Чи не найбільшою у прямому й переносному сенсі мистецькою провокацією у країні за період повномасштабної війни стала скульптура Василя Корчового «Впевнена», яку в серпні виставили у Стрийському парку у Львові. Загалом, відомий український скульптор кілька десятків років у своїй творчості не оминає зображувати пишні жіночі форми. Раніше такі статуї виставлялися у Києві, зокрема на показі Ukrainian Fashion Week. Уявіть собі: стрункі манекенниці йдуть по подіуму, а поруч стоять пишнотілі «моделі»…
Ажіотаж навколо «Впевненої» на новому львівському «Скульптурному маршруті» перекинувся у соцмережі і набув гіпертрофованого масштабу. Митця почали звинувачувати ледве не у пропаганді бодіпозитиву та «миттєвому безвідповідальному гедонізмі» (пояснимо нижче, що це таке) і навіть підтримці лівацьких ідей щодо «першочерговості споживацького задоволення».
Що насправді вкладає у свої роботи 61-річний Василь Корчовий? Його роботи привертають увагу не лише формами та пластикою, а й навіть своїми назвами: «Впевнена», «Досконала»… Звідки й коли вони з’являються, ці назви? Хто є моделями? З цими запитаннями Укрінформ звернувся до митця, чиї понад двометрові мармурові Орфей та Еврідіка, а ще Амур на фонтані у Національній філармонії у Києві привертають увагу столичних меломанів уже чверть століття.
ЯК «МАМАЙ» ПОСТУПИВСЯ «ВПЕВНЕНІЙ»
- Пане Василю, звідки вона у вас взялася, ця «Впевнена», яка спровокувала такий резонанс? І звідки така назва роботи? Ви ж спочатку задумуєте образ, а потім даєте назву? Чи навпаки: уже готова робота отримує ймення?
- Тут назва з’явилася раніше, ніж у 2021 році для Канівського скульптурного симпозіуму із сірого граніту з українських кар'єрів була створена понад двометрова «Впевнена». До того вона вже існувала у зменшеному гіпсовому варіанті. Точніше, у неї було два ескізи: «Така як є» - вона найближче по фігурі, а також, власне, «Впевнена» - у великому форматі, з тим самим виразом обличчя.
Тоді, у 2021 році, ми познайомилися із Юрієм Сташківим – колекціонером, меценатом, засновником творчого об’єднання «ЧервонеЧорне», яке сприяє популяризації сучасного мистецтва України й проводить уже 10 років Канівський скульптурний симпозіум. Юрій з експертами відібрали «Впевнену» для того, щоби я створив велику статую безпосередньо у межах скульптурного симпозіуму. Хоча у мене спочатку була інша пропозиція – «Мамай».
А тепер власне теж Юрій надав «Впевнену» для другого Тижня скульптури у Львові. Куратор проєкту - засновник Арт-центру «Я Галерея» Павло Гудімов.
- Коли організатори замість козака Мамая вибрали «Впевнену» - це вас не засмутило?
- Ні. Це була велика радість. Бо обрали роботу, яка представляє найважливішу для мене лінію творчості. Втім, найбільш конфронтаційну – теж...
- Перепрошую, поставлю запитання людини «з вулиці»: створити велику гранітну скульптуру за нетривалий час – це дуже складно?
- Так, важко зробити з каменю дуже деталізовану роботу великого формату, яка призначена для відкритого простору. Граніт - це найтвердіший з усіх можливих скульптурних матеріалів. Він вимагає свого, нешвидкого темпу обробки.
Технічний процес виготовлення «Впевненої» - винуватиці суспільного збурення - це в певному сенсі рекорд, сенсація. Вирізьблена робота була лише за 10 днів. Наступні 20 днів - це була деталізація.
Якщо говорити окремо про кожен етап роботи: ескіз, модель в натуральну величину, формовка і рубка, то це мова про дні й тижні, які складаються в місяці. Але це дуже швидкі терміни роботи у порівнянні з іншими скульпторами.
