Слово прощання з Іваном Дзюбою

З величезним сумом ми дізналися про те, що у кращий світ від нас відійшов Іван Михайлович Дзюба. 

Громадський діяч і дисидент, літературознавець та полеміст, міністр культури України (1992–1994), учасник Ініціативної групи «Першого грудня», Іван Дзюба був одним із тих, хто творив історію. Він також дуже добре її розумів.

До активної культурної та громадської діяльності його покликала «хрущовська весна», яка в Україні вилилась у рух «шістдесятників». Головний «фронт» цієї культурницької боротьби пролягав через літературу, в якій і перебувало серце Івана Михайловича. З-під брили сталінського льоду пробились перші проліски надії. Проте перші масові арешти в Україні 1965 року шокували Івана Михайловича – і це приголомшення спонукало його до неймовірної на той час акції: під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» він публічно оголосив про ці арешти і засудив їх.

29 вересня 1966 року на громадському вшануванні жертв Бабиного Яру Іван Дзюба вразив євреїв України своєю незабутньою промовою: «Я хочу звернутися до вас як до людей — як до своїх братів по людству. Я хочу звернутися до вас, євреїв, як українець — як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів».

А в 1972–1973 роках Івана Дзюбу наздогнало покарання за його твір «Інтернаціоналізм чи русифікація?», написаний іще 1965-го. На той час ця праця стала окрасою українського «Самвидаву» і прогриміла буквально в усьому українському суспільстві. У ній Дзюба схопив ту суть українського життя, яка й досі є основою нашої боротьби за свободу: «Український народ ніколи не був аґресивним і нетерпимим до інших, ніколи в своїй історії не поневолював інших народів». Цей його твір проламував перші проломи у твердині офіційної радянської національної політики, а тому мав вибухоподібну силу.

Все це спонукало владу врешті-решт узятися за її автора. Спершу його було виключено зі Спілки письменників України, а 1973 року радянська влада відміряла йому 5 років ув’язнення та 5 років заслання. Утім вирок так і не був реалізований через акт помилування. Адже Іван Дзюба бачив себе не як політичного борця, а передусім як творчу особистість.

І широке поле для такої діяльності відкрилося йому зі здобуттям Україною незалежності. Почав він із посади головного редактора журналу «Сучасність», перейшов через пік своєї діяльності на посаді міністра культури, тоді став головою Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка, а згодом перейшов на роботу до НАН України, де самовіддано працював над створенням “Енциклопедії сучасної України”.

Голос Івана Михайловича звучав потужно та авторитетно. Сформульовані ним принципи розбудови української державності загалом і української культури зокрема свідчили, що Україна має потужного мислителя загальнонаціонального рівня. Його бачення розвитку України було цілісним і збалансованим, а тексти його не виявляли навіть найменшого сліду популізму.

1 грудня 2011 року ім’я Івана Дзюби зблиснуло серед співзасновників Ініціативної групи «Першого грудня». Ми, учасники цієї громадської ініціативи, мали за честь бути його друзями та однодумцями, а сьогодні ще раз складаємо велику йому подяку за це почесне для нас партнерство.

Ім’я Івана Михайловича Дзюби навіки вписане в буремну історію України ХХ століття. Він бачив майбутнє, бо вмів дивитися в суть речей. Цього голосу нам безмежно бракуватиме.

Вічна йому пам’ять!

Учасники Ініціативної групи “Першого грудня”: Олександра Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків, В’ячеслав Брюховецький, Вадим Скуратівський, Всеволод Речицький. 

Секретаріат Ініціативної групи “Першого грудня”:  Іван Васюник (Голова Секретаріату у 2011—2019 рр.), Ярина Ясиневич, Данило Лубківський, Сергій Рохманов, Володимир В’ятрович, Ольга Сало, Олена Подобєд-Франківська, Олена Шарговська, Олександр Оксимець, Петро Клим, Ігор Бігун, Андрій Когут, Олесь Іванків. 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства