Що відповість українське кіно ворогу, який знову знімає пропаганду
УКРАЇНСЬКЕ КІНО МОЖЕ УТРИМАТИ ДОСИТЬ ПИТОМУ ЧАСТИНУ РИНКУ В 2023-МУ РОЦІ, АЛЕ, ЩО БУДЕ ДАЛІ – НЕЗРОЗУМІЛО
За минулий рік ми всі побачили падіння українського кіноринку приблизно на 70%, - говорить засновник та керівник кінокомпанії «Артхаус Трафік» Денис Іванов.
І це, за його словами, було зумовлено багатьма факторами: з березня по червень 2022 року в центрі, на півдні та півночі України працювало дуже мало кінотеатрів. А ті, які працювали мали високу залежність від комендантської години – більшу частину вечірніх сеансів минулого року довелося скасувати (а саме вони вкрай важливі для кінопрокату). Плюс – відключення електроенергії.
Деякі кіномережі втратили кінотеатри (Маріуполь, Херсон, Запоріжжя), частина кінотеатрів досі не працює на повну потужність (відкрили тільки частину залів, якщо це «багатозальники»). Все це й обвалило ринок.
Звісно, впливає й економічна ситуація в країні в цілому. Хоча кіно є однією з найбільш доступних розваг, це дешевше, ніж сходити до ресторану - але фінансовий стан українців, особливо в регіонах, які постраждали, бажає бути кращим.
«Тим не менше, є приводи для оптимізму - на початку 2023-го року комендантську годину посунули, виправилася ситуація з електрозабезпеченням. Я думаю, у нас буде якесь зростання в порівнянні з минулим роком.
Що стосується українських прем’єр, то їх менше не стало. Зараз виходять в широкий прокат стрічки, більшість яких були запущені в роботу ще до 2019 року. І ми бачимо, що і «Памфір» багато зібрав, і «Щедрик», і «Мирний-21», і «Бачення метелика». Інші стрічки теж показали нормальні результати в прокаті. «Мавка. Лісова пісня» - взагалі стала блокбастером – це прорив на українському кіноринку, зібрати під час війни такі суми, це справді досягнення», - переконаний Денис Іванов.
Зокрема, касові збори кінострічки «Памфір» (режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук) за чотири прокатних тижні становлять 10 мільйонів 483 тисяч 980 гривень.
Стрічка «Бачення Метелика» (режисер Максим Наконечний) зібрала 497 000 гривень після другого вікенду прокату.
За перший вікенд прокату касові збори стрічки «Люксембург, Люксембург» (стартував 17 квітня) Антоніо Лукіча склали 5 мільйонів 591 тисячу 249 гривень, і це, як відзначило Держкіно, другий найкращий старт серед українських фільмів після початку повномасштабного вторгнення. А найкращий старт – це «Мавка. Лісова пісня» - після сьомого вікенду збори сумарно склали 133 мільйонів 772 тисяч 724 гривень. На сьогодні «Мавка» взагалі стала найкасовішим українським фільмом за часів Незалежності.
Тож керівник кінокомпанії «Артхаус Трафік» вважає, що досить значну частину ринку в 2023-му році українське кіно може утримати, але, що буде далі – незрозуміло: «Бо, по-перше, більшість фільмів, які запускалися у виробництво після 2019 року (з того, що я бачив), не мають якогось міжнародного або кінопрокатного потенціалу. І з минулого року я не бачу, щоб масово запускалися повнометражні стрічки українського виробництва. Пояснення – відсутність фінансування. І хоча для держави – ця сума на рівні статистичної похибки, все одно, кіно минулого року майже не фінансувалося».
