«Україна. Війна. Тексти». Театр «по-живому»
Це відносно новий для України формат роботи театру з глядачем, але за час війни перформативні (сценічні) читання стали достатньо популярними, оскільки дають змогу швидко і наочно представити публіці найновіші та найактуальніші п’єси сучасних драматургів.
НАМ ВАЖЛИВО, ЩОБ ЦІ ТЕКСТИ ПОЧУЛА І СВІТОВА СПІЛЬНОТА ЗРОЗУМІЛОЮ ЇЙ МОВОЮ - АНГЛІЙСЬКОЮ
«Ідея театралізованих читок «Україна. Війна. Тексти» виникла у мене ще в травні після розмови з Ольгою Байбак з НСТДУ (Національна спілка театральних діячів України - ред). З одного боку, ми хотіли, щоби ті нові тексти, які були створені після початку повномасштабного вторгнення, були почуті українським глядачем та зазвучали зі сцени.
З іншого боку, нам важливо, щоби ці тексти почула і світова спільнота зрозумілою їй мовою - англійською. Так до проєкту долучився Джон Фрідман та його переклади української драматургії з бази п'єс Ukrainian Worldwide Play Readings», - розповів мені про проєкт його ідейний натхненник Алекс Боровенський (режисер ProEnglish Theatre).
Тож на сьогодні це вже третій етап "Україна. Війна. Тексти", який традиційно має українську частину з п'єсами в оригіналі та міжнародну - з перекладами п'єс англійською. Цього разу режисери відбирали українські п'єси, які ще жодного разу не читалися, – відбулися сценічні читання 8 нових п’єс воєнного часу, постановниками яких є режисери з Великої Британії, Шотландії, Індії, Австралії та України.
Зі слів Алекса, з травня по жовтень у рамках проєкту показали вже близько 20 сучасних українських п'єс, які побачила публіка Києва та тисячі міжнародних глядачів через онлайн трансляції. Наразі тривають перемовини про розміщення відеозаписів проведених читок на одній із провідних відеоплатформ театрів Великої Британії.
Формат "Україна. Війна. Тексти" засновано у травні 2022 року Національною спілкою театральних діячів України та ProEnglish Theatre у партнерстві з Worldwide Ukrainian Play Readings та World of English Speaking Theatres.
НАМ ВДАЛОСЯ ЗІБРАТИ ВЕЛИКУ СУМУ ГРОШЕЙ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ДОНЕСТИ СВІТУ ІНФОРМАЦІЮ ПРО КАТАСТРОФУ, ЩО СПІТКАЛА УКРАЇНУ
Ініціатор Ukrainian Worldwide Play Readings (США, Греція) Джон Фрідман розповів, що читки та постановки сучасної української драматургії, які проєкт Worldwide Ukrainian Play Readings почав організовувати по всьому світу з кінця лютого цього року, мали два великі досягнення.
«По-перше, нам вдалося зібрати велику суму грошей (близько $300,000) для українських благодійних організацій, водночас за допомогою наших читок нам вдалося донести світу інформацію про катастрофу, що спіткала Україну. Публіка від Сан-Франциско до Гельсінкі та Гонконгу була зворушена тим болем та незламністю, що показані в роботах українських драматургів. Це той рідкісний випадок, коли мистецтво та креативність починають відігравати велику роль у скрутні часи для нації», - висловив він свою впевненість.
НАВІТЬ ЯКЩО ЛЮДИНА ПОЇХАЛА ВІД ВІЙНИ, ВІЙНА НЕ ПОЇХАЛА З СЕРЦЯ ЛЮДИНИ
З початком повномасштабного вторгнення з'явилося безліч текстів українських драматургів, що описували документальні, реальні факти життя українців, які переживають війну в своїй країні. Драматургиня Ольга Анненко зізнається, що їй надзвичайно болісно читати історії тих, хто лишився. Але серед українців є й такі, що поїхали з країни, рятуючи дітей, тварин, батьків, вони виїхали за кордон. «Перебуваючи у Франції, у маленькому містечку Ніор, де проживає 330 українок з дітьми, більшість з яких виїхали з Маріуполя та Харкова, я спостерігала за тим невимовним болем, який вони переживають щодня. Так народилася історія про жінку-квітникарку. Іноді натикаюся на якесь неоднозначне ставлення до еміграції через війну: поїхали, країну в біді покинули. Але навіть якщо людина поїхала від війни, війна не поїхала з серця людини. І голоси тимчасово переміщених осіб, які я чула протягом перших 6 місяців під час зустрічей з українками, зрештою вилилися в історію про невимовний біль, але поруч - з невимовною надією. Ніхто з цих жінок ніколи не отримає медаль "за хоробрість". Але їхня боротьба триває кожного дня: вони вірять і моляться. Тому історія тимчасово переміщених осіб має право бути почута», - переконана Ольга.
