Маестро Володимира Сіренка називають знаним інтерпретатором музики композитора Євгена Станковича. Як головний запрошений диригент у Львівській опері він поставив легендарну містерію «Коли цвіте папороть», яка чекала постановки 40 років, а під кінець 2022-го до 80 річного ювілею композитора представив з командою «Страшну помсту».
Диригент ексклюзивно повідомив, що Євген Федорович дописує «Псалми війни», який планують спільно презентувати у Києві з лібрето Василя Вовкуна.
З керівником Національного симфонічного оркестру, народним артистом, Шевченківським лауреатом, Укрінформ говорить про нещодавніх 22 концерти у шести зарубіжних країнах, а також дистанціонування від російської культури у період повномасштабної війни.
- Пане Володимире, ви професор кафедри оперно-симфонічного диригування Національної музичної академії, яка донині – понад 10 місяців Великої війни рф в Україні - з іменем російського композитора. Як це можливо у державному навчальному закладі, розміщеному практично на Майдані Незалежності у Києві, де небайдужі відстоювали свободу з часів Революції на граніті?
- У Національному симфонічному оркестрі, який очолюю: з 24 лютого не граємо жодної ноти російських композиторів; не граємо з жодним російським солістом - це наше рішення і ми його дотримуємося. А у консерваторії я працюю сумісником, тому вирішального голосу не маю. Про свою позицію наші оркестранти чітко заявили ще влітку, коли виникла дискусія про перейменування. Більше 90 людей зі 100 «за», кілька утрималися.
- Складається враження, що Національна академія може так жити, не зважаючи на те, що за кілька десятків метрів від неї стоять сотні жовтоблакитних прапорців у пам'ять про трагедію Маріуполя, а біля стели Незалежності щотижня прощаються із загиблими у найгарячіших місцях Великої російсько-української війни.
- Щоби вплинути на ситуацію перейменування музакадемії, держава мусить змінити закон. Він має бути для всіх однаковий: і для Дніпропетровської академії музики імені Михайла Глінки, і для нашої консерваторії імені Чайковського, й для інших закладів «імені російських композиторів».
- Вас називають знаним інтерпретатором музики таких найвідоміших українських композиторів, як Євген Станкович та Валентин Сильвестров. 2022 рік для обох був ювілейним. Яким чином доносити цю музику до ширшого кола слухачів?
- Те, що від нас залежить - ми робимо: наша справа якісно грати. Промоція ж української музики - це вже інша професія, закони маркетингу і реклами. Я йшов на інтерв'ю і згадував буремні 1990-ті, тяжкі й несприятливі нібито. Утім на Першому каналі телебачення була програма «Класік-прем’єр», яку вела Тетяна Мілєніна. У гарний вечірній час її могли дивитися всі. І замість комерційної реклами тоді були навіть короткі нарізки класичної музики. Тривало це недовго, щоправда, а потім змінилося на повну комерціалізацію.
Що ми маємо зараз? Канал «Культура» не став потужним медійним об’єктом, на жаль. Скажімо, оркестр з капелою «ДУМКА» у консерваторії спільно провели дві серйозні телезйомки, записували музику Лятошинського і Станковича. А у кінцевому результаті, де та коли це показуватимуть - я так і зміг дізнатися. Якщо твори українських композиторів звучатимуть у телеефірі о 3-й годині ночі, як це бувало часто раніше, - то кому це потрібно?
- Восени Національний симфонічний оркестр здійснив творчий тур шістьма країнами. Зрозуміло, що можна розповідати про кожен з 22-ох концертів. Але які найзнаковіші, найпам’ятніші?
- Варто виокремити перший концерт - у Варшаві, у Народовій філармонії, був повен зал людей. Виконували Другу «Героїчну» симфонію Євгена Станковича, назву якої за погодженням з автором змінили на «Драматична».
Виступали у різніих залах. Не буду говорити, що всі були першого класу. Але й таких було немало: філармонії Берліна, Кельна, Дортмунда, та ж Варшава, інші. Навіть невеликі німецькі університетські містечка мають прекрасні концертні майданчики.
- Тур планували ще до 24 лютого?
- Через початок повномасштабної війни ми на рік раніше виїхали в тур, він був запланований на 2023 рік. Запросила агенція, котра нами займається. В Німеччині з нею ми працюємо вже третій раз. Попередні два – 2017 та 2021 роки.
Війна, як не дивно, відкрила можливості представляти світові українську музику хоча би в тому об’ємі, як ми її показали восени. Це вже згадана Друга симфонія Станковича, «Гражина» Лятошинського, «Карпатська рапсодія» Левка Колодуба. Десь грали всі названі твори, десь частину. Поєднували з європейською музикою: Шуманом, Бетховеном.
