Уроки COVID-19 від Фаріда Закарії

Творчість Фаріда Закарії – американського журналіста індійського походження, оцінена численними епітетами. Згадаємо два: “популярний” і “впливовий”. Це підтверджує його нова книга «Десять уроків для світу після пандемії» (Пер. з англ. Анни Марховської, Орини Ємельянової. Видавництво Наш Формат, 2021), участь у дискусійних платформах, також і в Україні, колонки у The Washington Post, програми на CNN.

Зміст книги свідчить про наміри Фаріда Закарії розповісти про найважливіші наслідки для світу після COVID-19. «Ця книжка не про пандемію, а про світ, який народжується внаслідок неї й передусім нашої відповіді на це», – пише журналіст. Епіграфом від талановитої й загадкової поетеси Емілі Дікінсон автор ніби закликає зважати на майбутнє, що змінить людей і світ. Звичайно, він приділяє багато уваги ретельному аналізові пандемічних явищ, що відображені в історичних та літературних творах минулого, в наукових розвідках сучасних біологів, медиків економістів, соціологів, політологів. Згадуючи сюжети про шкідливі пошесті з «Іліади» Гомера, історії Пелопоннеської війни Фукідіда, автор «Десяти уроків…» продовжує коротко знайомити читачів з епідемічними наслідками чуми, іспанського грипу і далі аж до боротьби з вірусом Ебола.

Наголошуючи на тому, що сучасний світ відкритий, швидкий і нестабільний, прагне заспокоїти читачів: не відчувати приреченості. Разом із цим закликає «підготуватися до небезпек», читаючи його «похмурий список загроз». Дещо романтично звучить віра Фаріда Закарії у якісний державний апарат, адже уряди багатьох країн не належно впоралися із COVID-19. Аналізуючи вади ринкоцентричного мислення, що «вторглося до кожної сфери людського життя», журналіст вдало підхоплює хвилю медійних філософствувань щодо втрати цінностей у глобалізованих суспільствах.

У книзі багато зауважень з приводу організації суспільства в США, американської медицини в часи COVID-19, великої економічної та фінансової нерівності серед американців, що посилиться після пандемії. Ця оцінка ґрунтується на результатах досліджень багатьох різнопланових фахівців. До речі, після кожного з розділів/уроків є список літератури, звідки автор черпав ідеї та факти. І ці посилання додають особливого багатого різноманіття в сприйнятті й розумінні «Десяти уроків для світу після пандемії».

Фарід Закарія, згадує попереджувальні виступи Біла Ґейтса у 2015 і 2017 роках стосовно майбутніх загрозливих пандемій та розмірковує про те, чому у суспільстві його не почули і не підготувалися вчасно. Тоді чи варто зараз вважати пророчими слова Фаріда Закарії про те, що «біотероризм становить для нас найбільшу небезпеку, якій ми не приділяємо належної уваги»?

Яким же бачить майбутнє країн і народів американський політичний аналітик після того, як крихітний вірус із Хубея «може поставити світ на коліна»? Успіх очікує великі бізнеси й людей з ґрунтовною освітою, відбудеться революція в біоінженерії та зростання міст, а глобалізація набуватиме нових форм. І це не все. Фінляндія і Данія в його оцінках виглядають дуже успішними у турботах про свій народ. А запобігти новій поляризації світу можна, якщо країни повернуться до ефективної співпраці й результативної дипломатії. Йдеться про посилення Китаю, про різні страхи перед досягненнями цієї країни та про те, чому «сьогодні відновлення міжнародного порядку, в якому домінує Америка, неможливе». Десятий урок містить всеосяжну характеристику наслідків можливих протиборств: «Якщо Сполучені Штати та Китай, дві найбільш динамічні та технологічно розвинені країни у світі, скотяться в нещадний, безкомпромісний конфлікт, з мілітаризацією космосу й озброєнням кіберпростору, що підживлюватиметься гонкою озброєнь у галузі штучного інтелекту, результати будуть катастрофічні». Росію Фарід Закарія згадує, як деструктивну силу, «яка прагне сіяти хаос», та, слабшаючи, «із часом опиниться в ізоляції».

Американський журналіст у своїй книзі не висловлює категоричних порад, але схильний вважати, що доля людства не є фатальною після COVID-19. І треба скористатися можливістю, подолавши соціальні й психологічні наслідки, повертатися до людиноцентричної політики, адаптовуючи найкращі досягнення до реалій власної країни.

Богдана Носова, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент Інституту журналістики КНУ імені Т. Шевченка

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства