Турецький співак, випускник Державної консерваторії Стамбульського університету за напрямом оперного співу, який представляє субкультуру heavy metal, нині пише пісні українською, аби підтримати Україну, українців і захисників України.
Озан Дайи народився та прожив все життя у Стамбулі. П’ять років тому за порадою друга поїхав в Україну. Спочатку планував вчитися в музичній академії. Від цього наміру довелося відмовитися в силу обставин. Але від ідеї жити та бути музикантом в Україні Озан не відмовився. Зізнається, що за кілька років Україна стала його другою Батьківщиною, місцем сили та країною, з якою пов’язує своє майбутнє і зараз.
Після початку широкомасштабної військової агресії росії проти України почав створювати патріотичні пісні українською, а також двомовні – українською і турецькою.
Про музичну творчість, життя турка в Україні, підтримку українців після російського вторгнення, створення українських патріотичних пісень і плани на майбутнє Озан Дайи розповів в інтерв’ю Укрінформу.
ЗА П’ЯТЬ РОКІВ УКРАЇНА СТАЛА ДЛЯ МЕНЕ ДРУГОЮ БАТЬКІВЩИНОЮ ТА МІСЦЕМ СИЛИ
- Озане, коли і чому ти вирішив писати пісні українською та співати про Україну та українців?
- Війна почалася не 24 лютого, тому ідея та спроби створювати українські патріотичні пісня були і раніше. Але все якось не було можливості довести справу до кінця. Напад росії 24 лютого був спочатку великим шоком, який згодом став своєрідною іскрою для мене, нестримним бажанням допомогти українцям. Я побачив наскільки – при всьому драматизмі та трагізмі ситуації – українці борються, тримаються та потребують підтримки. Особливо ті, хто втратив близьких, хто втратив житло, хто вимушений був тікати з України та, звичайно, українські військові.
Звістка про війну застала мене в Стамбулі, куди я поїхав ненадовго побачитися з родиною. Я жив у Києві протягом майже п’яти останніх років і Україна стала для мене другою Батьківщиною, місцем сили, місцем, де живуть мої друзі та люди, яких дуже ціную. Окрім сумних думок про втрату мого попереднього життя, було велике бажання допомогти й підтримати Україну. Я одразу, як і всі, почав відправляти гроші на підтримку Збройних Сил України, волонтерам, допомагати тим українцям, хто тікав від війни в Туреччину, та писати музику й слова для пісень. Благодійність на те й благодійність, щоб про неї не кричати. А от про пісні розкажу. Не співав я раніше українською, а тепер співаю. Не писав пісні українською – тепер пишу. Ніби відкрилося джерело натхнення, служіння та підтримки – всі мої сили та енергія направлені тепер на це.
- Скільки триває робота над однією піснею?
- Це не робота одного дня чи навіть тижня. Спочатку пишу пісню турецькою, потім перекладаю англійською, а згодом українською. З перекладом мені допомагають друзі з України. Також вони допомагають з вимовою, бо українська для мене – не рідна мова, але звучати вона повинна максимально автентично. За цей час було створено чотири авторські пісні, готуємо до виходу ще одну. Її реліз заплановано на кінець місяця.
- Про що буде ця пісня?
- Це буде класична рок-балада. Співатиму англійською. Я хочу таким чином звернутися до всього світу, аби нагадати людям про те, що ми всі єдині і не можемо ігнорувати, коли хтось у біді та в небезпеці. Ця пісня мотивує жити й діяти. Я беззаперечно та беззастережно вірю в перемогу України. Україна переможе і мир повернеться на українську землю. І я напишу особливу пісню, присвячену перемозі України та українців.
ПОВ’ЯЗУЮ СВОЄ МАЙБУТНЄ З УКРАЇНОЮ І БЕЗЗАСТЕРЕЖНО ВІРЮ В ПЕРЕМОГУ
- Озане, твоя перша пісня «Наша Україна» – про любов до України, друга «Перемога твоя, Україно!» – про віру в перемогу, третя «І бути перемозі» присвячена загиблим внаслідок війни рф проти України, дітям, четверта – це «Лист воїну ЗСУ» . Їх зміст та послідовність виходу чітко віддзеркалюють почуття та настрої українців...
