Комітет Національної премії імені Тараса Шевченка оприлюднив список творів на здобуття у 2022 році найвищої в Україні творчої відзнаки за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. В номінації «Кіномистецтво» подана кандидатура Ірми Вітовської як виконавиці головних ролей одразу кількох фільмів, створених за підтримки Держкіно: «Брама», «Мої думки тихі» та «Казка старого мельника».

Наразі вона продовжує активно зніматися, і, можливо, поки ми дочекаємося остаточного оголошення імен лауреатів премії (яке відбудеться 9 березня, до дня народження Тараса Шевченка), глядачі ще встигнуть побачити Вітовську на широких екранах у нових ролях нових кінокартин. Талановита акторка розповіла мені про три найближчі прем’єри кінострічок за її участі.

МІНЗЯНОВ ПОДЗВОНИВ І КАЖЕ: «ІРМОЧКО, У НАС Є ПОТРЯСАЮЧА РОЛЬ ДЛЯ ТЕБЕ, ТІЛЬКИ, ЩОБ ТИ РОЗУМІЛА, ВОНА… ПРОСТИТУТКА»

- Пані Ірмо, я дуже сподівалася побачити вас на широких екранах цієї осені у фільмі «Королі репу», прокат якого анонсувався, але наразі кінострічка демонструється лише в рамках фестивалів.

- Так, прем’єра фільму відбулась 14 серпня на Одеському міжнародному кінофестивалі. Потім його показали в межах Київського тижня критики у жовтні. Це чудова музична і кримінальна драма режисера Мирослава Латика, продюсером якої є Дмитро Мінзянов. Починав продюсувати цей фільм його батько, нині покійний Юрій Мінзянов (правління Української кіноакадемії, яке свого часу заснувало національну кінопремію «Золота дзиґа», вирішило дати нову назву номінації «Найкращий короткометражний ігровий фільм» – відтепер це «Премія ім. Ю.А. Мінзянова»). Це продюсер, який створив величезну кількість кінохітів, він продюсував «Погані дороги», «Безславні кріпаки», «Припутні», «Секс і нічого особистого». Юрій відкрив надзвичайно багато імен і картин, які справді створили великий рух українського кінематографа. Він був великим патріотом України, хоча більшість його життя пройшла в Росії, у своєму поважному віці намагався вивчити українську мову, глибоко цікавився темами з історії України. Він продюсував історичну короткометражну драму «Схрон» (режисерка Оксана Войтенко), яка стала найкращим фільмом Національного конкурсу Київського МКФ «Молодість» у 2020 році. І от саме він мене й покликав у «Королі репу».

- І запропонував – ну, дуже пікантну роль.

- Так (сміється). Мінзянов мені подзвонив і каже: «Ірмочко, у нас є потрясаюча роль для тебе, тільки, щоб ти розуміла, вона… повія». Я говорю: «Юро, а чому ви мені років 10 тому не подзвонили?». Він відказує: «Вона повія у віці». Я йому: «Ви хочете сказати, стара повія?!» (сміється). І з надією йому: «Ну, вона хоча б елітна?». Каже: «Ні, саме дно. На автостраді з дальнобійниками...». І я визначилася: «Значить, є доля, є що грати, Юро, я беру!». Просто так людина ж не буде стояти на трасі, значить є щось, є якийсь життєвий вантаж, є глибокі душевні переживання, не від великої ж радості вони стоять там. Власне, я дивилася, почитала сценарій і погодилася.

- «Королі репу» знятий у цікавому жанрі – музична драма у стилі гангста-реп. У чому його особливість?

- Я б сказала, що це – комдрама, тому що там один жанр переходить в інший, змішується. Зараз же взагалі немає сталих жанрів. Ми, як і на початку 20-го сторіччя, шукаємо нові форми. Кожен початок сторіччя – це пошук нового напрямку. Зараз немає амплуа, немає жанрів, і це нормально! Ви ж погляньте, ми зараз усе змішуємо – і в кулінарії, й у моді немає якоїсь сталості – беремо трохи звідти, трохи звідти, трохи звідси.

