17 лютого в українському широкому прокаті стартує фільм «Носоріг», знятий режисером Олегом Сенцовим за його ж сценарієм. Світова прем’єра кіно відбулася 9 вересня 2021 року в конкурсній програмі Orizzonti / Горизонти 78-го Венеційського кінофестивалю, зараз він дійшов і до рідного глядача.

- Пане Олеже, у вашого фільму «Носоріг» була досить тривала дорога до глядача, адже ви почали працювати над ним ще у 2012 році?

- Так, в 2012 році почали підготовку, в 2013-му готові були до зйомок, але почалася революція, війна, потім тюрма – тому все відклалося на дуже довгий період часу.

- Якщо порівняти, то щось змінилося від задуму, який сформувався ще 10 років тому?

- Майже нічого не змінилося, оскільки це історія про 1990-ті роки – цей час зафіксований. Можливо, щось покращилось у моєму розумінні кіно, додатково наклався тюремний досвід, який теж дав більше розуміння психології якихось моментів. Якщо б я зняв його в 2013 році, він був би гірший, ніж зараз, це однозначно, але ідея та сценарій майже не змінилися.

- Ваш «Носоріг» – досить жорсткий фільм: кров, бійки. Кажуть, що деякі вразливі глядачі, навіть, можуть не витримати.

- Якась така погана реклама для фільму (сміється).

- Чому? Жорсткі фільми теж можуть бути дуже хорошими!

- (Замислено). Він місцями може й дуже жорсткий, але це був такий час, і я намагався показати його максимально реалістично. Це кримінальна історія про певні події – я мав знімати про тих хлопців та показувати, які вони насправді, що вони роблять.

- Як досягали відповідності тому часу: декорації, інтер’єри, одяг?

- А як знімають кіно про космічні кораблі? Зараз роблять усе, це не так складно, був би бюджет і команда. У нас були гроші, була хороша команда і було розуміння того часу. Я ж 1990-ті дуже добре пам’ятаю! Художники та більшість групи теж застали їх і розуміли, про що ми знімаємо.

НАЙБІЛЬШЕ, ЗВІСНО, ЗНІМАЮТЬ У КИЄВІ, ЛЬВОВІ Й ОДЕСІ, АЛЕ ОТ У ЧЕТВІРКУ ВРИВАЄТЬСЯ КРИВИЙ РІГ

- Майже все знімали в Кривому Розі. Локація була обрана, бо місто досі нагадує 1990-ті, чи з якихось інших причин?

- За сценарієм у нас було українське провінційне промислове місто, тому шукали саме серед таких міст. Кривий Ріг найбільше підходив – у ньому є багато локацій, що відповідали нашим вимогам і логістично він був для нас зрозумілий: там уже знімали фільми «Донбас» (режисер Сергій Лозниця) і «Червоний» (режисер Заза Буадзе).

Зараз, після «Носорога», Кривий Ріг стане четвертим містом країни за кількістю знятих фільмів! Найбільше, звісно, знімають у Києві, Львові й Одесі, але от у четвірку вривається й Кривий Ріг. Це дуже класно, особливо для самого міста, оскільки зйомки кіно потребують розвитку відповідної інфраструктури, а це й додаткові робочі місця і, взагалі, підвищення туристичної привабливості міста.

- Тож ви туди на три місяці вивозили всю знімальну групу?

- Підготовка була пару місяців, потім три місяці – зйомки. Так, вся знімальна група була переважно там, актори – хтось приїжджав, хтось – їхав, і багато місцевих було залучено.

- У вас є чимало масових сцен, скільки людей було залучено у наймасовішій сцені?

- До 300 людей була масовка в одній зі сцен. А взагалі – 700 людей у кастингу. У фільмі є кілька масових сцен і крім того, що ми серед місцевих шукали акторів на масовку, ми також вишукували там людей на маленькі ролі, на епізоди. Я часто працюю з непрофесіоналами і завжди беру на якісь маленькі ролі цікавих людей. А в Кривому Розі було багато цікавих типажів на наших персонажів. І непрофесійні, й професійні, в тому числі, місцеві актори познімалися у нас трохи.

