Сьогодні Україна змушена не лише відстоювати свої позиції на лінії бойового зіткнення, а й чинити інформаційний та культурний опір. Ворог докладає чималих зусиль і коштів на просування своїх меседжів за кордоном — і всі вони спрямовані проти нас. 

Що робить і може робити в цьому напрямі Україна? Навіщо нам "культурні маршрути" Ради Європи і коли повернеться "скіфське золото"? Як МКІП реагує на "мовний" скандал із Іриною Фаріон? І що відбувається з бюджетом-2024 на культуру та інформполітику? 

Про ці та багато інших тем Укрінформ поговорив із т.в.о міністра культури та інформаційної політики України Ростиславом Карандєєвим.

Новий культурний маршрут від Софії до Лаври

— Ми сьогодні з вами зустрілись на дзвіниці Лаври, тому що відкривається новий маршрут, пов'язаний із заповідником.

— Цей маршрут тільки готується стати одним із “Культурних маршрутів” Ради Європи. Це відносно новий формат подачі туристично цікавої інформації — історичної, архітектурної тощо. 

У нас є об'єкти, які перебувають під захистом ЮНЕСКО. Серед них, зокрема Лавра, Софія Київська. Але у нас нема інструменту міжнародної промоції, яка є у Ради Європи.

Наприклад, в Європі є відомий “Шлях св. Якова” (паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, головна частина якої пролягає Північною Іспанією. — Ред.) У нас теж є подібний маршрут з Вінниці до Кам'янця-Подільського. Такий маршрут може мати українські сертифікати пілігрима, свої мапи тощо. Але потужну промоцію, яка зробить його привабливим в очах вимогливого європейського туриста, допоможе нам зробити саме Рада Європи через свої інструменти — сайт, презентації, сертифікацію маршруту тощо. 

Ми маємо історико-культурну вісь Софія Київська — Лавра, яка йде по Грушевського, переходить у вул. Мазепи і Лаврську. Цей маршрут дає можливість об'єднати історію України із її новітніми об'єктами, такими як Музей Другої світової війни, який трансформується фактично у Музей боротьби за незалежність України, музей всіх воєнних конфліктів, які відбувались на нашій території як наслідок повстання українського народу проти поневолювачів.

— В чому зацікавленість Ради Європи співпрацювати з Україною у стані війни? 

— Війна закінчиться. А Рада Європи стабільно піклується про те, щоб європейці культурно збагачувались, пізнавали більше не тільки в рамках території, яка зараз входить до ЄС, але і через культуру країн-сусідів, майбутніх членів Євросоюзу. 

— На якому ви зараз етапі підготовки?

— Готуємо технологічну розробку маршруту, певний інформаційний базис.

— Інвестицій потрібно буде, напевно, багато? І наскільки великі вимоги Ради Європи до нас в цьому випадку?

— Звісно, ми маємо дотримуватись певних стандартів. Це має бути щось історично важливе, цікаве, нове. Плюс важлива зручність — європейські туристи звикли до певного рівня інфраструктури, послуг тощо. Ми говоримо про необхідність будувати безбар'єрний простір — це взагалі є одним з ключових елементів виконання Україною вимог щодо вступу до ЄС і наближення людиноцентричних підходів у формуванні середовища в країні для всіх верств населення.

Важливо, щоб людина розуміла, як буде діставатись до наших туристичних об'єктів. Має бути запропонована логістика, система розміщення. Людина має розуміти, які їй будуть запропоновані екскурсійні програми, якими мовами. Ми маємо впровадити комплексний туристичний продукт нового рівня. Це взагалі-то питання не тільки до історико-культурних маршрутів, а й взагалі до системи туристичних і культурних послуг.

— Після тестування даного маршруту, які ще ви плануєте запропонувати Раді Європи? 

— Цікавим для європейських туристів може бути історичний центр Львова. Без сумніву, Чернігів. Звісно, є об'єкти, які зазнали пошкоджень у результаті ворожих обстрілів, ми все відновимо, відреставруємо і будемо пропонувати. 

— Але це ще плани не на 2024 рік?

