Якісна, сильна, доступна і чесна – письменники про дитячу книгу

МЕНЕ НАДИХАЮТЬ ДІТИ-ЧИТАЧІ, ЇХНІ ПРОХАННЯ І НАГАДУВАННЯ ПРО МОЇ ОБІЦЯНКИ НАПИСАТИ ПРОДОВЖЕННЯ

«Дитяча книга під час війни має бути перш за все якісною. І різною за тематикою. І доступною для дітей. З третім, мабуть, найскладніше, бо дуже багато дітей опинилися далеко від бібліотек та книгарень з широким асортиментом книжок українською мовою», – впевнена дитяча письменниця Галина Вдовиченко.

На запитання, чим надихаються письменники сьогодні, вона відповіла:

- Сьогодні пишеться важко. Але окрім інших важливих справ ми, ті, хто не на фронті, маємо знаходити внутрішні ресурси на роботу, яку виконували перед війною. Мене надихають діти-читачі, їхні прохання і нагадування про мої обіцянки написати продовження певних книжок. Діти чекають. Усвідомлення цього – найдієвіший стимул. Саме діти підштовхують до того, що увага повертається до певних героїв, з’являється авторська цікавість – і робота йде. Не так інтенсивно, як хотілося б, а все ж просувається.

Окрім того, виникають нові ідеї і нові герої. Діти радіють новим книжкам, але, за моїми спостереженнями, з особливою любов’ю і нетерпінням тягнуться до тих героїв і тих історій, які встигли полюбити у спокійному мирному житті. Певний феномен, якому є пояснення.

- Чи потрібно привносити воєнну тематику в дитячі твори? 

- З дітьми варто говорити про все, зокрема й про війну. Кілька місяців тому у дитячому відділі німецької книгарні мене вразив стенд із написом «Актуально». І запитанням крупними літерами: «Мамо і тато, що таке війна?». На цьому стенді було зо два десятки дитячих і підліткових книжок на воєнну тему. Усі – німецьких авторів і переклади з інших мов. І жодної книжки, перекладеної з української. Це до питання, чи треба нам привносити воєнну тематику в дитячі твори. Перш за все ми самі маємо розповідати про себе і свій досвід – собі і світу. Зокрема й у форматі дитячих книжок.

Зараз ситуація потроху змінюється. І буде змінюватись, бо без теми війни сучасна література була б відірваною від життя. Це особлива тематика і в дитячій літературі. Вона потребує від автора ще більшого таланту і відповідальності. Головний критерій якості такої літератури – з якими почуттями і думками перегорне дитина останню сторінку, що залишить ця книжка. В ідеалі вона мала б наповнювати енергією.

- Пані Галино, чи на часі зараз переосмислення народних казок на сучасний лад і поява нових героїв із сьогодення?

- Це теж потреба часу – переосмислення фольклору і поява персонажів, які мають реальних прототипів, героїв сьогодення. Я теж написала історію для дітей, в якій є персонаж «з життя». Але поки що відклала її, не впевнена в ній.

Однак із щирими сподіваннями чекаю на вихід книжки, яку ось-ось мають відправити в друк. Воєнна тема в афористичному форматі. Розмова про важливе, але не прямим текстом, не «в лоб»…

Щодо казок, то вони зараз сприймаються по-новому. Ми тепер іншим поглядом дивимось на все: глибше і прискіпливіше. Відомий сюжет, зокрема й казковий, може перетворитися в теперішньому варіанті на особливу незабутню історію. Думаю, у нас буде чимало книжок і про сучасних героїв, важливо, щоб ці книжки були на гідному рівні.

- Які б книги сучасних дитячих авторів або класиків радите почитати дитині саме зараз? 

- Для переліку й сторінки замало. У класиці є на що звернути увагу, і сучасна література пропонує книжки на усі смаки і запити. Хоч би що ми зараз читали – бачимо певні паралелі і натяки з сьогоденням. Так і у дітей. Але якщо дитина хоче читати щось далеке від того, що нас хвилює чи нам подобається – хай, аби лиш читала. Добра навичка сформує звичку і поведе у доброму напрямку.

