50 років з Флойдами, або деякі подробиці життя на темному боці місяця
У кожного десь там, де перебуває серце, є свій шорт-лист потаємного зі словом «вперше». Перший поцілунок ( це сталось!). Перша зарплата в конверті ( вау! таке можливо?). Перший автомобіль ( це ж я їду – чому вони не помічають?).
Те саме з музикою.
Ось вперше до тебе прийшов «Сержант Пеппер».
Ось ти вперше підіймаєшся «Сходами до неба».
А ось вперше потрапляєш туди, на Темну сторону місяця. Заплющуєш очі і пригадуєш, як тебе несуть туди ці неповторні гітарні рифи, ці голоси, і сам себе чуєш десь мовби збоку: виявляється, так теж можна грати…
Здається, це було вчора.
А цьому «вчора» вже 50 років. Саме так: 10 березня виповниться півстоліття з дня виходу альбому Pink Floyd - The dark side of the moon. Тож ловіть новий подкаст з циклу «Музичні історії від Укрінформу», присвячений цій нескромній даті.
The dark side можна просто переграти. Уявляєте Pink Floyd в стилі диско? В стилі хіллбілл? Або з оркестром арабських інструментів? Послухайте все це на прикладі однієї композиції, не скажемо якої, лиш натякнемо, де ото гроші пересипаються в касовому апараті…
The dark sidе можна імітувати. По світу багато років катаються кілька стадіонних шоу, які виконують кавери групи, сотні музикантів займаються цим, є цілий рух фанатів, які зациклилися навіть не на розвитку традицій групи, а на імітації звуку, манери гри, створюючи своєрідні варіації на тему альбому-ювіляра чи Pink Floyd взагалі. Тут є британці, є швейцарці під непретензійною назвою Космос, які записали вже 5 альбомів із власним матеріалом, та здобули у фанатському середовищі репутацію найбільш успішних імітаторів стилю. Послухайте, і погодитесь, що деякі їхні композиції звучать як студійні ауттейки із втрачених записів золотого періоду Флойдів.
Нарешті, The dark side надихає безліч музикантів у світі не просто на копіювання, а на спроби творчо розвинути стиль Флойдів. Розкажемо про одного хлопця з Техасу, Лінна Стоукса, який записав вже кілька альбомів і зрештою замахнувся на концептуальний альбом у стилі The dark sidе, який було названо Terra Nocturne. Нагадаємо про звукорежисера Алана Парсонса, який створив для Pink Floyd «фірмове» флойдівське звучання, що десятки, якщо не сотні «звуковиків», натхненні його успіхом, намагаються перевершити Алана. Шедеврів там, звісно, мало, але, є вельми цікаві явища, як, наприклад, сольний проект британця Філіпа Лейна під назвою Флаенс.
До початку березня, коли, власне, настане сам ювілей альбому, звісно, буде приурочено безліч спогадів чи шоу. Наш же подкаст ви зможете послухати заздалегідь, не поспішаючи. Згадайте про магічну силу музики, і хай буде з вами натхнення! А нас слухайте далі– не переслухаєте!
Попередні «Музичні історії» слухайте тут:
Різдвяні мелодії воєнного часу
Стати зіркою і винайти к-поп, або повернення на блошиний ринок
«Музичні історії»: Ме каго он амор, або пісні надії та любові
«Музичні історії»: Шерше ля Франс, або Як французи впливали на сучасну музику
Мелодії воєнного часу – від Боба Ділана до Адріано Челентано
Мелодії воєнного часу – в екслюзивному плей-листі від Укрінформу
Кримінальні танці — як, коли та з ким
«Музичні історії»: Gasta Claus, Perper, Slade та інші
Led Zeppelin навпаки, або чому зірка не завжди стає кометою
Все буде хумпа, або нові пригоди екзотичних музичних стилів
Пригоди каджунського акордеона, або звідки беруться екзотичні музичні стилі
Як Карлос Сантана став Світильником ока господнього
Як правильно рибалити на квадратного групера, або знахідки з блошиних ринків
У пошуках цукрової людини, або різдвяні історії з життя антиподів
Джон Леннон, Елтон Джон та інші самотні серця
Як фінські панки перемогли російських мілітаристів
Про тих, хто не захотів стати зіркою. А міг би…
Кавери, які стали популярнішими за оригінали
Як правильно танцювати «Смарткач»
«Реве та стогне...» у ритмі вальсу, або чому Україна впродовж десятиліть залишалась
