«Творча спадщина родини Марії Примаченко» - так називається благодійний фонд, який заснувала праонука відомої художниці Анастасія Примаченко. Ми зустрілися у Києві на презентації дизайнерської колекції одягу за мотивами творчості мисткині, чиї дивовижні звірі захоплюють багатьох в Україні та за кордоном.

Творчість Марії Примаченко з Київщини була представлена у Парижі ще 1937 року. А Шевченківську премію вона отримала у 1966 році.

Не могла не спричинити сплеску зацікавленості самобутньою художницею руйнація російською зброєю у повномасштабній війні Іванківського краєзнавчого музею, де зберігалися роботи Марії Примаченко. Про збереження творчого спадку, а також ідею створення артрезиденції і музею за 5 км від Іванкова - у селі Болотня, де народилася і жила незвичайної долі мисткиня, - говоримо з Анастасією Примаченко.

- Анастасіє, яким було ваше 24 лютого?

- Коли все почалося, 24 лютого, я ще потрапила в Іванків, щоб забрати там ще якісь речі Марії Примаченко. І поїхала, звісно, з родиною подалі - до Львова. Я розминулася з російськими солдатами, мені дуже пощастило.

Не припиняла думати про Іванків і Болотню, де народилася Марія Примаченко, де її хатина, частина архівних речей, які я не змогла забрати. Не знала, що з усім тим буде.

25 лютого мені повідомили іванківці, що музей згорів вщент. Утім розповіли, що 14 робіт Марії Примаченко врятовані. І я заспокоїлася.

- А в соціальних мережах і медіа буквально через кілька днів почала ширитися інформація, що в Іванківському краєзнавчому музеї знищено картини Марії Примаченко.

- Я вагалася: казати чи не казати про те, що картини врятовані. Оприлюднення такої інформації могло наражати на небезпеку і коло людей, які це зробили, і власне роботи Марії Примаченко. Бо існувала велика ймовірність того, що окупанти намагалися б їх знайти.

Хтось вигадував, скільки робіт Марії було втрачено. Відбувалося це у великому суспільному хаосі, який спричинила повномасштабна війна.

Люди, перебуваючи в окупації, писали мені і запитували, чи роботи все ж таки вціліли? Для мене це було свідченням того, яка в нас сильна, благородна українська душа, - якщо люди переймаються мистецтвом навіть у такій ситуації.

- Ви кілька років тому стали ініціаторкою створення Благодійного фонду «Творча спадщина родини Марії Примаченко». У вересні він став співорганізатором в Українському домі у Києві виставки тих 14 врятованих картин з Іванківського музею «Марія Примаченко. Врятоване».

- Так, з дня трагедії руйнування Іванківського краєзнавчого музею тоді врятовані картини експонувалися вперше. Кількаденна виставка мала неймовірний успіх.

Тоді ми представили ще одразу два важливих архітектурних проєкти: відновленого музею в Іванкові та створення мистецької резиденції в селі Болотня, де зберігся будинок Марії Примаченко.

- Велика виставка робіт 1980-1990-х років «Марія Примаченко. Дарую Україні» з приватної колекції Едуарда Димшица - майже 100 творів - експонувалася у Львові у Національному музеї імені Андрея Шептицького, яку відвідав навіть Президент.

- Її відвідали за три місяці понад 50 тисяч людей. Окрім того, упродовж лише місяця вдалося виручити 100 тисяч гривень завдяки продажу сувенірної продукції: горняток, листівок, постерів із зображенням фантастичних звірів і квітів мисткині. Ці кошти передали на потреби ЗСУ через благодійну організацію “Львівський лицар”.

- До яких проєктів ще долучався фонд «Творча спадщина родини Марії Примаченко» у період повномасштабного вторгнення росії в Україну?

- Наша фундація підтримала дуже багато благодійних проєктів за кордоном. Дітки малювали розмальовки, створювалися мурали, робили ручної роботи килими за творами Марії Примаченко. Це була Латвія, Польща, США, Іспанія. В основному всі захотіли використовувати зображення, створювали власні роботи для того, щоб допомагати Україні. Хтось надсилав поштою в Український фонд, інші - в ЮНІСЕФ.

Марією Примаченко, нашою фундацією дуже зацікавилися світові видання. Інтерес постійно зростав і зростав.

- Створюється особливий гобелен з вишивок творів Марії Примаченко.

- Є відома дизайнерка у Лондоні Нісія Єндриховська, родом з Польщі, а родина її чоловіка — корінням з України. Нісія з нами зв’язалася в перші дні війни й започаткувала масштабний проєкт зі створення клаптевого гобелену, який вишивають українки у багатьох країнах. Дизайнерка закуповує усі матеріали, необхідні для роботи, і пересилає їх майстриням у різні куточки світу.

Тобто вона зв’язалася з багатьма українками, які знаходяться поза межами нашої країни, а хтось і в Україні для того, щоб вони вишили роботи Марії Примаченко.. Далі їх об’єднують в один великий артоб’єкт. Станом на сьогодні це вже розмір до 5 м х 4 м.

