Від Гомера до штучного інтелекту. 21 вистава 21-го року
Чесно, сіла писати топ українських театральних новинок цього року – й очі розбіглися: театри і митці у цьому році створили чимало суперкласного, якісного і видовищного продукту (не люблю це слово, але воно модне і вжито тут у найліпшому значенні). Ви знайдете для себе мистецьку подію на будь-який глядацький смак: хочеш – класичний театр, хочеш – театр дель арте, пластичний, музичний, новаторський, а хочеш – то й на оперу, створену за допомогою штучного інтелекту, можна потрапити.
1. «Амадеус» – драматична опера на сцені Національної оперети України від режисера Максима Голенка. За основу взята біографічна історія Моцарта, в яку вводяться 4 його найвідоміші опери: «Викрадення із сералю», «Одруження Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта».
«Амадеус» базується на п'єсі Пітера Шеффера, за якою Мілош Форман зняв фільм «Амадей». Вистава представляє погляд театру та окремо режисера на історію отруєння композитора його нібито другом Антоніо Сальєрі. Роль Моцарта виконує Дмитро Вівчарюк, а роль Сальєрі – Марк Дробот.
2. «Батько» – драматична вистава Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра за культовою п'єсою Флоріана Зеллера. Режисер Стас Жирков та блискуча команда акторів театру проведуть вас у «задзеркалля» полоненої деменцією душі – місця, куди не можуть увійти навіть найближчі й найрідніші, й від цього страждають усі… У головних ролях – Ірина Мак та Олег Стефан. Дуже сильна, глибока й красива вистава.
3. «Безталанна» – драма за класичною п’єсою Івана Карпенка-Карого на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка від режисера Івана Уривського.
Це вистава про вічне, про людське, про наші почуття, переживання, вагання, про нашу амбівалентну сутність, врешті-решт! Коли лише мить відмежовує кохання від ненависті, любов від зради, злість від безсилля, жарти від заздрощів, піднесення від спустошення, помсту від розкаяння… І ніколи не можна передбачити, від якої іскри розгориться вогонь, що спалить душу.
Режисер і актори просто вражаюче тонко показують непрості взаємини у любовному трикутнику: Варка–Гнат–Софія. Шикарна сценографія та робота художника по світлу, безліч завуальованих (і не дуже) смислів та символів, які ви гарантовано будете розгадувати ще й після перегляду.
4. «Білка, яка прожила 100 років» – вистава київського академічного театру «Золоті ворота», поставлена за п’єсою Олега Михайлова «Справжня історія фрекен Хільдур Бок, ровесниці століття». Так, це про неї – про добре знайому нам з дитинства – дивнувату огрядну даму, яку Карлсон дражнив «домомучителькою». Драматург цілковито перевернув наше уявлення про неї – виявляється, це унікальна жінка, яка може спілкуватися з особливими дітками, і робота в родині Малюка – лише невеличкий епізодик у її насиченій долі.
«Білка, яка прожила 100 років» – це моновистава, яку просто блискуче грає актриса Віталіна Біблів, тут вона просто неперевершена.
5. «Вертеп. Необарокова містерія» – музичний перформанс (режисер Богдан Поліщук, виконавці: Надія Купчинська, Любов Тітаренко, Руслан Кірш, Олексій Фіщук, сценограф: Олена Поліщук).
Це не вистава в академічному розумінні. Це – видовище. Тим паче, що вертеп – це прообраз першого українського театру, а з історії відомо, що перші такі дійства на наших теренах зародилися у 17-му столітті. Автори створили дійство на основі найдавнішого українського вертепу, який зберігається в експозиції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Це Сокиринський, або Галаганівський вертеп. Прем’єра відбулася в Лаврській дзвіниці.
6. «Весілля в Авлабарі» – музична комедія про легендарну весільну сваху Хануму від Київського академічного театру Українського фольклору «Берегиня». Гарна вистава за п'єсою грузинського класика Авксентія Цагарелі – легка і хмільна, як гарне грузинське вино, і відповідно – весела, іскрометна, гомінка і трохи лірична.
