Максима Паленка вже багато років знають як талановитого ілюстратора таких відомих видавництв як «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та «Видавництво Старого Лева», проте з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну художник створив уже чимало антивоєнних плакатів. Не зміг він обійти й тему Маріуполя та його героїчних захисників і відгукнувся на неї комп’ютерною графікою «Маріупольська Покрова», яку продали на аукціоні Saint Javelin за 22 тисячі доларів, і всі ці кошти пішли на закупівлю дронів для України. А нещодавно ЗМІ повідомляли, що малюнок «Воїн «Азовсталі», який Паленко створив у травні 2022 року, викарбували на пам'ятній срібній монеті номіналом у п'ять доларів тихоокеанської держави Ніуе. Реальна вартість монети становить 280 євро, таких випустили лише 333 одиниці, й за ними відразу ж почали полювати колекціонери. Ці монети мають рельєфну композицію із тонкими деталями та стилізацією під античні гроші. Матеріал - срібло 999-ї проби. В описі монети зазначено: «Ця чудова срібна монета присвячена хоробрим і відважним захисникам «Азовсталі» в Україні, а також громадянам, які перебували разом із ними на промисловому комплексі «Азовсталь» у Маріуполі, Україна». На реверсі монети зображено «воїна в символічній металургійній рослинній броні з високим рельєфом, яка служила прихованим символом їхньої витривалості» та назва монети - «WARRIOR OF AZOVSTAL». На аверсі зображено герб Ніуе, рік випуску, номінал та зазначено пробу срібла.

Яким чином малюнок Макса Паленка опинився на монеті маленької тихоокеанської держави? Укрінформ запитав про це в автора, який родом із Дніпра, проте вже давно живе у Львові.

СРІБНА МОНЕТА З УКРАЇНСЬКИМ ЛИЦАРЕМ «АЗОВСТАЛІ» ТА ГЕРБОМ НІУЕ

- Яким чином ваша картина «Воїн «Азовсталі»» опинилася на колекційній монеті маленької тихоокеанської країни Ніуе? Ви малювали її на замовлення?

- Перш за все я б хотів дещо роз’яснити. Тому маю невеличку підводку. На світі існує дуже багато людей, які колекціонують певні монети, - нумізматів. Є люди, які збирають виключно монети з песиками, є що займаються мілітарною темою. І по всьому світові є дуже багато спеціальних фірм, які займаються виготовленням таких колекційних монет, що виходять дуже малими тиражами по 300 – 500 штук. От, власне, існує і в Україні така фірма, яка базується у Львові, а виробництво її є у Польщі, власник - українець. Аби монета стала не просто шматком металу з красивим зображенням, а набула цінності, потрібно, щоб на ній був герб певної країни та номінал - 5, 10, 100 доларів. Для цього укладають угоди з тими країнами, які дозволяють використання свого герба.

У моїй ситуації історія така, що коли в травні було шалене протистояння на «Азовсталі», коли полк «Азов» тримав Маріуполь, я намалював цю картинку. Вона розійшлася інтернетом, її багато репостили, просили в мене і з-за кордону, щоб зробити плакати на демонстрації і т.д. Вона дуже зайшла. А за пару місяців до мене звернулася оця львівська фірма, яка займається виготовленням колекційних монет і запропонувала мені зробити це в металі. Я погодився, бо популяризація України у світі – це те, чого ми зараз прагнемо.

- Тобто там міг бути герб будь-якої країни?

- Теоретично - так. Але я спілкувався з представниками цієї фірми і впевнений, що росія і білорусь для них – не країни. Герб на монеті – це такий своєрідний пропуск у великий світ. При цьому то не така монета, за яку можна піти і купити собі кефіру чи кави. Це нішева історія, тут мова йде про спільноту нумізматів по всьому світі.

- Наробила ця монета шуму, наскільки мені відомо, вже весь тираж розпроданий, як ви це сприйняли?

- Дуже позитивно, я вважаю, що інформаційний шторм у світі на тему України – це тільки нам у плюс, звісно, якщо правильно розставлені акценти. Зрозуміло, що росія теж може випустити монету, з їхніми якимись меседжами, і це з їх боку буде елемент війни. Боротьба, як кажуть, по всіх фронтах.

- Власне, про меседжі: як прийшла ідея цього образу? Що ви хотіли передати? От я дуже вдивлялася в цей шолом, намагаючись розгадати зашифровані вами сенси.

