Народ, який проводить книжкові фестивалі під час війни, неможливо перемогти! - переконаний Сашко Дерманський, сучасний український письменник, котрий пише вірші та прозу для дітей. На Ранкових читаннях для діточок у рамках BookForum він уперше читав дітям не лише свої твори, а й тексти колег, які, на жаль, самі не змогли бути на Форумі: це поезії Володимира Вакуленка (якого окупанти схопили в селі під Ізюмом, його подальша доля невідома), тексти Сергія Гридіна, Віталія Запеки, Сергія Пантюка, які зараз воюють із ворогом у лавах ЗСУ.
Письменник відвідує школи та дитячі бібліотеки, привозить нові книги, презентує їх, спілкується з дітьми, щоб навіть у цей страшний для України час дитинство залишалося дитинством, а хороші книжки і добрі літературні герої ставали для малечі тим опертям, яке втримає у важку хвилину і допоможе знайти в собі світло, щоб перемогти темряву.
- Пане Сашко, фестиваль BookForum, у якому ви брали участь, цього року змінив формат – перейшов у онлайн. Карантин уже нас потроху до цього привчив, але зараз – з’явилися нові, ще страшніші підстави. Все ж кажуть, що у й такому форматі можна знайти певні переваги. Ви погоджуєтеся?
- Онлайн-формат - зрозуміле й логічне рішення від організаторів. І ранок 10 жовтня ще раз підтвердив мудрість такого рішення.
Цьогоріч відбувся вже 29 літературний фестиваль у Львові, організований Форумом. Але, як ви правильно зазначили, в онлайн- форматі це відбулося не вперше – 2020 року у зв’язку з пандемією COVID-19 усі події теж відбувалися дистанційно.
Отже, в рамках цьогорічного фестивалю відбулося близько двох десятків заходів, більшість з яких так чи інакше стосувалася теми війни.
Без сумніву, найперший і найважливіший плюс – це сам факт проведення найвідомішого в Україні книжкового фестивалю. Рани України кривавлять, але ми не просто намагаємось вижити, ми робимо все для того, щоб залишатися культурною європейською країною. Тож будь-які культурні події – це декларація нашої мужності, стійкості й націленості на повноцінне мирне й щасливе життя з усіма його атрибутами.
- Хто хоч раз відвідував Book-Forum, знає, яка кількість людей приходить на події. Трохи незвично було цього разу, напевно?
- Це справді так, адже десятки, якщо не сотні видавництв представляють на фестивалі свою продукцію. Десятки, а то й сотні авторів задіяні в різних заходах. Щороку лише з-поза Львова на форум приїздило понад 10 тисяч людей. Львів’яни завжди приходять на фестиваль родинами, дуже часто навіть з немовлятами. Звісно, в умовах війни, в місті, в яке летять ворожі ракети, такі скупчення людей неприпустимі. Тож одна з найочевидніших переваг онлайн-формату – це безпека учасників і відвідувачів.
До безсумнівних плюсів також можна віднести трансляції подій на цілий світ. Таким чином можна залучити до програми учасників, які фізично не можуть бути присутні на Форумі; переглянути трансляції заходів є змога в необмеженої кількості зацікавлених – і не лише в Україні.
- А як щодо мінусів?
- Щодо мінусів, то тут все теж зрозуміло: Book-Forum завжди був насамперед такою собі величезною кількаденною тусовкою однодумців. Тут щодня відбувалися сотні приємних зустрічей з тими, кого завжди радий бачити.
Спілкування – це чи не найцінніший подарунок усім видавцям, авторам і книголюбам від Форуму. Зустрічі, посиденьки, знайомства, обійми, дискусії, селфі, автограф-сесії улюблених авторів… - все це стало недоступним. Звісно, відсутність усього перерахованого – найбільша втрата для всіх нас. Вона найсуттєвіша, тож можна було б на ній і зупинитись, але згадаю ще про один недолік. Видавництва щороку готували новинки до Форуму, могли їх презентувати й успішно продати. На жаль, у нинішньому форматі це теж неможливо. І це прикро.
НА ТЕМУ ВІЙНИ З ДІТЬМИ НАСАМПЕРЕД ВАРТО ГОВОРИТИ НЕ ТАК ПРО СМЕРТЬ, РУЙНУВАННЯ І ТЕМРЯВУ, ЯК ПРО ЖИТТЯ, ВІДБУДОВУ ТА СВІТЛО
- Мета фестивалю – за допомогою культури пояснити іноземцям, що і чому зараз відбувається в Україні і з Україною. Ви, автор дитячих книг, ваша аудиторія – діти. Чи складно доступною мовою пояснити їм ту реальність, яка навіть у дорослих в голові не до кінця вкладається?
- Сучасні діти настільки занурені в інформаційне поле, так добре поінформовані, що й пояснювати, мабуть, особливо нічого не треба. Все до такої міри очевидно, що нарешті всі все розуміють без зайвих пояснень. Росія – підлий, жорстокий і непримиренний ворог. Агресор здійснює криваві злочини, порушує всі міжнародні закони тощо. Україна захищається. Українці вражають світ силою духу і зброї, мужністю, вмінням гуртуватися й допомагати одне одному.
- Ви, як і раніше до війни, проводите зустрічі з дітками в школах та бібліотеках, спілкуєтеся з ними, прищеплюєте любов до книги, за що ми вам дуже вдячні. Але зараз доводиться обговорювати не тільки літературу… Чи складно говорити з дітьми про війну?