Я НЕ ЗНАЮ, ЯК ПРАЦЮЮТЬ ІНШІ РЕЖИСЕРИ, Я ЗНАЮ, ЯК ПРАЦЮЮ Я. Я НЕ ЗАКІНЧУВАВ КІНОШКОЛУ, Я – САМОУЧКА

- Головну роль грає непрофесійний актор. Чому саме на нього впав ваш режисерський вибір? Як шукали непрофесійних акторів?

- У мене є певний досвід: я знімав свій перший повнометражний фільм «Гамер» десять років тому на фотоапарат. У нас була маленька група з 5 людей, але ми зняли кіно з непрофесійними акторами про геймерів. Прем’єра відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Роттердамі, фільм дуже добре пройшов по фестивалях і тут теж був схвально сприйнятий нашими критиками. Це був мій квиток у кіно, після якого я зміг рухатися далі.

Працюючи над «Носорогом», я розумів, що в Україні немає професійного актора такого молодого віку, щоб він був харизматичний і мав певний досвід. Тому я шукав серед непрофесійних акторів: колишніх військових, футбольних фанатів, спортсменів і навіть серед колишніх в’язнів (пройдений шлях, в якому було багато негативних речей, завжди впливає на людину і дає щось характерне в очах і поведінці). Нам потрібен був типаж, схожий на людину з того часу, тому серед цих кіл і шукали, проводили кастинги, проби. Найкращим виявився Сергій Філімонов – і це був вдалий вибір, він зі своєю роллю впорався дуже добре, ми отримали кілька призів на фестивалях, у тому числі – два призи за кращу чоловічу роль, а подібні відзнаки просто так не дають.

- Є суттєва відмінність між роботою з професійними акторами і непрофесійними, тобто все ж людині пояснити треба?

- У мене, насправді, не такий багатий досвід у кіно – дві короткометражки і два повних метра. Я більше працював як письменник, сценарист, тобто – знімав кіно на себе, а тут була інша практика, це не було проблемою, просто я не знаю, як працюють інші режисери, я знаю як працюю я. Я не закінчував кіношколу, я – самоучка, тому, як здолав це, так і працюю.

Коли приходить актор-непрофесіонал, він не знає, як кіно знімається, я йому все дуже просто пояснюю. Це не якийсь довгий процес, я не роблю з нього актора, моє завдання – зробити так, щоб він почував себе на майданчику вільно і був сам собою. Якщо він може це робити (а це з’ясовується вже на періоді кастингу, де ми знаходимо людей, які не бояться камери) – він просто заходить у кадр і виконує якісь речі, які йому кажуть. Якийсь такий підхід. А професійним, навпаки, зі мною важко, тому що вони не звикли так працювати, деякі «застрибували» легко, а деяким було зі мною складно.

- Як думаєте, Сергій Філімонов має шанс стати професійним актором? Вже й нагороди відповідні у нього є – його визнали кращим актором на 15-му Міжнародному фестивалі артхаусного кіно в Батумі та на Стокгольмському кінофестивалі!

- Так, але все одно він ще не професійний актор. У нього є типаж, харизма, акторський досвід, досвід у плані фізичних сцен (дуже добре, що він колишній спортсмен і вони йому вдавалися). У нього широкий спектр якостей, як у професійного актора, і в своєму типажі він кращий однозначно, нікого такого навіть близько немає.

ЛЮДИ В УКРАЇНСЬКОМУ КІНО ДІЛЯТЬСЯ НА ДВІ КАТЕГОРІЇ: ОДНІ ХОЧУТЬ ПРАЦЮВАТИ З СЕНЦОВИМ, А ІНШІ – ВЖЕ ТРАВМОВАНІ ЦІЄЮ СПІВПРАЦЕЮ

- У вашому фільмі є й суперпрофесійні актори, наприклад Ірина Мак, яка знімалася також і у фільмі за вашою п’єсою «Номери».

- Я не розділяю людей на «суперпрофесійних», «мегапрофесійних», «суперзірок», «мегазірок» чи просто «зірок». Просто, є люди, які працюють.

