Ертан Атай. Маско, я вас не знаю

За часів Великого Карантину, у добу нещадної пандемії це мав хтось зробити й індивідуально – узявши за руку, привести музеї до глядача. Зреалізувати такий проєкт, наскільки мені відомо, вдалося поки що одному невгамовному фантазеру та креативному мрійнику зі Стамбула. Як дизайнер, котрий зуби з’їв на сучасному маркетингу, він вчасно вловив надихаючу тенденцію, що ширилася світом від початку 2020-го року. Маски, медичні маски потужно перетворилися на тренд!...

Насправді, ще до спалаху пандемії COVID-19 особисті дизайнери знаменитостей рекомендували клієнтам, починаючи від Майкла Джексона і Боя Джорджа, закінчуючи Джастіном Бібером, доповнювати тим предметом свій віжуал. Не мало значення - як  екзотичною деталлю туалету чи формою протесту. Не кажу вже про те, що у багатьох азіатських країнах від середини 1970-х рр. носити маску стало такою ж звичною справою, як озувати черевики, перш ніж виходити на вулицю.

Від початку пандемії коронавірусу ставлення до медичної маски змінилося. За даними Служби цифрового відстеження роздрібної торгівлі (Digital Retail Tracking Service, EDIT), порівняно з 2019 р. у першому півріччі 2020 р. кількість масок, пропонованих брендами, зросла на 40 відсотків. Як повідомив виконавчий директор американської компанії інтернет-торгівлі “Etsy, Inc.” Джош Сіверман (Josh Siverman), лише за тиждень пошук маски на сайті збільшився до дев’яти запитів на секунду, а кількість виробників, які пропонували товар, зросла уп’ятеро, сягнувши 20 тис. фірм.

Утім, такі ексклюзивні маски зі Стамбула ви й досі не можете ніде придбати. Це – ексклюзив. Як і будь-який твір нехай цифрового, але мистецтва. 

Для знайомства подивимося першу галерею авторських робіт…

Авторські роботи

*   *   *

Хто він, цей digital-оракул? Давайте знайомитися.

Сучасний турецький графік, фотограф та дизайнер Ертан Атай (Ertan Atay; 1950) живописом цікавився з дитинства. Малювати він почав у ранньому віці, хоча по закінченні середньої школи рисувати від руки покинув, а всі наступні твори виконував на… комп’ютері – у різних програмах графічних редакторів.

Закінчивши художній коледж, юнак знав, на чому зосередиться:

- На власних сторінках у соціальних мережах я хотів у авторських роботах передати свої почуття, тим самим зробити посильний внесок у життя не тільки як користувач, а й як митець/сотворитель.

Чому юзер поцілив просто у яблучко? Бо створив вдалий візуальний кейс, інтегрально об’єднавши як завдання чотири складові: просування бренду, мотивацію споживача, безкоштовну пробну версію та додатковий трафік на сторінку. Отже, на наших очах Ертан Атай узявся жонглювати негайно впізнаваними культурними цінностями, а саме: відомими шедеврами Леонардо да Вінчі та Вінсента Ван Гога, посиланнями на об’єкти поп-культури, улюбленими кіногероями, вічно юними персонажами телешоу, а також невбивними супергероями “Marvel” та нетлінними диснеївськими мультяшками. Усі виявилися при ділі й задоволеними.

- У глобалізованому світі цей турецький маляр став вірусним з авторськими колажами, поєднуючи класичні твори мистецтва з мотивами поп-культури, – написала 13 червня 2021 р. британська газета “The Daily Mail”.

Колажі

*   *   *

Із чого почалася серія “Якби відомі картини стали фотографіями”? Із формулювання самого запитання. Одного дня Ертан Атай зазирнув у себе й зрозумів:

- Існує купа додатків, які перетворюють наші фотографії на різні типи малюнків та зображень. І юзери кайфують від цього. Мені захотілося все зробити навпаки.