БІЛЬШІСТЬ КІНОФЕСТИВАЛІВ – ЗМІНИЛИ ЛОКАЦІЮ АБО ФОРМАТ, АБО - ПРОХОДИЛИ У ВЗАЄМОДІЇ З ІНШИМИ ФЕСТИВАЛЯМИ
Денис Іванов не береться прогнозувати, на якому саме відсоткові стабілізується кіноринок в 2023 році, зазначаючи, що прогнози у військовий час не надто працюють, але відзначає пожвавлення на кіноринку є: «є прагнення відновлення життя якомога швидше. Тут все залежить і від проактивної позиції кінотеатрів, і від фільмів, які випускаються (в тому числі в світовому прокаті), і від активності дистриб’юторів, і від того, як почуватимуть себе глядачі і фінансового, і психологічно».
Кінокомпанія «Артхаус Трафік» є багаторічним організатором та співзасновником багатьох кіноподій та фестивалів, серед яких: «Київський тиждень критики», «Чілдрен кінофест», Одеський міжнародний кінофестиваль. Звісно, що зараз ця діяльність продовжується, але видозмінюється, зважаючи на воєнні виклики.
Іванов запевняє, що люди як і раніше активно ходять на кінофестивалі, тож, з точки зору глядацької, вони затребувані досі, але проблема в іншому – кінофестивалі мали компонент індустріальної платформи (дуже важливий для розвитку кіно) і зараз цей компонент зник. Через те, що в Україну важко дістатися, чимало іноземних гостей не готові витрачати кілька днів на дорогу, навіть, попри бажання приїхати.
«Майже зникли індустріальні платформи, кінофестивалі проводяться на інших, зарубіжних майданчиках. Слава Богу, є солідарність і велика кількість українських проектів протягом останнього року було зроблено завдяки зарубіжним колегам, за що їм велика вдячність.
Один з небагатьох фестивалів, який відбувся вчасно і там, де планувалося, - «Київський тиждень критики». Всі інші – або змінили локацію, або змінили формат, або проходили у співавторстві з іншими фестивалями (як «Одеський міжнародний кінофестиваль» пройшов в рамках Варшавського міжнародного фестивалю). Але ми тримаємося, як той півник в Бородянці», - говорить Денис Іванов.
МИ НЕ МАЄМО ПРАВА ЗУПИНЯТИСЯ
Дивлячись у майбутнє українського кіно, голова Ради з державної підтримки кінематографії Артем Колюбаєв говорить про певний оптимізм і наголошує, що ми маємо боротися за свою кіноіндустрію.
Він один з небагатьох продюсерів, який за період повномасштабної війни випустив кілька фільмів, після межі 24.02.2023 у нього їх вийшло три: «Я працюю на цвинтарі» (режисер Олексій Тараненко) та «Щедрик» (режисер Олеся Моргунець-Ісаєнко) стартували в українському прокаті у 2022-му році, а «Памфір» (про касовий успіх якого ми згадували вище) вийшов на широкі екрани в кінці цього березня.
«Це дивовижні цифри! Вони були б дивовижні, навіть, у довоєнний період, а зараз просто вражають, адже у нас працює ледь половина кінотеатрів. Коли ми випускали «Я працюю на цвинтарі», повітряні тривоги були щодня, сеанси переривалися, а люди, все одно, чекали і поверталися до залу. На прокат «Щедрика» - припали найбільші перебої з електроенергією. А зважте ще на одвічну боротьбу нас (кіновиробників) з кінотеатрами, щоб вони давали нам гарний розклад. Адже вони мають квоти для американських та світових стрічок, і для того, щоб отримувати ці фільми надалі, мають їх розписувати краще за нас. Тим не менш, українське кіно бореться», - переконує продюсер.
НА НАСТУПНИЙ РІК У НАС ЩЕ ВИСТАЧИТЬ КІЛЬКА ФІЛЬМІВ, А ОТ НА 2025-Й РІК ВЖЕ НІЧОГОНЕ БУДЕМО
Оптимізм – це добре, але дефіцит нового українського кіно є, адже фільми прем’єри, яких відбулися після повномасштабного вторгнення, були зняті ще до нього, хоча робилися чи завершувалися зараз – констатує Артем Колюбаєв.