- Там усе дуже просто, якщо придивитися до шолома, видно, що він укритий таким орнаментом, який відтворює, власне, вигляд самого заводу «Азовсталь». Я насправді ніколи не був у Маріуполі і не бачив цього заводу наживо. Хоч я і з Дніпра, а там зовсім недалеко, та якось не склалося. Але ми всі в травні, коли йшло протистояння, в новинах постійно бачили ці труби, велич заводу, а також як розвиваються події, як його бомблять, руйнують. І оцей графічний момент - труби, труби, труби, якісь комунікації, риштування – це все постійно було перед очима. Потім вже почали з’являтися фото зсередини приміщення, фото самих азовців, що додало ще ефектів. Тоді завод «Азовсталь» у мене був постійно перед очима. Коли ми говорили про протистояння азовців відразу йшла асоціація з заводом. І тому дуже швидко прийшла ця ідея зробити такого умовного воїна, українського лицаря. Звісно, наші захисники зараз не носять таких шоломів, але він наче інтернаціональний символ та атрибут хрестоматійного канонічного лицаря. І так виникла ідея зобразити його в шоломі, який вкрити цими трубами і комунікаціями. Я працюю на комп’ютері і просто взяв накидав собі на моніторі кілька референсів і малював за своїм планом, щоб шолом методично вкрити цим малюнком.

ДУМКИ МАТЕРІАЛІЗУЮТЬСЯ: БАГАТО МЕРТВОГО ПУТІНА

- Як довго ви працюєте над однією роботою?

- До повномасштабного вторгнення можна було дозволити глибше занурюватися і довше працювати. Я вже 15 років працюю в дитячій ілюстрації і там все лімітується термінами, які задає тобі видавець, щоби встигнути в терміни до «Форуму видавців» або до «Арсеналу». Тому можна було собі дозволити колупатися в цьому місяць або трошки терміни продинамити, а потім в авральному режимі все зробити. А після 24 лютого більшість того, що я малюю і виставляю в соцмережах – це не на чиєсь замовлення, це просто мої рефлексії на цю тему. І зараз події розвиваються дуже швидко, в якісь періоди дуже-дуже швидко, тому велика розкіш - сісти і малювати таку картинку тиждень. Завжди намагаєшся дуже швидко відреагувати на події. Деякі роботи малюються взагалі за 15 хвилин – це такі прості. Якщо резюмувати, то я в собі вбачаю потреби дуже швидко реагувати і малювати. Звісно, «Воїна «Азовсталі»» я малював довше… Малював не на чиєсь замовлення, малював, бо я так вирішив. Почав в один день, приділив їй кілька годин, потім відірвався і знову повернувся. Певно, кілька днів пішло.

- Нещодавно ви оприлюднили картину «Йодована сіль» на якій зображений магістр Йода. Зазначили, що ця робота виконана кілька років тому. Але ж яка актуальність нині, коли ведуться запеклі бої за соляні шахти Соледару. Перед тим була картинка з поваленим пам’ятником Катерині в Одесі, ще до того, як його знесли. Ваші картини - це передбачення чи якась містика?

- Я це не сприймаю як містику. Насправді якщо говорити про пам’ятники, то запит на їх демонтаж у нашому суспільстві визрів дуже давно: у когось після Помаранчевої революції, у когось після 2014 року, після анексії Криму, у когось тільки зараз… Для мене це дуже давно актуально - і Катерина в Одесі, і Пушкін, якого теж уже нарешті прибрали в моєму рідному Дніпрі, а до цього пам’ятники Леніну, які фактично всі демонтували після Революції Гідності, тобто я не вважаю, що це якась містика чи передбачення. Я вважаю, що вже давно для людей мало стати зрозуміло, що ці російські монархи, діячі культури, оці савєцькі полубоги – це те ж саме, що Ленін і Сталін. Це явища одного порядку. Класно, що їх знесли, але до цього дуже довго йшли.

- А «Йодована сіль»? Чому ви взялися її робити?

- Сіль – це взагалі історія без передумов. Я кілька років тому почав малювати швидкі картинки. До цього якось увесь час себе стримував, займався книжковою ілюстрацією. Але була така штука: приходить у голову ідея, і я собі думаю, що потім запишу, а за кілька годин вона вже не здається тобі цікавою. Думаєш, та ну, якась дурниця. А тут я вирішив спробувати намалювати дурню, яка прийшла в голову. От сів - і за 15 хвилин зробив. І власне ця йодована сіль стала однією з перших таких картинок. Мені тоді здалося, що класно намалювати на упаковці йодованої солі цього магістра Йоду. Просто гра слів прикольна. Це ще у 2018 році, я її зробив, а зараз із нею футболки випускають люди. Ну, можна це сприймати як щось таке метафізичне, але я як людина, яка це робила, цього не відчував, хоча зараз воно справді наче меседж у майбутнє.