- Чому ви такий скупий на компліменти, вам шкода сказати, що Ірина Мак суперпрофесійна?

- (Посміхається). Ні, просто у мене всі однакові, розумієте! У нас усі їли однакову пайку, у кожного, можливо, були й різна зарплата та різні обов’язки, але ставлення до всіх – від постановника до головного актора – однакове. Тому всі, хто прийшов із зірковістю, від цього нічого не отримали. Навпаки, тих, хто намагався якось показати, що він тут кращий за інших, дуже швидко на землю приземляли. Такий підхід: у нас нікого немає кращого за інших, всі рівні, всі роблять свою роботу, всі повинні одне одного поважати. Ірина Мак, справді, дуже класна актриса, з нею цікаво працювати, й я обрав її одразу, коли вийшов... Я ж затверджував її на фільм за своєю п’єсою («Номери»), ще коли був у в’язниці. Мені туди присилали фотопроби, і коли прислали запис цієї актриси, я сказав: так, це те, що треба. Потім подивився, як вона працює і сказав: я буду вас пробувати на роль мами головного героя. Це я вирішив одразу після звільнення. Вона пройшла кастинг – було багато людей. Я нікого не обираю просто так, у мене немає любимчиків, всі однаково проходять процес, і вона виявилася кращою. Ірина здобула цю роль, вона невелика, але Мак дуже класно її зробила.

- У мене на інтерв’ю пані Ірина дуже тепло згадувала про вас. Це було вже після зйомок у «Номерах», але ще перед «Носорогом».

- Тоді вона зі мною ще не працювала, зараз, може, у неї інші враження (іронічно). Люди в українському кіно діляться на дві категорії: одні хочуть працювати з Сенцовим, а інші – вже травмовані цією співпрацею.

Я ЗАВЖДИ ДОТИСКАЮ ДО МАКСИМУМУ. ЦЕ МІЙ ДОСВІД З ПЕРШОГО ФІЛЬМУ, КОЛИ Я ЖАЛІВ ЛЮДЕЙ

- Знаю, до речі, що ви дуже багато дублів знімаєте! Яка найбільша кількість дублів була?

- По-моєму, 47 дублів якось було.

- Ого, ви перфекціоніст!

- А як може бути хороше кіно без цього підходу?

- І з цих дублів візьмете останній, напевно?

- Так, у фільм зазвичай входять останні дублі. Було кілька разів, що входили перші, але це більше винятки. Тобто, я роблю дублі доти, поки їх якість покращується, на мій погляд. Часто вся група не розуміє, чому ми робимо дубль, бо все ніби нормально. Ні, нормально – це мало, завжди можна зробити краще. І коли ми вже не можемо робити краще, люди починають втомлюватися, я розумію: ми вже взяли максимум із цього. Я завжди дотискаю до максимуму, це мій досвід з першого фільму, коли я жалів людей – бо той втомився, а той вже стільки зробив, а цьому ми заплатили мало і я не можу з нього ще щось вимагати. Це потім впливає на якість фільму, на якість сцен, і ти розумієш, що тут усіх пожалів, а в результаті – погане кіно і ніхто вже не жаліє. Тому я ніколи не жалію, всі знали це, розуміли, на що підписувалися, там не було якихось жорстокостей, просто були чіткі вимоги й задачі: робимо до тих пір, поки не буде добре.

- Але ж є сцени, яких не можна багато дублів зняти, наприклад, там, де залучені каскадери. Або масові бійки.

- Так, є сцени, де не було можливості технічно зняти багато дублів. Але у тебе завжди повинно бути два дублі, краще – три. Якщо у тебе менше трьох дублів, навіть у таких каскадерських сценах, вибору не буде потім і ти будеш обмеженим.

47 дублів – це, звичайно, можливо в акторських сценах, де треба емоції, чи якийсь певний поворот. Багато складних однокадрових авторських рішень, тому там окрема історія. Були різні сцени, й акторам (та й усім) було складно, це – складний проєкт, але відчуття після його завершення у всіх були дуже хороші. Ми відчували, що робимо щось серйозне. Коли команда працює, коли режисер веде за собою в атаку, всі розуміють, що ми біжимо не просто так. Я ж теж впахував разом із ними, був серед них, завжди поруч. Працював нарівні (а то й більше) з групою, то й вони не могли працювати менше, особливо, коли за ними дивляться і постійно кажуть: тут не зробив, тут не зробив. Все під контролем, халтурка не пролізе.

