Трагедія Бабиного Яру через музику
У неділю, 21 листопада, у лондонському Єврейському громадському центрі (JW3) відбудеться прем’єра постанови «Пісні Бабіного Яру» у рамках Лондонського джазового фестивалю EFG 2021. 7 грудня її зможуть побачити в Києві.
Автори проєкту, Міжнародна мистецька організація Dash Arts із Лондона, спробували за допомогою музикальних засобів, віршів Мар’яни Кияновської, Олени Теліги, Нехами Ліфшиц, тексту Анатолія Кузнєцова, а також оповідання 93-річної Рахіль Бланкман, яка втратила в Бабиному Яру всю свою родину, розповісти про одну з найстрашніших трагедій минулого століття.
Здається, у них вийшло: від «Пісень Бабиного Яру» на їдиші та івриті, українською і російською у виконанні трьох музикантів – Світлани Кундиш, Мар’яни Садовської і Юрія Гуржи – мороз по шкірі, неймовірні почуття.
Автору довелося побачити та почути маленьку частину постанови. Цей допрем’єрний показ було організовано німецьким Федеральним центром політичної освіти під час дводенного заходу «Україна: 30 років» у Берліні. Пощастило побачити та поспілкуватися з авторами та виконавцями.
ІСТОРІЯ РАХІЛЬ
Постанова об’єднує поезію сучасних авторів, традиційну фольклорну музику – єврейську і українську, молитви, церковні пісні, а також розповідь надзвичайного свідка, яка змогла уникнути долі вбитих у Бабиному Яру, колишньої киянки Рахіль Бланкман, ділиться директор «Пісень Бабиного Яру» і артистичний директор Dash Arts, відома продюсерка Джозефін Бертон.
«Рахіль є благословенням, її історія – надзвичайна, вона стала тим, що проходить крізь всю нашу виставу. Ми бачимо Рахіль на початку, ми чуємо її голос упродовж усієї постанови. Вона несе в собі неймовірну любов до життя», – каже Бертон.
Автор не знайшла повідомлень про Рахіль Бланкман у ЗМІ, отже її історію, яка є водночас унікальною та «типовою» для того часу, глядачі почують уперше.
У 1941-му Рахіль було тринадцять років. Розуміючи, що в рідному Києві залишатися небезпечно, батьки посадили дочку на потяг до Красноярська в надії, що самі невдовзі приєднаються до неї. Але потім був Бабин Яр…
Нікого з рідних Рахіль живими вже не побачила. Після війни вона повернулась з Сибіру до Києва. З екрана літня жінка розповідає, як пішла до Бабиного Яру попрощатися з найближчими людьми, з любов’ю показує все, що їй залишилось, – маленькі фотографії мами, тата, брата.
У 1991 році Рахіль переїхала до Німеччини, до міста Брауншвейг у землі Нижня Саксонія.
У синагозі Брауншвейга з нею познайомилась Світлана Кундиш, яка є кантором тамошньої єврейської громади, а також однією з трьох музикантів «Пісень».
АКТОРСЬКА СИНЕРГІЯ
Про виконавців варто сказати окремо. Їх участь у проєкті є цілком логічною і гармонійною. І не тільки через те, що всі вони – надзвичайно талановиті музиканти, але є цікавими особистостями.
«Ми зібрали трьох блискучих, надзвичайних артистів, усі вони родом з України, всі наразі живуть у Німеччині, всі мають ортодоксальний і єврейський бекграунд», – пояснює Бертон.
Світлана Кундиш народилася в Чорнобилі. Коли їй було 4 роки, родині довелося тікати від ядерної аварії, згодом емігрувати до Ізраїлю. Світлана виконує широкий спектр єврейської музики, виступає з відомими ансамблями по всій Європі, бере участь у різноманітних фестивалях. У квітні 2018 року приєдналася до проєкту Frank Londons Ghetto Songs в Ельбській філармонії в Гамбурзі, в 2018 році зіграла роль співачки Рушки в голлівудському фільмі «Гаррі Хафт» оскароносного режисера Баррі Левінсона.
Мар'яна Садовська з’явилась на світ у Львові. Східноєвропейські критики називають її «українською Бьорк». Співачка, актриса, професійна піаністка, композитор під час своїх етномузичних експедицій сільською місцевістю України та Польщі зібрала велику колекцію традиційних пісень, оповідань і обрядів. Мар'яна пише власні інноваційні композиції, аранжує, експериментує, об’єднує фольк та авангард. Брала участь у різних мистецьких проектах, зокрема, «Chernobyl. The Harvest». У 2013 році музикантка з Кельна отримала німецьку світову музичну премію RUTH, у 2017 році була номінована на премію Беррімора театру Філадельфії у категорії «Видатна оригінальна музика».
Юрій Гуржи родом із Харкова. В Берліні випустив десять збірок на різних європейських звукозаписних лейблах, деякі з яких стали бестселерами, є автором низки успішних проєктів, записав три альбоми та багато гастролював як поп/рок-музикант і діджей. Пише музику для кіно та театру. Останні постанови Гуржи — «Нова симфонія Донбасу» (2021), «Бандера», «Пісні з HipHopera» (2018) і «Who WasEssad Bey?» (2017).
«Пісні Бабиного Яру» вперше звели цих трьох виконавців разом. Якщо Гуржи був знайомий з обома співачками, то Мар’яна та Світлана вперше зустрілися на проєкті. «Познайомилися і після цього почали працювати: спочатку все було в Zoom, а цього року в червні провели першу репетицію в Берліні», – посміхається Юрій.