ДОКУМЕНТАЛЬНА ВИСТАВА, АБО ВЕРБАТІМ - ДУЖЕ ЧУТЛИВИЙ ЖАНР
Аліна Зєвакова, акторка театру та кіно (фільм "Носоріг", короткий метр "Чачьо") пояснила, що документальна вистава, або вербатім - дуже чутливий жанр. Грань доволі тонка, щоб передати манеру існування, світосприйняття та навіть спосіб спілкування конкретної живої людини. При цьому дуже важливо не перейти у мімікрування, а радше зберегти узагальненість характеру або архетипу, в якому всі можуть трошки впізнати себе.
«Читаючи зі сцени тексти про війну, я безпосередньо відчуваю сильну спорідненість та об’єднаність і з акторами на сцені, і з глядачем, адже нам усім до болю знайомі ситуації, з якими стикаються герої. Ми неначе разом створюємо атмосферу та простір, де можемо усі існувати, розуміючи одне одного без слів, поділяючи біль, даючи волю та голос емоціям, які вирують у нас щодня. Для мене це неймовірно важливо!», - втаємничила мене у закулісся документального театру Аліна.
ВКРАЙ ВАЖЛИВО, ЩО ІНОЗЕМНІ РЕЖИСЕРИ ПРАЦЮЮТЬ З УКРАЇНСЬКИМИ ТЕКСТАМИ ПРО ВІЙНУ, ЗАЛУЧАЮТЬ УКРАЇНСЬКИХ АКТОРІВ ТА ТВОРЯТЬ СПІЛЬНИЙ ПРОЦЕС
Актриса Олена Курта (серіал «Школа») бере участь у проєкті «Україна. Війна. Тексти» вже вдруге. Говорить, що це чудовий простір для співтворення, рефлексії цієї війни так само майже в онлайн форматі, як і сама війна стається з кожним.
«Вважаю дуже важливим, що іноземні режисери працюють з українськими текстами про війну, залучають українських акторів та творять спільний процес - це неймовірний спосіб через мистецтво щось зрозуміти про те, що ми зараз "звідти", і, що головне, розповідати про це на своїх батьківщинах. Я безмежно вдячна за їх включення у наші реалії та бажання разом із нами говорити у безпечний спосіб (а театр - це найбезпечніший спосіб) на важкі теми.
З українськими режисерами ми шукаємо відповіді на наші питання до себе під час війни, до простору, до інших людей, і через мистецтво маємо можливість споглядати зміни, які відбулися з кожним. Наприклад, текст, над яким ми працюємо зараз, написаний у Ірпені, дає мені розуміння, що він не про війну. Ця війна загалом наче не про війну. Про кожного з нас, про найкраще в нас, про найцінніше в нас. І театр загалом дає цей простір, щоб це зрозуміти. Ми працюємо з режисерами разом, вкладаючи наші почуття та відчуття, шукаємо форми. І ось ця спільність, яка дуже про українців зараз, дуже надихає у цьому проєкті. Будь-яке мистецтво має терапевтичний ефект, цей проєкт - чудовий спосіб документувати нас усіх зараз, екстерналізувати наші почуття, валідувати кожну людину. Бо все, що відбувається з кожним з 24 лютого, - окрема історія, яка має значення. Так от, War.Texts наче не дає це забути. І я тут, щоб не забути себе під час війни, і всі ті важливі знахідки про важливе, які сталися і зі мною», - розповіла актриса.
ПОВЕРНУЛАСЯ В ІРПІНЬ, РЕМОНТУЮ БУДИНОК, ЧЕКАЮ ЧОЛОВІКА З ВІЙНИ І ПИШУ, ПИШУ, ЩОБ ВІДРЕФЛЕКСУВАТИ ВЕСЬ ТОЙ БІЛЬ
Водночас драматургиня з Ірпеня Ірина Феофанова розповіла, що пише для того, щоб відрефлексувати весь той біль, який пережила і переживає зараз.
«Я хочу бути почутою. До 24 лютого 2022 року я жила в Ірпені, писала сценарії до фільмів та серіалів і вважала себе успішною у професійному плані і щасливою в сімейному житті. А росія все зруйнувала. Росіяни пошкодили мій дім, змусили мене тікати з Ірпеня з донечкою та собакою, мій чоловік вступив у лави ЗСУ і зараз на передовій захищає нашу землю. Тепер я намагаюся зібрати життя докупи: повернулася в Ірпінь, ремонтую будинок, чекаю чоловіка з війни і пишу, пишу, щоб відрефлексувати весь той біль, який я пережила і переживаю зараз. Що більше людей почує мене, то легше мені буде», - говорить вона.
