Батьківська хата. До річниці з дня народження Івана Миколайчука

Село, в якому виріс майбутній відомий актор та режисер Іван Миколайчук, розташоване майже за 40 кілометрів від Чернівців. Через не надто гарну якість місцевої дороги, яка веде з обласного центру до Чорториї, їхати ці 40 кілометрів доводиться не менше години.

При в’їзді у село розташований великий вказівник, який направляє туристів до музею-садиби Миколайчука. Знайти потрібний двір неважко – чи не єдина заасфальтована вулиця приведе з траси прямісінько до музею. Вулиця носить ім'я Івана Миколайчука.

БУДУВАЛИ УСІМ КРАЄМ

Останні роки доглядає за музеєм та приймає відвідувачів рідний племінник кіномитця Михайло Грицюк. Цей колоритний сивий чоловік із широкими сивими вусами привітно зустрічає туристів і радіє можливості розповісти побільше цікавого про свого дядька. Зовні оповідач навіть нагадує свого зіркового родича, у якого тривалий час проживав у київській квартирі під час навчання в інституті.

- Іван був від мене на 14 років старший. Але якось так повелося, що я постійно говорив йому на «ти». І навіть уже коли старшим був, то мати інколи робила зауваження, чому я вуйкові не кажу «ви». Але якось так у нас стосунки склалися і ми досить близькі були з Іваном, – розповідає пан Михайло.

Доглядати за музеєм-садибою Івана Миколайчука його племінник почав майже десять років тому. До того часу будинком опікувалася найстарша сестра Івана, мати Михайла Грицюка Фрозина. Чоловік каже, що після повномасштабного російського вторгнення відвідувачів музею істотно поменшало. Але вже цього року кількість охочих подивитися, де жив і ріс відомий буковинський актор і режисер, поступово збільшується. Приїжджають люди зі Львова, Тернополя, Закарпаття, Дніпропетровщини, Запоріжжя тощо. Серед нинішніх відвідувачів є чимало внутрішньо переміщених осіб, які відкривають для себе Буковину.

Батьківську хату Миколайчуків заново відбудували та перетворили на музей уже після смерті актора. Невеличка одноповерхова дерев’яна будівля із дерев’яною покрівлею розташувалася на краю вулиці. Поряд із будинком на постаменті розміщений бюст, який встановили у 2006 році.

Всередині будинку – дві затишні кімнати, розділені невеличким коридором. Основними експонатами музею є особисті речі Івана та його сім’ї, сімейні фотографії, народні костюми, література, вирізки з газет, журналів, присвячені Миколайчуку.

Як розповідає нинішній доглядач музею, автентична хата, в якій ріс Іван Миколайчук зі своїми сестрами й братами, остаточно зруйнувалася десь за рік до смерті актора. Але той зруйнованого батьківського дому не бачив.

- На цьому місці, де зараз хата стоїть, було вже поле. В цій хаті вже ніхто не жив, через солом’яну покрівлю затікала вода і всередині уже гнити все починало. Тому й сенсу відбудовувати не було. Цей будинок зруйнувався ще у 1986 році. Я приїхав у Київ та й кажу Іванові: «Там Юрко вже хату розвалив». А він мені відповідає: «Ну, то мама матиме шматок городу. Але з іншого боку, я собі не уявляю, коли я приїду, а хати не буде». І так він уже й не бачив цю хату, бо тоді хворів і наступного року помер, – пригадує Михайло Грицюк.

А вже у 1990 році до матері Івана Миколайчука прийшла делегація із представників Чернівецького музею, чиновників різних рівнів. Вони запропонували відбудувати на цьому місці автентичну хату і створити музей.

- Баба питає: «Ну, а де город у мене буде?» А вони сказали, що дадуть нижче у селі. І я, пригадую, тоді ще так це сприйняв скептично: «Який музей? Хто буде сюди ходити?». Але вони наполягли, і почалося будівництво. Івана дуже любили при житті, і будинок почали за ескізами відбудовувати усім світом, як то кажуть. Один дав ліс, той каже, я даю робітників, ще один – матеріал для даху. І вже наступного року тут відкрили музей-садибу Івана Миколайчука, – говорить нинішній керівник музею.

МАВ ХАРИЗМУ ЩЕ З ДИТИНСТВА

Автентична будівля належала матері Івана Миколайчука Катерині. Збудована хата була у 1910 році. Важко повірити, що в цих невеличких приміщеннях росли десятеро дітей. Усього в родині Миколайчуків було 12 дітей, проте один хлопчик та одна дівчинка померли ще до року. Виросли у цьому будинку четверо дівчат та шестеро хлопців, серед яких був і Іван Миколайчук, народжений 15 червня 1941 р.

