Тиждень моди в Парижі: українські дизайнерки розповіли про війну через свої колекції
Тиждень моди в столиці Франції (насправді, не тиждень, а 9 днів) – це чудовий майданчик для дизайнерів. Але щоб чимось вразити підготовлену професійну публіку, треба бути дуже вигадливим. Те, що наша індустрія моди працює навіть попри війну, для світу також вже не новина. На минулих сезонах всі вже це бачили. Тож цього разу нашим дизайнерам довелось серйозно попрацювати, щоб підготувати новий творчий арсенал. Українська частина Тижня моди представлена переважно жінками. Тож ця стаття буде про них, хоч до Парижа в ці дні приїхали також Ваня Фролов і Андре Тан. Що показують українки та як це сприймають іноземці? Власний кореспондент Укрінформу у Франції цими днями відвідала кілька українських модних локацій в Парижі.
МОДА ВСЮДИ – ВІД ПАРКОВИХ АЛЕЙ ДО БАЛКОНІВ
У Парижі дві новини – чемпіонат світу з регбі та велика мода. І якщо фанзону збірної Франції на площі Конкорд ще якось можна обійти, то від модного потоку не сховаєшся, навіть якщо захочеш. Не втечеш у парк, оскільки головну алею в ньому вже перекрили для величезного павільйону DIOR, не сходиш на екскурсію до королівського палацу, бо там вже лаштує подіум HERMÈS. Навіть якщо зводиш очі до неба, то на останньому поверсі на балконі обов’язково позуватиме якась напівоголена модель, що вже вкрала цей куточок паризького неба для свого модного Інстаграму. Українська мода звичайно не нападає на вас із балконів, але до неї можна легко дійти прогулянковим кроком. Якщо знати місця.
Адреса номер один – квартал Маре. Там самі лиш модні бутики, ательє та галереї. Є ще трохи кафе, щоб творчій богемі було де пити каву і обговорювати останні тенденції. Минулої зими я бачила тут людей в гумових шльопанцях(!) за кільканадцять сотень євро, які стоять у черзі(!) на морозі в магазини, щоб купити щось архімодне. Так от – вони стоять і зараз. Тільки в літніх варіантах таких капців. А от на наступний день після показу колекцій Тижня моди на полювання в Маре виходять байєри. І це якраз ті самі люди, що крутять колесо цієї величезної індустрії. Бо саме вони роблять замовлення для великих магазинів, які представляють. І потім колекції оживають, бо все це починає шитись і носитись по світу. Тому всі ці вітрини – насамперед для них.
НЕТИПОВИЙ АЛЬЯНС У ЖІНОЧОМУ БІЗНЕСІ
В одному з провулків Маре традиційний рух – вивантажують коробки та вішаки, паралельно фотографують і перевдягають моделей, ведуть переговори і так далі. Вся ця метушня відбувається в українcькому шоурумі, в ньому розташували свої колекції п’ятеро українських дизайнерок.
Аліса Гришаєва (бренд Grie) шиє надзвичайні сумочки з довічною гарантією. У Києві, але деякі деталі досі виробляють в Харкові, попри те, що у виробництво регулярно прилітають уламки. У неї виникла ідея об’єднатись з іншими дизайнерками, за 11 днів вони створили громадську організацію, і заснували Український жіночий альянс індустрії моди, щоб просувати свої бренди (Nadya Dzyak, Chereshnivska, Grie, Sayya та Tamar Keburia). Ця ідея допомогла їм отримали підтримку від USAID за програмою «Конкурентоспроможна економіка України» та, зокрема, це приміщення в Парижі.
Історія з альянсом почалась як експеримент, а вилилась у велику підтримку ними одна одної та їхніх бізнесів, пояснює мені Ірена Кохана (засновниця Chereshnivska). У світі моди, де кожен сам за себе, – це дуже нетипова справа. «Але зараз у нас спільні цілі та бажання розвиватись, – каже вона. – Це переважно жіночий бізнес, у нас всіх власне виробництво на території України, у нас працює майже 100 жінок, і коли чоловіки воюють – жінки шиють і рухають своє життя і свої сім’ї. Можливо, це і не надідея, але приносити гроші в Україну, розвивати економіку Україну і підтримувати локальні ком’юніті різних міст – це вже багато».
Із початком повномасштабного вторгнення Росії ринок України сильно зменшився, і хоч зараз він потроху відновлюється, але така ситуація підштовхує дизайнерок активно просувати свої колекції в інші країни. Щоб зберегти робочі місця, людей та усі напрацювання, їм потрібно продаватись за кордоном.
МЕСИДЖІ ТА МІСІЇ
Я розмовляю з Марією Моховою, яка допомагає дизайнеркам із піаром. Каже, вже те, що вони сюди приїхали і продовжують творити є правильним месиджем для Заходу, якому якраз цікаво дивитись на сильну Україну, попри війну та всі негаразди.
Її підтримує Тамріко Кебурія (засновниця бренду Tamar Keburia). Вона постраждала від війни вже вдруге, спершу довелось залишити Грузію. На її думку, скаржитись точно непотрібно, навпаки потрібно показувати, який крутий в українців потенціал, попри скрутні часи. Вона демонструвала свою колекцію в Нью-Йорку, а зараз тут. Майстерня Тамріко в Броварах не працювала лише кілька тижнів, щойно росіяни відступили – всі дівчата вийшли на роботу.