«Ми продовжуємо їздити та просити допомоги по різних майданчиках - всіх світових фестивалях, ринках. Ми шукаємо не тільки гроші, ми шукаємо партнерів, які б допомогли підхопити проект на тій чи інші стадії, допомогли його завершити. У нас є, так званий, «білий лист» фільмів, що виробляються зараз в Україні і яким не вистачає фінансування.
Але проблема в тому, що і ці проекти скоро будуть завершені, а нових майже немає», - озвучує болюче питання голова Ради з державної підтримки кінематографії.
За його словами, зараз знімається дуже багато документального кіно, хронік війни, а ось виробництво ігрових фільмів запуститися ніяк не може, оскільки бюджет Державного агентства з питань кіно дуже скоротили – не відбуваються нові пітчинги, не фінансуються старі, бо фізично на це немає грошей.
«Ми шукати вирішення проблеми, оскільки, якщо не запустимо виробництво в цьому році – то на наступний рік у нас ще вистачить кілька фільмів для фестивальної дистриб’юції на світових майданчиках чи українських прем’єр, а от на 2025-й рік вже не буде нічого», - застерігає він.
Щодо телевізійного та серіального контенту, то тут теж є проблема - з початком повномасштабної агресії, телеканали зменшили свої бюджети і виробляють набагато менше такого продукту.
Артем Колюбаєв розповів, що 9-го березня, коли відбувалася зустріч Президента України з діячами культури, мистецтв, медіа та кіновиробниками, вони говорили на ці теми. Президент цю проблему знає, йому вона болить, він розуміється на проблематиці і сам порушує питання щодо українського контенту, якого нам буде не вистачати або вже не вистачає.
«Коли виникає вакуум, його починає щось заповнювати: в найгіршому випадку – це контент держави агресора, в лайтовому – американський чи європейський. Але, в будь-якому разі, не український! Я зараз говорю про весь спектр, де має бути і агітаційно-патріотичне кіно, і боротьба з дезінформацією, і розважальне кіно – також! Бо, якщо ми будемо говорити, що детективи і мелодрами не на часі, чи ми не маємо морального права їх знімати під час війни, то розважальний контент зробить хтось інший за нас. Люди ж, все одно, намагаються відволікатися від війни, вони шукатимуть таке кіно в інтернеті, можуть потрапити і на контент держави-агресора. Нам треба створювати власний продукт, з нашими наративами», - говорить Артем Колюбаєв – і доповнює, що в росії з минулого року виробництво і прокат дитячих і підліткових фільмів стовідсотково фінансується з державного бюджету. Тобто, через 3-4 роки на російському ринку будуть десятки фільмів про так зване СВО, про те, як їхні батьки-дядьки-діди воювали і воюють з «фашизмом в Україні». І там ще одне покоління виросте в ненависті, брехні, пропаганді - на це вони не шкодують грошей. Тож інформаційна війна буде знову у нас «трішки» програна?
«Ми занепокоєні, такого фінансування у нас немає, намагаємося знайти якісь можливості у співпраці з європейськими та американськими фондами, але в повному об’ємі це не вирішено. Будемо разом намагатися щось зрушити, зрозуміло, що зараз не зовсім до того, але тим не менш. Ми бачимо, що потенціал ринку, люди хочуть дивитися українське кіно», - впевнений Артем Колюбаєв.
З ПОЧАТКУ ВТОРГНЕННЯ МИ ЗНЯЛИ І ВИКЛАЛИ НА ЮТУБ-КАНАЛ БЛИЗЬКО 100 КОРОТКОМЕТРАЖНИХ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ
Оскільки зайшла активна мова про документальне кіно, то автор звернулася по коментар до Володимира Тихого, кінорежисера, сценариста та продюсера, який спеціалізується здебільшого на документальному кіно («Євромайдан. Чорновий монтаж», «Сильніше, ніж зброя», «Бранці») і є творцем та активним учасником кіномистецького проєкту «Вавилон'13».