От, власне, в цьому фільмі я зіграла Нінку Обочину – це, мабуть, перша з моїх картин, яких ще глядач не бачив. Мінзянов мені говорив: «Ірмо, ну, ти ж умієш зробити так, щоб героїня з карнавалу – в повну ж**у, от такий емоційний перевертень зробити. Це насправді трагікомічна робота. Я ж трагікомічна акторка, всі це знають по фільму «Мої думки тихі» (режисер Антоніо Лукіч), хоча я й кажу, що не маю амплуа: можу і трагедію, і драму, й комедію (посміхається).

- А ще у вашій скарбниці зіграних ролей є баба Пріся з фільму «Брама» режисера Володимира Тихого – теж неймовірна акторська робота!

- То – епічний персонаж, моя баба Пріся – просто якась віковічна постать. А тут – у «Королях репу» моя Нінка Обочина – теж дуже цікава роль.

ДАВАЙТЕ БУТИ ЄВРОПЕЙЦЯМИ І ЧЕКАТИ ВІД КІНО НЕ ТІЛЬКИ «ХА-ХА» ТА «ХІ-ХІ»

- Далі з дуже очікуваних прем’єр, де ви знялися – фільм «Між нами» – перший український психологічний трилер. Ми теж його чекали на широких екранах цього року, але зараз, я так розумію, прокат заплановано на весну 2022 року?

- «Між нами» – це дебют режисерки Соломії Томащук, переможниці 11 пітчингу Держкіно. І в своїй першій картині Соломія наважилася підійти до такого складного жанру, як психологічний трилер. Тим більше, жіночий! Це великий ризик – монтувати таку історію на двох жінок і щоб вона була цікавою.

Я вже бачила кінострічку на святкуванні 90-річчя кінотеатру «Жовтень», де її вперше презентували. До мене підходили, вітали і я так само вітала всю команду, бо мені фільм сподобався.

Є певні питання щодо його аудиторії, але, гадаю, що його аудиторія – та, яка не боїться думати, спостерігати, досліджувати. Тій аудиторії, яка хоче тільки розважитися, не думаю, що ця картина сподобається. Нехай розважаються далі. Мені цікаві ті, хто хоче зростати, думати, мислити. У фільмі дуже багато соціальних меседжів: що таке одинокість, як це, бути жінкою за сорок, яка вже нічим не приваблює свого чоловіка, дорослий син, якої уже живе своїм життям, а вона ніби залишається поза всім цим життям. Це моя героїня – Анна.

Інша героїня стрічки – Саша (яку грає Анастасія Пустовіт), молода дівчина, яка пережила психологічні травми в своїй родині й вони вже в юному віці відбиваються на її відносинах із хлопцем. Як це все може об’єднати цих двох таких різних жінок? Як можуть ці дві різні особистості – зріла жінка і юна дівчина – разом, спільно вирішувати проблему чоловічих образ? Тут вам і психологічний трилер, і кров, і все решта. Але, я вважаю, що на картину варто йти. Давайте бути європейцями і чекати від кіно не тільки «ха-ха» та «хі-хі», а ще й те, що примусить нас замислитися і, можливо, упередить якість негативні речі в нашому житті чи житті близьких нам людей. Я Соломію вітаю і чекаю прокату. Це має вже десь бути, як ви й сказали, весна 2022-го року.

«КОЗА НОСТРА» - КОМЕДІЯ З ЛІРИЧНИМ ПРИСМАКОМ, ДЕ МОЖНА І ПРО ЛЮБОВ ПОМРІЯТИ, І СКАЗАТИ, ЩО В СОРОК ЖИТТЯ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ

- І теж на 2022 рік запланована прем’єра українсько-італійського проєкту «Коза Ностра» – картини, яку знімали не в Україні, а в Італії. І це чи не вперше в історії європейського кінематографу, коли головна героїня великого комерційного міжнародного кіно – українка. Розкажете про свою героїню? 