Про те, що відбувається в Україні треба нагадувати, але підходити до цього дуже творчо. Наді Дзяк, яка привезла свою колекцію в Париж просто після показу в Лондоні, це вдалося. На створення плісе та летючих суконь її надихнули яскраві роботи Поліни Райко. Це та сама художниця, чий будинок в Олешках сильно постраждав після руйнування Каховської дамби. В Лондоні після показу Надя давала багато інтерв’ю і всім розповідала про Поліну і про те, що трапилось з її творчістю. «Коли я потім в Інтернеті побачила, що вони надрукували все по Поліну, про цей будинок, зруйнований після підриву росіянами Каховської дамби, – вони так і написали, що дамба була зруйнована росіянами, – це було важливо!» Свою місію по Лондону Надя виконала. Тепер є місія в Парижі, констатує дизайнерка, яка сама курсує між Віднем та Дніпром, де продовжує працювати її цех.
ВІЙНА ТА КРАСА
Любов Макаренко (бренд SAYYA) вбрана в яскраво рожевий костюм, і її нова літня колекція так само яскрава. Люба живе в Тбілісі, але шиє в Україні. Вже під час війни відкрила цех ще і в Грузії – там працюють ті, хто переїхав під час війни. «Ні, росіян ми не беремо, – додає вона. – Лише грузинки та українки». Але цю колекцію дизайнерка робила вдома у Києві, бо занадто важлива.
Вона каже, що навіть під час війн жінки завжди наводили красу, а під час другої світової війни червона помада стала надзвичайно популярною, особливо в Лондоні, який саме сильно бомбили. Але попри все сирени і вибухи – жінки фарбували губи як символ того, що їх не зламати.
«Давайте згадаємо про червону помаду! Жінки набагато сильніші ніж чоловіки! Так ми всередині плачемо. Але якщо наша врода підкреслена красивим одягом – ми можемо підкорити світ», – стверджує Люба.
Українські дизайнерки знаходять сили створювати одяг, який покращує настрій, тож це наша своєрідна «червона помада», яка заряджає нас і надає сили тим, хто нас оточує.
МАКИ ГАСАНОВОЇ
Я рухаюсь з Маре ближче до кварталу, де розташована опера Гарньє, а ще флагманські магазини найбільших світових будинків моди. Там у окремому шоурумі амбітно вирішила відсвяткувати десятиріччя роботи українка Ельвіра Гасанова. Український бренд Gasanova приїхав до Парижа з маком, обігруючи поетику цієї квітки.
Сукні Ельвіри вже вдягали численні знаменитості, такі як Джіджі Хадід, Кортні Кардашьян, Періс Хілтон. Шиє вона і для першої леді України. Олену Зеленську можна побачити у образах від Gasanova на різних міжнародних подіях. Деякі костюми спеціально створюють під певні заходи, як от для Третього саміту перших леді та джентльменів. Знахідка для цього образа – брошка у вигляді карти України з кристалом на місці Донецька, рідного міста Ельвіри Гасанової, нині окупованого Росією.
Ельвіра погоджується, що кожен, хто має змогу прославляти нашу країну повинен це робити: «Для нас важливо продовжувати працювати, показувати, що ми достатньо сильні щоб творити попри все. В нашому магазині в Києві поряд з виробництвом та колекціями, в місці, де твориться краса, зберігається запас води, ліків та їжі на випадок загострення ситуації. Усі страхи завжди з нами поряд, але ми не даємо їм нас паралізувати – навпаки, складнощі надихають рухатися далі».
ЗАМОРОЖЕНА ПШЕНИЦЯ ТА QR-КОДИ ЛІТКОВСЬКОЇ
Від шоуруму Гасанової я наближаюсь ще ближче до Опери. Тут на бульварі Осман черга до історичного павільйону із величезними вітринами. У черзі змішались «наші» та їхні зірки, безліч яскравих персонажів. Великі вікна посилюють бажання зазирнути всередину, і всі, хто фотографуються на їхньому тлі, одразу потрапляють з Парижа – в Україну. Телефон зчитує QR-коди на вікнах, і от ти вже розглядаєш фото зруйнованих росіянами будівель та місць по всій країні. Це вражає.
Трюк з вітринами вигадала найдосвідченіший український резидент цієї вищої ліги – Паризького тижня моди – Лілія Літковська (її колекції тут вже 6 років в офіційному розкладі). Та й не тільки його. Моделі рухались подіумом в образах від LITKOVSKA із зернами, що символізували українську ідентичність та спадщину, замороженими в лід. Саме переродження (англ. REBIRTH – ред.) є головною ідеєю автентичного та водночас урбаністичного месиджу. Відкривала показ відома модель родом з України Єва Скробот.
А мене ж вразив образ наприкінці показу – коли один бік костюму, в якому дефілювала модель, «прикрасили» довжелезним жмутком соломи, це нагадало маскувальні «кікімори», які роблять для фронту українські жінки. «Він ніби проростає цією захисною силою, на нас на всіх зараз ця кікімора», – пояснює Ліля. «У кожній колекції до кінця війни буде український контекст», – упевнено каже вона.
На показі Літковської помічають саму Сьюзі Пету Менкес. Це британська журналістка та модний критик, яка раніше працювала редактором International Herald Tribune, займала посаду редактора Vogue International у 25 міжнародних виданнях Vogue. Питаю у професійних критиків, що це означає? Відповідь – це як Папа Римський прийшов до тебе з візитом. Цього не можна передбачити, це можна тільки заслужити своєї творчістю.
Лідія Таран, Париж
Фото автора та надані PR-службами дизайнерок
