Про Котигорошка, дубові ріки, дупу та інші лінгвістичні виверти

Українці розшифрували ім’я біблійного Маккавея по-своєму – і віють на свято мак, печуть пиріжки, всіляко вшановують чорне насіння.

Якщо оперувати філософськими, психологічними та лінгвістичними категоріями, то маємо справу з однією із трьох видів асоціацій – за співзвуччям (ще є асоціації за подібністю/протилежністю та за суміжністю).

З погляду мовознавства, вона важлива тому, що слугує одним із джерел поповнення лексики, тобто є способом словотвору.

Паронімічне плутання часто дає цікаві наслідки. Так, містечко Буськ нині має на своєму гербі лелеку – буська, хоча назване так через річку Буг, на якій розташоване (історично – Бузьк). Символом міста Галича, та й усього Прикарпаття, виступає галка, яка до Галичини навряд чи має якийсь стосунок.

На таких народних етимологіях будується пояснення безлічі географічних назв, імен та інших слів української мови.

Набагато більше, ніж прийнято вважати.

Містечко Гнівань (від готського hnaiweins «низовина») «гнівається», річка Тетерів (від індоіранського tetere «бурхлива») поїть своїми водами тетеруків, на Видубичах видибують боги, у Броварах, звісно, варять пиво, Вінниця славиться винними пивницями…

Численні річки на кшталт Дубовець, Дубина, Дубна, Дубова, Дубівка тощо обросли дубами, хоча цей давній балтійський (duob-, daub-, dub-, dib) та германський (diups, англ. deep) корінь означає «глибокий». З тим глибоким «дубом», до речі, етимологічно пов’язані наші дупло, дупа й навіть дно, але не дерево дуб.

Руда білка тлумачиться як щось біле, вовк-сіроманець – як сіре (насправді сіркан – індоіранськими мовами означає «вовк»), озеро Синевир та село Синьовидне – як синє.

На жаль, більшість давніх топонімів, особливо назв річок, озер, гір пояснюються некоректно навіть у наукових джерелах.

І такі знані топоніми, як Горинь, Ірпінь, Велика Вись, Уж, Десна, Коростень, Овруч, Умань, Переяслав і тисячі інших не мають в літературі адекватних етимологічних тлумачень. Навіть ім’я героя давнього українського епосу Котигорошка науково не пояснено (котіння горошини – це приблизно те саме, що й віяння маку).

Проблема в тім, що дослідники часто шукають витоки незрозумілих або й нібито прозорих слів у слов’янських мовах – і йдуть хибним шляхом.

Адже ці мови постали не раніше зламу епох – наприкінці І тисячоліття до н. е. – на початку І тисячоліття н. е. А деякі назви з’явилися значно раніше. І їхнє походження слід шукати в інших мовах, більшість із яких давно мертві.

Загадок наші далекі предки – скіфи, сармати, хазари, готи, анти, склавини й десятки інших народів залишили нам дуже багато.

Щоб розгадати їх, ще чимало маку доведеться перевіяти.

Володимир Ільченко

Fb