Фільмувати і відразу викладати на ютуб-каналі – це основний принцип роботи «Вавилон'13», започаткований з перших днів Майдану 2013 року. Коли побили студентів, а наступного дня була реакція громадян на Михайлівській площі – режисери та оператори об’єднавшись, зробили і розмістили в мережі перший документальний фільм.
«Можливо, певна кількість глядачів стилістично не відчуває різниці між репортажем і тим, що робимо ми, не асоціюють ці відео з документальним фільмом, але насправді це - документальний фільм», - зауважує Тихий.
«З початком повномасштабної агресії, робота справді йде плідно, бо це - реальна можливість відповідати на агресію засобами культури. З ігровим кіно це складніше робити, ніж з документальним.
«Вавилон'13» і я особисто вже не один рік займалися темою війни (АТО, події на Донбасі), просто після 24-го, масштаби змінилися, але за суттю нам ситуація вже знайома. З початку вторгнення ми зняли і виклали на свій ютуб-канал близько 100 короткометражних документальних фільмів, - розповідає режисер про свою нинішню діяльність.
Зараз наголос робиться саме на короткометражках, хоча, звісно, об’єднання робить і повнометражне кіно. Володимир Тихий за цей період зняв два повнометражних фільми: «День українського добровольця» і «День української Незалежності» (прем’єра запланована на 24 серпня 2023 року).
«Це кіно, яке робиться десятьма операторами, які знімають в різних куточках України, але всі – в один день. Коли переплітаються між собою і регіони, і герої - просто симфонія виходить!», - розповідає режисер про новий фільм.
Впродовж року були також зроблені документальні цикли коротких метрів, наприклад, «Очима японця» про японського фотографа, який приїжджає в Україну періодично.
СМІЛИВІСТЬ РОЗКАЗУВАТИ ПРО ВНУТРІШНІ ПЕРЕЖИВАННЯ ЧАСТІШЕ БЕРЕ НА СЕБЕ ЛІТЕРАТУРА АБО ІГРОВЕ КІНО, А МИ - ХОЧЕМО ЗРОБИТИ ДОКУМЕНТАЛЬНЕ
Режисерка Юлія Гонтарук, яка входить до об’єднання «Вавилон'13», зробила перший короткометражний фільм із циклу «Фортеця Маріуполь» - «Останній день на Азовсталі». Вона знімала «Азов» ще до повномасштабної російської агресії, і цей матеріал допомагав у роботі, прокладав документальні стежки до нинішнього циклу.
«Останній день на Азовсталі» вона робила спільно з прес-офіцером підрозділу «Азов» Дмитром «Орестом» Козацьким. Він знімав в оточенні, передавав відео, яке потім монтувалося. Фільм став лауреатом цьогорічної премії «За вклад у розвиток документалістики» фестивалю документального та художнього кіно Kharkiv MeetDocs.
«Цей фільм розлетівся на кадри, на окремі фотографії», - згадує Тихий.
На початку квітня 2023 року «Вавилон'13» презентував документальний серіал «Війна-ненажера», який екранізує короткі літературні твори українських авторів/авторок, які захищають Україну зі зброєю у руках. У першій серії екранізували вірш «Він переїхав в Бучу» Максима Кривцова, військовослужбовця з позивним «Далі». Звісно, це пережито автором.
Тихий розповів, що днями буквально надихнувся дописом знайомого парамедика, де той ділився враженнями та відчуттями про день, коли їде на передову - «Вітаю тебе, Бахмуте», називається його історія.
«Розказувати про інтимні, глибокі внутрішні переживання здебільшого бере на себе сміливість або література, або ігрове кіно, а ми хочемо спробувати зробити таке документальне. Нині «Вавилон’13» в пошуку форми, але, напевно, там буде великий відсоток документального, наближеного до героїв, які це писали, до місць, де вони перебували», - розповів Володимир Тихий.
ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФОРМИ ЗАВДЯКИ ЦИФРОВИМ ТЕХНОЛОГІЯМ ЗАРАЗ ПРИВЕРТАЮТЬ УВАГУ НЕ МЕНШЕ, НІЖ ІГРОВІ
Кінооператор та режисер об’єднання «Вавилон’13» Ярослав Пілунський («Перша сотня») зараз воює і за можливості не забуває своє покликання - кінооператор і кінохудожник, інколи знімає - передає відзняте колегам.
Займається аеророзвідкою, і зі знятого відео також монтують сюжети для соцмереж – це один з моментів, за рахунок чого тримається постійна увага українців, а також це допомагає вирішувати питання по дронах.
«Наші хлопці в перші тижні вторгнення були в групі аеророзвідки, їздили до Ірпеня, займалися розвідкою в Бучі - там був Слава Пілунський, Іван Банніков («Земля блакитна, ніби апельсин», «Люксембург, Люксембург», «День українського добровольця»), Рома Любий («Зошит війни», «Залізні метелики»). Режисер і оператор фільму «Три дні в аеропорту Донецька» Дмитро Стародумов - пішов добровольцем», - розповів Володимир Тихий про своїх колег.
Незабаром на загальнодержавному телебаченні вийде документальний серіал «Позиція «Україна» - 12 короткометражних фільмів (по 13 хвилин), який «Вавилон’13» робив про людей з передової (військові, МНСники, волонтери, медики). Режисер пояснює, що ці фільми не намагаються розказати про все, це – короткий шматочок життя, один день - з чим вони стикаються, що їх хвилює, чому вони тут.
«Документальні форми завдяки цифровим технологіям зараз захоплюють увагу не менше, ніж ігрові, бо це – можливість розказати про якісь важливі речі, практично, не дистанціюючись від героїв, від подій. Це також і можливість працювати з певними соціальними стереотипами, змінювати їх, шукати відповіді на питання. Головне, щоб ми перемогли, а тоді ми розберемося і втілимо все те, чого не встигли», - впевнений кінорежисер Володимир Тихий.
НЕВІДОМІ АРХІВНІ МАТЕРІАЛИ ТА ІНТЕРВ’Ю ІЗ РОДИЧАМИ КВІТКИ ЦІСИК
Дует українських сценаристів Сергій Дзюба і Артемій Кірсанов, в кейсі яких є успішні художні фільми «Позивний Бандерас» (режисер Заза Буадзе, військовий детективний фільм про події під час АТО) та «Заборонений» (режисер Роман Бровко, фільм про Василя Стуса), наразі почав зйомки документального фільму «Херсон, повернення». Його герої – люди з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, які пережили російську окупацію. Зокрема, директор театру Олександр Книга, який був у російському полоні та головний режисер Сергій Павлюк, котрого водили на допити ФСБ РФ, в його квартиру, зламавши двері, вдерлися із обшуком. Обидва були серед ініціаторів спротиву в Херсоні, організаторами мітингів, волонтерської допомоги херсонцям тощо.
«Фільм - це не лише інтерв’ю, зйомок у Херсоні і зафіксованої на відео хроніки подій. Наскрізною темою стане постановка у херсонському театрі вистави «Заборонений» про Василя Стуса - від читки до прем’єри. (Виставу ставлять у копродукції Херсонський і Кропивницький театри). Із героями фільму розмовлятимуть автори п’єси Артемій Кірсанов і Сергій Дзюба», - розповіла продюсерка фільму Валерія Борщевська.
Вона додала, що один з творців фільму – Сергій Дзюба нині проходить реабілітацію після тяжкого поранення під Бахмутом.
Борщевська поділилася очікуваннями підписання угоди з УКФ на зйомки документального фільму про Квітку Цісик за сценарієм тих же Дзюби та Кірсанова. Фільм має на меті дослідити життєвий шлях співачки по обидва боки океану; заглибитись у генеалогію, коріння; віднайти джерело успіху Квітки Цісик. Вперше в ексклюзивних матеріалах фільму: невідомі архівні матеріали, інтерв’ю із родичами, колегами, знайомими Квітки. Режисер фільму - Тарас Ткаченко.