Розумію українців, які лишилися без домівок або житло яких зазнало руйнувань. Два роки в Україні я жив на вулиці Куренівській в Оболонському районі. Так от у перші тижні, коли були ракетні удари по району біля станцій метро «Оболонь» та «Мінська», будинок і квартира, де я раніше мешкав, також зазнали руйнувань. На щастя, ніхто не постраждав. Це було орендоване житло, але серце за нього болить не менше, аніж за своє власне.
Між іншим, у пісні «І бути перемозі» та інших одночасно співаю українською та турецькою. Поєднувати кілька мов в одній пісні – це не нове. Але українська та турецька в одній пісні – це вперше. Коли в одній пісні змінюється мова, то й емоції змінюються. Важливо підтримувати цей емоційний тон у звучанні обома мовами.
- Ще пару пісень і вже буде альбом…
- Робота над альбомом – це тривалий час, якого зараз не маю. Допомагати Україні – ось моя основна ціль, а про альбом подумаю після перемоги. Зараз це скоріше мрія – зробити тур чи окремі виступи в різних містах Європи для підтримки України, але вже почав працювати над її втіленням. Хочу закликати надавати Україні ще більше підтримки, ще більше зброї, бо перемога України має бути справою всього світу, це не двобій.
НІКОЛИ НЕ ВІДЧУВАВ В УКРАЇНІ ІНШОГО СТАВЛЕННЯ ЧЕРЕЗ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ ЧИ РЕЛІГІЙНУ ПРИНАЛЕЖНІСТЬ
- Важко було вивчити українську?
- Я приїхав в Україну навчатися в Національній музичній академії імені Чайковського. Для початку навчання іноземні студенти повинні володіти російською мовою. Тому я почав її вчити. Як і багато іноземців, помилявся, навіть не розумів, що є якась різниця між двома мовами. Звичайно, вже з перших тижнів в Україні усвідомив, що це дві абсолютно різні мови. Але й з навчанням в академії не склалося, бо я швидко зрозумів, якщо стану студентом, то просто не витягну фінансово. Я мав заробляти на життя, мав забезпечувати себе в тоді ще чужій для мене країні. Я працював перекладачем, швидко знайшов себе у бізнесі, але музику не полишав ніколи.
- Розкажи про життя в Україні. Як швидко вдалося адаптувати та звикнути?
- Перший рік я жив як турист. Багато гуляв Києвом, Софійською, Контрактовою, біля Дніпра, вивчав архітектуру, знайомився з новими людьми. Потім гроші закінчилися (посміхається) і довелося багато працювати. Згодом почав займатися в Україні underground heavy metal music, навіть створив свій гурт. Нас було четверо – турок і троє українців. І десь вже на тому етапі я відчув, що належу цій землі, що Україна – моя домівка, що мені тут комфортно. Після кожного концерту знайомився з новими людьми, зустрічав нових друзів і в якийсь період перестав себе почувати іноземцем в Україні. І все більше пов’язував своє майбутнє з Україною, навіть одружився з українкою. Хоч ми більше не разом, але це не вплинуло на моє мега позитивне ставлення до України та українців.
З моєї розповіді може здатися, що моє життя в Україні було райдужним та ідеальним… Насправді воно, як і всюди (жив би я в Туреччині чи іншій країні), було сповнене певних проблем, нерозуміння деяких речей, особливо на початку, але Україна стала моїм домом, куди я дуже хочу повернутися найближчим часом. І ще додам – ніколи не відчував до себе в Україні якось іншого ставлення через свою національність чи релігійну приналежність. Якщо якісь непорозуміння й траплялися, то не більше, аніж це могло статися в інших місцях. Тому про них і згадувати не варто.
- В Україні здебільшого чоловіки носять коротку бороду або голяться… Твоя довга борода – це частина твого сценічного образу?
- З 15 років я представляю субкультуру heavy metal. От наприклад, на поясі завжди маю ланцюги (показує), які символізують heavy metal, моя борода – також його символ. Якщо збрити мою бороду, то як той Ахіллес після потрапляння стріли – втрачу свою силу та музичний талант (посміхається). Колись я ще носив довге волосся. Але мій образ жодним чином не пов’язаний з релігією.
