Кіноберезень: Донбаський інтернат, калабрійська безодня, німецькі карні злочинці в неволі та на сцені
Наче подарунок для українців, які мужньо витримали найтемнішу зиму в сучасній історії, березневий кінопрокат пропонує не лише вражаюче розмаїття сіквелів найпопулярніших франшиз (від шостого «Крика» до четвертого «Джона Уіка»), а й чи не найповніший перелік фестивальних хітів з початку повномасштабного вторгнення.
З 2 БЕРЕЗНЯ
Кіт / The Whale
Новий фільм Даррена Аронофскі, автора фільмів «Реквієм за мрією» та «Пі», оповідає про викладача літератури (роль стала справжнім бенефісом і поверненням до акторського ладу Брендана Фрейзера, який, здається, вперше зумів найповніше реалізувати свій талант), котрий страждає від серцевої недостатності на тлі ожиріння, намагається налагодити стосунки з донькою-підлітком, яку не бачив, відколи залишив сім'ю заради роману зі своїм студентом.
Зафільмована п'єса Семюела Д.Хантера на перший погляд здається драмою про людину з досить специфічними проблемами. Проте у міру розвитку подій ця замкнена в чотирьох стінах розповідь про людину, яка перед смертю підбиває підсумки свого існування, виявляється притчею про нашу природу, про бажання, що виходять з-під контролю, про конфлікт самореалізації та особистої свободи з почуттями обов'язку перед нашими рідними й близькими, про те, як пошук Бога, прагнення дотримуватися релігійних норм сплітаються з диктатом суспільних забобонів, а іноді й взагалі підміняються ним.
Фільм брав участь у конкурсі Венеціанського кінофестивалю та отримав три номінації на «Оскар».
З 9 БЕРЕЗНЯ
Велика свобода / Große Freiheit
Фільм Себастіана Майзе може відлякати частину аудиторії ЛГБТ-проблематикою і тим, що практично всі події розгортаються за тюремними ґратами, проте неупереджений і сповнений відважної готовності знайомитися з творами на незручні та драматичні теми глядач зможе віднайти для себе одну з найкращих європейських картин останніх років, присвячених можливості набуття індивідуальної свободи всупереч зовнішнім обставинам. Ця дещо схожа на сюжетну канву знаменитої «Поцілунок жінки-павука» Ектора Бабенка стрічка оповідає про взаємини двох ув'язнених (гра Франца Роговського і Георга Фрідріха належить до головних перемог фільму) – вбивці, що відбуває довічний термін, і гея, який в юності був доправлений до концтабору нацистами, а у післявоєнній Західній Німеччині знову щоразу опиняється за ґратами через нескасовані гомофобні закони.
Суворість тюремного існування, абсурдність законодавства і жорстокість звичаїв парадоксальним чином стверджують віру в природу людини, яка здатна в найгірших обставинах зберегти душевну стійкість і подолати власні забобони.
Серед майже півсотні нагород картини, з якою українські глядачі вперше познайомилися завдяки Одеському МКФ та «Новому німецькому кіно», – приз журі програми «Особливий погляд» Канського МКФ, вісім нагород Австрійської кіноакадемії та призи за найкращу операторську роботу та найкращу музику Європейської кіноакадемії.
Будинок зі скалок / A House Made of Splinters
Данський документаліст Симон Леренг Вільмонт, знайомий українським фестивальним завсідникам по стрічці 2018 року «Віддалений гавкіт собак» – пронизливій оповіді про дітей із села маріупольського району, який отримав приз студентського журі на Docudays UA. Новий фільм Вільмонта став другою після «Зими у вогні» 2015 року кінострічкою, серед країн-виробників якої зазначена Україна, яка отримала номінацію на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм» (продюсери з українськогої сторони – Дар'я Бассель та Вікторія Хоменко).
«Будинок зі скалок» також присвячений дітям, чиє дитинство припало на російсько-українську війну, однак у цій розповіді бойові дії залишаються за кадром – і йдуть за фінальними титрами. Події розгортаються у притулку для дітей із неблагополучних сімей під Лисичанськом, який окупований росіянами вже після завершення зйомок. Маленькі герої стрічки, жертви домашнього насильства та байдужості, оточені турботою з боку співробітників дитбудинку і чи не вперше мають можливість відвідувати шкільні заняття, проте, здається, готові віддати цей ерзац домашнього вогнища за дещицю інтересу з боку своїх батьків.
Українська прем'єра фільму відбулася у межах фестивалю Kharkiv MeetDocs.
З 16 БЕРЕЗНЯ
Життя на межі
Павло Пелешок і Юрій Іванишин, які брали участь у створенні вищезгаданої «Зими у вогні», зафільмували нову документальну кінострічку, покликану осмислити те, що відбувалося після Революції Гідності. Задум стрічки виник під час поїздки до Лос-Анджелеса на церемонію вручення нагород Американської кіноакадемії, де для них стало зрозумілим те, наскільки мало іноземці знають про російсько-українську війну та її історичний контекст.
Щоб викласти в єдиній розповіді народні виступи проти режиму Януковича, російську анексію Криму, окупацію Донецька та Луганська, авіатрощу МН-17 та Іловайський котел, усю трагічну низку подій останніх восьми років – і при цьому не перетворити стрічку на мозаїку на кшталт телерепортажів, автори розповідають про власний досвід учасників подій, досвід громадянських активістів, які брали участь у зіткненнях на вулицях Києва, воїнів ЗСУ, які пережили гуркіт і лють боїв за Донбас, винахідників, які створили один із перших вітчизняних дронів для фронтової аеророзвідки, волонтерів, які організовували передачу на лінію фронту харчів і спорядження, журналістів, які продовжують вести хроніку найстрашнішої війни в Європі з часу закінчення Другої світової війни.