До того ж кожна робота вишивальниці супроводжується ще й особистою історією періоду повномасштабної війни. Цей артоб’єкт презентують у Польщі 3 грудня.

- Ви стали одним з облич дизайнерської колекції трикотажного одягу, який створили за мотивами творчості Марії Примаченко. Як сприйняли пропозицію помістити картини та оригінальні назви авторки на трикотажні вироби?

- Ну, звісно, сприйняли з відкритим серцем, з відкритою душею, тому що це взагалі була історія на підтримку мистецтва і збереження спадщини Марії Примаченко.

Коли ми з Альоною Пікуль поспілкувалися — мене вразила її пропозиція. Дизайнерка хотіла не просто показати повністю картини, вона брала елементи, використовувала назви. Це ніби від Марії йшло. От ніхто ще досі не додумувався використовувати ці назви. А це як окрема історія, часто - окремий вірш. Взагалі, Марія була навіть ілюстраторкою, писала дитячі вірші.

Марія Примаченко - це мисткиня, яка мала дуже багато талантів. Її можна було би по сучасному назвати навіть дизайнеркою. Бо шила одяг собі і сусідам.

- Власне, ви пам’ятаєте хоч трохи прабабусю?

- Я була дуже маленька, коли Марія померла. Але в мене є якісь дуже теплі спогади, які переповідав батько - він теж художник, обожнював свою бабусю. Він поряд з нею зростав, вони творили разом. І всі історії, які мені батько розповідає, - я їх згадую.

Мене Марія неначе веде по життю. Каже: “Ні, це не роби”. Я відчуваю присутність прабабусі і до цього дослухаюся.

- Коли ви долучилися до промоції творчості Марії Примаченко?

- Ще студенткою, коли навчалася на журналіста; телеведучою дуже хотіла бути. На четвертому курсі все змінилося, тому що почалася грандіозна виставка в Мистецькому Арсеналі “Неосяжне”, це 2016 рік. І почалася історія щодо авторських прав.

Мій батько тоді сказав мені: “Настя, займайся”. Я тоді була зовсім далека від цього. Після кількох зустрічей проаналізувала все і зрозуміла, що це моя місія - оберігати і промотувати родинну творчу спадщину. Зрозуміли, що потрібно створювати фонд. Вивчала, як це працює в європейських країнах.

Знайшла гарного партнера - Наталю Гнатюк. І налагодили з нею систему. Нам зараз дуже легко працюється, ми дуже швидко робимо різні проєкти мистецької колоборації і ми рухаємося далі.

- Чи реальною є ідея про створення мистецької резиденції та музею Марії Примаченко у Болотні?

- Це дуже реальна ідея. Взагалі, у мене була мрія - створення мономузею в Києві Марії Примаченко. Тому що всі картини частково десь розкидані. А Марія створила більше їх, ніж три тисячі робіт.

А почалася повномасштабна війна - і мені якось йокнуло в серці, що музей має бути саме у місці, де народилася Марія Примаченко. А це село Болотня - лише за 5 км від Іванкова. Там все збереглося майже так само, як при її житті.

Марія Примаченко жила і творила у селі Болотня Вишгородського району. Це - місце її сили, центр внутрішнього космосу. Це місце може стати магнітом для відвідувачів.

- Скажіть, приблизно скільки картин Марії Примаченко збереглося, створених до Другої Світової війни?

- У нас є невеличка частина таких робіт. Ще є унікальна колекція - двосторонні роботи Марії Примаченко. Вона їх створювала, коли хотіла створити свою книгу. Це автобіографічні двосторонні роботи. Тобто прабабуся малювала якийсь період свого життя, дуже важливий для неї.

- Такі двосторонні роботи виставлялися?

- Ми їх виставляли, але частково. Я хочу виставити їх послідовно, щоби відобразити історію життя Марії Примаченко. Глядач тоді зможе побачити саму картинку, сюжет і вже Маріїну руку, яка все описує, що відбувалося в цей період. Не знаю, де буде можливість реалізувати такий задум, можливо, навіть за кордоном.

- А чи збереглася Шевченківська відзнака Марії Примаченко?

- Архів у нас дуже великий. Посвідчення маємо. А сам знак розшукуємо. Тривалий час дуже хаотично відбувалися передачі предметів для показів. Часто щось не віддавали.

- А які є матеріальні свідчення того, що Марія Примаченко була учасницею виставки в Парижі у 1937 році?

- Є газети тих часів зі згадками.

- Невідомо, на жаль. Це були роботи, які вона створила у Центральних експериментальних майстернях при Київському державному музеї українського мистецтва (з 1936 року їх назвали Школою народних майстрів). Вони знаходились на території Печерської Лаври.

Картини художниці також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Ім’я Марії Примаченко внесли до Всесвітньої енциклопедії мистецтва.

- Чи хотіли б мати дослідницьку допомогу у царині життя та творчості Марії Примаченко?

- Україні дуже потрібне глибинне дослідження багатогранної постаті Марії Примаченко. Бо нерідко зустрічаємо неправдиву інформацію про художницю.

Валентина Самченко

Фото Євгена Котенка