- Вам насправді так важливо зображувати пишних жінок?
- Так. Бо вищі сили мені дали розуміння різної краси. І цей «сектор» у нас практично незадіяний. Бо мало хто розуміє таку красу. Подумав, що це навіть моя якась соціальна місія… Пишні жінки дійсно дуже красиві. Загалом, це стереотип, що всім чоловікам подобаються жінки модельної зовнішності. І в житті важливішими є не форми частин тіла, а людські якості.
- У 2019 році в Музеї історії Києва проходила ваша виставка «Інша краса», де було кілька десятків «пишних» скульптур та трохи менше таких же малюнків. Упродовж якого часу все це створювалося?
- Ідея творчого проєкту «Інша краса» визрівала довго. Назва, власне, народилася задовго до виставки. Тоді у Києві представляли мої роботи, створені, починаючи з 2000-го року. Багато образів, особливо в малюнках, я робив спеціально для тієї виставки.
- «Горда», «Кохана», «Самотня» - це кілька назв робіт із «Іншої краси». І скажімо, «Досконала» - у вашій інтерпретації має «немодельні» стегна...
- Якщо переглянете буклет виставки «Інша краса», то побачите, що там дуже багато подібних назв. Там є «Ніжна», «Владна», «Спокійна» і багато інших. Всі вони вказують на те, що ідея була показати в кожній моделі її характер, узагальнення темпераменту, натури, життєвої позиції і базової емоції, яку вона випромінює.
Коли з’являється дуже багато різних жіночих образів: скульптури, рельєфи, малюнки, то виникає потреба їх певним чином персоналізувати. Шукаються назви, які були б максимально узагальнені і не пафосні, не кон’юнктурні. А про бодіпозитив точно не йшлося. Імена ці дані для того, щоби кожен образ зажив своїм життям.
ЯКЩО ВАНДАЛИ ОБЛИЛИ МАСТИЛОМ «ВПЕВНЕНУ» – ЦЕ НЕ ПРИВІД ПОЗБАВЛЯТИ ЛЬВІВ ЗВАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СТОЛИЦІ
- Вашу «Впевнену» у Львові облили мастилом. Чи не було у вас бажання позиватися до вандалів, якщо їх знайдуть?
- Мене перепитувала кураторка: як ви пережили цей акт вандалізму? Відповідаю: Дуже легко! Так, дві секунди було неприємно. Але я людина дії: якщо можу щось зробити, щоб виправити ситуацію - кидаюся одразу її виправляти. А якщо не можу, то просто заспокоююся. У мене є гарні фотографії цієї роботи, вона не постраждала пластично, тільки фактурно. Тепер у когось може бути гірше враження від неї, але що вже зробиш…
Хочу підкреслити: якщо вандали облили мастилом «Впевнену» - це не привід позбавляти Львів звання культурної столиці. Бо дехто вже й таку пропозицію встиг озвучити. Люди не бачать, що Сташків і Гудімов, - атланти, які тримають мистецьке небо на своїх плечах, підтримуючи скульпторів й організовуючи проєкти.
Маю позитивний досвід представлення своїх робіт у Львові, в Музеї Шептицького. У 2008 році мене дуже гарно приймали разом з живописцем Юрієм Скорупським. Він львів’янин, але живе в Чикаго. Наша «подвійна» виставка називалася «Паралелі». (А один із центральних музеїв у Києві, між іншим, мені відмовив в оренді площі для проведення ювілейної виставки: «тому що у нас діти ходять»).
- А як ви відповідаєте тим, хто через оці ваші пишнотілі скульптури, приписує вам утвердження «миттєвого безвідповідального гедонізму» – тобто, прагнення будь-що отримати задоволення, незважаючи на наслідки? Наприклад: надмірно поїсти і не думати, що будуть зайві кілограми.
