Особливого звучання набувають Шевченкові слова «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» на сцені Одеської опери у період дії воєнного стану. Прем’єру постановки «Катерина» за сюжетом однієї із найвідоміших поем знакового поета-пророка представлять цього тижня. Лібрето і музику опери написав сучасний український композитор Олександр Родін. Більше того, цей автор створює дві вистави для Львівської опери, одна з яких – «Мазепа».
Тож перед показом опери «Катерина» розпитуємо у Києві успішного композитора, випускника одеської консерваторії про найближчу прем’єрну постановку і загалом творче життя на три міста.
ОДЕСЬКА ОПЕРА УКРАЇНІЗУЄТЬСЯ
- Олександре, вас можна вважати найзатребуванішим сучасним українським композитором, адже два оперні державні театри мають з вами співпрацю: Одеса і Львів, мова про три постановки. От, власне, як так склалося?
- Мабуть, тому так склалося, що я дуже люблю театр з самого дитинства. Моя мама працювала в будинку культури, і я проводив майже весь час у неї на роботі - всередині творчого процесу. Відтоді бачив, як створюються постановки. Це мені завжди було дуже цікаво. І якось так склалося, що без цього і досі не можу жити.
- Місце вашого народження – прикордоння між Чернігівщиною і Білоруссю.
- Там така історія: народився у білоруській Піддобрянці. А через маленьку річечку - там вже українська Добрянка. Я туди ходив в українську школу. Згодом в Добрянку переїхала наша сім’я.
- В Одесі 17-18 вересня відбудеться прем’єра опери «Катерина» за Шевченком, автором лібрето і музики якої ви є. Як довго готували постановку?
- Це було замовлення Одеської опери. Гендиректорці театру Надії Матвіївні Бабич прийшла ідея зробити таку виставу. Вона стала художньою керівницею постановки.
Мені ідея написання «Катерини» дуже сподобалася. Почав створювати лібрето. Досить довго його писав. Пів року точно, може ще довше. Тому що, власне, твір «Катерина» - це невеличка поема. І я ніби опинився на роздоріжжі: чи дописувати лібрето від себе, чи максимально взяти тексти Тараса Григоровича.
- Яку оперу «Катерина», врешті-решт, почує глядач? Чиї тексти звучатимуть?
- У процесі написання опери я разів п’ять перечитав всі поетичні твори Шевченка. Вибирав фрази і чотиривірші. У результаті, відсотків на 85 тексту лібрето - це Тарас Григорович. Поезія і дещо з прози. Скажімо, взяв трохи слів з творів Шевченка, які він написав російською мовою – для партії Івана-москаля.
Від себе складно було щось додавати. Бо Шевченко - це така величина, що поряд з його поезією, свої тексти вставляти було мені дуже незручно і відповідально.
- Як готували постановку в Одеській опері ще до карантинного періоду, як все відбувається у нинішньому періоді дії воєнного стану?
- Усе звичайно, тільки з більшими інтервалами у процесі: спочатку роздали партії солістам і хору, вони вивчали свій матеріал в класах. Потім почалися репетиції з оркестром та сценічні репетиції з режисером.
Над створенням вистави працює надзвичайно потужна команда. Режисерку - постановницю Оксану Тараненко я би назвав Креатором – Оберегом вистави. Весь постановчий процес тримається на її потужній творчій енергії. В Оксані унікально поєднані надзвичайні таланти - і режисера, і музиканта, і креативного митця.
Загалом, Одеська опера працює над тим, аби в них було якомога більше постановок сучасних українських композиторів, українського репертуару. Уже показують балет «Долі» на музику Юлії Гомельської в постановці українського хореографа Сергія Кона.
ІСТОРІЮ КАТЕРИНИ РОЗПОВІДАТИМЕ ВЕРТЕП
- Хто в новій опері головні дійові особи? Які смислові ролі солістів і хору?
- В опері «Катерина» немає другорядних персонажів взагалі, тобто, хор - це теж головний персонаж.
Була така ідея, аби дія цієї опери пройшла крізь час, крізь всі пори роки. У кожній ми показуємо сезонні народні обряди. Тому там дуже багато хору.
Серед головних персонажів – і класичний вертеп. Власне, сім його учасників: Смерть, Чорт, Відьма, Циган, Шинкарка, Янгол та лірник Перебендя розповідають історію про Катерину.
- Коли говоримо про вашу «Катерину», то згадуються опера-феєрія Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» та Миколи Леонтовича – «На Русалчин Великдень». Чи зважали ви при створенні свого твору на традиції українського оперного мистецтва, чи йшли своїм шляхом?
- «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича я дуже добре знаю, а опера Леонтовича, на жаль, якось повз пройшла. Свій твір я писав – як він писався. Якогось зв’язку з творами попередників не відчував, створював свою оперу.
- Здається, всі ваші великі твори мають літературну основу: «Вгору по річці» за оповіданням Фіцджеральда «Загадкова історія Бенджаміна Баттона», «Вій» за Гоголем, тепер Шевченкова «Катерина» й кілька ще незавершених постановок. Як вибираєте авторів текстів для своєї музичної творчості?
- Щоразу це індивідуальна історія. Скажімо, «Вгору по річці» - перша вистава, яку балетмейстер Раду Поклітару зробив кілька років тому на мою музику, написану ще в 2001-му. Раду створив лібрето балету і здійснив постановку.
Потім спільно вирішили зробити «Вія»: проект на замовлення театру «Київ-модерн-балет». Попередньо довго думали, яку тему і кого з авторів взяти для цього балету. Дуже хотіли, аби це був український автор. Пошук затягнувся, бо різні складнощі від початку закладає специфіка жанру. У драматичному театрі можна багато чого розповісти словами, а в балеті – лише рухи і музика.
