Найстаріший ляльковий театр України, який називають «Замком на горі», відкрив свій 96-й театральний сезон. Сміливий крок, з огляду на те, що він розташований в Урядовому кварталі, який зараз є не найбезпечнішим місцем через постійну загрозу ракетних обстрілів. Однак кожні вихідні театр влаштовує для наших дітей ляльково-сценічне дійство, грає благодійні вистави та готує велику прем’єру вистави «Енеїда» за Котляревським.

ЗАРАЗ – ГРІХ ЖАЛІТИСЯ, ПОВНІ ЗАЛИ. ПЛЮС МИ ЗНИЗИЛИ ЦІНИ НА КВИТКИ

- Пане Ігорю, вітаю з відкриттям нового сезону, зараз такі події і радісні, і водночас тривожні, особливо якщо ваша публіка – наймолодші українці. Не було хвилювання, що зали матимуть не суцільну наповнюваність через події, які зараз відбуваються з країною?

- Хвилювання було, але ми постійно працювали і намагалися бути в полі зору нашого глядача. Навіть коли на початку повномасштабного вторгнення ми були закриті, то все одно робили усілякі колаборації, грали казки онлайн, здійснювали благодійні виїзди. Підігрівали інтерес публіки, щоб вона про нас не забула.

- Думаю, що вона навіть дуже скучила за вами, діткам зараз теж вкрай хочеться хороших емоцій!

- Скучили (посміхається). І зараз – гріх жалітися, повні зали. Плюс ми знизили ціни на квитки, щоб похід до театру ляльок був доступнішим, бо якщо це дорослий театр, то на виставу глядач приходить найчастіше один або удвох, а в дитячий – мінімум двоє, а частіше й троє, а якщо бабусю прихоплять? А якщо в родині кілька дітей – і всіх треба вивести на сімейний моціон у вихідний день? Квитки у нас коштують від 100 до 150 гривень, можливо, якщо і буде підвищення в грудні, то незначне.

- Скільки на сьогодні вистав у репертуарі Театру ляльок? Чи всі гратимуться в цьому сезоні?

- Взагалі в репертуарі Київського академічного театру ляльок, що діє зараз, близько 10 вистав, і потенційно ми думаємо додати ще вистав 5. Я кажу діє, бо до мене (І. Гулий обійняв посаду керівника театру восени 2021 року – ред.) було таке явище, коли в репертуарі на папері числилось під сорок назв, але більшість із них – не йшла. Тож у 96-му театральному сезоні, який ми й не відкрили навіть, а привідкрили в умовах воєнного часу, у нас 15 вистав.

- Щось нове з’явилося чи все з минулого репертуару? 

- Цієї весни ми зробили цікаву і несподівану виставу «Хедлайнер» у жанрі «політичний бедлам на одну дію». Автори: режисер-постановник – Дмитро Драпіковський та драматургиня Вєста Гунченко. Там дуже впізнавані лялькові персонажі, а ви ж розумієте, що лялька може сказати набагато більше, ніж артист, тому вийшло досить гостро і смішно. У головного героя – крокодила є дресирувальниця мадам Слов’янцева, яка забрала у нього хвіст, бо, мовляв, то хвіст її за історичним правом. Він каже: подивись на себе, як у тебе може бути крокодилячий хвіст? Він не твій, а мій! Але наприкінці позитивний момент – крокодил зжирає мадам Слов’янцеву, на тому всі звірі стають вільними, їм більше ніхто не загрожує.

Звісно, що це вистава для більш дорослих – 16+ або 18+, і взагалі, вона робилася з прицілом, щоб показувати її в госпіталях для бійців ЗСУ, аби хлопці трошки відволіклися, посміялися, підбадьорити їх – там багато кумедних моментів і цікаві персонажі, а потім я подивився і думаю, ну, це може бути і в репертуарі. А чому б і ні?

ТЕМА ВІЙНИ МОЖЕ ПРОЙТИ КРІЗЬ НАШ РЕПЕРТУАР, АЛЕ ЦЕ МАЄ БУТИ ЗРОБЛЕНО ФІЛІГРАННО, БЕЗ ПРЯМОЇ ЗААНГАЖОВАНОСТІ ТА ДЕТАЛІЗАЦІЇ

- Тобто тема війни все ж може з’являтися і в театрі ляльок, просто через метафоричні засоби? Бо я думала, чи варто торкатися цієї страшної теми в дитячому репертуарі? І якщо торкатися, то як? Чи може краще, щоб театр ляльок залишався подалі від цих кривавих реалій? 