- Так можуть вважати лише люди, які далекі від мистецтва. Їх можна тільки пожаліти, та й все.
- Скажу очевидне тут: люди «трохи більших чи менших розмірів» - це просто іншої конституції чоловіки і жінки, які можуть жити своїм, не найгіршим і навіть щасливим життя та не гризти себе щохвилини за свої габарити. То це добре, що скульптура спричинила таку суспільну дискусію?
- Пишні жінки - це красиво. Ніхто мене не переконає у зворотному. Думаю, що Юрій Сташків, наприклад, не є прихильником таких жінок. Утім він повірив у щирість мого переконання. І це дало результат: про «Впевнену» заговорили. У мене навіть в гороскопі написано, що я сам пробитися не зможу, тільки в команді з кимось. І мені щастило на таких людей, як Сташків, які просували мою творчість.
- Багато жіночих образів різної комплекції – це лише ваша творча фантазія? Чи працюєте і з натурницями?
- Це натура, але образи збірні. Чиясь може подобатися рука, чиясь ступня, підборіддя чи вуста. «Впевнена» - це приклад роботи, де використовується збірний образ. Когось бачив на пляжі, в метро чи на вулиці... У тому числі тут задіяні і професійні натурниці.
До речі, саме так створювали скульптури і в античні часи. Щоб мати ідеал, в одної жінки для майстра лице підходило, у другої - кість, у третьої – тазова частина.
- Чи «присутня» у скульптурах ваша дружина, пані Олена? (У майстерні висить її портрет, намальований чоловіком, – авт.).
- Ну, в мене дружина найперша натурниця! В неї дуже красиве, гармонійне тіло. Скажімо, щоби вирізьбити коліно мармурової Купальниці, яку я робив у 2001 році, то «виписав» дружину у Київ із Полтавської області, де вона була з дітьми у мами. Подзвонив і сказав: «Приїзди на кілька днів, мені потрібно змалювати твоє коліно»...
У нас студентський шлюб. Олену, яка вчилась у консерваторії, перший раз побачив у трамваї: таке маленьке, ніжненьке...
ОРФЕЯ І ЕВРІДІКУ СТВОРЮВАВ ЗУБИЛОМ І МОЛОТКОМ
- Дуже мало хто знає, як працює скульптор. Розкажіть про етапи.
- Дивіться (ми спілкуємося у майстерні скульптора, – авт.): цю «Купальницю», відформовану в гіпсі, зроблено в натуральну величину. Навіть майстер, який не має освіти скульптора, може перевести її один до одного у камінь, плюс/мінус міліметр вимірюючи відстань між сотнями точок. Для цього є спеціальний пристрій. Береться хрестовина, ставиться на камінь і потім вирубується камінь, поки не впреться у ту чи іншу точку. Як це робиться - людині, яка вміє тримати молоток і зубило, - можна за 15 хвилин розповісти.
А спочатку робиться ескіз, як правило, у зменшеному масштабі, у співвідношенні, наприклад, 1 до 3-х. Шукаю образ в глині або в пластиліні (у мене он є 200 кг). А далі створюється модель в натуральну величину. Коли вже є камінь певних розмірів, ескіз можу робити відразу потрібних розмірів.
- Ви самі й працюєте зубилом і молотком?
- Тепер уже є різні шліфувальні машини (прямошліфувальна, кутошліфувальна), з ними легше створювати скульптури. Я всім працюю: скарпелем, профілем, троянкою, перфоратором…
- А перші роботи чим створювали?
- Коли робив у 1997 році для Національної філармонії Еврідіку і Орфея, ще не було ніяких сухорізних електричних інструментів. То брав 2 кг молоток і величезне зубило – і «з-за вуха» лупашив ту скелю так, що руки відпадали.
- Наскільки електричні інструменти пришвидшують роботу скульптора?
