Коли спідниця – твердая криця. Заха Хадід

У 2004 р. вона стала першою жінкою, котра отримала Прітцкерівську премію (Pritzker Architecture Prize), такий собі “Oscar” у царині архітектури, а потім розставила всі крапки над “ї”, заявивши, що, нічого “дамського” в її роботах немає:

- Від мене чекають, що я будуватиму “милі” речі тільки тому, що я вбираюсь у спідницю. Але я – людина не “мила”, і від усіх цих ґендерних штучок мене верне. Зізнаюся, я навіть готувати не навчилася.

Останнє – не метафора, не фігура мови. У її старій лондонській квартирі на Courtfeld Gardens, 10, витриманій у спартанському стилі, кухні просто не було. Як типу приміщення. Натомість у призначеній для цього кімнаті господиня поставила величезний дизайнерський стіл, на якому... малювала. Так і не навчившись куховарити, майстриня, любителька фалафель і шаурми, друзів обожнювала водити у найкращі ресторани Лондона.

Так, у Європі вона навчилася іншому. І дякувати Аллахові за це.

Оскільки саме цього британського архітектора іракського походження, а ще – маляра та дизайнера, купа світових авторитетів вважає головною фігурою в архітектурі кінця ХХ – початку ХХІ століть. Що це значить?

Усе життя вона купалася в океані критики, споруджуючи гори височенного успіху. За особистої зустрічі її харизма самостійно обирала, яке враження на вас справляти – викликати зненавиду чи безмежну любов. За охоти вона раптом балакала писклявим голосом дурненької дівчинки, за потреби – запросто підвищувала голос, саркастично, у вічі глузувала над вами, примушуючи оточення реготати до сліз.

*   *   *

Заха Мохаммад Хадід (زها حديد) народилася 31 жовтня 1950 р. у Багдаді, Ірак, у заможній родині.

Її батько, успішний підприємець з Мосула, потім – політик Мухаммед аль-Хадж Хусайн Хадід дотримувався ліберальних поглядів, а в 1932 р. став співзасновником Національно-демократичної партії соціалістичного ґатунку, що сповідувала ідеї модернізації країни. Після державного перевороту 1958 р., коли була повалена монархія, в уряді генерала Абд аль-Каріма Касима Мухаммед Хадід служив, на секундочку, міністром фінансів.

Шестирічна Заха Хадід

Мати – Ваджіха аль-Сабунджі, також родом з Мосула, була художницею. Наймолодшій у родині дитині – Засі, вона прищепила любов до живопису, що, зрештою, виплекало в єдиної дочки образотворче ставлення до архітектури. Хоча в одному з інтерв’ю Заха Хадід згадала, як у ранньому дитинстві вони з батьками їздили по стародавніх шумерських містах на півдні Іраку, що пізніше й спричинило у неї інтерес до архітектури.

Хоч як би там було, але з підліткового віку дівчинка постійно фантазувала. Минуле Месопотамії не може не надихати.

*   *   *

Попри те, що родина Хадід була мусульманською, в Багдаді Заха навчалась у французькій католицькій школі, завдяки батьковій наполегливості здобуваючи світську освіту європейського зразка. Шукаючи себе і власний шлях у житті, дівчина затим студіювала... математику в Американському університеті (American University) в Бейруті. Потім були школа-інтернат у Швейцарії та англійська школа-пансіонат для дівчаток у Беркхамстеді, Хартфордшир.

У 1972 р. сталася подія, яка перевернула все її життя.

Заха з Багдаду опинилась у Лондоні, де почала навчатися в Архітектурній асоціації (Architectural Association School Оf Architecture), що вважається однією з найкращих архітектурних шкіл світу. За дивним збігом обставин, одним із її викладачів став відомий голландський архітектор, теоретик деконструктивізму Рем Кулхаас (Remment Koolhaas; 1944). На думку засновників тієї модерністської школи, нова архітектура вступає в рішучий конфлікт до оточуючого середовища, всіляко “розвінчує” його, чим самим... скасовує саму себе.

Як їй велось у добропорядній англійській столиці?