Від початку обговорення минуло майже 18 місяців. За цей час усі троє створили кілька композицій і аранжувань для вистави: Світлана, яка є знавцем єврейської та єврейсько-української музики, – тематичні композиції з хасидського репертуару, Мар’яна – композиції на вірші Маріани Кияновської, Юрій – електронні колажі.
18 МІСЯЦІВ ПРАЦІ ТА ТИЖДЕНЬ РЕПЕТИЦІЙ
«Репетиції розпочалися та закінчилися в червні. Рівно тиждень. Минулого тижня зібралися знову», – розповідає Юрій Гуржи. Цього разу вперше всі зустрілися фізично разом із лондонською командою проєкту, раніше спілкувалися лише он-лайн.
Репетиції тривали по 8 годин на добу в берлінській студії Гуржи. А генеральна відбудеться в Лондоні перед прем’єрою.
В останні дні доведеться багато чого доробити, адже треба звести разом музику, візуальну графіку та світлові ефекти. В музичне оповідання буде вплетено зйомки з репетицій у студії – як актори експериментують з музикою, як розмовляють між собою. До всієї вистави мають бути підготовлені субтитри: у Лондоні це буде англійською, в Києві – українською. Тексти та відеозапис із Рахіль проєктуватимуться не лише на екран, але скрізь – на стіни, техніку, людей... Отже дизайн є дуже важливою складовою.
«Ми створюємо театральну постанову, дуже унікальну, яку веде музика. Це справжній колаж поезії, пісень та історії», – захоплено жестикулює Бертон.
Продюсерка за кілька днів до прем’єри ще навіть не знає точно, якою буде тривалість шоу. Вона розраховує на 90 хвилин. І на те, що проєкт буде жити довго.
Dash Arts (dasharts.org.uk) – не новачок. Починаючи з 2005 року, агенція створила відзначені міжнародними нагородами постанови, організувала події та програми за участі понад 9 тисяч митців для аудиторії в понад 350 тисяч осіб у всьому світі.
У самої Бертон в «багажі» багато великих міжнародних проєктів – театральних, музичних, танцювальних, а також дуже тісні зв’язки з Україною – вона першою привезла гурт DakhaBrakha до Великої Британії в 2014 році, товаришує з багатьма українськими митцями.
КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ
Постанова фінансується насамперед Українським інститутом, долучилися також Меморіальний фонд Марії Бьорнсон, благодійний фонд Shoresh, Гете-Інститут, підтримали проєкт низка єврейських і не лише єврейських благодійних організацій.
«Ця суміш підтримки – української, єврейської, німецької є суттєвою частиною проєкту. Важливим партнером і основним фінансистом став Український інститут у Києві. Для мене велике значення має те, що Український інститут не висунув жодних умов, вони нам довірилися. Сподіваюсь, їм сподобалось», – каже Бертон.
Креативній директорці Українського інституту Тетяні Філевській, яка вперше побачила «начерк» шоу в Берліні, схоже, сподобалось.
Вона називає «щасливим збігом» те, що до Інституту звернулась продюсерська агенція Dash Arts, яка спеціалізується на підтримці проєктів у Центральній та Східній Європі і мала ідею, а Український інститут якраз планував заходи, присвячені роковинам трагедії Бабиного Яру. Сумнівів у тому, що продукт буде якісним, не було. «Ми вже неодноразово до цього співпрацювали з Мар’яною Садовською, добре її знаємо, розуміємо, що вона не піде в будь-який проєкт, а тільки в дуже хороший, якісний, вона завжди робить хороші речі; до того ж, ми вивчили попередні роботи Dash Arts. Ідея, концепція нам дуже імпонує, тому ми вирішили підтримати проєкт», – пояснює Філевська.
Вона вважає унікальним те, що постанова являє собою поєднання театрального і музичного мистецтв на таку складну тему і говорить про всіх, хто постраждав у цій трагедії, усіма мовами людей, які загинули в Бабиному Яру.
«Для нас це було потрапляння в десятку – ідейно, концептуально. Ми дуже раді, що пішли на це», – підкреслює Філевська.
Культурна дипломатія, просвіта, насамперед за кордоном, – профільна діяльність Українського інституту, який опікується підтримкою різноманітних культурних ініціатив і проєктів. Але водночас в Інституті чудово розуміють, що не можуть виробляти виключно експортний продукт, який не сприйматиметься на Батьківщині.
«Ми не можемо вигадувати щось, що є для нас неприроднім, непритаманним», – зауважує креативна директорка. Тому, переконана вона, дуже важливо, щоб і Україна теж бачила ці проєкти. Інститут намагається знаходити партнерів і можливості показати їх в Україні.
У даному випадку партнером, який хоче привезти «Пісні Бабиного яру» в Україну, став німецький Гете-Інститут. Цього року, 7 грудня, планується показ у Києві, але наступного року, як сподівається Джозефін Бертман, виставу зможуть побачити і в Харкові, Львові, Чернівцях та інших містах України. Згодом вона хотіла би привезти постанову також у Німеччину, США й Канаду.
***
У вересні 1941 року нацистські окупанти протягом лише двох днів вбили понад 33 тисячі євреїв в Бабиному Яру в Києві. У наступні два роки нацистської окупації Бабин Яр став місцем загибелі понад 100 тисяч дітей, жінок, чоловіків. Вічна їм пам’ять.
Ольга Танасійчук, Берлін
Фото автора та Анни Павлюк
