Кіносерпень: Маріуполь у облозі, гуцульський Робін Гуд, Вересень мертвий і задоволений цим

Шанувальникам вітчизняної кінематографії для знайомства з її поточним станом, здається, було б цілком достатньо сумлінно відвідувати серпневі прем'єри - настільки кінопрокат останнього літнього місяця насичений релізами українських фільмів, від гучних «довгобудів» до одного з найкращих кіновідображень російсько-української війни. 

Із 3-го серпня

Королі репу

Картина Мирослава Латика, яка стала останнім фільмом, створеним під керівництвом видатного продюсера Юрія Мінзянова, постає одним з найпереконливіших в українському кінематографі зображень сільської місцевості, насиченому виразними проявами безробіття та безправ'я, невігластва та кмітливості, яскравими до ексцентричності характерами просторі, який існує немов у прикордонні між цивілізацією та варварством, традицією, що занепала, та маргіналіями сучасності. Умами тут володіє переконання, що досягти успіху у житті можна лише подавшись якнайдалі від рідних місць, і головний герой стрічки здається єдиним з місцевих жителів, що її не поділяє. Цей репер-початківець (Михайло Дзюба), здається, зовсім не прагне проміняти стіни фамільного гнізда, яке намагається продати його мати, що мріє про місто, на можливість підкорити столичну сцену. Він цілком готовий задовольнитися успіхом у місцевому нічному клубі, можливо, не стільки через відданість рідному краю, скільки через потяг до принадної продавчині з продуктового магазину (Каріна Хімчук), чарівної та меткої на мову, як гоголівська Оксана.

Однак тут зустрічаються не лише гоголівські красуні, а й гоголівська нечисть. Роль Басаврюка у долі юного музиканта покликаний зіграти його однокласник (Дмитро Хом'як), який повернувся із заповітного міського світу дорогим автомобілем. Він пропонує герою зробити йому дружню послугу та дещо підзаробити, підкинувши його з товаришами на своїй старенькій «копійці». Герой погоджується- і несподівано для себе втягується у кримінальне підприємство такого характеру, що йому залишається лише чекати, поки в нього самого відростуть роги та копита- або спробувати вибратися зі справи, ризикнувши своїм життям та життям близьких.

Прем'єра «Королів репу» відбулася у рамках національного конкурсу Одеського кінофестивалю у 2021-му році.

З 10 серпня

Вересень

Історія створення деяких творів примхливо нагадує їхній сюжет. Проект Георгія Фоміна під назвою «Шлях мерця» був представлений на одному з перших пітчингів Держкіно як новаторське для національного кінематографу звернення до жанру треш-горору. Головний герой оповіді- Микола Вересень (популярний журналіст виступив у ролі самого себе), який помирає на знімальному майданчику фільму про Івана Грозного, але залишається у невіданні про свою смерть. Тепер невдачливий привид не може зрозуміти, чому навколишній простір набуває все більш інфернального характеру- за бідакою починають полювати жителі пекла, чомусь уявивши, що він і є Іваном IV (хоча засновник опричнини повинен був би потрапити у їхні пазурі ще чотири з половиною століття тому). При цьому чорти набувають вигляду поліцейських, а ангели, що встають на його захист, спускаються з небес у гуцульських вбраннях.

Фільм про бісів, що переслідують душу померлого актора, був запущений у виробництво ще в 2013-му році, але потрапив у «виробниче пекло», з якого, як подейкували в кінематографічних кулуарах, ніколи не вибереться. Однак у 2019-му з'явилися повідомлення про закінчення зйомок, втім і тоді екранна доля картини залишалася неясною. Георгій Фомін, який встиг проявити себе як сценарист ще одного оригінального твору, «Жучка» про акторів, викрадених чеченськими бойовиками та вимушених розігрувати п'єси Чехова, помер у 2020-му.

Зрештою, у червні цього року картина, отримавши нову назву, була представлена на фестивалі глядацького кіно «Миколайчук Open» у Чернівцях. Перші глядачі «Вересня» зійшлися на тому, що цей створений ніби зовсім в іншу епоху фільм і тепер, як спочатку і передбачали його творці, у контексті українського кінопроцесу виглядає досить незвично.

З 17 серпня

Слабачка / Sissy

Одностайне схвалення стрічки австралійців Ханни Барлоу і Кейна Сенеса з боку кінокритичної спільноти може здатися парадоксальним, враховуючи її невибагливий жанр і вторинність сюжетних мотивів: компанія молодих людей вирушає провести вихідні у відірваному від цивілізації котеджі, проте незжиті образи та психічні проблеми загрожують перетворити відпочинок на лоні природи на бійню. Втім, авторам вдається розкрити в антуражі молодіжного слешера ситуацію шкільного цькування і того, як пережите продовжує тяжіти над існуванням жертв булінгу, кривдників та свідків, що стали дорослими, а також поєднати криваві перипетії з сатирою на захоплення доморощеними психологами. У цій оповіді розхожі практики визначення особистого простору, аутотренінгу та медитації проходять випробування у найекстремальніших умовах- і виявляються дуже успішними, звісно, якщо мати на увазі не здобуття душевної рівноваги, а схвалення фоловерів.