- В Україні ми знімали в Карпатах, але тільки два дні – від’їзд моєї героїні Влади Кози за кордон. Картину зняв італійський режисер Джованні Дота, він володар дуже багатьох номінацій і нагород міжнародних фестивалів. Його короткометражний фільм «Fino alla Fine» було обрано на 33-й Тиждень критиків Венеційського кінофестивалю і також він отримав спеціальний приз від головного каналу Італії – RAI.

Джованні був обраний Pepito Produzioni і нашим FILM.UA Group режисером-постановником цієї картини. Сценарій написала наша українська сценаристка Анастасія Лодкіна (з чим я її вітаю), і вони разом з Катериною Вишневською (яка є одним із продюсерів фільму) пішли на пітчинг до Італії. А так як в Італію справді їде дуже багато українок і цей процес заробітчанства дуже давній, вони написали чудовий сценарій, де жінка не їде на заробітки, а відправляється… (не хочу спойлерити, чому вона їде до Італії), але потрапляє в родину мафії.

Це вже, на відміну від попередніх фільмів, про які ми зараз говорили, комедія, але з таким ліричним мелодраматичним присмаком, де можна буде і про любов помріяти, і зрозуміти, що все в цьому житті можливо – в сорок років життя може тільки початися! Коли в італійського глави мафії – раптом українська жінка, може статися багато цікавого. А для молодої аудиторії у фільмі є молоді мафіозі, в яких теж життя вирує.

Дуже смішний сюжет, в якому ми побачимо, що дві культури – українська та італійська – у чомусь дуже-дуже схожі, а в чомусь дуже різні. Мені це нагадує часом Катаріну і Петруччіо з «Приборкання норовливої», коли між двома людьми відбуваються якісь такі певні речі.

- У «Коза Нострі», крім вас, грають інші українські актори?

- Ні, тільки італійські! Я – єдина українка в акторській команді моїх колег, тепер моїх нових італійських друзів. Я все повністю грала італійською і зараз буду дублювати себе українською мовою.

А ще ж треба адаптувати переклад, щоб він був смачний, подобався нашому глядачеві. У кінотеатрах наш дубляж завжди дуже шикарний, тому я сподіваюся, що все тут теж вийде гарно.

Були такі курйози – ми ж робимо для нашого ринку українську версію і мені треба дублювати саму себе українською – я сиджу і автоматом говорю італійською. Кажу: «Блін, як це складно! Я не можу, коли чую себе італійською, вже автоматом мішаю слова!» (Сміється).

- То ви добре знаєте італійську?

- Ні, добре не знаю, взагалі, можна сказати, не знаю, але я дещо вивчила і продовжую її досліджувати та вивчати. Звичайно, мені б потрібна якась пауза, щоб можна було нічим не займатися, а хоч три-чотири місяці лише розмовляти-розмовляти. Стартова у мене вже є, вона на слуху, я собі хліба попрошу і дещо зможу сказати італійською, але класно було б знали її досконало, щоб вона аж лилася.

Тим не менш, у фільмі 80% мого текстового існування – італійською мовою, 20% – українською. Тому що моя ж героїня українка, інколи вона говорить рідною мовою і, відповідно, епізоди від’їзду звідси, так само, українськомовні.

Картина смішна, картина класна, і я думаю, що це велика амбіція для України і нашої української сторони, щоб прокат був успішним, бо ми відчуваємо, що це буде подія.

І потім уже дві картини зі мною чекайте аж у 2023-му році – це «БожеВільні» від режисера Дениса Тарасова та «Смак свободи» від режисера серіалу «Козаки. Абсолютно брехлива історія» Олександра Березаня. Але про них розповім уже в новому році, чекайте (посміхається).

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко, Інна Бородаєва