ОДИН НЕВІРНИЙ КРОК У СТОРОНУ НЕДОПРАВДИ ГЛЯДАЧ НЕОДМІННО ВІДЧУЄ ТА ЗАПРОТЕСТУЄ: «ЦЕ ВСЕ НЕ ТАК! Я ТОЧНО ЗНАЮ. Я ПРОЖИВАЮ ЦЕ ПРОСТО ЗАРАЗ»
У рамках проєкту «Україна. Війна. Тексти 3.0 Перші Кроки» презентували 2 нові п’єси драматурга Володимира Сердюка «Переправа через річку Кальміус» (у режисурі українського режисера Гліба Тюпіна) та «Pressure Level» (режисер з Індії Амаан Ахмад).
Також глядачі побачили поетичну виставу «Від(ро)дження» від ProEnglish Theatre, в якій історію розказано через вірші Зерова, Семенка, Хвильового, Плужника, Теліги, Тичини та інших яскравих представників Розстріляного Відродження.
Перед читками відбулася прем’єра документальної вистави Віталія Гавури «Our ResponsAbility» за реальними свідченнями з Чернігова, Маріуполя, Дніпра та інших міст.
Віталій Гавура (режисер театру і кіно, "Чачьо", "Мавпи з апельсинами") розповів, що його вистава «Our ResponsAbility» створювалася «по-живому» - за вікном війна, і тут, в театрі, відбувалася рефлексія на неї. Зізнався, що це складно. На запитання: що надихає? Відповів: правда, якою пронизана постановка.
«Вербатім складається з чотирьох історій людей, з різних міст України, де відбуваються бойові дії. “Our ResponsAbility” - це проєкт, який включає три етапи. Перший - збирання аудіоматеріалу: пошук історій і людей, яких об’єднує одна трагедія. Другий - розшифровка аудіо в текст та опрацювання тексту з акторами, які створюють узагальнений образ (наприклад, лікар, який оперував без світла та під обстрілами, уособлює десятки і сотні таких лікарів). Третій етап - знайомство з глядачем (в нашому випадку спочатку з українським, потім - з іноземним). І цей етап не типовий показ та овації, а не що інше, як терапія через спільну травму. Робота над “Our ResponsAbility” - делікатна, тут є велика відповідальність. Не можна дозволити собі щось перебільшувати, замовчувати. Один невірний крок у сторону брехні чи недоправди глядач неодмінно відчує та запротестує: “Це все не так! Я точно знаю. Я проживаю це просто зараз», - розповів Віталій.
ПРОЄКТ «УКРАЇНА. ВІЙНА. ТЕКСТИ» – ОСОБЛИВО ВАЖЛИВИЙ І УНІКАЛЬНИЙ, БО ОРГАНІЗОВУЄ СПІВПРАЦЮ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ ТА ІНОЗЕМНИХ, ВЖИВУ І ОНЛАЙН
Драматургиня Неда Неждана, яка є керівником відділу драматургічних проєктів Національного Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, розповіла, що на початку війни саме сценічне читання її п’єси зі збором коштів на поранених врятувало її від відчаю.
«На початку війни, коли була у небезпечній зоні на Київщині, а театральне життя в Україні було паралізоване, мене врятувала від відчаю пропозиція від польських колег із Гданська організувати благодійне сценічне читання моєї п’єси зі збором коштів на поранених.
Я подумала – це чудова ідея, як можна воювати по-своєму навіть зі сховища під обстрілами, і так спільно з Олександром Вітром створили проєкт ДрамПост – сценічні читання і вистави актуальних п’єс. Згодом побачили, що утворюється цілий культурний та інформаційний фронт мовою драми в багатьох країнах завдяки мережі Євродрама, Фенс, проєкту «Сценічні читання українських п’єс» Джона Фрідмана. Проєкт «Україна. Війна. Тексти» ProEnglish Theatre, який приєднався до цього формату, – особливо важливий, бо він поєднує різні формати: читання, дискусії, вистави. А ще по-своєму унікальний, бо організовує співпрацю українських митців та іноземних, вживу і онлайн. І, звісно, англійська мова, нові переклади, які розширюють аудиторію, створюють нові можливості. І це не просто читання, а цікаві експериментальні форми. Для мене це був дуже цікавий досвід - і покази, і сам процес співпраці», - розповіла Неда.
Наразі паралельно в Центрі Курбаса створено проєкт антологій актуальних п’єс «На часі» і «Неназвана війна». Митці обмінюються текстами й ідеями з ProEnglish Theatre і переконані, що проєкт «Україна. Війна. Тексти» має велике значення для театрального процесу і зараз, і в майбутньому.
Любов Базів. Київ
Фото надані організаторами
