Синергія літератури і театру, спільні радості і болі
Публічна дискусія «Культурне життя чи виживання: про видання книжок та театр під час повномасштабного вторгнення» відбулася в рамках цікавої колаборації – «Театрального фесту», який спільно провели одне з найбільших українських видавництв Vivat (Харків) і Київський національний академічний Молодий театр, у Києві з 28 березня по 3 квітня.
Як театральну родзинку гостям запропонували уривок з п’єси Івана Франка «Украдене щастя» у виконанні акторів Молодого театру прямо в просторі книгарні, де проходив захід. А для того, щоб іще більше занурити глядачів в історію п’єси, літературознавиця та викладачка проектів «Літосвіта» і «Нобілітет» Богдана Романцова разом з письменницею Світланою Тараторіною розповіли, якими були передумови створення цього культового твору.
Щемким і глибоким також стало читання поезії з майбутньої збірки-антології, що вийде у видавництві Vivat за підтримки ПЕН. Українська актриса Ірма Вітовська та поет Остап Сливинський (нещодавно у нього вийшла книга «Словник війни») представили рядки віршів майже 60 поетів, які ті написали вже під час повномасштабного вторгнення. Кожна поезія – мить, переживання, часто важкі і драматичні, тригерні, але дуже щирі і пронизливі.
МОЛОДИЙ ТЕАТР ЗНЯВ З РЕПЕРТУАРУ 14 ВИСТАВ ЗА ТВОРАМИ РОСІЙСЬКИХ АВТОРІВ, ЗОКРЕМА І ТІ, ЩО БУЛИ ПОПУЛЯРНИМИ
«Виходити за межі суто книжкової бульбашки дуже важливо, щоб в книгарні заходили і ті люди, які не читають. Ми витрачаємо свій час для того, щоб люди усвідомили, що їм потрібно «щось іще»», – акцентувала в коментарі Укрінформу генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова.
«Діалог між літературою і театром ведеться постійно», – додав художній керівник Молодого театру Андрій Білоус.
Він розповів, що навіть після 2014 року театр використовував для постановок і українську, і світову, і російську класичну та сучасну літературу: «Ми свідомо збільшували кількість російської літератури, як інтервенцію – намагалися показати росіянам, що не утискаємо російську культуру і що російськомовні люди і ті, хто вважає себе росіянами, можуть торкатися своєї культури. Ці вистави йшли українською мовою. Це здебільшого були українські п’єси, написані за мотивами російських класиків – це був новий український драматургічний продукт. І це нормально сприймалося всіма глядачами».
Однак після 24 лютого 2022 року театр зняв з репертуару 14 вистав за творами російських авторів, зокрема і ті, що були популярними, наприклад, «Горе з розуму», яка була фактично стьобом над російською «природою». «Ми не відчули проблеми з втратою цих п’єс», – зазначив він.
ЗАРАЗ У НАС РОСІЙСЬКОМОВНІ КНИЖКИ І НЕ ЗАПИТУЮТЬ. Я НЕ БАЧУ ПОПИТУ НА ТАКУ КНИГУ, І ЦЕ ДУЖЕ ТІШИТЬ
Відмовилися від російськомовних книжок і у видавництві Vivat. «Після 2014 року ми зрозуміли, що існують українські автори, українська література. Ми тоді, на жаль, не позбулися російської мови, але видавали багато українських авторів. А зараз у нас російськомовні книжки і не запитують. Я не бачу попиту на таку книгу, і це дуже тішить», – розповіла Орлова.
За її словами, після 2022 року суттєво зріс інтерес закордонних видавництв і читачів до української книги.