- Я так розумію, ще один ваш меседж у майбутнє – це мертвий путін? Ви його малюєте дуже багато, при цьому він помирає найрізноманітнішими способами.

- (сміється) Це просто мрія дуже багатьох людей. Є звичайно теорія, і я не можу сказати, що я в неї не вірю, про те, що думки матеріалізуються. Мені приємно, коли хтось малює ці картинки або фотожаби, де путін вмирає різними способами, зображуються елементи його страждань, я теж намагаюся докладатися до цього.

- Зараз ваші картинки, я б сказала, скромніші, ніж були на початку війни… Коли ви зображували російських агресорів без рук, без ніг, голів, у калюжах крові…

- І я дуже шкодую, що скромніші, і планую поновити, як було. Теж недавно думав, що останнім часом став занадто делікатний. Бо справді роботи в перші місяці війни були жорсткіші. Я оце недавно відбирав якраз картинки для однієї виставки, передивився все від лютого і подумав «Щось ти пом’якшав, Максиме». (сміється).

- А як це сприймають люди?

- Абсолютно нормально. І я вам скажу, що найбільше срачів було не під картинками з відірваними руками і ногами, а там, де діячі російської культури зображені, як військовополонені. Під цим постом була повна заруба. При чому дуже багато людей, яких я добре знаю, теж на це дуже агресивно зреагували.

- А що писали, говорили?

- Вони не розуміли, чому серед російських військовополонених Цой, Висоцький, у чому Пушкін винен, а Булгаков що такого зробив? Ось такого плану запитання. І ти людям пояснюєш. Ця картинка була намальована в березні, на наступний день, після того, як росіяни кинули бомбу на Драмтеатр у  Маріуполі. У мене просто відбувся злам. Після того, як вони скинули бомбу на театр, для мене вся російська культура рухнула. Вона закрилася як проєкт, як збанкрутіла фірма, що дуже довго тягла своє існування і намагалася всіма способами себе апгрейдити, відновити. Але після повномасштабного вторгнення для мене ця фірма закрилася назавжди - і з Булгаковим, і з Пушкіним, і з усією братією. Скільки б Максим Горький не сидів на італійському Капрі і не проймався духом Європи, все одно там не буде ніяке болоньєзе, виходять тільки щі. І все… І ти нічого з цим не зробиш… Виходить все одно Буча й Ізюм… Дуже багато людей власне зараз уже сприймають, що російська культура отруйна, токсична. І в цьому випадку мені приємно думати, що я своєю роботою якраз попав у якесь скупчення нервів.

У ЧАС ВІЙНИ ЧИТАТИ БРОДСЬКОГО - АМОРАЛЬНО

- У вас цей злам відмови від російської культури відбувся, а в багатьох, ще ні… Як до цього дійти? Що порадите? Що робити з цими людьми, які й надалі захоплюються російськими класиками?

- Я вважаю, що примушувати когось щось читати - непродуктивно. Найперше, що варто зробити, на мою думку, перестати тиражувати цю культуру в Україні. Перестати випускати книжки того ж Бродського, Лермонтова й інших. Зараз війна і, на мою думку, це просто аморально. Ті люди, у яких це вже в головах сидить, наприклад, як я, бо я виріс у Дніпрі, а це місто до певного часу було російськомовним. Я людина “русской культури”, як усі, хто там народився. Я народився у 1976 році і ще встиг побути жовтенятком, піонером, до комсомольця не доріс, правда. Але цей весь потік інформації застряг у голові. І при певних обставинах вилазять якісь пісні, цитати з фільмів… Я вважаю, що з моїм поколінням уже нічого не зробиш, ти мусиш сам до цього дійти. Має бути якісь переломний момент, що вплине саме на тебе особисто. А в глобальному сенсі, я впевнений, що ми просто маємо перестати тиражувати роскультуру в Україні й у світі, відповідно, де маємо якийсь вплив.

- Ви кажете, що ви «людина русской культури», але якщо не помиляюся, ваша мама була вчителькою саме української мови і літератури у Дніпрі. То як так склалося?