Найкраще, що можуть зробити дорослі – дати можливість дітям зробити вибір самим. Це переважно стосується дітей, хто вже має певний читацький досвід. А тим, хто лише починає входити у смак самостійного читання, потрібна допомога. Але у багатьох батьків зараз немає можливості прийти з дитиною в бібліотеку чи в книгарню, бо там, де дім, тепер війна.

Вже можна говорити про поступове наповнення українськими книжками полиць у закордонних бібліотеках. Хоча цього все одно мало. Деякі батьки знаходять можливості купувати паперові книжки. Є електронні книжки, є аудіокнижки. Були б у дорослих бажання, потреба, поінформованість і час, щоб допомогти маленьким читачам зустрітися з книжкою.

Таке, мабуть, можливе лише у нас: війна, усі зусилля концентруються в одному напрямку, але книжковий ринок живе і розвивається. Він не завмер. Письменники пишуть (навіть ті, що зараз військові), художники ілюструють, видавці видають, і відкривають нові книгарні. Неймовірна країна, яка має велике майбутнє, – переконана Галина Вдовиченко.

ЗАРАЗ НАШЕ ЖИТТЯ Й НАШІ ПОЧУТТЯ КРУТЯТЬСЯ НАВКОЛО ВІЙНИ. ТОЖ ЦІЄЇ ТЕМИ В ТВОРЧОСТІ НЕ УНИКНУТИ

«Під час війни, так само, як і в мирний час, книжка має бути хорошою. Я б скоріше говорила не про книжку, а про її вибір. Пропонуючи читання маленькому читачу, треба дивитися, яка історія підійде саме йому. Хтось хоче більше дізнатися про причини цієї війни – тому треба знайти книжку з поясненнями. Хтось прожив окупацію, і його може травмувати розповідь про війну, то запропонуйте просто хорошу розповідь про друзів, пригоди, веселощі. Саме так, і про веселощі теж. Ми маємо радіти кожній миті життя, особливо зараз, коли так багато причин для суму. Бо жоден з воїнів не воює за те, щоб діти сумували. Тільки за їхнє щастя. І дитяча книжка під час війни обов’язково має бути такою, яка підтримає читача та буде хорошим дороговказом», – відповіла на наше запитання: «Якою повинна бути дитяча книга під час війни?» дитяча письменниця Оксана Давидова.

- А що сьогодні може надихати письменників?

- Про всіх письменників я не скажу. А мене надихають люди. Коли я бачу цю неймовірну єдність, взаємопідтримку, самопожертву, то розумію, що не можу стояти осторонь і маю зробити якийсь вклад в нашу майбутню перемогу. Хоча б – написати хорошу книжку, яка принесе кілька хвилин радості читачам, додасть їм сил і наснаги, а також задасть життєвий напрямок дітям, які вже за кілька років самі будуть відновлювати Україну та керуватимуть її розвитком.

- Чи треба вплітати воєнну тему в канву дитячих творів?

- Книжка – описує життя та переживання. Зараз наше життя й наші почуття крутяться навколо війни. Тож цієї теми в творчості не уникнути. Тим паче, що діти потребують пояснень того, що й чому відбувається довкола. Вони хочуть зрозуміти причини війни, отримати алгоритми дій в різних ситуаціях, прожити якийсь важливий досвід через книжки.

А задача письменника – закласти в твори не лише факти, а й цінності, те що об’єднує нас, як націю, що дає нам сили, вказує мету та вкладає віру в успіх. Годі вже в книжках нарікати на тяжку долю українського народу. Треба показувати українців переможцями – сильними, вольовими, умілими, наполегливими, тими, хто йде до перемоги, тими, чиє слово справді важить, тими, з ким рахуються, – вважає письменниця.

На запитання щодо переосмислення народних казок на сучасний лад та появи нових героїв з війни і життя, відома авторка відповіла: «Особисто я не люблю переробки народних казок на сучасний лад. Але є автори, які можуть зробити це цікаво.

Щодо появи нових героїв, то вони вже народжуються, книжки з ними вже виходять. І це прекрасно! Головне, щоб такий твір не був просто хайпом на «гарячій» темі, а щоб це була справді хороша історія, написана зі смаком».

- Що порадите почитати дітям зараз?