Не треба забувати, що це комерційні гастролі. До війни «пропхати» українську музику в комерційні програми було надзвичайно тяжко. Своїх росія давно цілеспрямовано промотує і возвеличує, тому закордоном люди знають Чайковського і Рахманінова. На превеликий жаль, українських виконавців до початку повномасштабної війни, домовляючись про гастролі, завжди втягували в орбіту «вєлікой русской культури».
- В Україні насаджували російську культуру кілька століть поспіль. Чайковський – навіть якщо приїздив сюди багато років щоліта до родичів і знайомих, а до того ж мав предком козака Чайку - від самого початку був на службі в російської імперії...
- Безперечно, Чайковський – імперець. І це окрема тема: як росія використовувала та використовує донині для маніпуляцій і пропаганди Пушкіна, Чайковського, Достоєвського й інших митців.
- Давайте згадаємо гастролі оркестру у 2017 році у США. Яким був той тур, щоби можна порівняти із закордонною концертною поїздкою повномасштабновоєнного року?
- У 2017 році ми вперше були з великим туром в Америці, 70 днів, більше 40 концертів. Разом з Шостою симфонією Чайковського і П’ятою Шостаковича ми повезли Другий скрипковий концерт Станковича і його «Ніч перед Різдвом».
У другому турі по Америці виконували твори українських композиторів: Вікторії Польової, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського. Тоді, скажімо, намагалися зацікавити американських слухачів музичною оповіддю про те, з чого починалася українська симфонічна музика, тому що Березовський - це український Моцарт. Зараз ми просто вже ставимо як умову перед виступами – присутність української музики у концертній програмі, а раніше нам часто диктували репертуар. Закордон донедавна був дуже орієнтованим на російську класику.
- Повномасштабна війна росії в Україні, осуд іноземцями жорстокої агресії відкрила певним чином вікно можливостей для входження нашої культури у зарубіжні зали. Що потрібно, щоб утримувати цей інтерес?
- По-перше, якісна робота потрібна, якісне виконання. Щоб нам не сказали: «Слухайте, от вам дали можливість, а у вас ні музики немає, ні оркестрів пристойного рівня». І слава Богу, нам є що показати. Треба розумно поєднувати у програмах твори іноземних та українських композиторів. Наш оркестр три тури за останні роки відпрацював у Німеччині. І Кельнська філармонія, і Дортмунд нас тричі поспіль запрошували з нашими програмами. Значить, ми конкурентноздатні.
- Повертаючись в Україну: 19 січня ви зібрали велику залу у Києві на Різдвяну музику Мирослава Скорика та Івана Небесного – обробки колядок і щедрівок. Чим відрізнявся концерт від того, який відбувся раніше у Національній опері?
- Цю програму ми три роки тому презентували в Національній опері, була повна зала. Нині кількість глядачів визначає наявність місць в укриттях на випадок повітряної тривоги, щоби людям було куди сховатися. Тому нинішні аншлаги – це пів залу, наприклад, у Національній філармонії.
«Різдвяні симфонії» - проєкт Івана Малковича, який тоді все організовував. Тепер програма має своє життя. Іван, як добра людина, нині каже: «Головне не забувайте, за чиєї ініціативи все відбулося свого часу».
Ми зараз потихеньку повертаємося до традицій, від яких були відлучені. Я в своєму дитинстві на Полтавшині пам’ятаю щедрівку, коли ми співали не «син Божий народився», а «рік новий народився». Мої діти вже знають як співати колядки. І дорослі вже потихеньку до цього навертаються. Чудові, прекрасні мелодії в гарному аранжуванні - ну чого ж не послухати їх в концерті?!
- Чи є які зміни в оркестрі в період повномасштабної війни?
- Ми продовжуємо працювати повноцінним складом. Двоє наших пішло в армію добровольцями: Володя Пономарьов - альтист та Альоша Лі - тубіст. Дай їм Бог, здоров’я і вдачі. Кілька чоловік з дітками залишилися закордоном, хтось лишився по контракту. Але це не більше 20 осіб на наш колектив, це не так багато.
Обходимося своїми силами, десь, може, одного-двох добираємо на конкретні концерти, бо конкурси зараз не оголошуємо. Переживемо цю жахливу зиму, і весною будемо бачити хто повертається, хто де лишається.
- Які довгострокові плани має Національний симфонічний оркестр, ви як постановник?
- Якщо говорити про міжнародні проєкти, то це великі гастролі в Британії у жовтні 2023-го, у Сполучених Штатах Америки - лютий 2024-го. Складну сучасну оперу для Львівської опери написав Юрій Ланюк. Її реалізація, думаю, буде не раніше 2024 року.
Валентина Самченко, Київ
Фото Геннадія Мінченка