ПОМИЛЯВСЯ, ДУМАЮЧИ, ЩО УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ТІСНО ПОВ’ЯЗАНА З РАДЯНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ
- Ти все життя жив у Туреччині й напевно ж мав якесь уявлення про Україну… Назви, будь ласка, три основні уявлення про Україну, які докорінно змінилися після твого переїзду.
- По-перше, був впевнений, що їду в країну, яка тісно пов’язана з радянською та російською культурою. Коли приїхав, зрозумів – нічого спільного, це інша культура, інші традиції, світобачення. Якщо і є подібне, то це не більше відсотків двадцяти.
Друге – був переконаний, що люди не будуть до мене дружніми, бо я з іншої країни, я остерігався дискримінації. Українці виявилися людьми широких прогресивних поглядів, відкритими та позитивними у ставленні до мене.
Третє стосується творчої діяльності. Я був впевнений, що українська музична культура – більш європейська та пов’язана нероздільно з європейським шоу-бізнесом. Але коли приїхав в Україну зрозумів, що українська музична індустрія – це більше локальний музичний ринок. Україна не представлена на міжнародному музичному ринку, як наприклад Велика Британія, Німеччина чи США. Також я був упевнений, що зможу бути активним у сфері класичної музики, бо за фахом я – оперний співак. Це виявилося теж не з простого. Помилявся, думаючи, що легко зможу знайти місце в опері. Але знайшов себе в в heavy metal.
- Чи стало здивуванням для тебе те, як українці об’єдналися і стали на захист Батьківщини після нападу росії 24 лютого?
- Розмови про можливий напад тривали задовго до початку війни й були ті, хто говорив, що поїдуть із країни. Але коли війна почалася, то мене, як і весь світ, вразила сила українців, їхній супротив ворогові, єднання у волонтерстві, у захисті своєї землі. Майже кожен українець став воїном. Двоє моїх друзів-музикантів пішли служити в армію. Вони нічого спільного з армією не мали до того і коли ми ділилися планами на майбутнє до війни, говорили про намір поїхати працювати в Канаду чи США. Війна змінила їхні плани і це був їхній свідомий вибір – боронити Батьківщину і бути готовими вмерти за неї. Дуже вірю, що вони повернуться живими та неушкодженими. Це героїзм звичайних людей і він проявляється повсюдно. Думаю, що саме такі кроки з боку українців спонукали громадян інших країн приїхати в Україну та стати на її захист, допомагати Україні.
З іншого боку, помічаю іноді й такий не зовсім позитивний момент, що на сторінках у соцмережах ті, кого війна не торкнулася безпосередньо (хоча таких вже й немає), постять не слова підтримки захисникам чи гасла підтримки, а фото архітектури, їжі, барів-ресторанів. Ніби війна вже закінчилася... Вона не закінчилася, вона триває і кожен із нас, незалежно від національності, віри, політичних вподобань, має зробити все можливе для перемоги України та для її відновлення. Все інше – після перемоги.
МРІЮ ВИСТУПИТИ НА МАЙДАНІ, КОЛИ УКРАЇНА СВЯТКУВАТИМЕ ПЕРЕМОГУ
- Турки часто відмовляються від тривалих подорожей за кордон через відмінність кухні. Чи швидко ти звик до українських страв?
Я не прихильник фаст-фуду, Україна мені одразу здалася такою собі «салатною» країною. Мене здивувала кількість різноманітних салатів у меню та щоденному раціоні. Для мене не проблема вживати в їжу свинину, тому це питання відпало. Українську кухню люблю, навіть сам готую деякі страви. Можу легко приготувати вареники чи, наприклад, котлети. Холостяцьке життя в Україні мене багато чому навчило (посміхається).
- Окрім Києва, десь бував в Україні?
- Так, їздив до друзів у Херсон, кілька разів був у Генічеську, в Новоолексіївці. Також бував в Одесі. Але 90% мого життя в Україні пройшло в Києві. Мій графік роботи в Україні був дуже насиченим, але все ж шкодую, що не знайшов у ньому місця для більшої кількості подорожей. Обов’язково надолужу після перемоги. Ми вже обговорюємо у складі нашого гурту, як поїдемо з туром Україною. Отож, подорожуватимемо з користю. І обов’язково цей тур закінчиться в Києві – мрію виступити на Майдані, коли Україна святкуватиме перемогу.
Ольга Будник, Анкара.