- Попервах Лондон дуже лякав мене. Люди тут поводилися чемно, були ввічливими, особливо якщо ти – жінка. І дівчина мусила жити у подібній шкалі цінностей. Це означало, що ти не повинна кидати виклик паритету думок.

Проте, студентка з Месопотамії навіть у цьому виказувала норовливий характер. Зокрема, Заху завжди вирізняло вражаюче бачення. Усі будівлі у неї вибухали на крихітні маленькі шматочки. В архітектурній школі її прозвали “винахідником 89 градусів”, бо в її проєктах нічого ніколи не малювалося під 90 градусів.

Було все до революційного сміливо, бо ставило будівлі з ніг на голову. Принаймні переддипломна робота Захи Хадід в Архітектурній асоціації називалася “Тектоніка Малевича” (“Malevich's Tektonik”; 1976). Студентка створила проєкт 14-поверхового готелю, що мав стояти на лондонському мості Хангерфорд над Темзою. Чи не звідти ростуть ноги у перевернутого догори дригом хмарочоса для англійського міста Лестера (1994) і химерного клубу на вершині гори в Гонконзі (1983), що приніс авторці перший приз на престижному міжнародному конкурсі?

*   *   *

Її професійна кар'єра розпочалась у колишніх професорів, Рема Кулхааса та Еліа Зенгеліса (Elia Zenghelis; 1937), які покликали здібну випускницю попрацювати з ними в Управлінні з питань столичної архітектури (Office for Metropolitan Architecture) Роттердама, Нідерланди.

Що тоді одразу вихопило око першого майстра, Рема Кулхааса?

- Хадід – абсолютно окреме явище, планета, що рухається власною орбітою. Її проєкти найменше схожі на результат людської життєдіяльності. Швидше за все, це щось із царини геології: річки застиглої лави, тектонічні зрушення породи, химерні гірські ландшафти, потрощені брили криги.

До самостійності було рукою подати, і в 1980 р., повернувшись до Лондона, Заха заснувала власну архітектурну фірму – “Zaha Hadid Architects”. Визнання надходить поступово; добру сотню тендерів вони гучно програли. Тому тривалий час фірма виживала, беручись за невеличкі замовлення, оскільки більших клієнтів виразно бентежив занадто нестандартний підхід до архітектури. Ні-ні, ви уявити не можете, що рутина тривала не місяць-два, а цілих десять (!!!) років.

*   *   *

Так тривало доти, поки архітектурне бюро “Zaha Hadid Architects” не отримало замовлення на проєктування пожежної частини... меблевої компанії “Vitra” у Вайлі-на-Рейні, земля Баден-Вюртемберг, що обрисами нагадувала... бомбардувальник “стелс”. Тоді, схоже, допомогло нещастя.

Ще у 1981 р. страшна пожежа знищила всі будівлі й павільйони славетного підприємства. Аби убезпечити себе у майбутньому, генеральний директор швейцарської фірми “Vitra” Рольф Фельбаум – спочатку відновив цехи та магазини, а потім запопадливо вирішив збудувати... приватну пожежну частину. Ну, знаєте, добротний гараж для пожежних машин, душові та роздягальні для персоналу, конференц-зал, навіть мінікухню.

Коли будівництво пожежної частини “Vitra” із необробленого бетону та скла у 1993 р. було завершене, про Заху Хадід нарешті заговорили, але як про майстра... деконструктивізму. Випробовування на цьому не минули.

Наступного року мерія Кардіффа за підтримки уряду Уельсу оголосили конкурс на будівництво міського Оперного театру. Його переможцем несподівано стала Заха Хадід. На жаль, місцева громадськість не сприйняла перемогу “якоїсь мусульманки”, тому замовник призначив новий конкурс, і... серед 268 учасників фірма “Zaha Hadid Architects” знову здобула першість. Розлючений замовник взагалі відмовився від проєкту, що стало величезним ударом по самолюбству дівчини з Кабула. Здавалося, кар'єра опустилася нижче плінтуса. Не соромлячись, вона плакала, але ті сльози були схожі на кулі: вони не падали, а з очей пишнотілої дівчини буквально стріляли у кривдників.

*   *   *

По своїх місцях усе розставило майбутнє... Із подальших грандіозних проєктів слід назвати втілені в будівельні матеріали Центри сучасного мистецтва (Contemporary Arts Center) у Цінціннаті (1997), Огайо (1998) та Римі (національний музей ХХІ століття “MAXXI”, 1999). Ці та інші споруди обсипали іракську архітекторку перемогами на престижних конкурсах. Популярність серед колег багато що важить, але її... замало. Через виразну самобутність запропонованих будівель непідготовлені замовники не приймали нестандартний оригінальний дизайн.

Як сучасний митець, безкомпромісна мисткиня із важким характером Заха Хадід завжди прагнула зруйнувати загальноприйняті канони, аби розширити межі традиційного простору, додати застиглим у склі та бетоні творінням потужний динамічний імпульс. Щоб підсилити внутрішній рух та деформацію архітектурних штампів, Заха Хадід відкинула закони класичної геометрії, використовуючи спотворену перспективу, щоб одночасно виявити та підкреслити гострі кути і криві лінії, типові для сучасності.

Відтоді буквально все вона ставила з ніг на голову. Навіть, коли у 2005 р. спроєктовану мисткинею офісну будівлю нового заводу “BMW AG” у Лейпцігу, Саксонія, німецькі арт-критики назвали “кращою спорудою року”. І знаєте, все тому, що конвеєр з автомобілями вперше опинився над (!!!) адміністрацією, а не навпаки, як це було завжди. Тривала мовчазна, але показова революція в організації робочого простору. Мені подобається, як у номері від 29 листопада 2016 р. майстриню описала британська газета “The Guardian”:

- Королева 3D-кривої звільнила архітектурну геометрію, надавши їй абсолютно нову виразну ідентичність.

Так, розвиток цифрових технологій їй посприяв. Щоправда, ще в 1990-х рр. у середовищі профі блукала поголоска, що її складні архітектурні конструкції та зображення проєктуються виключно за допомогою комп’ютера. Як наслідок, дехто з колег почав називати Заха Хадід “холодною та механічною”. Насправді все, що вона подавала як проєкти, малювалося вручну (!!!), а її офісний ПК нічого більшого собою не являв, бо залишався звичайним британським текстовим процесором “Amstrad PCW 9512”, що постачався у комплекті з принтером та працював під управлінням програм “LocoScript”, але міг запускати операційну систему “CP/M”.

*   *   *

Схожа на тигельний булат (або: вуцу), – точніше, на дамаську сталь, – ця жінка як власними словами описує себе сама? Усе просто сипле іскрами, коли читаєш численні інтерв'ю, де мисткиня ввічливо, наче зважуючи у руці кожну нову шаблю, відповідає на одні й ті ж самі запитання.

- До якої культури ви схильні себе зараховувати – до західної чи східної?

- Народилась я в Іраку, країні, якої більше немає, тому я – арабка. Вчилась і розвивалась у Лондоні, тому я – західна людина. А ось моя архітектура національності не має.

- Чи складно жінці зреалізуватися в архітектурному світі чоловіків?

- Звісно. Людям, взагалі, складно звикати до всього нового. Тим паче чоловікам – звикати до того, що жінка має і демонструє власну думку.

- Із вас роблять ікону сучасного фемінізму, як ви до цього ставитеся?

- Якщо мій досвід допоможе комусь втілити свої мрії, то я й на це згодна.

- Що для вас найскладніше в фахові архітектора?

- Пояснити людям прописну істину: нехай вони і звикли до прямокутних будівель, але це далеко не єдиний спосіб облаштування простору.

*   *   *

Так, вона – ще та штучка...

Один із її колег та щирих шанувальників, дизайнер меблів, співвласник модного італійського бренду “Sawaya & Moroni” Паоло Мороні (Paolo Moroni) думав, що пожартував:

- Здається, хадід (حديد) арабською мовою перекладається як “залізо”.

Так воно, до речі, й є, і він мав рацію.