- Напевно, складно. Мені страшенно шкода, що такі випробування випали на їхню долю. Відверто кажучи, не знаю, як говорити про війну з дітьми, що безпосередньо пережили бомбардування, руйнування своїх домівок, втрату рідних чи й навіть домашніх улюбленців… Підозрюю, що це дуже складно робити. Тут важливо не нашкодити, не травмувати дитину ще більше. Тому вважаю, що все, що зараз пишеться для дітей про війну, має проходити крізь певну цензуру з боку професійних, якісних психологів.
А ще вважаю, що навіть на тему війни з дітьми насамперед варто говорити не так про смерть, руйнування і темряву, як про життя, відбудову та світло. Про те, що тримає нас на цій землі, що, на відміну від орків, робить нас людьми. І обов’язково, обов’язково треба розмовляти з дітьми про любов і ненависть. Любов до ближнього дає нам крила і віру в майбутнє. Ненависть до лютого ворога дає нам потугу перемагати.
ДОБРЕ НАПИСАНА КНИЖКА – ЦЕ Й ІНСТРУМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ, Й АНТИДЕПРЕСАНТ, І МОЖЛИВІСТЬ ОСМИСЛИТИ ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З НАМИ В ЦЕЙ СТРАШНИЙ ЧАС
- Чи вплине війна на сюжети особисто ваших книг?
- Я б дуже не хотів писати про війну. Але після 24 лютого хіба в мене є вибір? Для письменника не писати про війну – означає не думати про війну. Не знаю, чи є в Україні хоч одна нормальна людина, яка б не думала про те, що відбувається з її країною.
- Майже все, що зараз пишеться українськими авторами, – для дітей і для дорослих – так чи інакше висвітлює тему війни.
- Так, я в цьому переконаний. Припускаю, що серед мотивів, які спонукають про це писати, є й кон'юнктура: актуальна тема, стосується абсолютно кожного в Україні, цікава світовій спільноті, від якої можна сподіватися на якісь гранти. Війна – час нових можливостей…
Проте не сумніваюсь, що основним мотивом, який спонукає авторів братися за тему війни, - це відповідальність, бажання в доступний їм спосіб долучитися тримати фронт. Пам’ятаєте Лесине: «Слово, моя ти єдиная зброє!»… Мабуть, комусь може здатися дивним твердження, що культура під час війни не менш важлива, ніж у мирний час, але це так. Добре написана книжка – це й інструмент інформаційної війни, й антидепресант, і можливість осмислити все, що відбувається з нами в цей страшний час. Осмислити, щоб не допустити жодної війни. Після нашої перемоги.
- Дітям потрібно говорити про війну прямо чи алегоріями, бережучи їхні почуття?
- Хтозна, добре це чи погано, але наші діти чудово знають напрям руху «русского воєнного корабля», знають, як по-справжньому зветься лідер країни-агресора. Так сталося. Навряд чи алегорії врятують ситуацію.
А якщо серйозно, то головне – що ти хочеш сказати дітям, на яких деталях наголосити, чого навчити й від чого застерегти. А які художні засоби ти для цього використаєш, - це вже питання обраного жанру, авторської майстерності й хисту.
ПЕРШІ ТИЖНІ Й НАВІТЬ МІСЯЦІ ВЗАГАЛІ НІЧОГО НЕ МІГ ПИСАТИ. НАВІТЬ СУМНІВАВСЯ В ДОЦІЛЬНОСТІ ТАКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІД ЧАС ВІЙНИ
- Багато митців зізнавалися, що перші місяці війни не могли повернутися до своєї творчості (відчували розгубленість, апатію). Чи торкнулося це вас?
- Звісно, і я таке пережив. І досі не повернувся до звичних робочих кондицій. Перші тижні й навіть місяці взагалі нічого не міг писати. Навіть сумнівався в доцільності такої діяльності під час війни. Гризу себе за недостатній вклад у наближення перемоги. Психологічний стан і досі нікудишній, якщо чесно. Звісно, це не сприяє творчості.
- Як намагаєтеся вийти з цього стану, є рецепти?
- Долаю пригнічений стан фізичною роботою, якої, на щастя, багато в селі. Дуже допомагають мої п’ятеро собачок, киці. За весь цей час пощастило на декілька зустрічей з читачами. А це неабияка підзарядка! Чого варті лише обійми з моїми чудовими читачуньками у Львові (так-так, мої читання таки були наживо!). Якби не ці зустрічі, навряд чи знайшов би мотивацію для творчої праці. А так – бачу кому й навіщо потрібно те, що роблю. Тому геть апатію й розгубленість! Мерщій до праці заради майбутнього, заради наших дітей!
- Чи працюєте над чимось новим?
- Зараз працюю над двома книжками, пов’язаними з темою війни. Одна з реальними героями-тваринами, інша – з героями вигаданими, сучасними українськими супергероями. Але обидві ґрунтуються на справжніх подіях, що відбулися після 24 лютого. І там, і там – є правда життя, історична достовірність, і там, і там є художня вигадка. Сподіваюсь, обидві книжки мені вдадуться і хоч крихітною мірою наблизять нашу Перемогу.
А приховувати навіть страшні реалії від маленьких читачів не варто. Вони заслуговують на те, щоб знати правду. І якщо для цього в дитячій книжці потрібен милий рожевий єдиноріг, я тільки «за»! Але нехай його ріг буде у ворожій крові.
Любов Базів. Київ