ТАМ НЕ МОЖЕ БУТИ ЖОДНОГО ЕКСПРОМТУ: ЯКЩО ЦЕ ЗБРОЯ, БІТА, АБО ПРОСТО ЗАМАХ – НЕ ТУДИ ПОВЕРНУВ ГОЛОВУ І ОТРИМАВ У НІС!

- У вас і каскадери знімаються, і спецефектів багато. До чого готуватися глядачам?

- У нас дуже хороший постановник трюків – Діма Рудий, він один з найкращих в Україні й працював у Голівуді. Дмитро і сам трохи знявся, і його хлопці-каскадери знялися, плюс наш головний герой – спортсмен. Але кіношні трюки – це зовсім інше, тому для всіх проходили тренування-репетиції, а для зйомки добиралися актори чи не актори, з більш-менш спортивною підготовкою. Для них були окремі репетиції з суто фізичної дії в спортзалі, все ретельно репетирувалося. Адже там не може бути жодного експромту: якщо це зброя, біта, або просто замах – хтось не туди повернув голову й отримав у ніс! Це – не дуже приємні речі. Таке теж траплялося, і наш Філімонов «вихвачував», йому діставалося нормально, але слава Богу, без травм. Був єдиний випадок – людина зламала ногу, але то було у вихідний під час гри у футбол – в день релаксу член групи (не актор) пошкодив ногу.

Тобто, якщо все робиться правильно, то зйомки проходять безпечно. Ми працювали у копродукції й робили все на максимальному рівні, тому показали всім, і місцевим акторам, й українським, і закордонним, що наше кіно може бути на європейському рівні. Те, що нас взяли на Венеційський кінофестиваль (один з найкращих у світі), те, що ми перемогли на Стокгольмському кінофестивалі, показує високий рівень фільму. Він дуже добре продається за кордоном, має широку дистрибуцію. Починається український прокат, він виходить у прокат в Європі, також буде показ по телебаченню в низці європейських країн, тому – це дуже широка історія.

- Говорять, що будь-який письменник чи режисер, коли пише книгу або знімає кіно, він все одно пише або знімає про себе. Це кіно про ваші 1990-ті? Те, що ми побачимо – це якийсь фрагмент вашого життя, ваших тодішніх переживань?

- Я згоден, що режисер повинен знімати не обов’язково про себе особисто, але про те, що він добре знає, в чому він розбирається. І мені не треба було жодних додаткових матеріалів про 1990-ті, бо я добре знав цю історію. Ніколи не був дуже близько до кримінального світу, але в 90-х він завжди був десь близько до кожного, він знайомий усім нам, все було наповнено цим.

Раніше все було зовсім по-іншому: вони були «при костюмчиках», добре одягнені, на хороших машинах і робили свої темні й криваві справи. Ці люди не вважалися чимось маргінальним, і це була проблема 1990-х. Зараз таке минуло, але у фільмі я згадую той період, щоб трохи проаналізувати, як він на нас вплинув, як змінив нас.

Дійсно, я той світ трохи знав і знімав про те, в чому розбираюсь. Було завдання показати трагедію людини, у якої не було вибору, яка йшла за течією і куди вона зайшла врешті-решт.

Я вирішив показати, як усе було в 90-ті, через кримінальний сюжет, тому що він дає більше можливостей, він більш драйвовий, динамічний, але ж головним завданням було показати, що нічого хорошого тоді не було, насправді.

- Жодної романтизації того часу?

- Це кіно, яке абсолютно деромантизує кримінальні 1990-ті. Це кіно для нашої молоді, перш за все хлопців, щоб вони зрозуміли, що нічого хорошого не було, не треба за тим часом страждати і не треба взагалі рухатися до того берега, там нічого хорошого немає.