Як кажуть сучасні мерчендайзери, ця англійська мисткиня іракського походження пропонувала повний баян, тобто весь продуктовий ряд побутового віжуалу. Окрім великих архітектурних форм, Заха Хадід охоче працювала в жанрі інсталяції, створювала дивні театральні декорації, виставкові та сценічні простори, інтер'єри, взуття, картини, прикраси.

І не мало значення – нові форми виявляти в умовах повної творчої свободи чи в умовах жорстких комерційних завдань. Пам'ятаєте, це лише поганому танцюристові музика заважає?

*   *   *

Розповідати про всі ці екстравагантні речі – місця тут забракне, але про одну інтер'єрну роботу Захи Хадід – кухню “Z.Island”, спільний проєкт “DuPont ™ – Corian®” і марки “Ernestomeda” – слід кілька слів сказати. Ексклюзивний гарнітур настільки складний і незвичний, що навіть технологічно не може виготовлятися в промислових масштабах. Головні елементи “Z.Island” – два острови, що формою нагадують пластичні скульптури.

Якось дуже стримано авторка пояснює:

- Я вивчала такі природні явища, як танення криги та сходження льодовиків, і за допомогою 3D-технологій та унікальних властивостей “Corian®”, мені потім вдалося втілити їх у пластику сучасної кухні.

Уявляєте, зранку ви, ще в капцях і піжамі, двері на кухню (погортайте тут) розчахнули, а звідти на вас – два айсберги сунуть? Хана вам. Як отому “Титаніку” в лабетах крижаної краси.

...Поки ви долаєте культурологічний шок, особисто я чомусь не дивуюся, що невдовзі камерні твори Захи Хадід з'явились у музейних колекціях, як-то: Музей сучасного мистецтва (Museum Оf Modern Art, MoMA) на Манхеттені в Нью-Йорку, Німецький музей архітектури (German Architecture Museum, DAM) у Франкфурті-на-Майні тощо. Запаливши світло знань, вона читала лекції й давала майстер-класи по цілому світу.

*   *   *

Врешті-решт, це їй припало до смаку. І світ із нею, врешті-решт, погодився.

По-перше, у першому десятилітті ХХІ століття її просторий офіс, розташований у старому шкільному будинку в Клеркенвеллі, Лондон, розширився настільки, що поглинув безліч прилеглих та пов’язаних між собою приміщень, а кількість найманих працівників зросла до кількох сотень.

По-друге, у 2012 р. Заха з Іраку із рук Єлизавети II отримала звання Дами-Командора Ордена Британської Імперії (Dames Commander Оf Тhe Order Оf Тhe British Empire, DBE). До цього, її співплемінниці не удостоювалися такого високого звання. Приймаючи нагороду, архітекторка пояснила:

- Я пробила бар'єри, але то була тривала боротьба, що зробило мене жорсткішою і точнішою, а, може, позначилося на моїй творчості... Жінці в архітектурі потрібна додаткова впевненість...

По-третє, її європейська слава переступила через океан, коли у грудні 2005 р. у рамках першої виставки дизайну “Design Miami”, влаштованої за підтримки банку “HSBC”, евристичну містобудівничу обрали на Флориді дизайнером року.

По-справжньому витребуваним авторитетом вона була, може, останні 15 років свого життя. Принаймні після того, як у Цинциннаті, Огайо, іракська архітекторка брала участь у спорудженні Центру сучасного мистецтва Лоїс і Річарда Розенталів (Lois Аnd Richard Rosenthal Center for Contemporary Art), відкритого в 2003 р.