Усіх українських класиків передивилися, перечитали: й Івана Франка, і Лесю Українку… А потім мені прийшла ідея: «Вій»! Я зробив пару музичних ескізів, Раду послухав і сказав: «Супер, давай робити».
Гоголь для мене взагалі близький; я вважаю, що його головна заслуга в тому, що він зміг розповісти про Україну всьому світові. Такими художніми засобами, що дуже чіпляють за серце і спонукають до внутрішньої роботи.
ФАНТАСТИЧНИЙ «СОЛЯРІС» ТА ІСТОРИЧНИЙ «МАЗЕПА»
- У Львові ставите балет за Станіславом Лемом - «Соляріс». На якій стадії ця робота?
- Я дуже люблю Лема. Якось просто почав писати музику на тему «Соляріса» цього відомого польського письменника-фантаста, народженого у Львові.
В якийсь момент дивлюся: матеріалу вже багато. Ідею створити балет на цю тему мені підказав відомий український сценограф – Андрій Злобін. Тоді я поділився ідеєю створення балету з музичним керівником Львівської національної опери Іваном Чередніченком та Василем Вовкуном, гендиректором-художнім керівником театру. Ідея створення балету дуже сподобалася.
- Чи поверталися до постановки «Соляріса» уже в цьому часі, коли відновилася робота театру через нетривалу паузу після 24 лютого?
- Зараз пороз’їжджалися багато людей з балету, хореографи; з фінансуванням сутужно. Тому, як то кажуть, пам’ятаємо, розмовляємо про «Соляріс» - сподіваємося, що буде. Намітили постановку почати десь у лютому, якщо все буде добре.
- Ще в останні дні весни Іван Чередніченко «Укрінформу» розповідав про замовлення вам львівським національним театром великої опери. Що з нею? Василь Вовкун нещодавно оприлюднив, що це «Мазепа».
- Так, це ідея Вовкуна Василя Володимировича, я так розумію, давня ідея. Він написав лібрето, дуже багато працював над ним, дуже добре знає справжню історію України. Авторові хотілося, аби історичний персонаж постав на сцені справжнім достойником України, а не тим, як його малювали донедавна з росії. У виставі буде дуже багато історичного матеріалу, її можна вважати історичною оперою.
Ми декілька разів доробляли лібрето. Музичного матеріалу ще, на жаль, небагато. Я поки не маю можливості постійно працювати над цим. Дуже вже хочу увійти у настрій цієї опери і почати працювати на 100%.
- Поки не мали можливості постійно працювати над оперою «Мазепа» - бо творчо жити на три міста складно?
- Зараз всі думки – лише про нашу перемогу якнайшвидше. Не можу почати працювати - і щоб нічого не турбувало, нічого не відволікало. Коли постійно моніториш ситуацію на фронті, то зосередитися на створенні музики складнувато. Але спробую.
КОЛИ ДРУЖИНА - МУЗА
- У Києві на відкритті 159-го сезону Національної філармонії прозвучала прем’єра в Україні вашого твору «Святий Боже». Ви вперше прийшли на перше концертне виконання своєї роботи, оминаючи репетиційний процес, бо не сумнівалися у тому, що диригент Микола Дядюра донесе слухачам саме ваш музичний задум.
- Із головним диригентом Симфонічного оркестру філармонії та Національної опери України ми досить давно співпрацюємо. Він добре знає мій почерк і стиль. Наші світогляди дуже співпадають, це я дуже ціную. Мабуть, всі люди цінують в інших те, що людині не треба нічого казати і пояснювати, бо вона тебе і так розуміє.
Щодо мого твору «Святий Боже» - я абсолютно був впевнений, і практика це підтвердила, що мені не треба було втручатися у підготовку до концертного виконання. Прозвучав він так, як я його відчуваю.
- Ваша дружина – сопрано Алла Родіна, оперна співачка. Її можна назвати вашою музою?
- Так, муза, завжди була. Муза, яка не тільки надихає, а ще й допомагає, розуміє, підказує. У нас з Аллою дуже схожі погляди на мистецтво, літературу, музику.
У дружини завжди дуже точна реакція на мою творчість. Якщо бачу, що її чіпляє моя музика, то я все правильно зробив. Якщо не дуже, то думаю, як допрацювати, змінити.
- Чи є якась закономірність: простіше чи складніше писати оперу чи загалом невеликий твір, як той же «Святий Боже»?
- Якщо твір великий, то це довша за часом робота, а сам процес подібний. Викладаєшся однаково що на маленький твір, що на великий. Є в когось із відомих письменників відповідь на пропозицію написати невеликий віршик для журналу: «Вважаєте, маленький годинничок створити легше, аніж великий?!»
- Чого не вистачає в Україні, щоб більше композиторів мали такі успіхи, як ви, стосовно реалізації у сфері оперного мистецтва, класичної музика?
- Фінансів не вистачає, як завжди. Зараз все тримається лише на людях, які фанатично ставляться до створення нового Українського мистецтва. На словах багато говориться про те, що треба підтримувати українську музику, а на практиці, нажаль, майже нічого масштабного у цьому напрямку не відбувається. Має бути нормальне фінансування, як у кожній поважаючій себе країні, тоді люди матимуть змогу працювати - і буде у нас мистецтво ого-го-го. Хоча найголовніше зараз – це перемога України на воєнному фронті якнайшвидше!
Валентина Самченко
Фото Геннадія Мінченка та Одеської національної опери