- Стосовно мами, то там така змішана історія. У мене мама родом із Дніпра, тато - з села на Дніпропетровщині. Мама була російськомовною, бо виросла в місті, хоч і була вчителькою української, а тато розмовляв українською. У нас в сім’ї однаково розмовляли двома мовами. У нас за вечерею під час розмови міг відбутися кілька разів перехід з російської на українську і навпаки. Але при цьому мама посприяла тому, що я з дитинства почав читати класну українську літературу. Я прочитав усього Всеволода Нестайка саме в тому віці, коли треба. Взагалі багато в дитинстві читав. Дуже тішуся, що з подачі мами прочитав «Тома Соєра» українською, тому що це друга після «Тореадорів з Васюківки» моя улюблена дитяча книжка. У нас була величезна бібліотека.

- А що тепер читаєте?

- Зізнаюся, що зараз дуже мало читаю… Все немає часу, щоб прочитати книжку від початку до кінця, винятком, звичайно, були ті книги, що ілюстрував. В основному зараз аудіокниги, поезія. Буває, якась публіцистика, коли їду в потязі з Дніпра у Львів, бо зараз часто мотаюся туди-сюди.

- А зараз під час розмов у Дніпрі чи з рідними переходите на російську мову?

- У мене ця вся історія з повним переходом на українську відбулася ще в 2014 році, хоча деколи ще включався оцей тумблер. Наприклад, говорив із російськомовною тіткою і знаю, що вона прекрасно розуміє українську, але за звичкою проскакує: «Тьотя, Оля, как ваши дєла?» Зараз – уже ні. Немає такого. Буває, що російська пробиває лише, коли потрібно когось процитувати, щоб познущатися. Я продовжую з собою боротися в тому плані, щоб обрубати всі ці москальські штуки, які лізуть із підсвідомості - «Королєва восхищения» чи цитати Булгакова, якими постійно пересипав розмови. Для мене це вже зараз просто аморальна річ. Кожен має сам до цього дійти. У Дніпрі, яке по суті було російськомовним містом, ситуація значно покращилася переважно після 2014 року, а після повномасштабного вторгнення стали помітні ще більші рухи до переходу на українську. Я зараз живу у Львові, бо мені тут комфортно, але їжджу в Дніпро, бо там теж частина мене.

- Ворог десятиліттями намагався розділити схід і захід України. Чи є для вас різниця в людях?

- Звісно, під чим завгодно можна провести риску, вивести відсоток таких чи інших людей, але для мене нема різниці. Може це банально прозвучить, але я спілкуюся з людьми не тому, що вони галичани чи дніпровці, я спілкуюся з кожною конкретною людиною і вже конкретно щодо неї маю судження. Словом, хороші і погані, чесні і лицемірні люди в рівних відсоткових моментах є у кожному місті.

- А як щодо «хароших рускіх»? На вашу думку, такі є?

- Ні, тут я не хочу розділяти. Підозрюю, що може десь і є «хароші рускі», але це зараз просто відбувається все на емоційному плані. Про одних я можу конкретно сказати за його вчинками чи висловлюваннями, що це кацап, він поганий, але десь є люди, про яких я нічого не знаю, та все одно, я не розділяю. У нас із колегами зараз чіткий принцип: ми з росією не працюємо. Надходять пропозиції дати якісь роботи в журнал, на виставку в Пітері. Але, сорі, чуваки. Ви серйозно? Для мене вони всі – громадяни країни, яка з нами зараз воює.

«НАБРИДЛО МАЛЮВАТИ КНИЖКИ, ХОЧУ ПРОДУКУВАТИ СВОЇ ІДЕЇ»

- Чи ілюструєте зараз книги? Є замовлення від видавництв?

- Замовлення час від часу з’являються, але, відверто кажучи, вже трохи набридло малювати книжки. Я б сказав, що мені зараз просто це нецікаво. Адже що таке ілюстрація? Це тобі дають якийсь текст, ідею, і ти маєш цим усім перейнятися. Частіше за все мені щастило з авторами, я мав класну співпрацю з Володимиром Рутківським, Сашком Дерманським, з ужгородським письменником Сашком Гаврошем, англійцем Джеремі Стронгом, він видавався у «Видавництві Старого Лева». Мені здається, що вони зосталися задоволені. Але завжди ілюстратор оформлює чужі ідеї. От мені це набридло, зараз мені набагато цікавіше продукувати власні. У своїх роботах.