ЛЮДИ, ЯКІ ТРОХИ ТОДІ ЖИЛИ, КАЖУТЬ: ТА Я НІБИ ПІРНУВ У СВОЮ МОЛОДІСТЬ, БУЛО САМЕ ТАК! ЦЕ НАШІ 90-ТІ

- Глядачі, молодість яких припала на 1990-ті, напевно, будуть себе впізнавати, а як реагує молодь?

- Молодь дивиться – їм теж цікаво, тому що вони про таке лише чули, але не бачили, це як картинки, що ожили. А люди, які трохи тоді жили, кажуть: та я ніби пірнув у свою молодість, було саме так! Ніхто не говорить, що це не ті 1990-ті, в яких він жив, всі кажуть: це наші 90-ті.

- Одяг шили чи знаходили десь у запасниках з тих часів?

- По-різному було, щось шукали, щось залишилося з того часу, брали щось сучасне, але схоже на те, що було, щось підшивали. Це окрема частина праці художника по костюмах, і була проведена величезна робота, особливо для такої кількості людей, всіх треба одягти. Це було важко, але ми впоралися.

- У фільмі є яскраві маркери того часу: персоналії – Алан Чумак, предмети – одяг, автомобілі, телефони-автомати…

- Звісно! Я ж не можу вийти на сучасну вулицю, поставити камеру і зняти 1990-ті, треба їх максимально реконструювати.

- … а також музичні маркери, на які глядачі обов’язково звернуть увагу і на деякі прискіпливо.

- Звісно, вони не можуть не звернути увагу, там багато музики.

- Так-так. Музика різна, є, наприклад, пісенька нашого дитинства «Если с другом вышел в путь» Шаїнського, а є й трек «Агати Крісті» з альбому «Коварство і любов» під назвою «Сита свиня». Ви ж розуміли, що багато хто неоднозначно його сприйме саме зараз? Ви вирішили, що художньо саме ця пісня там доречна?

- Для мене музика в кіно взагалі дуже важлива, навіть ще на етапі написання сценарію. Якщо хтось буде колись вивчати фільми Сенцова, то з’ясує, що вже в сценаріях прописані назви треків. Тобто, я знаю, який буде трек і під нього знімаю, щоб усі відчули ці ритми, внутрішні сцени.

Під «Носорога» я зробив мікс: третина – іноземні пісні («Доктор Албан» і такі інші), третина – російськомовні. Їх у сценарії було навіть більше, аніж можна зараз у кіно, я вибрав ключові. Не показати їх зовсім – це означає поступитися правдивістю зображуваного періоду. Це як матюки, розумієте, я можу їх прибрати, але це буде неправдиво. Я їх не вип’ячував, все стояло на своїх місцях, мені важливий баланс, щоб нічого не било в очі, щоб усе працювало на історію, котилося як більярдна кулька.

З «Агатою Крісті», справді, був найбільш проблемний трек, тому що я знав, що один брат нормальний (виконавці групи брати Самойлови – ред.), а другий брат зійшов з розуму, заявляє, що Крим-наш, і для мене (як для особливо постраждалого від Росії) це був дуже-дуже важкий вибір. Але я зробив його в бік кіно. Перемовини про авторські права вели наші європейські партнери, щоб ми не мали жодного спілкування з цими людьми.

Була дуже велика проблема знайти українські пісні початку 90-х років! Усі кажуть: ой, там було багато пісень. Так, 1995, 96, 97 роки – є, а от 1993, 92-й – дуже мало. А саме тоді відбувається дія майже всього фільму, тому ми шукали пісні, які виходили в ранній період 1990-х, щоб було максимально автентично, щоб ніхто не сказав: ця пісня вийшла пізніше на три роки, а ви її вставили. Такого немає, всі пісні підходять до свого часу і стоять на своїх місцях. Я вибирав краще, що було, їх було дуже мало, це потім пішов розквіт.

ОЛЕГ СКРИПКА ДІЙСНО ПРИЙШОВ І ЗІГРАВ КАМЕО ЛАБУХА НА ВЕСІЛЛІ. ЦЕ БУЛО НЕЙМОВІРНО!