Окремо варто відзначити виразне виконання головної ролі Айшею Ді та оригінальний візуальний ряд, що химерно поєднує естетику Інстаграма та «сільського» горору а-ля «Техаська різанина бензопилою».

З 24 серпня

День незалежності

Нова картина Володимира Тихого, одного з найпомітніших представників української документалістики, які фіксують трагедію та героїзм вітчизняної сучасності, як і його попередня робота, «День добровольця», пропонує широку панораму повсякденного життя у країні, що веде тяжку боротьбу з агресором. Фільм показує, як провели 24-те серпня минулого року наші співгромадяни у різних куточках України- бійці, що укріплюють окопи на лінії зіткнення та встановлюють протитанкову техніку, ветеран громадянського руху, що згадує про перший день Незалежності, оператори сирен повітряної тривоги, мешканка звільненого від окупації селища, яка виводить на торті напис кремом «Героям слава!», дівчина, що вигулює собаку у своєму районі, повз зруйновані бомбардуванням будівлі.

Прем'єра стрічки відбулася у національному конкурсі кінофестивалю Docudays UA.

Довбуш

Навряд чи знайдеться жанр, більш улюблений чиновниками Держкіно і більш ненависний кінокритикам, ніж історико-патріотичний блокбастер. При цьому українські кінематографісти, які прагнуть воскресити на великому екрані тіні забутих предків, найчастіше потрапляють зі своїми задумами до «виробничого пекла». Проект Олеся Саніна також не уникнув його кіл, якими до того блукали у числі інших «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і «Толока» Михайла Іллєнка, «Зрадник» Валеріу Жереги/Марка Хаммонда та «Поводир» самого Саніна (не кажучи вже про вищезгаданого «Вересня», що відноситься до зовсім іншого жанру). У випадку «Довбуша» до звичайних для вітчизняного кіновиробництва поневірянь додалися катаклізми глобального характеру. Зйомки стрічки, розпочатої ще 2018-го, були відкладені через карантин, а намічену на травень 2022-го року прем'єру довелося скасувати через Вторгнення.

Як би там не було, фільм Саніна став за своїм виробничим масштабом апофеозом оспівування знаменитого опришка- бюджет стрічки склав близько 90-та мільйонів гривень, включаючи виділені державою 65 мільйонів. Хоча численні історичні джерела описують героя як жорстокого розбійника, якого не надто турбували питання соціальної справедливості та національного визволення, «Довбуш» Саніна, подібно до більшості інших мистецьких творів, показує його як благородного месника за утиски простого народу, що чинять польські поміщики. При цьому, згідно з синопсисом, пристрасть до грабежу захоплює брата Олекси Івана, що призводить до їх конфлікту.

«Довбуш» стане фільмом-відкриттям Одеського кінофестивалю.

З 31 серпня

20 днів у Маріуполі

Нашим співвітчизникам, що з лютого минулого року переглянули сотні годин про бойові зіткнення та про життя у містах у обозі та окупації, рекомендується все ж не пропустити документальну картину Мстислава Чернова, один із найбільш значущих творів українського документального кінематографу та один з найбільш виразних фільмів про російсько-українську війну. Ми писали про цю картину у матеріалі про кінофестиваль Docudays UA, на якому «20 днів у Маріуполі» став переможцем національного конкурсу та отримав приз глядацьких симпатій.

Також хочемо звернути увагу на вихід у прокат стрічок, нещодавно представлених у конкурсній програмі фестивалю мистецтва кіно для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест»- «Як стати крутеликом» Йоганнеса Шміда (10 серпня) про дев'ятирічного хлопчика, який, ставши об'єктом глузувань однолітків через тендітну статуру, вирішує, всупереч застереженню близьких, досягти відповідності маскулінним стереотипам, та анімаційної комедії «Паця» Маші Гальберштад (24 серпня) про дівчинку, яка отримала порося у якості домашнього вихованця і здобула не тільки доброго друга, але й істоту, що потребує захисту від її батьків.

Фестивалі місяця

Серпневі заходи проекту «Осередок «Кіноспільнота»» у столичному «Будинку кіно» також проводяться на підтримку останніх українських релізів. 5-го числа відбудеться майстер-клас Олеся Саніна, постановника «Мамая», «Поводиря» та «Довбуша», який незабаром виходить на екрани, а 9-го вересня відбудеться допрем'єрний показ «Вересня» за участю творчої групи.

Один із головних українських кінофестивалів, Одеський МКФ, який торік знайшов притулок у Варшаві, повертається до України. Через терористичні атаки РФ на Одесу, що почастішали, основні програми фестивалю будуть представлені у Чернівцях з 19-го по 26-е серпня. В Одесі ж з 12-го по 17-те серпня відбудуться покази спеціальної програми «Зроблено в Одесі», складеної з нових фільмів, знятих в Одесі або створених одеситами.

Укрінформ, як завжди, представить серію ґрунтовних матеріалів про ОМКФ.

Олександр Гусєв. Київ