Утім, уреальнення оригінальних моделей – процес надзвичайно копіткий і духовно тонкий. На відміну від світлин, портрети у живописі не є ретельним зображенням живих людей. У творчому процесі маляри часто змінюють пропорції та деталі. Ертан Атай сприйняв це як виклик і, безперечно, впорався з усіма труднощами та зміг оживити автопортрет Ван Гога, Дівчину з перлинною сережкою та саму Мону Лізу. 

В Instagram від 2017 р. він тепер відомий під ніком @failunfailunmefailun, або по-нашому – креативний директор Земної кулі. Не більше і не менше.

Переконливо? Понад 400К фоловерів.

Зверніть увагу, як сучасний digital-художник може роздягати й по-своєму – на власний дизайнерський розсуд – вдягати знані образотворчі ікони. Задля прикладу я обрав три знані полотна у кейсі оригінал – відцифрована світлина – колаж:

● Леонардо да Вінчі, “Мона Ліза”, 1503 р.

● Ян Вермер, “Дівчина з перловою сережкою”, 1665 р.

● Вінсент Ван Гог, “Автопортрет”, 1887 р.,

Роботи

*   *   *

Віртуальне мистецтво часів коронавірусу до невпізнання змінило світ, як ставлення до COVID-19 геть переінакшило людину. Старому доброму живопису теж більше не бути таким, до якого ми звикли за всі попередні тисячоліття.

Так, мистецтво багатолике, але в сучасному суспільстві digital-art набуває дедалі більшої популярності – не лише тому, що його автори – наші сучасники, а й тому, що пропоновані теми дихають одним із нами повітрям: екологічно забрудненим, вірусно ураженим, загазованим смогом. Техніка цифрового колажу і вправне володіння програмами графічного редагування зображення перетворюють самих класиків та їхні безсмертні шедеври на слухняні моделі. Якщо світ більше не може бути недоторканним, то чому непорушною має залишатися шкала цінностей?

Тому вітаю: під впливом коронавірусу, захищаючись від смертельної погибелі, змутувало й уявлення про красу, і поспіхом цифрові автори наздоганяють нову реальність, переосмислюючи самих Мікеланджело Буонаротті, Леонардо да Вінчі, Вінсента Ван Гога, Сальвадора Далі, Пабло Пікассо, Фріду Кало та інших майстрів, відповідаючи на одне-єдине запитання:

- Якими б вони були у період чуми ХХІ століття?

Вас хіба не попереджав колумбійський пророк Габріель Гарсіа Маркес у романі “Кохання під час холери” (“El amor en los tiempos del cólera”, 1985)? Ось те місце:

- Симптоми у кохання й холери однакові. Цікавість – одна з численних пасток, які розставляє кохання. Усі ці роки вони обоє різними шляхами йшли до одного й того самого висновку: по-іншому жити разом нестерпно, і любити одне одного по-іншому теж неможливо, бо нічого важчого за кохання у цьому світі немає. На жаль, знання та мудрість відвідують нас тоді, коли вони вже не потрібні. Тому усміхайся, не даруй біді задоволення.

Як ставитися до безвиході? Грайливо.

Подивімося відео “Тримайся соціальної дистанції” із Мерилін Монро у головній ролі.

Дотепний кавер на кінокласику “Діаманти – найкращі друзі дівчат” (1949), хоча у наш час доцільніше було б стверджувати “Медичні маски – найкращі друзі дівчат”.

Яка фіча – ну, функція, як кажуть відеогеймери – такої забави? Самозбереження.

*   *   *

На початку кар’єри молодому турецькому митцю велося сутужно, і тривалий час Ертан Атай скнів у рекламі. У 2004-2013 рр. самобутній митець працював: спочатку – графічним дизайнером, потім – креативним директором турецької агенції “MinT Production”. Врешті-решт, на дядька він плюнув горбатити і в Стамбулі відкрив власне креативне бюро.

Відтоді лейтмотивом його творчості став поп-арт у різних проявах. До цього митець дійшов свідомо. Вивчаючи реакцію фоловерів в Instagram, він виокремлював образи, які особливо подобалися відвідувачам. У вільний від реклами час, задля власного задоволення дизайнер створював дотепні колажі та відеоінсталяції. І це, уявляєте, покотило... Яким виявився творчий метод?

