Музичні історії: Гілмор, якого люблять всі. Крім Вотерса
Про Pink Floy писано-переписано, сказано–переказано. Про те, як посварились лідери гурту Девід Гілмор та Роджер Вотерс – здається, не менше. Якщо ж розповідати про кожного з них осібно, обираємо Гілмора. І не лише тому, що під час нашої війни він опинився на стороні добра, а Вотерс – на стороні путіна. Коли виникла ідея розповісти про співпрацю Флойдів з іншими музикантами, ми самі були вражені тим, скільки творчих колаборацій встиг створити за свого тривалого творчого шляху Гілмор. Тож не поділитись цим не могли. Ловіть новий подкаст.
Шістнадцятирічна, нікому не відома дівчина розсилає більш ніж півсотні відомих музикантів запис своєї пісні. Відгукується Гілмор. Дівчина записує свою першу композицію, яка стає відомою, по суті у нього в домашній студії. Пізніше світ знатиме її як Кейт Буш.
Розпадаються Duran Duran. Двоє музикантів йдуть з гурту, і троє «дюранів», що залишились, запрошують до співпраці Гілмора та ще пару-трійку вже відомих виконавців (у якості бек-вокаліста, приміром, був залучений такий собі Стінг). Дехто з критиків і сьогодні вважає записану ніби то тимчасовим гуртом Arcadia So Red the Rose музику значно цікавішою та вишуканішою, аніж, так би мовити, їхня основна творчість.
З сером Полом Маккарті Гілмор дружив навіть не роки, а десятиліття. Їхня спільна творчість вражає цікавими поворотами, не зважаючи на всі непрості повороти долі у кожного.
А ще були легендарний джазмен Бі Бі Кінг. Були Supertramp. Після розколу група важко працює над новим альбомом. Головна композиція досягає майже 20-хвилонного хронометражу, і це виглядає майже безнадійно. Хтось пропонує вставити соло «на зразок гілморовського». Запрошують самого Гілмора. Той не відмовляється. За спогадами лідера гурту Ріка Девіса, у своєму напруженому графіку Девід виділив для запису пару годин, і супертремпівці хвилювалися, що часу аж занадто мало. Коли здавалося, що сесія вже майже провалилася, Гілмор став і з першого дубля бездоганно виконав свою партію. За словами Ріка, це виглядало так, начебто він дістав з кишені жмуток нот і старанно розставив їх по місцях, де вони і мали знаходитися. Потім швиденько склав гітару, буркнув щось на зразок: «Схоже, це буде непогана пісня», та й пішов собі…
Це лише деякі історії з числа тих незліченних колаборацій Девіда Гілмора, про які ми розповімо. І, звісно, проілюструємо музикою та тими самими неймовірними «гілморовськими соло».
До речі, маємо невеликий ювілей: цей подкаст – 25-й з циклу «Музичні історії». У нас є привід подумати, як рухатись далі, у вас – переслухати найцікавіше, підкинути ідей чи покритикувати… Ну, і, звісно, до нових історій. Є тут цікаві задуми…
Попередні «Музичні історії» слухайте тут:
50 років з Флойдами, або деякі подробиці життя на темному боці місяця
Різдвяні мелодії воєнного часу
Стати зіркою і винайти к-поп, або повернення на блошиний ринок
«Музичні історії»: Ме каго он амор, або пісні надії та любові
«Музичні історії»: Шерше ля Франс, або Як французи впливали на сучасну музику
Мелодії воєнного часу – від Боба Ділана до Адріано Челентано
Мелодії воєнного часу – в екслюзивному плей-листі від Укрінформу
Кримінальні танці — як, коли та з ким
«Музичні історії»: Gasta Claus, Perper, Slade та інші
Led Zeppelin навпаки, або чому зірка не завжди стає кометою
Все буде хумпа, або нові пригоди екзотичних музичних стилів
Пригоди каджунського акордеона, або звідки беруться екзотичні музичні стилі
Як Карлос Сантана став Світильником ока господнього
Як правильно рибалити на квадратного групера, або знахідки з блошиних ринків
У пошуках цукрової людини, або різдвяні історії з життя антиподів
Джон Леннон, Елтон Джон та інші самотні серця
Як фінські панки перемогли російських мілітаристів
Про тих, хто не захотів стати зіркою. А міг би…
Кавери, які стали популярнішими за оригінали
Як правильно танцювати «Смарткач»
«Реве та стогне...» у ритмі вальсу, або чому Україна впродовж десятиліть залишалась