«Контент, який зараз виробляється в Україні, цікавить читачів за кордоном. Ми за 2022 рік продали авторські права за кордон на 47 книжок – вдвічі більше, ніж за попередній рік. Зокрема, книги Вахтанга Кіпіані, Андрія Кокотюхи, багато дитячих найменувань. До 5 країн продали права на книжку Катерини Єгорушкіної «Мої вимушені канікули» – це історія про дітей, які через війну були змушені залишити свою країну. Це для іноземних читачів цікавих досвід. Говорити про війну з дітьми нелегко, а ця історія привертає увагу», – впевнена видавчиня.
Зараз видавництво Vivat працює над книжкою про головнокомандуючого Валерія Залужного «Уроки людяності». Попри те, що книжки ще немає, робота триває, вже є багато запитів на неї від найбільших світових видавництв.
Основним після 24 лютого 2022 року Юлія Орлова назвала завдання зберегти людей, адже Vivat – харківське видавництво. «Перед нами стояла задача зберегти людей. 80% працівників видавництва працюють дистанційно більше, ніж рік. Це непросто, бо втрачається спільний дух. Друга проблема – психологічний стан працівників. У кожного в родині хтось у війську, або загинув чи перебуває на окупованих територіях», – зазначила вона.
НЕЗВАЖАЮЧИ НА ВІЙНУ ГРАЄМО 55-59 ВИСТАВ НА МІСЯЦЬ. А В ПЕРШІ МІСЯЦІ ВІЙНИ ПРАЦІВНИКИ РОЗ'ЇХАЛИСЯ, НІХТО НЕ ЗНАВ, ЩО ДАЛІ
Андрій Білоус наголосив на тому, що в основному в театрі є організаційні та репертуарні проблеми.
«Зараз ми стало працюємо, незважаючи на війну граємо 55-59 вистав на місяць. А в перші місяці війни, коли під Києвом гриміло, працівники роз'їхалися, ніхто не знав, що далі. У квітні 2022 року я зібрав 30 волонтерів. Не було дозволу грати на майданчику, в театрі, але ми розуміли, що маємо щось робити далі. Ми фактично поселилися в театрі, готували їсти, разом грілися, бо не було опалення і почали думати над тим, що нам грати. Ми були переконані, що маємо їхати по військових частинах, лікарнях, дитячих будинках, щоб долучитися тим, що ми можемо», – розповів він. Поступово Молодий театр відновив роботу, але питання репертуару стоїть і досі.
На запитання, що потрібно читачам і глядачам, Андрій Білоус відповів так: «Найкраще продаються розважальні вистави. У нас є одна вистава на тему війни, ще з 2014 року, але на неї не дуже великий попит. Наші драматурги ображаються, що сучасні п'єси про війну цікавлять західні театри, проходять там на ура, а в Україні їх чомусь не ставлять. Відповідь очевидна – ми пересичені цією інформацією, тими емоціями, і люди шукають інших емоцій, яких їм не вистачає в сьогоднішньому житті. Але відповідь треба шукати в розумному поєднанні.
За мотивами казки «Коза Дереза» написали віршовану казку для дітей «Цап Кацап», яку поставили в театрі, яка певною мірою пояснює дітям, що відбувається зараз в Україні, але на неї ходять і дорослі глядачі, які знаходять і актуальну тему, і легку подачу. За словами художнього керівника Молодого театру, зараз з одного боку є багато сучасної драматургії про війну, а з іншого боку є запит від глядачів на щось легке, що дасть можливість хоча б на кілька годин відволіктися від реальності.
Зараз в театрі працюють над п'єсою «Кролик Гарві», написаною Мері Чейз в 1943 році у відповідь на депресивний стан у Британії, що панував на той час. Авторка шукала, як підняти дух глядачів і написала комедію, не без глибоких тем – вона відгукнеться і українським глядачам.
ЛЮДИ ВТОМИЛИСЯ ВІД ВІЙНИ, ТОМУ ЧИТАЮТЬ КНИЖКИ, В ЯКИХ Є ПЕВНИЙ ЕСКАПІЗМ – ФЕНТЕЗІ, ФАНТАСТИКУ, ДЕТЕКТИВИ, РОМАНТИЧНІ ІСТОРІЇ
На думку генеральної директорки видавництва Vivat Юлії Орлової, люди втомилися від війни, тому вони читають книжки, в яких є певний ескапізм – фентезі, фантастику, детективи, романтичні історії, попри те, що в топах продажів також і Орвелл.