- Ситуація, у якій ми зараз живемо, – повномасштабне вторгнення російської федерації – це страшні, але історичні події. І ми повинні їх пам’ятати та фіксувати для юних поколінь, щоб вони це розуміли і знали.

Зробити так, щоб тема війни пройшла крізь наш репертуар, з моєї точки зору, можливо, але це повинно бути втілено дуже філігранно, без прямої заангажованості та деталізації, тому що їх вистачає і по телевізору, і в новинах, і в інтернеті.

Все ж, коли до театру ляльок приходять діти, наше завдання їх відволікати, поліпшувати настрій, робити свято і, розважаючи, повчати, щоб вони розвивалися і поважали та любили свою культуру, свою країну, свою мову. Це і є наша зброя – давати правильні наративи для молодого покоління, виховувати в них любов, щоб вони любили наші казки, наших героїв, нашу культуру, знали, яка у нас вона багата та різноманітна. І пишалися цим. Тоді у них буде броня і захист від жахливих наративів, які звучать з боку східного сусіда. 

- То, я відчуваю, ви за те, щоб таки зберегти казковий світ театру?

- Так. За це. У нас є інша зброя. 

НАМАГАЄМОСЯ РОБИТИ НОВІ ВИСТАВИ «МАЛОЮ КРОВ’Ю» – ДИВИМОСЯ, ЩО МОЖНА ПЕРЕРОБИТИ, ЩО МОЖНА ДОРОБИТИ

- У культурній сфері спостерігається складна ситуація з державним фінансуванням, як вам вдається знаходити вихід? Чи є перспектива нових постановок, чи поки що все нове на паузі?

- Зараз я перевів театр у режим роботи у воєнному стані. Цього справді вимагає наша реальність, бо щоб поставити новий гарний драматичний твір, потрібні кошти. А у зв’язку з тим, що працюємо ми мало, тільки в суботу й неділю по одній виставі, а коли бачимо велику популярність, то по дві, але це все, що зараз ми можемо продати. Ціни ми знизили – для глядачів це плюс, але наші доходи, якщо скажу впали, то нічого не скажу, порівнюючи з тим, що було у грудні 2021-го або у січні 2022 року. 

Ми ж «трансферники» (у нас це так називається), тобто з бюджету фінансується тільки наш зарплатний фонд, та й то на 80 відсотків від потреби, а 20 відсотків ми закриваємо за рахунок надходження коштів за продані квитки. Плюс утримання будівлі театру, яку треба берегти, оплата електроенергії, опалення.

Тож зараз у нас спартанські умови і ми намагаємося робити нові вистави «малою кров’ю» - дивимося в наші архіви та склади, що у нас там є, що можна переробити, що можна доробити. Благо у нас чудові творчі цехи, художники і режисер – вони можуть скомпілювати і зробити щось неймовірне з того, що довго лежало, докупити матеріали по мінімуму, зробити ляльки, зрежисерувати.

- Ще до війни ви планували поставити велику виставу «Чарівник Смарагдового міста». Зараз відклали її?

- Так, до війни у нас вже почався «застільний» період (період роботи над п'єсою, який режисер проводить з акторами «за столом», в обговоренні – ред.) цієї вистави, там мала бути задіяна абсолютно вся трупа, вистава планувалася на 2 повноцінні склади.

Є певна специфіка театру ляльок, яка відрізняє його від драматичного, – якщо ми працюємо в класичному театрі ляльок, тобто з ширмами та іншими атрибутами, то одночасно багатьом артистам фізично незручно працювати. Це може бути 4-6, максимум 8 артистів у одній виставі. А якщо це синтез, де йде живий план з ляльками, то там може бути і 10, і 12 артистів задіяні в одній виставі. А щоб всі 25 чоловік – такого у нас ще не було, ось у «Чарівникові Смарагдового міста» могло б бути, але ми поки що відклали її до найкращих часів. 

УСІ ЗНАЮТЬ НАПАМ’ЯТЬ, ЩО ВІДБУВАЛОСЯ З НІФ-НІФОМ, НАФ-НАФОМ І НУФ-НУФОМ, АЛЕ ПОПУЛЯРНІСТЬ ЇЇ ПРОСТО НЕЙМОВІРНА

- Питання щодо контенту: що сучасним дітям більше «заходить» – якась новітня драматургія чи щось традиційне і звичайне, казки, наприклад?

- Звичайні українські казки. Бо насправді вони не звичайні, у багатьох із них дуже цікаві драматургічні повороти, і саме казки зараз дітей просто затягують. У нас з репертуару, наприклад, казка «Кіт у чоботях» – розкуплена вся зала. «Троє поросят» – так само, здавалося б, всі з пуп’янка знають напам’ять що відбувалося з Ніф-ніфом, Наф-нафом і Нуф-нуфом, але популярність її просто неймовірна! «Котик і півник» – також. Отака рідна українська традиційна класика. 