- До речі, а як правильно назвати ваші роботи? Це постери, карикатури, картини?...

- Мене вже запитували в одному інтерв’ю, чи можна це називати карикатурою? Я відповів, що так, звичайно. Але з іншого боку, якщо подивитися на цього лицаря з «Азовсталі» - це зовсім не карикатура… Дохлий путін – так. Це весело, як на мене. У мене є і карикатура, і плакат, і класична ілюстрація, є навіть іконопис, якщо взяти «Маріупольську Покрову», вона теж дуже сильно розійшлася Інтернетом. Я просто образотворчим мистецтвом займаюся років з 15-ти, і як на мене, непогано його знаю. Можу сьогодні в карикатуру зарулити, а наступного дня зайнятися серйозною картиною. Усе залежить від настрою.

- Ви часто використовуєте у своїх роботах російські культурні штампи, ці так звані візерунки, але вони у вас набувають зовсім інших сенсів.

- Це ж так само, як у військових. Я, звичайно, себе зовсім ніколи не порівнюю з військовими, бо вони на війні, там можуть поранити і вбити, а я сиджу і малюю в теплій хаті з кавою. Але це те саме, що й трофейна зброя, коли наші можуть захопити в росіян танк, змити буквочки «Z» чи «V» і потім цих же самих кацапів з того ж танка розстрілювати. От я думаю, що це десь так і в мене.

- В одному з інтерв’ю ви казали, що проти виразу «культурний фронт». Чому?

- Ні, я не проти. Хай кожен використовує фрази, які хоче, головне, щоб кожен розумів, про що ми говоримо. Я не смію себе ставити нарівні з військовими. Там зовсім інші ризики, обставини. Коли я намалюю якусь не ту картинку, мені максимум, що хтось може написати в Інстаграмі: «Здохни, тварь. Скоро вся Украина будет российской». Я можу його просто заблочити – і все. На фронті зовсім інша історія.

- А як можна назвати вашу роботу? На мою думку, це своєрідна агітація чи навіть пропаганда.

- Так, те, чим зараз займаюся я і мої колеги художники, під час війни можна назвати агітацією, умовно кажучи, може, десь навіть пропагандою. Ми все-таки маємо дуже фільтрувати те, що ми малюємо. Я уникаю малювати якісь такі речі, які можна сприймати і з нашого боку, і з ворожого. Тобто я стараюся, щоб це було водночас багатошарово, але однозначно. Це не мирний час. Зараз війна, і навіть те, що ми малюємо в кількох лініях, часто має глибокий меседж. Як у Нікіти Тітова: дуже лаконічно, дві плями, три лінії - і це послання до максимуму зі звуженим діапазоном враження, тобто попадає в конкретну точку.

- Чи плануєте свої воєнні роботи зібрати і видати альбом? На яких виставках найближчим часом можна побачити ваші картини?

- Виставки відбуваються постійно. Коли почалася війна, я ці свої картинки, що у  Фейсбуці, роздавав наліво і направо, а фідбек почався лише в кінці літа. Люди почали писати з галерей, мовляв, а можна ми вам надішлемо каталог, ви нам давали свої роботи. Я кажу: “Ок, дякую!” Вчора відправляв роботи в Нідерланди, там теж буде виставка українського плакату. Щодо альбому, то я сам не планую, але протягом останніх місяців уже було кілька цікавих пропозицій стосовно цього. Я тільки за, головне, щоб це подати в правильній формі.

***

Під час підготовки матеріалу, 14 січня росія завдала чергового масованого ракетного удару по Україні. Ворог цілеспрямованим ракетним ударом зруйнував частину багатоповерхового будинку в рідному для Максима Паленка Дніпрі, станом на цей час відомо, що загинуло 45 людей, з них троє дітей, 75 осіб поранено.

Максим Паленко миттєво відреагував на теракт росії у Дніпрі. «Людожер» — так назвав свій малюнок, зобразивши путіна, який з’їдає людей разом із їх житлом і ніяк не насититься. У соцмережах емоційно реагують на дніпровську трагедію, яку відображає малюнок: «Хай би йому той дім посеред його чорної глотки став», «Максим Паленко завжди максимально передає кровожерливість цих нелюдей… Не забудемо ніколи!», «Воліла б бачити ваші малюнки кожного ранку в західних газетах і журналах. Просто біля їх калорійних круасанчиків і солодкої кавоньки»…

Людмила Гринюк, Львів

Фото Маркіяна Лисейка