*   *   *

В оглядових публікаціях найвпливовіших арт-критиків світу найбільш помітними роботами Захи Хадід називаються: Міст шейха Заїда в Абу-Дабі (Sheikh Zayed Bridge, 2010), ОАЕ; Оперний театр Гуанчжоу (Guangzhou Opera House; 2010), КНР; Центр водних видів спорту в Лондоні (London Аquatics Сentre, 2011), Англія; Музей Ріверсайд у Глазго (Riverside Museum; 2011), Шотландія; пекінський комплекс “Галактика СОХО” (Galaxy SOHO; 2012), КНР; Центр Гейдара Алієва в Баку, споруджений у 2013 р.; за його створення авторка отримала премію “Дизайн року” Британського музею дизайну; Бібліотечно-навчальний центр Віденського університету економіки та бізнесу (2013), Австрія; Інноваційна вежа Жокейського клубу в Гонконгському політехнічному університеті (2014), КНР; семиповерхова офісна будівля “Dominion Tower” в Москві (2015), складена з виступаючих консолей, загальна площа приміщень – 22 тис. м²; Будівля управління порту в Антверпені (Havenhuis; 2016), Бельгія.

Що нею рухало?

- Як жінка, я сподіваюся, що все буде добре, і це даруватиме приємності. Дуже англійський спосіб мислення. Ось чому особисто я не проєктую гарні будівлі – мені вони просто не симпатичні. Навпаки, подобається, щоб архітектура мала якісь сирі, життєво важливі риси земної якості.

Розвиваючи новітню архітектуру, власною творчістю вона не поставила крапку в історії містобудування, бо лише запропонувала оригінальний стиль, збудований на глибокому розумінні динаміки сучасного мегаполісу, врахуванні постійного руху тектонічних плям урбаністичного ландшафту, продемонструвала свіжий погляд на інтер'єр та екстер'єр, дрейфуючи у креативі якомога далі від обридлого деконструктивізму, заснованого на застосуванні в будівельній практиці філософських концепцій французького мислителя Жака Дерріда (Jacques Derrida; 1930-2004).

Гарно про неї сказав колега, архітектор і педагог Пітер Кук (Peter Cook):

- У нашій західній культурі, культурі обачності й скромності, творчість Захи Хадід – безумовно, не скромна. Вона – сама протилежність скромності. Її громоподібна критика погано виконаної роботи або фахових дурощів... притаманна серйозності, з якою вона ставиться до своєї справи. Недбальство й омани завдають їй болю, і вона не вміє грати в зручну британську гру, в банальну балаканину, яку вважають за краще використовувати як “буфер” чимало успішних та могутніх осіб. Її методи та, можливо, більшість рис людської вдачі залишаються месопотамськими, досить моторошними, але при цьому ясними до прозорості.

*   *   *

У віці 65 років у медичному центрі Маунт-Сінай (Mount Sinai Medical Center), Майамі, Флорида, 31 березня 2016 р. Заха Мохаммад Хадід якось дуже недоречно померла від серцевого нападу, спричиненого задавненим бронхітом. У розробці архітектурного бюро “Zaha Hadid Architects” залишилося майже 40 грандіозних проєктів, розпланованих на найближчу... річну декаду.

Поховали Королеву 3D-кривих між батьком Мухаммедом Хадідом і братом Фулатом Хадідом на Бруквудському цвинтарі, графство Суррей. У заповіті незаміжня бездітна покійна залишила £67 млн, розподіливши різні суми між діловим партнером та членами своєї родини. Її міжнародний дизайнерський бізнес, на який припадає основна частина її статків, залишився у трастовому управлінні.

...П'ять років минуло, як самобутню мисткиню, що на публіці з'являлася незмінно у королівських ювелірних прикрасах та вбранні голлівудської кінодіви, покликав Аллах. Якою вона залишиться в пам'яті? Жінкою монументальною.

Навіть після смерті Заха Хадід продовжує вражати своїми фантазіями у склі та бетоні. Досить подивитися на Фестивальний комплекс імені Бетховена (Beethovenhalle, 2020) у Бонні, Німеччина. Чи на Футбольний стадіон (поки що – комп'ютерна графіка, 2022) до наступного Чемпіонату світу, Катар.

*   *   *

Безперечно, у кожної жінки є таємниця.

Була така й у неї. Лише найбільш близьким людям вона розкривалася:

- Затямте, мене звуть За-хá (زها)! Наголос на другому складі. І перекладається це з арабської як “гордість”.

Олександр Рудяченко

Використані джерела: 1,  2,  3,  4,  5,  6,  7,  8,  9,  10,  11,  12,  13,  14,  15,  16,  17,  18