- У вас камео знявся Олег Скрипка. Як вам прийшла така влучна ідея?

- Виступ Скрипки – це було дуже класно! Я написав пісню для сцени весілля, включаю трек десь за місяць до зйомок, а мені продюсер Денис Іванов каже: слухай, давай запросимо сюди Скрипку. Кажу: та він така зірка. А чому ні? Давай, запитаємо. І Олег Скрипка дійсно прийшов і зіграв камео лабуха на весіллі. Це було неймовірно! Такого свята у місцевих людей не було ще, мабуть, вони дуже зраділи, як побачили його, та він і сам такий заводний. Було дуже класно, яскравий епізод цього кіно.

- А я – все жорстке та жорсте, а там он які класні епізоди справді є!

- Тому я вас трохи й виправив, що не варто говорити виключно, що це жорстке кіно, це кіно – максимально реалістичне, не романтичне, в якому є дуже різні лінії, емоції, в тому числі – є жорсткі сцени, є сцени, які беруть за душу. Але це – не фільм жахів. Це кіно, побудоване в балансі, щоб суцільно працювати на глядача. Кіно, яке точно запам’ятається і качне по емоціях.

- Таке суворе реалістичне кримінальне українськомовне кіно. До речі, російською у вас говорять дуже нехороші люди.

- Це було ненавмисно зроблено. Там були непрофесійні місцеві актори, я кажу: давайте хлопці українською, вони як почали… (зітхає), кажу: припиніть, залиште російську, щоб були ваші емоції, а потім переозвучимо.

Вимога національного фільму – щоб 90 відсотків реплік звучало українською, і ми її повністю виконали в мові інших виконавців, тому цих і переозвучувати не довелося, ми не вийшли за дозволений відсоток іноземної мови.

Всі говорять рідними голосами. Кіно вийшло цілковито українськомовним з маленькими вкрапленнями російської, якщо б ми зробили все суто літературною мовою – було б неправдиво.

Ми повинні просувати українську мову – це вклад у культуру. Багато хто не розуміє, кажуть: та це ж кримінальна драма. Але вони грають українською! І глядачам, які будуть дивитися, це працюватиме на підкірку мозку – цей герой, може, й не дуже привабливий, але він цікавий і це сприятиме розвитку української мови. Це і є просування культури через такі речі, мова – дуже сильна історія.

КРИМІНАЛЬНИЙ СВІТ ГОВОРИВ І ГОВОРИТЬ РОСІЙСЬКОЮ І ЗРОБИТИ ДОСЛІВНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД – ТАК НЕ ПРАЦЮЄ

- Тож подяка за те, що ви навіть кримінальних авторитетів таки змусили українською заговорити.

- Це було дуже важко, тому що насправді кримінальний світ говорив і говорить російською. Скажімо так, «феня», весь цей їхній жаргон – російськомовний і зробити дослівний український переклад – не працює. Треба було так вивернути, щоб воно було доречно і не різало слух людям, які скажуть «не вірю», але ми знайшли баланс.

- У вас є маленький актор Дмитро Діма, який грає Носорога в дитинстві. Раніше був досвід зйомок дітей? Як узагалі працювалося з юними акторами?

- Я знімав уперше в короткометражці свою доньку. Їй треба було просто в морі купатися (іншу дитину в воду не заженеш, а моїй вже куди тут діватися, треба лізти). Так, з дітьми складно працювати, це зовсім інша історія: вони не можуть зробити те, що ти хочеш, швидко втомлюються, не можуть повторити. Є, звісно, професійні маленькі актори, у нас таких не було, бо ми набирали типажі, у нас були класні хлопці, але працювалося важко. Скажімо так, через два-три фільми вони вже будуть професійними акторами, а спочатку їм було складно.

Ми всі багато працювали, вибирали найкраще. 95 відсотків матеріалу я викинув, тому що він не підійшов, а 5 кращих відсотків залишилося – і от з цього щось зліпилося. Так завжди в кіно буває. Чому 47 дублів, питаєте? Тому що 46 поганих було.

- Чи були якісь класні речі, якими довелося поступитися? Що не увійшло в кіно, а ви хотіли?