- О, це складне запитання. Ніколи не знаю, що на нього відповідати. Бо зараз, як і завжди, я раджу читати хороші книжки. Читайте те, що вас надихає, що розраджує, що дає сили й наснагу, пояснює світ і допомагає знайти опору в житті. А кому що підійде? Когось підтримають книжки про Гаррі Поттера Джоан Роулінг, а комусь підійдуть «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського, когось надихатимуть «Сапієнси» Володимира Арєнєва, а когось веселитиме «Білка Квасоля і Опівнічний Пожирака» Галі Ткачук.

Головне – читайте! – порадила Оксана Давидова.

ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ БІБЛІОТЕЧНІ ФОНДИ ТРЕБА БУДЕ ВІДНОВЛЮВАТИ, А ДІТЕЙ ВИРИВАТИ З ЛАП “РУССКОГО МІРА”. ДЛЯ ЦЬОГО ЗНАДОБЛЯТЬСЯ КНИГИ

«Найперше, що робить ворог на окупованих територіях, – знищує українські книжки й завозить туди свій непотріб, яким отруює свідомість українських дітей. Після перемоги бібліотечні фонди треба буде відновлювати, а дітей виривати з лап “русского міра”. Для цього знадобляться книги. Якими вони мають бути? Напевно, сильними, дуже добре написаними, здатними формувати в дитині правильні переконання. Книжки мусять бути мудрими і виваженими – щоб не поранити вже поранених. Теплими – щоб лікувати. Правдивими – щоб нічого не забути й не пробачити. Веселими – щоб війна не змогла вкрасти в наших дітей дитинство», – так відповів на запитання, якою повинна бути дитяча книга в цей час, дитячий письменник Сашко Дерманський.

Він розповів, що надихається потребою робити те, що любить.

«Після початку повномасштабного вторгнення було важко писати, знаю, що дехто з авторів і досі творчо не відновився. Мабуть, я теж, але треба працювати. Мотивація дуже проста: це моя робота, вона важлива, бо потрібна дітям, вона годує мою родину і дає змогу заробити кошти, якими можна поділитися зі Збройними Силами. Я б не хотів писати про війну. Але хіба в мене є вибір? На жаль, війна – це найголовніше, що зараз із нами всіма відбувається, і, як би це страшно не звучало, війна – це наше життя. Було б дивно не говорити про життя з дітьми. Тому тема війни в літературі, й дитячій зокрема, неминуча. Треба багато всього осмислити, пояснити дитині, десь підбадьорити, підтримати, десь заспокоїти, десь сказати правду, бо це важливо, десь відволікти від сумних думок, страху, невпевненості. Дитяча книжка під час війни стала ще важливішою, ніж у мирний час», – переконаний Дерманський.

Щодо осучаснень він зазначив, що не любить всіляких перекроювань старих казок «на новий лад».

«Мені це завжди «пахне» творчим безсиллям. Вторинне нікому не цікаве. Та й навіщо в 21-ше століття тягти за вуха Котигорошка, коли справжні, невигадані герої ходять поруч? Щодня, щогодини стаємо свідками ратних подвигів, дізнаємось неймовірні історії з життя людей або й тварин. Хоч як прикро це усвідомлювати, проте війна дала багатющий матеріал для творчості.

А книжки з новітніми героями вже з’являються. Їх багато. І буде ще більше. Головне, щоб якомога швидше з’явились книжки про Перемогу.

Що читати? Почитайте «Землю світлячків» Віктора Близнеця. Здається, він написав цю прекрасну книжку про сьогодення», – поділився з нами Сашко Дерманський.

ДИТЯЧА КНИЖКА ПОВИННА БУТИ ДОСТУПНОЮ ДЛЯ ЯКОМОГА БІЛЬШОЇ КІЛЬКОСТІ ДІТЕЙ. І В ЖОДНОМУ РАЗІ – НЕ ПАФОСНОЮ

На переконання письменника Андрія Кокотюхи, який крім книжок для дорослих пише й чудову літературу для юних читачів, дитяча книга повинна бути доступною для якомога більшої кількості дітей. І в жодному разі – не пафосною.

Говорить, що не знає, чим надихаються сьогодні автори книжок, бо в кожного свій стиль, своя манера, свої джерела натхнення. Але точно знає: так чи інакше на найближчі 100 років тема цієї війни буде в творах присутня так чи інакше. Тепер контексту не уникнути.