- Найважливіша частина – знайти ідею. Потім ви повинні знайти нові зв’язки між вашими колажованими зображеннями, людьми або об’єктами.

Невипадково тепер Ертан Атай вважає:

- Все, що привертає увагу людини і змушує глянути ще раз, – є особливим.

Ті із митців, котрі в літературу прийшли з маркетингу та реклами, як-то: Френсіс Скотт Фіцджеральд, Джозеф Хеллер, Салман Рушді, Дон Деліло, Дороті Сейєрс, – дещо по-іншому дивляться на світ. Скажімо, колишній копірайтер бренду жіночого одягу “Onward Kashiyama” Харукі Муракамі назавжди затямив пораду редактора та есеїста Сігесато Ітої: “Просто розважайся цим”. Тоді як Віктор Пелєвін у книжці “Мистецтво легких дотиків” (2019) на рівні вдалого слогана формулює таку думку:

- Іскринки та зірки майже одного розміру. Коли дивишся знизу, здається, що це приблизно те саме. Але різниця існує, і дуже значна… Ось так само й ми. Дивимося на світ зі своєї метушні, і не розуміємо, де в ньому іскринки, а де – зірки.

Даю бінокль – розглядайте.

Ертан Атай

*   *   *

До мистецтва пост-ковідного суспільства, запропонованого цифровим художником Ертаном Атаєм, можна по-різному ставитися. Готуючи цю статтю, серед знайомих я провів простий семплінг його авторських колажів. Що у сухому залишку? Частина опитаних вважають: – “Це – круто, щось у тому є”. Частина – “Ганьба, як так можна паплюжити високе мистецтво”. Частина – “Має право на існування”. На мій погляд, турецький digital-маляр несподівано подивився на старі наче світ міфи, а тепер, розважаючись, продукує нові міфологеми. 

Коли мистецтво атакував COVID-19, усі разом митці взялися боротися з вірусом, але кожен із них пропонував власну художню вакцину. Ось, думаю, з якого дива у Ертана Атая виплигнули купа кумедних дрібничок та дивакуватих персонажів, на повному серйозі змікшованих із різних віків. Ось чому в його тровах сусідять культурні ікони, розділені століттями.

Бачите, принишклий Квентін Тарантіно ускочив у фреску “Створення Адама” (1511) Мікеланджело Буонарроті, але не наважується без латексних стерильних рукавичок торкнутися ноги Зачинателя; а може, він сам – деміург? А ось Мона Ліза, Фріда Кало та Дівчина із перловою сережкою пензля Яна Вермера під час карантину вимушено дивляться телесеріал… “Друзі”, бо всі музеї зчинені, офіси не працюють, а на роботі їх відправили у вимушений карантин. Далі погляд зупиняє знаменитий “Поцілунок” (1908-1909) Густава Клімта, недбало, але точно вмонтований у культову американську ч/б світлину “Поцілунок на Тайм-сквер” (1945) фотографа Альфреда Ейзенштадта. Побачивши це, навтьоки із картини “Крик” норвезького експресіоніста Едварда Мунка прожогом кидається Джек Горобець.

Потім із сяйва дискотеки випливає парафраз на теми полотна “Марнославство” (1907) англійського художника-ілюстратора Френка Кадогана Каупера, або: що відбувається, коли ти на суворому локдауні, а тебе 24/7 атакує телереклама їжі. На всі ці запитання відповіді ніхто не знає, але від такого факту запитання не зникають. Чи змінився би світ, якби у ліжку із Джоном Ленноном за мир боролася “Венера” (1482-1486) Сандро Боттічеллі? Якби король поп-музики виступав при дворі Фрідріха Великого у Сан-Сусі, опинившись у картині (1850-1852) Адольфа фон Менцеля, чи викликав би овації Майкл Джексон? Чи не “Дівчина у перловій сережці” і є “Людиною-павуком”, чи може Дедпулом? Нікого не милує, усіх плющить коронавірус.

Твори

*   *   *

Не лише ми не знаємо, як дати собі раду.