Як розповідає Грицюк, Іван ще з дитинства мав тягу до мистецтва. У шкільні роки грав у сільському театрі, брав участь у художній самодіяльності.

- Вчився у Чорториї чотири класи, з 5 по 7 клас вчився у Брусниці, це сусіднє село, бо там семирічна школа була. Зараз ця школа носить ім’я Івана Миколайчука. І рік учився у Вашківцях, восьмий клас. А потім пішов поступати у Чернівці. Він одразу хотів поступити вчитися на артиста. Але з цим також цікава історія, – говорить Михайло Грицюк.

Юний Іван Миколайчук увесь день шукав у Чернівцях, куди б це можна піти вчитися на артиста. Але в місті акторського інституту не було. І коли він уже направлявся додому, то проходив біля музичного училища. Там студенти грали на музичних інструментах, і Миколайчук подумав, що музиканти – це щось близько до артиста.

- Іван підійшов до тих хлопців, та й питає: хто тут у вас старший? Вони вказали на директора. Він пішов до нього і каже, що хотів би тут вчитися, а директор відправив його у приймальну комісію. Тоді Іван Миколайчук пішов до приймальної комісії, там послухали – голос, слух є, все добре, і кажуть: «Давайте документи, що у вас є початкова музична освіта». Бо в музучилище набирали лише тих, хто вже вчився музиці й знає ноти. А Іван каже: «У мене немає ніякої музичної школи». І уявіть собі: звичайно, вони у той рік його взяти не могли, але він уже тоді мав якусь таку харизму, що ті викладачі вирішили з ним займатися. І вже через рік Іван вивчив ноти і поступив у музучилище. І я знаю, що ніхто копійки грошей не брав. Що це на якомусь ентузіазмі люди з ним займалися, – запевнив племінник відомого актора.

ІВАНОВА ДУША

Після закінчення музичного училища Іван Миколайчук записався у студію-театр, яка тоді відкрилася при Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. Тобто театр сам для себе готував кадри. Студенти мали вчитися чотири роки, після чого отримували фах актора. Хто хотів, міг залишатися далі працювати в театрі, а решта ішли в народні колективи.

- І хочу сказати, що вже через два місяці після потрапляння в цю театральну студію Іван грав дві головні ролі в Чернівецькому театрі. Йому навіть там дали ставку 40 рублів – це називалося допоміжний акторський склад. Хоч він ще не був актором. А вже після театру він поступив у Київський театральний інститут, де вперше у 1961 році відкрився кінофакультет, – продовжує розповідь пан Михайло.

Він пригадує, що батько майбутнього актора і режисера Василь Миколайчук бажання сина поступати до чергового навчального закладу не підтримував. Він вважав, що сільської школи, музичного училища та театральної студії цілком вистачить для життя. Але Іван був наполегливим і поступив у Київський театральний інститут при шаленому конкурсі – 200 осіб на одне місце.

А вже на другому курсі його куратор, режисер Віктор Івченко домовився із Сергієм Параджановим, щоб той подивився на проби Івана Миколайчука. І під час прослуховування молодий Миколайчук настільки вразив знімальну групу та особисто Параджанова, що той, не задумуючись, затвердив його на головну роль у своєму фільмі «Тіні забутих предків». Причому на той час у режисера на цю роль був затверджений уже інший актор. Але зіграв її юний Іван Миколайчук. І після цієї ролі він став відомим на увесь світ.

Племінник відомого буковинця Михайло Грицюк під час екскурсії у притаманному йому колоритному стилі готовий годинами розповідати про цікаві епізоди з життя Івана Миколайчука – і про невдалі намагання радянської влади втягнути його у піонерське, комсомольське та партійне життя, і про стеження КДБістів за відомими акторами, спроби завербувати його, і про шлях Миколайчука до акторського та режисерського визнання, і про подальші утиски від влади тощо.

Помер відомий актор і режисер у Києві влітку 1987 року, у віці 46 років через хворобу. А восени цього ж року на місцеві озера села Чортория вперше прилетіла на зимівлю зграя лебедів. І з того часу кожного року на озерах Чорториї зимують десятки і сотні цих благородних птахів. Місцеві жителі кажуть, що у цих лебедях оселилася Іванова душа.

Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора