Очищення: чому головна музична академія має позбутися імені Чайковського
По один бік опинилися знавці історії - профі та студенти, а також усі, хто здатен аналізувати минулі і сучасні мистецькі події у загальному контексті.
Натомість керівництво столичного закладу вперто наполягає на збереженні у назві імені Петра Чайковського. 16 квітня надіслали звернення Наглядової ради, Вченої ради, колективу Академії до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра, міністра культури та інформаційної політики, «в якому, зокрема, йдеться про небезпеку маніпулювання іменем Чайковського, як імперським наративом, а також висловлено прохання підтримати всі заходи для повернення Україні композитора з українським корінням, для захисту його спадщини від використання її агресором як інструменту руйнації української сутності» (цитата із офіційного сайту Академії).
Чекаємо розв’язки, яка важлива не лише для культурного фронту.
82 роки київський заклад – із іменем російського композитора
Петро Чайковський – автор музики усім відомих балетів «Лускунчик», «Лебедине озеро» і «Спляча красуня» та ще десятка опер, зокрема, «Євгенія Онєгіна» та «Мазепи», створеними за творами Олександра Пушкіна. Композитор народився 1840 року у місті Воткінськ Вятської губернії, а завершив земний шлях у Санкт-Петербурзі 1893 року.
Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка (1695—1767), походив з-під Кременчука, служив у Миргородському полку війська Запорозького. Дід-тезка - народжений на Полтавщині, під час навчання у Києво-Могилянській академії змінив прізвище на Чайковський, із 1769 року мешкав не в Україні.
Упродовж 28 років, до самої смерті, композитор по кілька місяців жив і працював у своїх родичів і друзів у маєтках на території України, яка у складі російської імперії була Малоросією, у таких населених пунктах: Тростянець, Кам’янка, Вербівка, Низи, Браїлів, Копилів. Найчастіше бував у сестри Олександри у Кам’янці – це нинішня Черкащина. Та чи робить все це Петра Чайковського українським композитором?
«82 роки наша альма-матер носила ім’я геніального російського композитора Петра Ілліча Чайковського. І ось зараз прийшов той час, коли від цього імені треба позбавитись. Тому що зі знаку належності до високої культури це ім’я у назві головного музичного вишу України перетворилося на тавро, - вважає в.о. професора кафедри історії світової музики НМАУ Юрій Чекан, з яким поспілкувався «Укрінформ». - Так, саме на тавро – мітку, яку випікають на шкірі раба. Носячи це тавро ми – хочемо того чи ні – визнаємо себе часткою «руского міра», «молодшим братом», окраїною рашистської імперії. Бо російський фашизм зробив Чайковського своїм культурним брендом. Будь-яка асоціація з ним тягне Україну, українську культуру назад, в «братські обійми» народу, який зневажає нас, який гвалтує та знищує нас, який метою цієї війни поставив геноцид».
Юрій Чекан долучався до створення книги «Чайковський: Україна на карті життя та творчості», яка вийшла друком у 2020 році, тобто детально вивчав життя і творчість композитора. Тому переконливим є його висновок: «Позбавитися від імені Чайковського у назві НМАУ треба було давно. Неможливо зберігати це ім’я у назві після повномасштабного вторгнення росії в Україну, після Бучі та Маріуполя, десятків тисяч смертей та тисяч згвалтувань. Так, не Чайковський випускав ракету, що вибухнула біля мого будинку у Ворзелі 7 березня. Але Чайковський є світовим брендом рашистської культури, представник і носій якої зробив це».
В.о. професора кафедри історії світової музики вважає, що спроби довести світові, що Петро Чайковський є українським композитором, вкраденим у нас імперією – марні, і є свідченням провінціалізму та постімперського синдрому. «У нас немає ані ресурсу, ані потреби робити це. Аргументи про «українськість» Чайковського не витримують жодної критики – не випадково книжка, що була написана колективом авторів, до якого я мав честь входити, називається «Україна на карті життя та творчості Чайковського».
Україна є на цій карті, однак там є, наприклад, і Італія, Франція чи Австрія. «Малоросійській симфонії» відповідає «Італійське капріччіо», цитата «Вийди, вийди, Іванку» паралелить з цитатою пісеньки Лоретти Гретрі, а український прадід Чайка врівноважується французьким прадідом Асьє. Ще раз: нам не треба доводити українськість Чайковського – це апріорі провальна ідея, що ніколи не буде сприйнята світом. Енергію та ресурс краще використати на розвиток та просування своєї, української культури».
Інституційний опір деколонізації як дисонанс
Юрій Чекан резюмує: «На Майдані ховають Романа Ратушного, Верховна Рада приймає закони, що забороняють виконання російської музики у публічних місцях, а Національна музична академія України вєрноподданіческі просить зберегти у своїй назві ім’я геніального композитора, що є культурним брендом країни-агресора. Абсурд!»
Те, що росія, яка веде в Україні жорстоку руйнівну повномасштабну війну із 24 лютого, використовує культуру як маніпулятивний інструмент створення собі позитивного образу – визнано багатьма представниками класичної музики у світі. Так, ще у квітні Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів саме з цієї причини терміново скасувала членство у своїх рядах російського Міжнародного конкурсу імені Петра Чайковського.
Перед тим (інформацію оприлюднили 1 квітня – і це не жарт) стало відомо про російський проект «Путь Чайковського», який переміг у грантовому конкурсі путінського президентського фонду культурних ініціатив. Масштабні гала-концерти заплановані у місцях,.. історично пов’язаних з життям композитора, якого у країні-агресорці називають найпопулярнішим і найвідомішим російським композитором, життя і творчість якого безкінечно, суттю, пов’язані з росією. При цьому країна, яка вбила уже десятки тисяч українців за період повномасштабної війни у ХХІ столітті, маніпулятивно акцентує на загал, що «музику Чайковского нєвозможно запретіть».
У театрах в Україні на невизначений термін музику Чайковського поставили на паузу. Допоки Україна зранена російськими ракетами й іншою зброєю – не час звучання творів композитора у будь-якому концерті, бо таким чином добровільно доєднуємося до «Пути Чайковского», складеного путінським фондом. Не може поза усією цією сукупністю подій виокремлено стояти й іменна назва головної музичної академії, вікна якої виходять на київський Майдан Незалежності.
Заступник міністра культури у 2008-2010 та 2014-2019 роках Максим Стріха звернення вченої ради Національної музичної академії України до керівництва держави з вимогою зберегти в назві закладу «ім’я українського композитора Петра Ілліча Чайковського» у розмові з «Укрінформом» називає першим випадком відкритого опору деколонізації в Україні на інституційному рівні. Така дивна позиція керівництва державного закладу у період дії воєнного стану стала благодатним грунтом для чергових маніпулювань у пропутінських медіа на користь росії.
Вигідна росії інформаційна диверсія
Чому саме Чайковський є брендом росії у світі №1 – пояснює для читачів «Укрінформу» музикознавець, випускник НМАУ, ініціатор створення музичного сайту про класичну музику в Україні The Claquers Стас Невмержицький: «У 2019 році за даними Bachtrack, одного з найбільших сайтів про класичну музику, Чайковський опинився на 6 рядку серед найпопулярніших композиторів за кількістю виконаних творів, а Концерт для скрипки і П’ята симфонія зайняли 2 і 3 місця відповідно у рейтингу творів, що найчастіше звучали у концертах.
У 2020 році на площі Таймс-сквер у центрі Нью-Йорка з’явився величезний білборд із зображенням Петра Чайковського – композитор став найпопулярнішим російським музикантом у слухачів Spotify за межами росії. Примітно, що плейлист Чайковського на стрімінговому сервісі відкриває далеко не найпопулярніший, але найважливіший в ідеологічному наповненні твір композитора, – увертюра «1812», в якій тріумфально – увага! – у супроводі імітації гарматних пострілів (або навіть справжніх) та передзвону звучить гімн росії. У щорічних чартах Hall Of Fame, що складає радіо класичної музики Classic Fm на основі голосування своїх слухачів (аудиторія радіо - 5 мільйонів слухачів щотижня), увертюра стабільно входить у перелік топ-20 найулюбленіших творів, випереджаючи навіть «Лускунчика».
У травні 2021 стало відомо, що адаптована версія Першого концерту для фортепіано Чайковського звучатиме замість російського гімну на Олімпійських іграх в Токіо та Пекіні, а в червні того ж року під час «прямої лінії з володимиром путіним» президент рф назвав цей концерт своїм улюбленим музичним твором.
Здавалося б, коли за Чайковським сформувався дуже зрозумілий набір ідеологем, питань про перейменування Національної музичної академії в Україні з початком повномасштабної війни, не мало б виникати взагалі. Але натомість у березні ректор академії Максим Тимошенко в інтерв’ю британському медіа «i» (понад 17 млн відвідувань за даними SimilarWeb) заявив, що він проти заборони російської музики: «Не виконувати великі твори мистецтва, чи то «1812 рік», чи інші, є дуже спотвореною логікою. Сучасна путінська росія не має нічого спільного з культурою Російської імперії…».