- Ой, ваші «Котик і півник» взагалі дуже відомі – ця ж вистава і з сурдоперекладом виходила і до діток в Охматдит їздила в рамках вашого проєкту «Мистецький десант»?

- Так, ми презентували цю виставу із сурдоперекладом у співпраці з Департаментом культури Маріупольської міськради. Це крута ідея, бо якщо у драматичному театрі люди з вадами слуху можуть хоча б прочитати щось по губах, то у ляльковому – такого немає. І я подумав – круто, якщо дітки, у яких є певні проблеми зі здоров’ям, зможуть прийти і отримати задоволення від перегляду вистави.

А щодо виникнення ідеї проєкту «Мистецький десант», я розповім: 2 квітня, мабуть, одні з перших, ми показали в метро на «Героїв Дніпра» для людей, які там переховувалися від артилерійських та ракетних обстрілів, виставу «Мишка та рожева стрічка» автора і режисера, заслуженого діяча мистецтв України Руслана Неупокоєва. Там була просто неймовірна атмосфера, тому що для дітей після місяця війни це було якесь диво. Та й для наших артистів, і для нас усіх це був елемент якоїсь чарівності, магії театру.

Потім, коли ми зрозуміли, що у людей в цьому є терапевтична потреба, і у нас є потреба, бо ми хочемо бути в авангарді і робити все, що зможемо для перемоги, ми почали їздити в КНП «Дитяча клінічна лікарня 7» та в «Охматдит» показували там вистави. Їздили в різні ТРО, там дітей збирали і грали для них. Потім їздили в пансіонати, куди привозили малечу з окупованих територій. Активно проводили таку терапію - вони для нас, а ми для них. 

- Зараз їздите? 

- Їздимо, але менше через віялові і аварійні відключення електроенергії. У нас же колонки, світло, пульти… Тепер організатори кажуть: давайте, краще ми до вас приїдемо і ми даємо крім репертуарних, ще й благодійні вистави вже в Київському академічному театрі ляльок.

ВИСТАВА – ЦЕ ЖИВИЙ ОРГАНІЗМ, ЦЕ НЕ МУЛЬТИК В ЮТУБІ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ ОДИН І ТОЙ САМИЙ

- Цікаво, наскільки «легко» сучасну дитину, яка звикла до ґаджетів, яка вже має кліпове мислення, втримати певний час лялькою? Доводиться щось постійно вигадувати? 

- Ви маєте рацію абсолютно! То справжній виклик спробувати переграти ґаджет і Ютуб, і він не з легких. Але на те ми й творчі люди, щоб мізкувати в той бік – робимо синтез, додаємо живий план, щоб і актор виходив, і лялька була, і спецефекти, й інтерактив. У нас драматургія – просто шикарна і дуже талановиті артисти, які цілковито віддаються своїй роботі. Це заряджає дитину, переключає її на дію, яка відбувається на сцені. А ще важливо, що у наших казок невеликий хронометраж – 35-40, максимум 50 хвилин.

Я переконаний, що треба додавати більше синтезу живого театру і ляльки, щоб було цікавіше. У нас вже в багатьох виставах артисти виходять і глядач бачить їхні обличчя, вони взаємодіють з ним не лише за допомогою ляльки через ширму, але є й відкриті прийоми. Вважаю, що за цим майбутнє сучасного театру ляльок. Звісно, ми повинні не забувати наше коріння, наших засновників, але й дивитися, які є тенденції в сучасному світі, аналізувати їх та виходити на цікаві власні рішення.

Є гарний приклад – Харківський театр ляльок, де працює багато як лялькарів, так і артистів драми, такий мікс у колективі. Виходять дуже гарні, цікаві вистави – живі плани грають драматичні артисти, а ляльок ведуть ляльководи, відбувається такий ансамбль, що дивишся і думаєш, браво!

Як не крути, а лялька і сценічне мистецтво вже стільки років існують і ще стільки ж існуватимуть! Тому що це – живе дійство, воно кожного разу різне, виставу так, як зіграли вчора, не зіграють сьогодні або завтра. Вистава – це живий організм, це не мультик в Ютубі, який завжди один і той самий, тут живий процес, за яким цікаво спостерігати, навіть із суто психологічної точки зору.

- Тим більше, що у дітей зараз є певний дефіцит спілкування.

