Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Про музей Булгакова і насолоду від знищення

Про музей Булгакова і насолоду від знищення

Укрінформ
людина отримує небаченої сили насолоду, яку можна порівняти з оргазмом,- почув недавно від одного з відомих вітчизняних філософів

І з цим можна погодитися. Це в нас дійсно сидить десь глибоко в середині. Згадайте себе дітьми, ваш сміх, коли помахом руки збиваєте пірамідку з кубиків. Коли сопів, будуючи її, такої радості не було... Або ж задоволення на обличчі, коли топчеш в пісочнику збудовані кимось пісочні замки...

Коли стаємо дорослими, стримуємо себе. Але війна знову знімає перепони.

І я не про путіна - з ним усе давно ясно. Дідуган із згасаючою свідомістю прагне збудитися, руйнуючи українські міста й села.

Я про наших співвітчизників, у яких чешуться руки, аби щось зруйнувати. Музей Булгакова, приміром.

Я з розумінням ставлюся до перейменувань вулиць, названих на його честь, до вилучення творів з обов'язкової шкільної програми. Дійсно, не такий він уже світовий геній, як здавалося, можна легко замінити Стейнбеком чи Гемінгвеєм.

Але знищувати музей?

Я ж підозрюю ( та майже впевнений) що жодного музею Кошиця в цій будівлі не буде. Скільки вже музеїв наша проукраїнська пасіонарія обіцяла збудувати! І де вони? Де музей помаранчевої революції? Де музей Революції гідності?

Експозицію з будиночка на Андріївському приберуть, паркову скульптуру письменника кудись сховають подалі від очей. Але нічого іншого в будинку не з'явиться. В кращому випадку його хтось приватизує під ресторан. У гіршому - там виб'ють вікна, обмалюють стіни матюками й стане дім-музей прихистком для бомжів і місцевих наркоманів. Поки не згорить від недопалка.

Така доля спіткала чимало старих будівель на Подолі.

З минулого століття й досі по Києву стоять безхозні постаменти , з яких було скинуто пам'ятники комуністичним вождям, Стоять, зарослі бур'яном,закидані пляшками, бичками, презервативами й іншим сміттям, прикрашені непрстойними написами й у кіптяві від підпалів. Їх обходять десятою дорогою. А оскільки деякі з цих скульптур були центрами міських скверів, то й самі сквери перетворилися в звалища й тусовки різного зброду.

Але головне, що знесли!

На місці, де колись стояв вождь пролетаріату з рожевого граніту, пропонують поставити безплатну громадську вбиральню. В усякому разі таку петицію до президента зареєстрували недавно. Весело!

А нічого, що місце те - на початку Бульвару Шевченка? Може й новий сантех-арт-обїєкт що пропонується, назвати іменем Кобзаря?

Особливо пасіонарні пропонують завалити монумент жінці з мечем на дніпровських пагорбах. Зміна герба на щиті їх не влаштовує - тільки "до основанія".

І я вірю, що набереться чимало накачаних молодиків з кувалдами, які розметелять лаврентіївну на друзки за день. І навіть знаю, що запропонують поставити на тому місці. Правильно! Громадський сортир.

Я не пам'ятаю, щоб з таким самим натхненням громадяни щось будували в нашому місці, зібравшись на толоку. Нам катастрофічно не вистачає ні музеїв, ні картинних галерей. Але ж ні! То не той екстаз!

Зате я бачив, з якими натхненними радісними очима свого часу гамселили кувадлами заваленого гранітного леніна! Не більш не менш як каменярі з франківського вірша!

Якби ми так будувати уміли гуртом і злагоджено, як щось зносити!

І найприкріше те, що натхненниками цих процесів часто виступають письменники й історики з іменами, глибоко шановані мною люди. Та ще й уміють красиво й образно, на сміх і радість своїм прихильникам послати у соцмережах подалі тих, хто висловлює несміливу незгоду.

Я зовсім не проти того, щоб позбуватися радянської й імперської культурної спадщини. Але, як на мою думку, має бути правило: ламати тільки тоді, коли на сто процентів впевнений, що на цьому місці щось буде створене, щось більш гідне й талановите.

І на останок про персону Булгакова. Своє ставлення до нього я вже висловлював. До світового пантеону він не дотягує. Але він корінний киянин, а отже має право на пам'ять. Його Майстра і Маргариту я читав на початку 70-х у самвидаві, бо цей роман 40 років був в СРСР забороненим. Нашому поколінню він відкрив очі на те, що буває література й поза жанром соціалістичного реалізму. Він, можливо, й не був проукраїнським письменником, але в тому числі й його творчість стала тлом, на якому пізніше розвивалася українська література, він продовжив традиції Гоголя, і ремінісценції з творів самого Булгакова я стрічав потім у багатьох сучасних українських літераторів.

Чи був він українофобом? Не мені судити, але й не тим анонімам із Секретаріату, хто написав листа проти музею. І не революційним трійкам. які сьогодні вирішують, хто в нас українофоб. а хто ні.

Тому пропоную подати позов на Булгакова в суд. Хай Спілка письменників подасть позов про визнання його українофобом, Забужко чи хто там виступить в якості обвинувача, хтось у якості адвоката і все вирішиться законним юридичним чином.

Має ж бо бути цивілізований прецедент. Бо, пам'ятаємо, й на Тичину вже точать зуби, й на Бажана з Рильським. Музеїв для застосування революційної чоловічої енергії в нас ще чимало...

Євген Якунов

Fb

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-