НАША МІСІЯ: РОЗКАЗУВАТИ СВІТУ ПРО ПРИЧИНИ, ХІД І ВИСНОВКИ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ
До березня 2022 ніхто з семи продюсерів-співзасновників Об'єднання українських продюсерів (ОУП) фактично не мав досвіду документального кіно, але вони розуміли, що документалістика більш відповідає цілі ОУП говорити про війну від імені українців, щоб бути почутим у світі. За рік знято 10 фільмів: 9 документальних і один художній.
«Нам було важливо запам'ятати, що з нами сталося, що ми відчували і про що думали, прокричати наші - біль, гнів, лють. Ми від початку формулювали місію ОУП так: розказувати світу про причини, хід і висновки війни Росії проти України», - розповів співзасновник Об'єднання українських продюсерів Володимир Бородянський.
Він каже, що у перший рік була необхідність говорити більше про хід. А кілька днів тому до ОУП зі Франції прийшов запит на використання їхнього фільму «Маріуполь. Невтрачена надія» як свідчення військових злочинів Росії у Міжнародному кримінальному суді. Цей фільм “свідчив” про злочини путінської росії тисячам глядачів за кордоном. «Ми показали фільм на великому екрані у понад 70 містах. Його купили медіа. Фільми Об’єднання в цілому показали в ефірі понад 20 країн», - зазначив Бородянський.
Зараз ОУП переходить на “причини і висновки”. І тепер треба знаходити особливе продюсерське рішення для кожної історії, щоб зробити її цікавою для глобальної аудиторії. Наприклад, зараз вони працюють над фільмом “Світова кібервійна”.
«Над фільмом “Війна слів” ми працюємо разом з німецькими партнерами. Геноциду, злочинам проти людства завжди передує пропаганда. Так було в Руанді, так було на Балканах, так є в Росії, яка тероризує і катує українців. Пропаганда вбиває. Це факт. В сьогоднішньому світі пропаганда – це зброя масового ураження, використання якої не обмежено географічними вимірами.
На етапі монтажу знаходиться ще один новий фільм – про Територіальну оборону. Його знімає драматург і сценарист, солдат ТРО, Максим Курочкін. Фільм про те, як прості люди, не військові, взяли у руки зброю і стали на захист свого дому. Ось такий феномен українців, які все можуть.
У фільмі “Блекаут. Різдво” хлопець говорить, що українці і картоплю здатні у льоді виростити, все можуть. Це демонструє наше кіно», - каже Володимир Бородянський, співзасновник Об'єднання українських продюсерів.
Навіть з побіжного переліку фільмів, які ми назвали в матеріалі, видно, наскільки виробництво документального кіно в Україні зараз випереджає ігрове. На це є вагомі причини, але хочеться, щоб ситуація потроху врівноважувалася.
З очікуваних анонсів ігрового – наразі можна назвати історичну драму «БожеВільні» (режисер Денис Тарасов), яка знімалася за підтримки Держкіно. Зараз завершується виробництво і йдуть перемовини щодо її прем’єри на якомусь з міжнародних фестивалів. Якщо все буде добре, то після фестивальних прем’єр, кіно вийде в український прокат. «БожеВільні» - це досить важке кіно про так звану "каральну психіатрію" – зброю проти вільнодумства. Важко дивитися, але потрібно.
А особисто я чекаю на вихід, бодай у неблизькому майбутньому, фентезі-стрічки Віктора Андрієнка (де він і режисер, і сценарист, і продюсер) «Легенди Чарівнолісся», яку вже охрестили мультимедійний проектом-довгобудом (з 2014 року пройшов кілька етапів трансформації від анімації до фільму, і знову до анімації). Але ми обов’язково його дочекаємося, «Мавка. Лісова пісня» теж до глядача довгенько йшла, але ж як фантастично вийшла!
Наближаємо перемогу, кожен за своїм напрямком і віримо, що українське кіно вже скоро почне контрнаступ в різних жанрах та усій повноті свого потенціалу.
Любов Базів. Київ