- Була дуже велика фінальна сцена, яка не увійшла в кіно, це була найдорожча сцена по фільму, в неї дуже багато вклалося, вона сама по собі вийшла дуже класна, але недоречна в цьому кіно. Крізь сльози довелося її прибрати, і тому фінал трохи інший, аніж задумувався спочатку. Не за змістом, а за формою. Так буває в кіно, на жаль, і це головна втрата цього фільму, але це внутрішній процес.

ЯКЩО БУЛА Б МОЖЛИВІСТЬ, Я БИ ЗНІМАВ КІНО КОЖЕН РІК, АЛЕ, НА ЖАЛЬ, НЕ ТАК УСЕ ШВИДКО РОБИТЬСЯ

- Якось ви сказали, що це ваше перше й останнє кримінальне кіно і ви більше такого знімати не будете?

- Це правда, я не люблю насилля взагалі, й у житті, й у кіно. У мене зовсім різні фільми, і сценарії, з якими ми зараз будемо працювати, готуватися до майбутніх зйомок – теж дуже різні. Коли ви побачите їх, зняті через 5-6 років, переконаєтеся, що вони всі на один одного не схожі ні за тематикою, ні за стилем, ні в будь-яких інших моментах.

- Наразі вже над чим працюєте?

- Зараз два проєкти розробляємо. Вже готовий сценарій, шукаємо партнерів. Частина партнерів є, з частиною ведемо перемовини, ідемо по формуванню бюджету і починаємо підготовку. Зйомки будуть наступного року, бо в цьому – не встигаємо. Якщо була б можливість, я би знімав кіно кожен рік, але, на жаль, не так усе швидко робиться. Навіть «Носоріг», який мав певний фестивальний і зараз має дистриб’юторський успіх, теж важко йде, бо є певні речі, їх треба опрацювати. Конкуренція велика, а ми працюємо на високому рівні й з нормальним бюджетом, тому це швидко не робиться.

Один проєкт – європейська копродукція (Україна-Польща-Німеччина), а інший – будемо знімати з американськими продюсерами й зірками, англійською мовою, але в Україні. У нас є така ідея.

- А в якому жанрі?

- Перший – це сімейна драма, а другий – дитяче кіно для дорослих, більш голлівудська історія, навіть трішки така добра комедія. Дуже цікаві, різні проєкти, я в них вірю. Коли будуть ставити їх в один ряд, скажуть, як це могла знімати одна людина? Може, бо життя дуже різне.

- Чудово, тобто чекати від вас комедію?

- Це не буде комедія в чистому вигляді, але це буде кіно, в якому набагато більше гумору й добрих речей, аніж в інших моїх проєктах. Такий сімейний фільм у бік гарної, доброї драми, більше, ніж просто розважальна комедія.

- А поки що переживатимемо трагедію головного героя фільму «Носоріг», який по-філософськи говорить: «Ми дорослішаємо непомітно, а поганими стаємо ще більш непомітно». Але ж він таки переосмислює свої погані вчинки, кається?

- Там різні моменти, питання в тому, чи готові ми його пробачити? Від самого початку в це кіно закладалася ідея, що Носоріг – це негативний персонаж. Він майже нічого хорошого не робить, його немає за що любити. Чи можемо ми йому співпереживати, чи можемо його пробачити? Це питання дуже серйозне. Просто зробити хорошого хлопчика, який стріляє поганих бандитів – це дуже схематично, це мені не цікаво.

Його треба подивитися і зробити свій висновок. «Носорога» однозначно будуть обговорювати і точки зору будуть дуже різні: хтось буде фанатіти, а хтось – це кіно буде ненавидіти. Байдужих точно не буде.

Мені зараз дуже цікава зустріч з широким колом глядачів, як вони його сприймуть, як це на них буде впливати, які будуть їхні відчуття. Будемо проводити не тільки прем’єрні покази, а й творчі зустрічі, де можна буде поговорити з режисером, обговорити кіно після показу.

- Дякую за розмову, будемо дивитися «Носорога» і чекати нові фільми від вас.

- Домовилися.

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко та надані пресслужбою фільму