Щодо доцільності привнесення воєнної тематики в сучасну українську літературу, він зауважив:

- Не всі твори для дітей повинні бути про етап війни, який почався 24.02.2022. Але ця війна – за ідентичність і з Росією як головним ворогом. Тому тема війни має бути у сюжетах, в яких герої досягають успіху саме тому, що озброєні українською ідентичністю. А ворог – все, що пов`язано з Росією та російським і проросійським.

На питання про осучаснення казок та появу нових героїв «з життя» відомий автор уточнив: «Пес Патрон уже є в мультиках і коміксах. У коміксах також втілені Кіборги та Привид Києва. Загалом українцям потрібна своя героїчна міфологія, на кшталт супергеройських коміксів та персонажів-переможців. Потрібен розвиток саме масової культури».

(До речі про пса Патрона вже є книжка «Пес Патрон. Маленька історія про велику мрію», яку написала Зоряна Живка, а Богдана Бондар намалювала ілюстрації. А днями видавництво «Ранок» оголосило передпродаж нового фантастичного коміксу «Пес Патрон і Шкарпетковий монстр» – це перший ліцензійний комікс про пригоди героя і кумира дорослих та дітей пса Патрона).

Щодо вибору книг та авторів актуальних для читання саме зараз, Андрій Кокотюха сказав: «Дітям я наполегливо раджу читати і мати вибір для читання. Шкільна програма вибору не пропонує».

ПІД ЧАС ВІЙНИ ВАЖЛИВО, ЩОБ ДИТЯЧА КНИГА ЗАЛИШАЛАСЬ САМЕ ДИТЯЧОЮ. І НЕ ПОГЛИБЛЮВАТИ ТРАВМУ, ЯКЩО ЦЕ КНИЖКА ПРО ВІЙНУ

«Під час війни важливо, щоб дитяча книга залишалась саме дитячою. Автор завжди має пам’ятати, що пише для дітей і не поглиблювати травму, якщо це книжка про війну. Книжка може пояснювати, що відбувається. Принципово не можна навмисно нагнітати, описувати подробиці чи, наприклад, жахи руйнувань. Для дітей краще створювати атмосферу захищеності. Коли діти налякані, їм потрібен такий собі «кокон турботи», і література має робити те саме. Це не означає, що вона не має бути реалістичною. Але, треба добирати слова і образи», – переконана дитяча письменниця Аня Радомська.

Вона додала, що є цілий цикл лекцій «Як говорити з дітьми про війну», доступний на сайті www.barabooka.com.ua, де письменники та психологи діляться досвідом, шукають нові сенси, дають поради – як добирати слова, які б допомагали дітям упоратись з великою темою війни. Діти самі часто не можуть осягнути те, що відбувається, вони не знають, що робити з напругою. І їм можна допомогти у цьому за допомогою книжок.

З хороших прикладів дитячих книжок, які торкаються теми війни, це «Вовчик, який осідлав бомбу» Юрія Нікітінського, написана у 2019 році. Попри трагічний аспект історії, про яку розповідає автор, ця книжка життєствердна, написана з гумором. Для дитячої книжки це дуже важливо. «Потерчата» Володимира Рутківського дуже на часі. До цього списку можна додати «З води у воду» Оксани Лущевської, «Пси, які нас приручають» Олени Максименко, «Абрикоси зацвітають уночі» Олі Русіної. Для дітей молодшого шкільного віку є «Жерар-партизан» Івана Андрусяка. Про війну можна писати по-різному, не тільки реалістичну прозу, а, наприклад, фентезі, як це робить Володимир Арєнєв.

Книжки-картинки також дуже промовисті. Ілюстрація говорить не гірше за текст. «Війна, що змінила Рондо», творчої майстерні «Аґрафка» – одна з таких. Вона зараз перекладена багатьма мовами.

На думку Радомської, натхнення – це піднесений стан, а останнім часом це, скоріше, імпульс – писати про те, що вразило.

«З початком повномасштабної війни сталось стільки вражаюче жахливого, що і писати про це складно (бо складно писати про травму перебуваючи у травмі), але і мовчати неможливо. Війна травмувала, змусила прокричати про свої відчуття, абсолютно різні – від жаху до турботи, підтримки, любові.