- Якби Мікеланджело мав такі інструменти як я, він би знаменитого свого 5-метрового Давида замість понад трьох років створювати - зробив би десь за три місяці.
- Мікеланджело «Пієту» - оплакування Христа Богородицею - яка прикрашає Собор Святого Петра у Ватикані, створив у 24 роки. А ви які свої ранні роботи пригадаєте?
- Моєю дипломною роботою у 1989 році був мармуровий портрет Мікеланджело. Я в 22 роки тільки почав вчитися, поступив у Художній інститут у Києві із другого разу. Хоч і був круглим відмінником, художньої підготовки не мав. Навіть перегорнутими навпіл привіз свої малюнки, а це взагалі дикий непрофесіоналізм. Мікеланджело пощастило більше. Йому не треба було 10-річку закінчувати. Він одразу потрапив у каменедобувний кар’єр, відразу полюбив мармур.
- З якими ще матеріалами ви працюєте?
- У дитинстві міг лише мріяти знайти камінь більшого розміру серед тих, які у село на Хмельниччині привозили з Житомирщини: щебінь чи граніти для будівництва. До речі, днями на Хрещатику на розбитому російському танку на виставці переможеної ворожої техніки прочитав: «Скала Подільська»… Там знаходиться кар’єр сіро-зеленого вапняку, з якого я створив більшість своїх скульптур. Я гордий тим, що відкрив для скульптури цей матеріал, бо зазвичай з нього роблять просто щебінь. Пісковик замовляю в Музичах (село у Бучанському районі Київщини), там є спеціальний каменеобробний комбінат.
- Звідки у сільського хлопця бажання стати скульптором?
- Мій дід був різьбярем по дереву. Я теж практикувався вирізати з дерева орлів, ходив у ліс, рубав липу, сушив. Ще школярем захоплювався живописом. Вчителька історії Раїса Павлівна мені давала книжки про мистецтво.
- А як вам замовили робити для Національної філармонії великі скульптури Орфея і Еврідіки?
- Я тоді працював в Укрреставрації. Все треба було швидко робити, коли була реставрація філармонії у 1997-у, буквально «на завтра». Скульптури створювалися у мене в старій майстерні на Івана Кудрі (тепер Джона Маккейна, - авт.). Вони «народжувалися» з ескізів - 60 см.
- Ще одне запитання «з вулиці»: Амура, до якого на першому поверсі підходять всі відвідувачі філармонії, було робити простіше, ніж ці понад 2-метрові скульптури?
- Складніше. Тому що треба було вирубати ліру. Тоді ще не було спеціальних болгарок. Мій товариш Володя Корінь допомагав мені її рубати. В нього вже були тоді електричні інструменти.
До речі, ангелочка у філармонії благословив Папа Іоанн Павло ІІ, коли Понтифік приїздив у Київ.
- Скульптури кого з відомих особистостей ви ще створили?
- Вилив з бронзи Андрея Шептицького. Для міста Хмельницького створив пам’ятник Григорію Сковороді. Ще - проєкт «Гора Мучеників» у селі Микуличин на Івано-Франківщині. Його було заморожено спочатку через коронавірус, а потім - Велику війну. У вівтарній частині там - композиція «Замах на Івана Павла ІІ».
Можна було б дуже багато чого запропонувати, в тому числі тему увічнення видатних діячів України і світу. Наприклад, є ідея пам’ятника Володимиру Великому, але до повної реалізації справа не доходить.
Якщо все складеться, будемо сподіватися, робитимемо українських гетьманів для приватного замовника, який збирається облаштовувати доступний всім простір.
- В якому найнесподіванішому місці, окрім львівського Стрийського парку, виставлялися ваші скульптури?
- Це був показ мод Ukrainian Fashion Week. Там на подіумі були саме пишнотілі скульптури. Зокрема, «Деметра на троні».
Валентина Самченко, Київ
Фото Юлії Овсяннікової та надані Василем Корчовим.