З 23 БЕРЕЗНЯ
Діра / Il buco
Фільм Мікеланджело Фраммартіно відтворює експедицію спелеологів, які в 1961 році вирушили вивчити печеру в мальовничій місцевості на півдні Італії і виявили третю за глибиною западину з відомих науці. Недалеко від табору відважних дослідників земних надр на вузькому гірському уступі розташоване невелике селище, розпорядок дня та звичаї мешканців якого навряд чи зазнали значних змін за останні сто років. Проте якщо ігрове і документальне в цій картині, в якій історичну фактуру відтворюють справжні селяни та спелеологи, нероздільно сплетено, світ важкої сільської праці та світ допитливого наукового інтересу, що не має іншої видимої мети, крім пізнання світоустрою, зустрічаються – але не перетинаються, існуючи немов у різних вимірах.
Зафільмовану видатним оператором Ренато Берта стрічку Фраммартіно, яка здобула спеціальний приз журі Венеціанського кінофестивалю, можна назвати найкращою сінефільською розвагою на великому екрані після закінчення прокату «Землі Бога» Хлінура Палмасона.
Найкращий бос / El buen patrón
Так само, як і «Алькаррас», що вийшов минулого місяця, «Найкращий бос» Фернандо Леона де Араноа присвячений проявам у сучасному іспанському суспільстві феодальної архаїки. Тільки цього разу в центрі оповідання опиняються не фермери-орендарі, змушені пристосовуватися до бажань землевласника, а власник великої компанії (одна з найкращих ролей останнього часу Хав'єра Бардема), що оголошує себе – і, мабуть, щиро почувається таким, – патріархом великий сім'ї, дбайливим батьком для своїх співробітників. При цьому звільнення службовців він сприймає як сумну необхідність, можливість спокусити чергову юну практикантку – як природний привілей сеньйора. Разом із тим герой досить розсудливий, щоб усвідомлювати, наскільки поганим подібне ставлення до справи стане в променях громадської думки, тим паче у розпал престижного конкурсу на звання найкращої кампанії. Проте, як на гріх, саме тепер наслідки звичного для цього ощадливого та привабливого господаря способу дій починають виходити з-під контролю.
Фільм отримав приз Європейської кіноакадемії як найкраща європейська комедія і став тріумфатором на врученні національної кінопремії «Гоя», здобувши статуетки у номінаціях «Найкращий фільм», «Найкращий режисер», «Найкращий актор», «Найкращий оригінальний сценарій», «Найкраща музика» та «Найкращий монтаж».
Небезпечний / Rheingold
Новий фільм одного з провідних німецьких режисерів Фатіха Акіна (в оригіналі під назвою «Золото Рейну», оскільки один із ключових епізодів відсилає до сцени з опери Вагнера), як і попередня його робота, «Золота рукавичка», заснований на реальних подіях, втім, куди менш жахливих. У центрі оповідання – молодий емігрант-курд, сім'я якого врятувалася від етнічних чисток, організованих в Іраку режимом Саддама Хусейна. Прагнучи вирватися зі злиднів емігрантського гетто, юнак починає торгувати наркотиками, при цьому частину заробітку витрачає на свої музичні досліди, всерйоз захопившись репом. Втрата солідної партії кокаїну, отриманої для реалізації від небезпечної банди, змушує його вдатися до пограбування.
Та обставина, що роман «Все чи нічого» популярного репера Ксатара, за яким поставлений фільм, носить автобіографічний характер, підказує, що кримінальні пригоди героя вирішаться на його користь, – що, мабуть, не всі глядачі будуть готові сприйняти як тріумф справедливості.
Також варто згадати, що на дату 23 березня було перенесено вихід одного з найкращих українських фільмів останнього часу, «Памфіра» Дмитра Сухолиткого-Собчука, який ми анонсували минулого місяця.
ФЕСТИВАЛІ МІСЯЦЯ
Торік «Тиждень австрійського кіно» розділив долю багатьох фестивалів, скасованих в результаті повномасштабного вторгнення. Тепер фестиваль, що залишається єдиним помітним заходом, який виступає гідом у тому просторі білих плям, котрий являє для наших співвітчизників сучасна австрійська культура, повертається – 11-й австрійський «Тиждень», організований компанією «Артхаус Трафік», Австрійським культурним форумом у Києві й Австрійським бюро кооперації у Львові, відбудеться з 30 березня до 5 квітня у столичному «Жовтні». Після закінчення фестивалю, як повідомляється на сторінці «Артхаус Трафіку», представлені картини будуть доступні для організаторів кіноклубів, які заповнили заявку на сайті проєкту «Кіноклуб. Всеукраїнська мережа».
Хедлайнер фестивалю, чия програма незабаром з'явиться на сайті «Артхаус Трафіку», – новий фільм одного з головних режисерів Європи Ульріха Зайдля «Ріміні». Ця кінострічка, чия прем'єра відбулася в рамках конкурсної програми Берлінського МКФ, розповідає про безпутного поп-співака середніх років, який розпродає залишки колишньої слави шанувальницям, чий запал не остудили десятиліття.
Олександр Гусєв