7. «Вишневий сад» – некласична постановка класичної п’єси в драматичному театрі «Актор». Це – смілива, гучна, відверта й епатажна вистава режисера Слави Жили. Не відкидаю, що в перші хвилини перегляду ви почнете нервово перевіряти квитки – чи не переплутали бодай дату і місце та раптом потрапили замість ліричної п’єси на жорсткий трилер, або, як пожартував сам режисер, – на «бал сатани». Але, воно того варте. Окремо відзначу виконавця ролі Лопахіна – молодого й талановитого актора Віталія Ажнова – він весь як оголений нерв, і така його неймовірна гра пробирає до мурашок.
8. «Еклери на мільйон» – авантюрна комедія від Театру на Михайлівській режисера Віталія Кіно за п’єсою Марини Смілянець. Це цікава й легка постановка, за веселістю і блискітками якої ховаються роздуми про важливе й серйозне: що є гроші у нашому житті? Чи на все можна піти заради них? А чи можна за них купити щастя? Хто насправді є успішним, а хто лише здається? І, врешті: чи справді можна заробити мільйон, не «заморочуючись»? Чудові молоді актори, карколомний сюжет і трохи романтики для гарного настрою.
9. «Ерендіра не хоче вмирати» – політичний трагіфарс від режисера Максима Голенка на сцені Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Кожен герой вистави – неоднозначний символ, суть якого може відкритися вам одразу, а може й поступово. Хвацький карнавал, який заглушує особисту трагедію героїні, зловісний рояль, романтичний контрабандист, гіперактивний репортер, «смажені» політичні жарти й Чебурашка з радянського мультика, якого чомусь весь час женуть зі сцени.
10. «ІН-ШІ» – соціально-просвітницька вистава литовської режисерки Андри Каваліускайте у театрі «Золоті ворота». Дія починається не дуже звично – глядачам рекомендують не вимикати телефони, світити ліхтариками і спілкуватися з акторами. А потім на сцену виходять… душі в тілесних оболонках.
У виставі відверто говорять на «незручні» теми (психологічне і фізичне насилля над дітьми, ранню підліткову вагітність, аборти). Тексти – реальні історії, від яких мурахи по тілу й волосся дибки. Пробирає. Чудова гра молодих і талановитих акторів театру: Анастасія Бабій, Богдан Буйлук, Артем Пльондер, Дар’я Твердохліб, Лілія Цвєликова.
11. «Кассандра» – у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка в день народження Лесі України з’явилася філософська і глибока драматична вистава за її однойменною драматичною поемою «Кассандра». Режисер – Давид Петросян – вистави якого завжди перфектні. Це своєрідний виклик, бо «Кассандра» – поетичний театр, до того ж – Леся вклала в свої тексти стільки всього болючого, що їх поетика потребує якогось навіть ірраціонального підходу до цього. Роль Кассандри прекрасно виконують заслужена артистка України Ксенія Баша та заслужена артистка України Марина Кошкіна.
12. «Квіти для Елджернона» – адаптація однойменного роману Даніеля Кіза – одного з найлюдяніших романів світової літератури. Це – етична драма, у якій ідеться про хлопця з вадами розумового розвитку, який після експериментального лікування перетворився на генія, але згодом повернувся у свій звичний стан. «Дикий театр» у співавторстві з Валерією Федотовою та Робом Фельдманом переосмислили цю дуже чуттєву й пронизливу історію Чарлі Гордона у виконанні актора Романа Халаімова.
13. «Легенди Бахчисараю» – казка-феєрія від режисера Ахтема Сеїтаблаєва на сцені Театру юного глядача на Липках. Вистава має яскравий колорит кримськотатарських традицій та культури – однією темою об’єднані сюжети чотирьох народних кримськотатарських казок: «Подорожні», «Ложка солі», «Місто сімдесяти ремесел», «Заповіт гончара». Це історії про любов, зраду, стосунки батьків і дітей, друзів та ворогів, де будуть національні танці, автентична музика та мудрі істини. Композитор – Усеін Бекіров.
14. «Механічний апельсин» – вистава у жанрі психологічного трилера від Театру на Подолі. Сюжет вистави відомий нам за культовим романом Ентоні Берджеса, постановку здійснив грузинський режисер, художній керівник Тбіліського театру Грибоєдова і засновник Вільного театру Автанділ Варсімашвілі. Всі ролі у виставі, жанр якої визначений як психологічний трилер, виконають актори Театру на Подолі, головну роль – лідера банди Алекса – виконує Дмитро Грицай. Інтерпретація грузинського режисера відсилає не стільки до культового роману Ентоні Берджеса, скільки до не менш знаменитої екранізації Стенлі Кубрика.