- Я вам розкажу на прикладі, коли ми приїхали 2 квітня на станцію метро «Героїв Дніпра» - вони ж не бачили жодної живої вистави, починаючи з 24 лютого, дивилися тільки у планшети й телефони, а коли побачили виставу – то була неймовірна зацікавленість і шалений рівень сприйняття. Хоча вистава дуже проста і дитяча, як мишка ходить у гості до різних персонажів і вони вчать англійську мову, але дітей це затягнуло і відволікло від ґаджетів, вони цілковито увійшли в атмосферу вистави. Це дає надію на те, що переграти театр поки що не вдається ні планшету, ні Інтернету.

- Ви обійняли посаду у жовтні 2021 року, чи за цей рік довелося щось кардинально змінити?

- Ми поновили деякі вистави, які були несправедливо забуті та закинуті. Це вистава режисури народного артиста України Юрія Івановича Сікало «Попелюшка», вона вже іде, є в репертуарі. А вистава режисера Дмитра Драпіковського «Солом’яний бичок» – у процесі поновлення.

Також ми провели повну дерусифікацію репертуару, тому що, на жаль, у нас було 4-5 вистав, у яких або авторами були російські драматурги, або вони несли певні російські наративи, або костюми героїв – косоворотка та кокошник. Коли я розпочав дерусифікацію, деякі артисти мені казали: це український кокошник. Кажу, я ніколи не бачив українського кокошника! Знаю, що це Республіка Комі і російська федерація, а де в Україні є кокошник? Ну, і косоворотка, вибачте, це національний одяг теж зовсім не український, давайте будемо чесні.

Була вистава «Бременські музиканти», драматургом якої був Василь Ліванов, який Шерлок Холмса грав. Це все було в репертуарі - і «Маша і ведмідь» була, і «Царівна жаба» – це ж суто російська історія, там якраз і були косоворотки, балалайка, кокошник.

Я сказав, ми будемо це списувати, хіба за те ми воюємо, щоб в академічному театрі ляльок в центрі Києва йшли дитячі вистави з російськими наративами? Це ж взагалі якийсь сюр!

ЦЕ СПРАВДІ КРУТО, ЩО ТАКА СЕРЙОЗНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ГЕТЕ-ІНСТИТУТ ПІД ЧАС ВІЙНИ ВИДІЛИЛА КОШТИ, ЩОБ МИ ПОСТАВИЛИ «ЕНЕЇДУ»

- Нещодавно Укрінформ писав про ще одну цікаву роботу, яку ви таки готуєте – виставу «Енеїда» за Котляревським?

- Ми виграли грант Стабілізаційного фонду культури і освіти від Goethe-Institut Ukraine – це буде великий проєкт, з батальними сценами та дуже великою кількістю масовки, хоча головних персонажів не так і багато, така специфіка. 

Робота вже кипить. Гете-інститут диктує певні строки і ми повинні випустити виставу десь у 20-х числах січня, але ми не знаємо, що далі буде з нашою енергосистемою, та поки що плануємо прем’єру у визначені терміни.

Ми подалися на грант місяців два-три тому і вже навіть трошки про це підзабули, займаємося своїми справами, працюємо над репертуаром і тут – нам лист: вітаємо, ви виграли грант, починайте працювати. Деякі цехи навіть злякалися таких стислих термінів, але всі взялися до роботи, бо це справді круто, що така серйозна організація як Гете-Інститут під час війни виділила кошти на театр ляльок, щоб ми поставили «Енеїду». Це величезна підтримка з боку німецьких партнерів, завдяки якій ми можемо поставити щось масштабне у воєнний час.

Весь реквізит і декорації будуть зроблені з нуля, буде цікаве рішення, яке придумав наш художник Микола Іванович Данько. Буде багато масок, я не можу сказати, що це зовсім жанр дель арте, але те, що я бачу по ескізах, – дуже цікава форма. Будуть і ляльки, і маски, і живі плани, і сцени боїв, і вокал, і хореографія, чого там тільки не буде!

- Вистава розрахована на сімейний перегляд, я так розумію?

- Ми позиціонуємо її для сімейного перегляду, все буде пристойно, бо, як ви читали, Котляревський цікавий автор, з перчинкою, там є моменти, які дітям і не покажеш, але ми зробимо хорошу інсценівку і врахуємо всі нюанси. Думаю, віковий ценз буде 12+.

- Дякую за розмову, вітаю з чудовим «привідкриттям», як ви сказали, сезону, бажаю повні зали глядачів та здійснення задуманих проєктів попри всі труднощі. Переможемо!

- Переможемо стовідсотково! У нас немає іншого вибору, тільки так і не інакше. Дякую і чекаю всіх на виставах у Київському академічному театрі ляльок.

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадія Мінченка