На картині Пікассо через 120 років об’явився песик
До знаменитого нью-йоркського Музею Соломона Гуггенхайма мене привели повідомлення про унікальну знахідку, виявлену на картині «Мулен де ла Галетт» Пабло Пікассо, який написав її у 19-річному віці. Музей готував картину до виставки «Молодий Пікассо в Парижі», на якій представлено деякі з ранніх робіт художника, коли він жив у Франції.
СОБАКА-ПРИВИД
Перед виставкою заклад у співпраці з Метрополітен-музеєм у Нью-Йорку та Національною галереєю мистецтв у Вашингтоні вирішив відреставрувати картину. З неї видалили неоригінальний лак та бруд, після чого стало краще видно мазки, кольорову палітру та загальну композицію твору. Реставратори також вирішили дослідити картину щодо прихованих шарів фарби, вдавшись до рентгенофлуоресцентного аналізу.
І виявили, що темний об’єкт на передньому плані – пальто чи якась інша одяганка – спочатку був кімнатним песиком, якого художник з якихось міркувань вирішив замалювати.
- Чи можете мені показати, де та картина Пікассо з песиком? – запитую працівницю музею, що консультує відвідувачів, як правильно користуватися електронним екскурсоводом.
- Песика? А, я щось чула про це… Експозиція Пікассо на другому поверсі – там побачите…
Картина «Мулен де ла Галетт» – центральна робота виставки, що відкрилася минулого тижня й триватиме до 6 серпня. Воно самотньо красується на величезній сірій стіні, біля неї затримується найбільше відвідувачів.
- Чи бачите ви тут песика, – запитую даму, яка явно шукає на картині те саме, що й я.
- Ні, не бачу, але ж він має десь бути…
Згадавши описи розташування собаки-привида, здогадуюся:
- Ось ця пляма – це ж явні обриси цуцика! – кажу, хоча добре розумію, що якби не читав про це, то нізащо б не здогадався про його наявність.
- О, так, справді! Добре, що знайшли, а то б я гадала, що це якесь інше полотно…
На картині «Мулен де ла Галетт», створеній 1900 року, митець зобразив знамениту паризьку танцювальну залу, яку малювали й інші художники, зокрема Огюст Ренуар та Вінсент ван Гог.
Численні пари у довгих обтягнутих сукнях та вишуканих костюмах танцюють і невимушено спілкуються. Три центральні постаті – дами в капелюшках – сидять за столом, п’ють вино і явно пліткують. На передньому плані на спинці стільця – якийсь невиразний темний предмет.
Про тварину, звісно, ніхто не знав, крім самого художника. Дослідження показали, що темна пляма приховує нашвидкуруч намальованого рудого песика породи спанієль кінг-чарльз із червоним бантом на шиї.
Старша реставраторка картин Музею Гуггенхайма Джулі Бартен поділилася з журналістами, що завжди мала «сильне відчуття, ніби там щось є».
«Ми, безумовно, бачили, що там щось було, – сказала вона. – Але не могли сказати, що саме».
Бартен розповіла, що робота Пікассо цілий рік перебувала на реставрації. Цей процес, за її словами, був «критично важливим для кращого розуміння картини» й для виявлення «швидких мазків, якими він зафарбував песика». Якщо уважно придивитися, то собаку-примару можна побачити неозброєним оком, додала вона.
«Червона фарба місцями проступає, і якщо придивитися, то можна побачити очі й вуха. Видно, що, приховуючи його (песика), він насправді залишив контур голови видимим», – розповідає Бартен на відео, поширеному низкою ЗМІ.
Керівниця відділу сучасного мистецтва музею Меган Фонтанелла зазначила, що ця знахідка все ще залишається для неї несподіванкою.
«Це повністю змінює уявлення про вигляд, який могла мати ця картина, – сказала вона. – Ми бачили б на передньому плані цього справді дуже милого песика, який дивиться майже прямо на відвідувачів з цим чудовим червоним бантиком. Можна лише здогадуватися, чому Пікассо приховав його».
«Коли починаємо аналізувати картину, – зазначила Фонтанелла, – ми часто гадки не маємо, що знайдемо щось настільки цікаве й привабливе, як песик».
ПРАВИЛЬНЕ РІШЕННЯ
Бартен достеменно не знає, чому Пікассо вирішив прибрати спанієля, але припустила, що, на думку художника, песик відвертав би увагу від головного дійства. Дослідження за допомогою рентгенівської флуоресценції, яке дає змогу виявити хімічні елементи – складники фарб, показало, що позбавлення від песика – не єдина зміна, до якої він вдався, працюючи над картиною. Художник також змінив стать деяких танцівників і замалював порожній стілець.
Мистецтвознавець із Бельмонтського університету в Нешвіллі Том Вільямс слушно зауважив New York Times, що прибрати собаку було правильним рішенням.
«Важко уявити цю картину із псом на передньому плані, – сказав він. – Я не впевнений, що пес, а особливо пес на колінах, був би доречний у темній, напруженій та еротично зарядженій атмосфері, яку Пікассо так блискуче передав на цій картині».
СУП, ЖЕБРАЧКА ТА ІНШІ
Приховані композиційні елементи містяться в кількох роботах митця періоду 1901-1904 років, який прийнято називати «блакитним» через барву, що домінує в його полотнах.
За словами Бартен, Пікассо часто «малював окремі частини композиції, а потім затирав їх і перетворював на інші композиційні елементи», що було для нього звичайною практикою.
«Коли він розробляв композицію, то зафарбовував певні елементи або перетворював їх на нові композиційні деталі. І дуже часто залишав аспекти попередніх композицій очевидними для тих, хто придивлявся до них дуже уважно», – пояснила реставраторка.
Під час роботи над «Супом» 1902 року Пікассо зафарбував кілька елементів, зокрема жінку, яка стоїть спиною до глядачів. Він також замалював дископодібну форму, яку тримала героїня картини «Сидяча жебрачка», створеної того самого року. Сама робота теж написана поверх пейзажу.
«Молодий Пікассо в Парижі» – одна з численних виставок, що проводяться цьогоріч по всьому світі з нагоди півстоліття від дня смерті художника у 1973 році.
Пікассо відвідав Париж у 19-річному віці під час останніх тижнів Всесвітньої виставки 1900 року, де була представлена його рання картина «Останні миті», доля якої невідома. Митець оселився в місті через чотири роки й прожив у Франції більшу частину свого творчого життя.
Володимир Ільченко, Нью-Йорк