Таким чином Максим Тимошенко не тільки встромив ножа у спину усім українським митцям та інституціям, що закликали світ до бойкоту російської культури на час війни, але й фактично дослівно повторив слова довіреної особи путіна, альтиста і диригента Юрія Башмета, який трохи раніше на пресконференції проєкту «Путь Чайковского» заявив: «Петр Ильич Чайковский является одним из величайших композиторов за всю историю существования классической музыки… Музыку Чайковского невозможно запретить, она находит отклик в сердцах людей в любой стране мира».
Стас Невмержицький нагадує: «Апогею «чайковськофільство» досягло тиждень тому, коли керівництво консерваторії зібралося разом, щоб оголосити про «одностайне» збереження імені Чайковського у назві консерваторії. Це прогнозовано детонувало у російських ЗМІ заголовками на кшталт «русский бунт в центре Киева. Музыканты не побоялись вступиться за Чайковского».
Логіка розгортання подій і підкреслена публічність усіх дій ректора та його команди, спрямованих на «захист імені Чайковського», підштовхує до думки, що перед нами – свідомо чи через невігластво реалізована інформаційна диверсія, покликана утримати в Україні невеличкий плацдарм для маневру російської пропаганди. Що далі? Чи довго нам чекати у Києві «хороших рускіх», які зіграють нам Чайковського за мир?» - задається питанням музикознавець.
Порушення процедурних норм
Тетяна Гомон, доцентка Київської муніципальної академії музики імені Р.М Глієра, зауважує у спілкуванні з агентством «Укрінформ», що без особистої присутності на обговоренні питання скасування імені Петра Чайковського в НМАУ, не повірила б, мабуть, що рівень аргументації у провідному музичному навчальному закладі країни може бути таким. Вона дивується: «…Якщо так важко, довго, безвідповідально, дорого (щодо держави, бо нібито навішуємо фінансовий тягар) скасувати ім'я у назві академії, то яким чином колектив та керівництво Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки позбулося слів «російської драми» в один день, 28 лютого 2022 року, на п'ятий день повномасштабного вторгнення рф?»
«Це добре, що Національну музичну академію України трусить від обурення громадськості щодо рішення вченої ради про намір залишити і ревно оберігати ім’я Петра Чайковського у назві академії, - оцінює ситуацію Стефанія Олійник, керівниця літературно-драматургічної частини Львівської національної опери. - Керівництву закладу, кажуть, дуже комфортно із такою назвою, адже ім’я, що дублює назву «мааасковскай гасударственной консірваторіі імєні Чайковсково», як магніт притягує студентів із Китаю (в Києві звісно дешевше вчитися, ніж у москві, а пафос щодо навчання «в консерваторії імені Чайковського» залишається)».
В оприлюдненій 20 квітня офіційній позиції Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти та Міністерства культури та інформаційної політики України стосовно публічної дискусії щодо найменування закладу вищої спеціалізованої мистецької освіти Національна музична академія імені П.І. Чайковського, роз’яснено, що не було дотримано належної процедури стосовно листа-звернення від 16 червня 2022 року №320 на імʼя Президента України, Голови Верховної Ради України, Премʼєр-міністра України та Міністра культури та інформаційної політики України, в якому підписанти «Наглядова рада, Вчена рада та колектив НМАУ імені П.І. Чайковського звертається з проханням зберегти імʼя Чайковського – засновника Національної музичної академії України».
До листа не було додано протокольних та належним чином оприлюднених результатів розгляду цього питання ні на засіданнях Наглядової ради чи Вченої ради, конференції трудового колективу. Тож такий папірець не може вважатись репрезентативним та колективним зверненням закладу освіти. Ухвалення рішення вченою радою про необхідність чи ж навпаки недоцільність перейменування закладу вищої освіти є перевищенням повноважень самої вченої ради як колегіального органу управління та водночас порушенням процедурних норм, визначених законодавством.
«Війна підняла в нашому суспільстві багато питань, відповіді на які не завжди є однозначними, - констатував міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко у фейсбуці після онлайн-зустрічі зі студентами Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. - Міністерство культури та інформаційної політики України не має права приймати рішення щодо перейменування закладів. Згідно законодавства, заклади мають широку автономію, в тому числі в цих питаннях. Але я точно закликаю, щоб процеси, які стосуються всіх учасників освітнього процесу, проводились згідно закону та з урахуванням думок всіх причетних. А студентство є повноправним учасником у прийнятті рішень, що стосуються закладу, де вони навчаються. Тож, студенти, знайте і користуйтесь своїми права. Керівники закладів – прислуховуйтесь».