— Ви краще так не питайте — це звучить так, ніби ми не чекаємо 2024 року на перемогу. Питання в тому, що у нас певний час займе підготовка маршруту, інвентаризація і систематизація того, що у нас є і що нам ще потрібно зробити. 

Будемо сподіватися, що нам вдасться це зробити якнайшвидше. Наступного року цей маршрут має бути затверджений і з'явиться у європейських туристичних путівниках як такий, що якісно підготовлений, безпечний, цікавий і зручний.

Про мовний розкол

— Ми намагаємось йти шляхом об'єднання — України і ЄС, всіх наших регіонів тощо. Як ви прокоментуєте недавній закид пані Фаріон воїнам-азовцям, який спровокував черговий мовний розкол у суспільстві?

— Вона не заслуговує на те, щоб бути людиною, яка може створити розкол у суспільстві. Лише зважаючи на епатажність цього її виклику, на нього взагалі звернули увагу. 

Насправді ніхто не насмілювався навіть порушувати це питання під час війни. Наразі україномовні українці й ті, хто ще спілкується в побуті російською мовою, всі однозначно об'єднуються в опорі ворогу. 

Хтось може вільно спілкуватись українською, хтось ще переходить. Але українська мова вже опанувала майже повністю публічний простір, люди переходять на українську і в побутовому спілкуванні, і в бізнесі. Міністерством розроблена і незабаром буде прийнята урядом державна цільова програма розвитку та поширення української мови. Вона діятиме з наступного року. Відповідно до цієї програми ми будемо реалізовувати заходи, пов'язані з популяризацією, вивченням української мови. 

— У вас є програма, здається, з вивчення української мови військовими?

— Не зовсім військовими, ми розуміємо, що їм на фронті не до того. Програма для ветеранів війни, а також для інших категорій, зокрема — переселенців з південних і східних регіонів, де значною мірою була поширена російська мова як мова побутового, приватного спілкування. Ці люди не мають достатньо розмовної практики, чудово розуміючи українську. Але їм важливо відчути свою спроможність нею спілкуватись. 

Тому ми плануємо створення розмовних клубів, запуск мовних курсів, професійних — у тому числі. Розробку різного роду словників, вузькопрофільної термінології. Наша мета — пропаганда й популяризація української мови як інструменту не просто комунікації, а й фіксування і виявлення своєї національної ідентичності і демонстрації свого внутрішнього опору ворогу, для якого російська мова є рідною. 

— Тобто, на відміну від пані Фаріон, ви — за українізацію з повагою до людини? 

— А як може бути інакше? Ми розуміємо, що людина, яка сьогодні хоче перейти на українську, апріорі сама себе поважає і вимагає поваги до себе від держави. 

Вимагає задоволення своїх потреб — створення умов для переходу людини за її бажанням на спілкування українською мовою, і не просте спілкування, а на належному рівні. Суржиком говорити можуть усі, але нам би хотілось, щоб українці вільно володіли літературною українською, сучасною українською мовою. Головне — українською.

— Ще одне питання об'єднання просторів — МКІП наполягало на якнайшвидшій ратифікації Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов'язані з культурними цінностями. Чому наполягали і чому питання гальмується?

— Маємо чіткий намір доєднатися до цієї Конвенції. Разом із Міністерством юстиції України, за участі правоохоронних органів ми підготували відповідний проєкт постанови до Верховної Ради. 

Чому нам це важливо? Країни, багаті на археологічну спадщину, а в Європі це, наприклад, Італія, Кіпр, Мальта, плюс країни Близького Сходу об'єднались, щоб захистити свою археологічну спадщину від “чорних” археологів. Фактично — від пограбування і розповсюдження незаконно видобутих культурних цінностей на світових культурних ринках.

— Це такі випадки, як ми бачили нещодавно — коли повертали до України незаконно вивезену незареєстровану раніше ніде старовинну зброю?

— Так. Ця Конвенція передбачає, що її учасники, по-перше, здійснюють заходи, спрямовані на захист своїх надр, особливо — археологічно цінних регіонів і місць можливого перебування археологічних цінностей. 