Можна сказати, що для письменників творчість стала способом подоланням стресу. Вже у перші тижні війни було написано кілька книжок. Наприклад, «Діти повітряних тривог» Лариси Денисенко, «Мої вимушені канікули» Катерини Єгорушкіної, «Це тиха ніч, мій астронавте» Оксани Лущевської», – розповіла дитяча авторка. 

Відповідаючи на запитання про переосмислення дитячих казок, вона зазначила, що деяким народним казкам дуже багато років, тому, «з плином часу, класичні твори потребують апгрейду. І, власне, це вже відбувається. Наприклад, «Котигорошка. Заплутані казки» – збірка з перероблених на новий лад восьми казок від українських дитячих письменниць. Анастасія Лавренішина, Галина Ткачук, Аліна Штефан, Оксана Лущевська, Мія Марченко, Валентина Вздульська, Олександра Кочубей, Анна Хромова виклали свої інтерпретації давно відомих історій».

«Класні рекомендовані читацькі списки для дітей і підлітків публікує у себе на сторінці проєкт «БараБука». А у мого молодшого сина серед улюбленого останнім часом – Девід Вольямс «Велика втеча дідуся», Марія Пар, Енді Стентон «Ви поганець, пане Гам», Пілкі Дейв з його серією пригод Капітана Підштанька. Із задоволенням він «проковтнув» усю серію біографічних нарисів для дітей «Видатні особистості» від видавництва IPIO, полюбив Зюзю з однойменної книжки Сергія Куцана, любить книжки українських авторів Сашка Дерманського, Юрія Нікітінського. А старший син любить фентезі, Філіпа Пулмана, з українських авторів це Володимир Арєнєв», – розповіла Укрінформу Аня Радомська.

ДИТЯЧА ТА ПІДЛІТКОВА КНИГА ПІД ЧАС ВІЙНИ ПОВИННА БУТИ НАСАМПЕРЕД ЧЕСНОЮ

«Дитяча та підліткова книга під час війни повинна бути насамперед чесною. Утім, як і завжди. Обережною (не бійтеся залучати психологів для створення і першого читання текстів) і делікатною, щоб не призвести до ретравмування дитини чи підлітка, – впевнена письменниця Олена Рижко. – А ще супервідповідальною за позицією авторів. Не можна писати про війну тільки тому, що всі пишуть. Не можна писати, якщо ви не пропустили досвід цієї війни крізь власне серце. Не можна лукавити. Скажімо, я ніколи не писатиму про окупацію, бо мені пощастило її уникнути. У мене інші болі й інший досвід у цій війні. Його я використаю».

За словами письменниці, для натхнення письменнику зараз підійде все, що може дати хоч трохи світла і радості.

«Мої джерела незмінні: ліс, квіти, книжки, кінофільми і мої читачі. Знаєте, коли я зрозуміла, що хоч і не можу писати просто зараз, але повернуся до писання неодмінно? Коли десь у травні минулого року до мене почали писати книжкові блогери і просити книжки на огляд. Якщо мої книжки допомагають підліткам давати собі раду в жахливих обставинах сьогодення, – хіба можу я не писати для них?», – наголосила вона.

- Чи треба привносити воєнну тематику в дитячі твори?

- Однозначно треба. Діти живуть у цій війні, як і дорослі. Вони мають знати, як давати собі раду, як розуміти обставини, в яких вони опинилися. Вони мають знати, що це за війна і заради чого. Зрештою, вони мають знати, хто наш ворог і що в нас нема іншої ради, крім як перемогти. Бо наша війна має сенс. Ми захищаємо себе і своє майбутнє.

До речі, нещодавно вийшла книжка Тані Стус «Таємні історії маленьких і великих перемог». Тематика оповідань – втрата дому, переїзди, адаптація, емоційні переживання, сум за людьми і рідними речами, очікування на перемогу.

На запитання про переосмислення народних казок на сучасний лад, Олена Рижко відреагувала: – А чому ні? Усе, що написане талановито, з любов’ю до своєї цільової аудиторії і з розумінням її, спирається на адекватні цінності й допомагає збагнути світ – завжди на часі.