Подивіться – бачите, у канарковому прикиді LP сидить знесилений Вінсент Ван Гог, він щойно повернувся з пінної вечірки чи кислотної туси і ще не вирішив – завалитися спати чи братися за пензель, поки свіжі враження.

- Насправді, особистістю Ван Гога, – пояснює Ертан Атай, – я захоплений більше, ніж його картинами. Непросте життя розвинуло у ньому унікальний талант наповнювати картини тонкими почуттями. Люблю його стиль та його полотна. Окрім “Зоряної ночі”, можу назвати ще мінімум п’ять улюблених картин: “На порозі вічності” (1890), “Пшеничне поле з круками” (1890), “Зоряна ніч над Роною” (1888), “Нічна тераса кафе” (1888), “Спальня в Арлі” (1888).

Що виходить, коли сучасна Азія переосмислює колишню Європу?

Дивіться, що для турецького digital-митця означає “Зоряна ніч” (1889) Ван Гога – у коротесенькому кліпі Ертан Атай розкривається до кісток…

- А якщо серйозно, – запитав автора цього відеоролика кореспондент сайту “VanGoghStudio.com” – Що для вас означає “Зоряна ніч”?

- “Зоряна ніч” – особлива картина. Адже мене захоплюють такі стилі мистецтва, як поп-арт, сюрреалізм та імпресіонізм. Причина, чому я люблю імпресіонізм, полягає в тому, що це одне з найуспішніших мистецьких прямувань, представники якого тонко виписували емоції. Коли дивишся на “Зоряну ніч”, бачиш не просто полотно. Шедевр Ван Гога змушує знову прожити ТУ ніч, відчути вітер на обличчі, а танець жовто-блакитного додає вам і надії, й смутку.

*   *   *

Що не кажіть, філософія простодушна, хоча й ефективна.

Навіщо він усе це робить?

- У моїх роботах ви знайдете колажі у стилях імпресіонізм, неодадаїзм, навіть сюрреалізм. Та мейнстрімом усе-таки залишаються роботи в стилі поп-арт. Я тішуся, що вдається поєднувати різні об’єкти. Подобається комбінувати раніше не комбіноване, а про важливі речі чи великі істини говорити простою і зрозумілою мовою, додаючи у новий твір власні емоції та порцію гумору. Поки триває творення, сотворитель безмежно щасливий. Окрім того, я полюбляю викликати особливі почуття, які об’єднують різних самотніх людей, розкиданих по світу. То справжнє щастя, коли купа незнайомих людей із різних країн переживають те саме.

Відверто кажучи, на платформах різних соціальних медіа Ертан Атай у велику політику особливо не лізе, тем і без заполітизованості – Егейське море: висміяти важкий понеділок, сповістити про велику п’ятницю та жадані вихідні, оплакати коронавірус, похихотіти над карантином, вдосталь поглузувати над поп-культурою – від тупого телебачення до архаїчних діснеєвських героїв. До чого він хилить?

- Мені подобається змінювати сприйняття. Не приховую, мене полонить класичний живопис, зокрема картини епохи Відродження, але я люблю поєднувати їх із сучасними мотивами.

Яким буде пост-пандемічне мистецтво, ніхто не знає. Тим часом митці можуть зіткнутися з чотирма різними сценаріями: повернення до консервативних цінностей, прогресивна модернізація естетичних принципів, раціональна стриманість, зашкварний гедонізм. Мистецтво завжди дивиться у дзеркало, де бачить людину… Хоча метаморфози, посилені глобалізацією та діджиталізацією, можуть скластися непередбачені й буквально за одну ніч поставити все з ніг на голову.

Поки що наповнені почасти сарказмом, почасти гумором, останнім часом покладені на поп-мелодії, відеоколажі Ертана Атая видаються мені актуальними та кумедними, адже пропагують емоційні цінності: емпатія, свобода, дружба, спільнота, веселощі. І – останнє: авторських назв його роботи не мають, тому не соромтеся, долучайтеся до співавторства.

Олександр Рудяченко

Використані джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13