Міністр резюмував, що схильний підтримати студентів з точки зору аргументації та європейської позиції щодо прийняття тих чи інших змін в своєму освітньому закладі.
Українські достойники: Лисенко, Кошиць, Дилецький, Домарацький й багато інших
Кандидат мистецтвознавства, випускник Національної музичної академії України Богдан Дем'яненко 20 квітня зареєстрував петицію №41/004372-22еп «Про перейменування Національної музичної академії України імені російського композитора П.І.Чайковського». У ній автор констатує: «Україна не потребує використовувати у своєму самоствердженні запозичені імена, оскільки має чимало славетних імен в історії власної музичної культури.
З-поміж композиторів XVII століття:
- Симеон Пекалицький, який, починаючи з 1666 р., неодноразово приїздив зі своїм хором з Чернігова та Львова до Москви і навчав росіян співати музику по нотах (одним з його учнів був перший російський композитор Василь Титов);
- Микола Дилецький, що народився в Києві і був автором першого трактату з теорії музики у Східній Європі, а згодом також навчав росіян музики.
З-поміж композиторів XVIII століття:
- Іван Домарацький та Герман Левицький, що працювали в соборі Святої Софії у Києві;
- Артемій Ведель, що вчився у Києво-Могилянській академії, грав там в оркестрі, згодом був замучений російським царським режимом;
- Максим Березовський, що навчався у Києві, а потім разом з В.А.Моцартом в Італії.
Про українських композиторів ХІХ, ХХ і ХХІ століть, чия діяльність пов'язана з Києвом, відомо всім. Згадати хоча би Бориса Лятошинського – видатного симфоніста ХХ сторіччя, який багато років працював у Київській консерваторії: ледь не третина сучасних композиторів київської школи – його учні та учні учнів».
Богдан Дем'яненко переконує, що в українській музичній культурі не бракує імен, більш гідних уваги, ніж ім'я російського композитора Петра Чайковського. Так, ці імена менш розрекламовані. Утім єдина причина цього – цілеспрямована кількасотлітня робота російської ідеології.
У Києві найдоречнішою була би Музична академія імені Миколи Лисенка, утім така вже існує у Львові. Музикознавиця, професорка Національнї музичної академії Олена Корчова велетнем-Гераклом якщо не дванадцяти, то близького числа героїчних діянь називає цього українського композитора . «Одне з них – задум і реалізація національного варіанту професійної музичної освіти. Його складовими були: європейська основа, українська мова й українська ідеологія викладання і зближення музичної та театральної (драматичної) сфер, природне для України від часів вертепу, потім шкільної драми, потім «Наталки Полтавки» і аж до театру корифеїв».
Лариса Лещук, провідний концертмейстер Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, висловлює своє переконання: «Кожна мисляча людина розуміє, що мистецтво і особливо музичне мистецтво нині є своєрідною зброєю. Ця «зброя» захоплює території, населені народами, країнами. Петро Чайковський, так історично склалося, взятий «на озброєння» російською імперією мало не півтора сторіччя тому. Оскільки ми нарешті вже не піддані цієї імперії, то пора прощатись і з атрибутами.
Ми маємо гідних творців-музикантів-композиторів. Олександр Кошиць! Якби такого маестро мала будь-яка розвинута держава, це ім'я було б у всіх на устах. Не було-нема-і хто-зна чи коли буде такого рівня хоровий диригент. Світові музикознавці-критики одноголосно визнавали його поза конкуренцією (шукали за кулісами оркестрові інструменти, бо вважали, що людські голоси не здатні творити такі тембри). Що зробили ми, (окрім Михайла Головащенка), щоб ім'я нашого генія дістало адекватне пошанування? росія доклалася, щоб його не згадувати навіть у нас».
Письменниця Оксана Забужко у фейсбуці написала: «Академічні дискусії про те, чим Чайковський (якого я особисто ніжно люблю) завдячує українській муз. традиції, і де там у нього були українські мотиви, а де укр. предки, залишмо музикологам - це не має нічого до діла з засадами культурної меморіалізації (пост Павла Ґінтова їх демонструє без слів!). Як у лікарів перша заповідь - "Не зашкодь", так у меморизаторів мала би бути - "Не зневаж" (тих, завдяки кому ти тут). А Лисенкову школу, а відтак і всю українську академічну музику нам зневажили умисне - і так кріпко, що аж подосі».
Валентина САМЧЕНКО