15. «Моменти» – вистава у жанрі дель арте Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра від української драматургині Марини Смілянець та італійського режисера Маттео Спіяцці. Вони створили незвичайне, водночас комічне і трагічне полотно, на якому яскравими гротескними фарбами цілковито серйозно намалювали сюжет про те, як зовнішні історичні події впливають на маленьких людей, котрі все життя пропрацювали в одному конкретному місці. І все це – без жодного слова, лише музика і маски на обличчях акторів. Цікаво і поки ще незвично для української сцени.
16. «Одіссею, повертайся додому» – від Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Це – не історична реконструкція, не переказ античних пригод і не адаптація всесвітньо відомого гомерівського твору. Це – виключно фізичний театр від білоруського режисера Євгена Корняга, де пластикою тіла, майстерно прописаними монологами та за допомогою карколомно-красивої сценографії вас філігранно проведуть усіма перипетіями нескінченно довгої й фантастичної подорожі царя острова Ітаки Одіссея.
17. «Про що мовчить Заратустра» – філософська оперна вистава, створена формацією Nova Opera, композиторами Сергієм Вілкою, Яною Шлябанською, Андрієм Мерхелем та режисером Владом Троїцьким. PhD-опера, натхненна уроками Заратустри. До написання музики також доклався штучний інтелект – і його витвори можна буде почути в цьому космічно-незвичному музичному дійстві. В опері також використовується частина композиторського здобутку Ніцше, а гострі та влучні тези його книг нагадують лаконічні фортепіанні мініатюри.
18. «Пер Гюнт» – драматична вистава за поемою Генріка Ібсена від режисера Івана Уривського на сцені Національного театру ім. Івана Франка. У мене таке сталося вперше – після вистави я вийшла із зали з явним відчуттям морської солі на губах, обвітреного штормовими поривами вітру обличчя, ще й зачарована багатоголоссям морських сирен. Звичайно, ніхто не бризкав на глядачів водою і не впливав на нас 5-D ефектами, але цілковите занурення в дивосвіт реально-міфічного скандинавського життя – таки відбулося.
19. «Поїхати не можна залишитися» – Театр на лівому березі Дніпра поставив гостро соціальну виставу «без коми», яка здатна змусити глядача думати. Сьогодні понад 3 мільйони наших громадян працюють за кордоном, із них саме у Польщі – понад мільйон. Тож тема вистави талановитої молодої режисерки Тані Губрій, я переконана, відгукнеться якщо не в кожному глядачеві, то через одного – обов’язково згадається хтось із ближнього чи далекого кола знайомих, хто поїхав на заробітки – не від хорошого життя, звичайно.
20. «Пікова дама» від театру «Київ Модерн-балет» – містичне і заворожуюче балетне дійство, у якому всесвітньо відомий зразок літературного і музичного мистецтва сміливо переосмислений через призму сучасного танцювального театру і новаторського підходу в режисурі Раду Поклітару. Час дії вистави розширено до 2-х століть замість конкретного одного, який є у Пушкіна і Чайковського, і ми побачимо те, що було до описаного в оригінальній повісті.
21. «Співай Лоло, співай» – мюзикл у стилі кабаре від головного режисера Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Дмитра Богомазова. Це рімейк вистави, яку він уже ставив у Театрі на лівому березі. В основі – п’єса Олександра Чепалова, створена на основі 2-х творів (роман Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та фільм «Блакитний ангел» – картина, в якій уперше на екрані з’явилася Марлен Дітріх). Лолу блискуче грають у різних складах актриси Оксана Жданова та Дар’я Легейда. У них суперскладна роль, оскільки мають не лише грати, а ще й досконало володіти вокалом, адже їхня Лола – зірка кабаре. Музику й пісні до мюзиклу написали актори театру Олександр Бегма і Михайло Кукуюк. Жодної ноти не звучить у запису – цілковито живий звук.
* * *
Назви вистав подані в алфавітному порядку. Я свідомо не робила рейтингову розстановку, оскільки кожна з них мала б бути першою в будь-якому театральному топі. Вони дуже різні, але всі – дуже хороші. Усі їх (за одним винятком) переглянула і сміливо раджу. Український театр – прекрасний.
Любов Базів. Київ
