї Джордана Шнітцера (Юджин, Орегон), в Художній галереї Нового Південного Уельсу (Сідней), Художньому музеї Семюеля П.Харна (Гейнсвілл, Флоріда), у Національній бібліотеці Франції (Париж) і т.д.

Потім знайшлися “Індустріальні світи”; дивитися – тут.

*   *   *

Починаючи з 2006 р., вже на правах метра, він читає лекції в Шанхайському інституті візуальних мистецтв, відкритому при Фуданьському університеті. І ось одна, досить прониклива журналістка (Sophie Arni із часопису “Street Futures”) поцікавилась у китайського фотохудожника:

- Змішуючи сучасні міські краєвиди з класичними творами традиційного китайського живопису, своїми роботами ви мимохіть натякаєте, що сповідуєте два абсолютно різні світогляди: капіталізм і даосизм. Як ви вважаєте, в сучасному Шанхаї існує дихотомія між духовністю і споживанням?

- Коли я працював комерційним дизайнером, на мене особисто впливав саме духовний аспект роботи, а не комерційні правила. Через два роки це почало мене, знай, пригнічувати. Захотілося повернутися до більш чистої й вільної форми творчості. Оскільки моє рідне місто – Шанхай (населення – 25 млн городян. – О.Р.), так, я виразно відчуваю конфлікт між тихим мирним пейзажем, який я малюю, і безпосереднім хаосом мегаполісу.

Щоб розуміти мову “гір і вод”, слід завжди пам’ятати вислів Конфуція:

«Мудрий радіє водам, людинолюбний тішиться горами; мудрий віддає перевагу руху, людинолюбний тяжіє до спокою; мудрий прагне радості, людинолюбний шукає довголіття».

У цьому афоризмі, як ні в якому іншому, у споглядальному жанрі шань-шуй розкривається суть фундаментальних для китайської філософії понять – Інь і Ян. Нерухома, спокійна, але спрямований вгору гора – символ Ян, тобто символ людини, котра займається практиками безсмертя. Вода, що вічно перебуває в русі й мчить униз, заповнюючи собою всі порожні рівнини – символ Інь, символ людини, зануреної в мирські радощі.

Гори і води

Поки ви визначаєтесь, хто саме ви, погортати роботи Яна Юнлян можна тут.

*   *   *

Від часів Вчителя правителів багато води з гір зринуло.

Епоху граничної урбанізації й уніфікованої модернізації постіндустріального суспільства прикрашають олюднені скелясті гори, вкриті хмарочосами, будівельними кранами і висотними лініями електропередач. Саме вони, а не водограї стали символами прогресу.

Ідеалізовані пейзажі династії Сун (960-1238), які колись символізували упорядкований стан правління людини, невідворотно витісняються із уніфікованої дійсності. На наше щастя, природа не відступає тихо... Нам на радість, шепіт вітру і струм води поступово притлумлюють ревище міського транспорту і людський гомін. Натура, колись свято пошанована й обожнювана, швидко зникає, перетворюючись на нашу галасливу подобу.

Що в сучасних візуальних мистецтвах Ян Юнлян собою являє? На мій погляд, він одночасно схожий на японського фотохудожника-концептуаліста і філософа Хіросі Сугімото (杉本博司; 1948), стурбованого “експозицією часу”, й американського майстра медіа-арту Білла Віола (Bill Viola; 1951).

Прекрасно Яна Юнляна описують три відповіді на три коротких запитання.

- Найвища точка в кар’єрі?
- У мене такої ще не було.

- Найнижча точка?
- Коли я не знаю, за що далі братися.

- Головна порада?
- Роби, що хочеш, але залишайся тим, ким ти є.

*   *   *

Здійснивши повне коло, у 2010 р. переваги у видах сучасного мистецтва схилили його до... відео-анімації. Саме вона стала основним компонентом його подальших робіт, перетворюючи статичні, еклектичні фрагменти фотоколажів у чарівні меланхолійні фільми, виповнені особистими спогадами. Відтоді безшумні водограї зашелестіли з-посеред веж будівельних кранів, а похмуро рухомі корки на дорогах узялися гадючитися, подібно до в’юнких китайських драконів.

Як пояснив сам відеоарт-художник:

- Врешті-решт я навчився використовувати новітні технології, щоб поєднувати їх з одним із найдавніших видів мистецтва – живописом тушшю.

