H-Effect за мотивами «Гамлета»: Бути чи не бути? Путівник топ-виставами
Сьогодні виставу «H-Effect» («Арт Діалог»), яка увійшла до шортлиста в номінації «За найкращу пошуково-експериментальну виставу», рецензує театрознавиця, головна редакторка порталу «Театрально-концертний Київ» Людмила Олтаржевська.
На появу ледь не кожної другої вистави із лонглиста ІV Фестивалю-премії «ГРА» значним чином вплинули карантинні обмеження та інші загальнодержавні або міжнародні заходи, пов’язані з пандемією COVID-19. Не минула ця доля і постдокументальну драму української режисерки та кураторки Рози Саркісян H-Effect, яка мала бути реалізованою за фінансової підтримки Українського культурного фонду як складова міжнародного проєкту «Синдром Гамлета» за участі митців з України, Польщі й Німеччини.
Через локдаун від прем’єри наживо довелося відмовитися, зосередивши свої сили на підготовці якісної відеоверсії вистави. Але якщо розглянути цю вимушену рокіровку форматів з точки зору подальшого життя вистави, то вона, звісно ж, пішла їй на користь. Адже тепер можливості H-Effect стосовно участі у фестивалях та залучення до переглядів якнайбільшої аудиторії – значно розширилися.
Роза Саркісян та Йоханна Віховська пропонують власний погляд на події сучасної України крізь призму творчості гуру світової драматургії Вільяма Шекспіра та культового німецького драматурга й театрального режисера Гайнера Мюллєра. Що спільного у «Гамлета» та «Гамлета-Машини» з подіями на сході країни, які перекроїли-переінакшили долі, цінності, мрії теперішньої України? Відповідь на це запитання починається з міксу відомих цитат і ситуативних гасел, що стали наслідками нещодавніх конфліктних резонансних ситуацій: «Боже, бережи короля…», «і мертвим, і живим, і ненародженим…», «у своїй хаті своя правда, і сила, і воля…», «моє тіло – моє діло…», «всі різні, всі рівні…». Після такої розминки питання, у пошук суті яких актори почергово втягують одне одного, вистрілюють у повітря різко і хльостко, наче з кулемета, і немає жодної можливості ухилитися від них або принаймні затулити вуха, аби не оглухнути. Хто такий Гамлет? Що тобі дало твоє згарище? Як це – бути представником ЛГБТ в Україні? Чий труп на катафалку? Ви бачили шеврони, чиї вони? Це було зґвалтування чи ні? Хто тобі дав право говорити про війну? Тобто, не хочеш, щоб твоя дочка побачила в тобі героя...?
Новели-монологи-діалоги перетікають одне в одне, посилюючи враження від побаченого, почутого, ідентифікованого.
Однією з найбільш емоційних стала сцена з’ясування обставин злочину на КП, метафоричність якої, завдяки державному прапору, виведена просто таки у геополітичну площину. Автори вистави не змогли утриматися від прямої політичної критики.
Візуально вистава, завдячуючи художниці Корнелії Дзіковській та автору візуальних ефектів Адаму Здунчику, виглядає стильно й інформативно: бочки з немов розпеченими денами, заквітчані шини, кадри нещодавньої хроніки з майдану і… навіть вечірня сукня поряд з камуфляжем, як символ мрії про мир і гармонію, та смугастий костюм-роба представника ЛГБТ-спільноти, одвічного в’язня стереотипів та нетерпимості суспільства до інакших.
П’ятеро героїв вистави – з Харкова, Тернополя, Донецька, Львова, Києва. Лише двоє, Оксана Черкашина та Роман Кривдик, є професійними акторами. Але всі – в темі, в матеріалі, з яким працюють у цій виставі. Під час перегляду якої саме завдяки сильним акторським роботам часом здавалося, що їхнє внутрішнє «Бути чи не бути?», в якому закумульовані біль, розпач, відчай мільйонів сучасників, звучить не менш потужно, аніж у «Гамлеті».
Постдокументальна драма H-Effect є беззаперечним успіхом для всієї команди на чолі з Розою Саркісян, переконливим зразком актуального театру з високим рівнем соціальної відповідальності. Попри складність теми, яка звучить тут болісно, а часом просто шокуюче, постановка дає впевненість у тому, що після всього, що пережила і ще переживає наша країна, відповіддю на одвічне гамлетівське питання стане життєствердне «Бути!».
Людмила Олтаржевська. Київ