«Люди втомилися і від поганих новин – ми постійно скролимо новини. А коли читаєш книжку чи дивишся виставу – телефон відкладаєш, і можеш прожити якесь інше життя. І книжка, і театр зараз зберігають психіку людей», – зазначила вона.
Водночас, є тренд на українську літературу, зокрема українську класику та історичну літературу, бо люди цікавляться цими темами, хочуть більше знати про Україну.
Серед книжок, які назвала Юлія Орлова – «Фактор Черчилля» Бориса Джонсона та «Архіви КГБ» Едуарда Андрющенка, який вже працює над другою частиною. Генеральна директорка також розповіла, що видавництву вдалося купити права на мемуари Бориса Джонсона.
Попри те, що книги подорожчали, люди продовжують їх купувати.
«Війна нас навчила того, що ми повинні вкладати гроші в себе – у своє здоров’я, у психологічне здоров’я. Книги це також інвестиція у себе. Чимало людей це зрозуміли. Книжки подорожчали десь на 60%, але їх купують – саме тому, що люди зрозуміли, як важливо вкладати в себе», – зауважила видавчиня.
ЧИМАЛО ФАХІВЦІВ, ЩО МОГЛИ Б РОЗВИВАТИ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР, ПОЇХАЛИ З УКРАЇНИ
Зниження купівельної спроможності відзначив і Андрій Білоус. Він наголосив, що чимало фахівців, які могли б розвивати український театр, поїхали з України. Попри все, зараз є певне емоційне піднесення і український театр буде розвиватися.
«Як скоро це станеться – я не знаю. Має пройти певний час, тому що відбувається переосмислення, треба пережити те, що відбувається зараз, щоби народити нові твори», – зауважив він.
Культурна сфера потребує допомоги від держави. І Юлія Орлова, і Андрій Білоус схвально відгукнулися про так звану «ковідну тисячу», яку за програмою єПідтримка українці отримували наприкінці 2021 - початку 2022 року.
«Час до 24 лютого 2022 року для книговидавництва був для нас золотим часом. У бізнесі часто чогось бракує: коштів, людей, ідей. Тут у нас вперше забракло книжок, паперу, щоби надрукувати книжки, які замовили читачі. Це було приємно, але дуже недовго. Програма e-підтримки працювала кілька місяців, але за цей час видавці зрозуміли, що якщо у людей є гроші – вони читають», – відзначила Юлія Орлова.
На її думку, держава має продовжити роботу в тому напрямку, підтримувати культурну сферу, зокрема книговидавництво, адже це можливість розповідати про нас іноземним читачам, пересічним людям, які можуть і не цікавитися політикою.
«Незважаючи на те, що держава запровадила сертифікати і президент підписав закон, ці сертифікати поки що не працюють. У книговидавничому бізнесі цілковито ринкові відносини», – зауважила вона.
На думку Білоуса, театр не втратить глядачів повністю, адже є вистави на різний гаманець. «Наша сфера так влаштована, що собівартість продукту, який ми виготовляємо, значно вища за вартість квитка. Все впирається у купівельну спроможність людей. Тому держава утримує театри, доплачує ту різницю, яку глядач не може доплатити. Без цього, на жаль, театр не виживе, тому потрібна державна підтримка. Фінансування не театрів, а глядачів, яким це потрібно», – підкреслив він. Особливо непросто недержавним, молодим театрам, які без державної підтримки не можуть вижити, а вони потрібні для того, щоб театр розвивався.
Любов Базів. Київ
На першому знімку: Вадим Карп'як, Юлія Орлова, Андрій Білоус