Сьогодні Ян Юнлян живе і працює між Шанхаєм та Нью-Йорком. В епоху постмодернізму немає ніякої різниці, де в авторських світлинах, колажах та відеокліпах досліджувати матеріальне середовище. Скрізь цифрова фотографія – це його туш, а програмне забезпечення для дизайну і редагування зображення – пензлі.

*   *   *

Гуляючи вулицями Шанхаю, Нью-Йорка, інших швидкозростаючих міст, художник знімає в цифровому форматі міські краєвиди. За півтора десятка років у нього згромадився величезний банк оригінальних фотографій, зроблених не тільки під час піших прогулянок, а й із літаків, швидкісних поїздів, вагонів метро і т.д.

Головне – спіймати feeling (情感; цзіньган, почуття), а за ним – свіжу ідею.

Потім виконується начерк олівцем майбутньої роботи. Далі Ян пробує поєднати фотографію в цифровому форматі з класичним і добре відомим у Китаї пейзажним сувоєм, щоб утворити новий краєвид. Потім за робочим столом у лептопі обробляються фрагменти й деталі, конструюючи нову, але незабутню панораму постіндустріальної реальності. Створення деяких робіт вимагає більш як півроку.

На виході постають образи потужні, що чіпляють, що викликають болісні роздуми про крихкий баланс у наших відносинах з природою і технологіями. Непоспіхом вони досліджують художню практику, кидаючи виклик традиційним технікам і свідомо порушуючи всі кордони між зображенням і об’єктом, цифровим і фізичним, реальним і уявним. При цьому авторський погляд Яна Юнляна на сучасність просякнутий традиційними китайськими цінностями даосизму – життя в гармонії з природою.

*   *   *

І – на завершення. Якщо вже ви не бачили жодної персональної виставки Яна Юнляна – ні в Парижі, ні в Мілані, ні в Гонконзі, ні в Сан-Франциско, ні в Сеулі, ні навіть у Мельбурні, пропоную: вслухайтеся хоча б у його стурбованість.

Навколишній світ змінюється до невпізнання:

- Коли я зростав у Шанхаї, мене оточувало безліч чудових зразків традиційної архітектури. Тепер багато будинків назавжди зруйновані чи знищені... Назавжди. За останні десятиліття Китай (можете тут вставити слово “Україна”, тоді ще сумніше лунатиме цей період. – О.Р.) так сильно змінився, руйнуючи власну культурну спадщину в гонитві за західною урбанізацією. Про такі речі я хочу ставити запитання: про споживання, про те, як і навіщо ми живемо сьогодні. В сучасному світі швидкість змін навколишнього середовища викликає серйозну заклопотаність. Щоб наздогнати західні економіки, багато місцевих звичаїв знищуються – навіть те, як ми їмо чи як ми розмовляємо. Те ж саме і з сучасним мистецтвом. Таке відчуття, що від великих традицій одна за одною країни відмовляються, принаймні – частково. Це прискорюється залежно від того, наскільки швидко ми мавпуємо західні ідеї – не тільки створення сучасного мистецтва, а й принципи агресивного маркетингу та бездушних продажів.

Годі засмучуватися... Якщо вам раптом забракло орієнтальної медитативності та глибокого релаксу, перегляньте відео “Перед дощем”. Краще – двічі…

*   *   *

Справжнє мистецтво – це завжди спроба емігрувати в майбутнє. У цих дивовижних фотоколажах, яким притаманна, здається, нескінченна щільність фракталу, Ян Юнлян постає глибоко засмученим давно неконтрольованою індустріалізацією, глобальним впливом зміни клімату і насущними соціальними проблемами в рідному Китаї. Тим часом, кожна авторська робота подібна до спалаху постапокаліптичного майбутнього, в якому пекельне військо урбанізації б’ється зі світом природи, створюючи у сумних спалахах заграв чорно-білу антиутопію.

Як сучасний художник, у чому Ян Юнлян бачить своє завдання?

- Своїми роботами я хочу привернути увагу виключно до зображених краєвидів, а не давати будь-яку відповідь на поставлене запитання.

- Гнів мене давно не спалює – здебільшого розчарування і відчай. Це примушує відчувати безпорадність.

- Чому? Якщо ви лютуєте, то спересердя починаєте діяти. А коли ви відчуваєте розчарування, це однаково, що бачити, як вмирає хтось, кому ви не можете допомогти.

Олександр Рудяченко
Використані джерела: 1,  2,  3,  4,  5,  6,  7,  8,  9,  10,  11,  12,  13,  14,  15