Ось у березні з’явилася збірка міського фентезі «Легендарій дивних міст», авторки якої саме й переосмислюють казки – українські й інших народів світу – на новий лад. Приміром, Дарії Піскозуб у збірці належить «Залізоноса», там розповідається про появу Баби Яги. Текст створений під час повномасштабної війни і, крім іншого, розповідає про вторгнення. А Наталія Довгопол для цієї ж збірки переспівала «Калинову сопілку» і вийшов «Голос у моїй голові».

Письменниця розповіла, що буквально перед початком повномасштабного вторгнення теж написала третину повісті-перелицювання «Учениця Єгери», що спиралася на українські казки, у ній одним із центральних персонажів теж була Баба Яга і передчуття великої війни. І хоч повість прийшлося відкласти більше, ніж на рік, вона хоче повернутися до неї. «Знаєте чому? У казках зло завжди покаране. Мені потрібен світ, у якому можлива справедлива відплата за вчинене зло». – сказала вона.

Письменниця розповіла, що наприкінці липня 2022 зробила невелике опитування юних книжкових блогерів, щоб дізнатися, що вони читають у часі війни, бо читання – це дуже добрий спосіб нормалізувати ненормальні обставини війни, щоб заціліти і хоч якось зберегти душевну рівновагу. Найчастіше відповідали, що читають легкі, добрі, пригодницькі історії, історії улюблених авторів, від яких точно знають, чого чекати, і українську класику. А незмінний жанровий топ – фантастика/фентезі, детективи, пригоди.

«Не називатиму конкретних авторів, але раджу звернутися до хороших дороговказів, як-от Простір української дитячої книги БараБука (де і про багатьох авторів дізнаєтеся, і про кращі видання для дітей і підлітків: https://www.barabooka.com.ua/) або КЛЮЧ (Краща література юним читачам: https://chl.kiev.ua/key)», – порадила Олена Рижко нашим читачам.

ДИТЯЧА КНИГА МАЄ БУТИ ТАКОЮ – ЩОБ ЗАХОПИТИ, ДАТИ НАДІЮ, МАТИ ОПТИМІЗМ

- Тож, якою має бути дитяча книга під час війни? – запитали ми у письменниці Мар’яни Савки.

- Я ставила собі це питання під час недавньої зустрічі з дітьми в Капитолівці – селі біля Ізюма, де жив і де був схоплений і замордований окупантами Володя Вакуленко. Ми приїхали невеликою групою дитячих письменників, яких організувала Вікторія Амеліна у рамках Нью-Йоркського літературного фестивалю, щоб ушанувати Володину пам’ять і зустрітися з місцевими дітьми. Їх там небагато. Десь 90 на все чимале село. Але малюків прийшло 12. І ці діти розчинилися в нашій до них увазі. Бо ми відразу почали з ними розмовляти – ні, не про війну. Про слона, який, наприклад, міг би з’явитися в Капитолівці і підливати їхні грядки, про зернятка, які ростуть і пробиваються з землі і треба спробувати побути тим зернятком у грі і прорости, заквітнути, зазеленіти, побачити джмеля, злякатися гусені, вирости в дерево, стати яблуком.

Діти просто хотіли світлих яскравих життєдайних емоцій. І їм їх треба нести. Тому дитяча книга має бути такою – щоб захопити, дати надію, мати оптимізм, – відповіла письменниця.

На запитання про натхнення Савка зауважила, що «дитячі письменники завжди – надихаються дітьми. Бо інакше вони не дитячі письменники. Діти мотивують на книжки, на бажання їх писати, на зустрічі, на подорожі. Власне діти і підкидають ідеї, діти діліться своїми секретами, мріями, фразами. Сьогодні я бачу велику потребу в тому, щоб письменники їхали до дітей і найдальші закутки, особливо на деокуповані території. Та скрізь. «Порадь мені, яку книжку взяти в рюкзак безпеки, щоб почитати у бомбосховищі, – каже мені мій син сьогодні». Я раджу щось смішне. Наприклад, Джеремі Стронга чи Сашка Дерманського».

У тому, що зараз на часі переосмислення народних казок на сучасний лад, Мар’яна Савка не впевнена, говорить, що у казках «багато такого дивного для сучасної дитини. У кожного по-своєму, але ми з моїм сином ніколи не могли дочитати жодної народної казки, бо він ні з чим там не погоджувався. Але казки творяться завжди. Авторські казки. Тож поява нових героїв у казках неминуча».

Любов Базів. Київ