По-друге, вони популяризують свою спадщину, виявляють випадки незаконного втручання в надра з метою пошуку та вилучення в незаконний спосіб культурних цінностей. І, найголовніше — їхнього вивезення з території країни і передачу в приватні колекції. 

— А чому, все ж таки, процес гальмується, якщо це так важливо?

— Я не можу сказати, що він гальмується. За дорученням президента ми підготували інформаційні матеріали і проєкт відповідного рішення парламенту. Ми очікуємо, що найближчим часом процес буде завершено. 

Україна бажає приєднатися до цієї Конвенції і ми робимо все необхідне. Доєднавшись до Конвенції, ми матимемо можливість заявити світові про наші потреби у збереженні наших культурних пам'яток, які однозначно є світовим надбанням.

— І ще раз говоримо, що вони у нас є.

 — Так. Ми проводимо консультації з міжнародними донорськими організаціями, фондами, які опікуються пам'ятками. Один з них фінансує заходи з реставрації та відновлення культурних пам'яток, які постраждали внаслідок війни. Вони вже мають досвід такої роботи. Наприклад, в Афганістані та Сирії. На жаль, цей досвід набуває сьогодні й Україна. 

— А що з так званим “скіфським золотом”, яке Україна збирається повертати? 

— Це багаторічна історія. Свого часу ще до початку першої фази війни у 2013 році була сформована та тимчасово переміщена для експонування в європейські музеї колекція української археологічної спадщини під назвою “Крим. Золотий півострів”. Саме її ми зараз називаємо “скіфським золотом”, оскільки в основному вона була сформована з предметів культурного надбання скіфського періоду. 

Колекція була продемонстрована в Німеччині, потім перевезена в Нідерланди, де якраз і опинилася на момент початку окупації росією Криму. Велика частина експонатів цієї колекції була саме з кримських музеїв. Коли був окупований Крим, ми не могли допустити, щоб вони потрапили не просто назад у свої музеї, а під управління окупантів. Ми мали на той момент чіткий досвід: російська влада, яка прийшла в Крим, здійснювала заходи з вивезення культурних цінностей у російські музеї.

— Тобто, грабувала все, що могла…

— Грабувала Крим. І ми не могли цього допустити. Було подано позов у судові інстанції Нідерландів з визначення юридичною особою, яка є правовласником цих суб'єктів, Національного історичного музею України. І що ці цінності мають бути повернуті саме йому, саме державі Україна. Ми мали тривалий судовий процес довжиною у 10 років. Але на сьогодні фіналізовано рішення суду, прийняті на нашу користь. Тепер ми можемо ці цінності по завершенні всіх судових процедур повернути в Україну. 

— Коли ми побачимо “розпаковку” "скіфського золота"? 

— Колекція повернеться в Україну найближчим часом. Про деталі я не можу казати з міркувань безпеки. Перевезення цінностей такого масштабу, їхнє повернення є політичним актом. У культурно-історичному аспекті — це наша значима перемога у визнанні у європейських судах права України на володіння українськими культурними цінностями. Це прецедент. 

— Отже, важливість ратифікації Конвенції безумовна, процес ніхто свідомо не гальмує. Коли ми її підпишемо — пів року, рік? Нам ще повертати й повертати своє, росія нас ще й досі грабує.

— Проєкт постанови за процедурою направлять президенту, і він вносить його до Верховної Ради. Коли він це зробить — залежить від його планів і завантаження. Зрозуміло, що першочергові зараз є питання фронту.

— У нас є ще важливе питання — прийняття бюджету 2024. Ви знайомі з його цифрами, тож — чи є велике недофінансування напрямів, якими відає МКІП?

— Ми з вами пройшлись Києво-Печерською лаврою, ви бачили результати реставрації дзвіниці. Але ви теж бачите і розумієте, скільки всього тут ще можна зробити. Існує велика потреба в реставрації, не тільки в Лаврі — на об'єктах по всій Україні. 

Те, що закладено в держбюджет на наступний рік по програмах і проєктах МКІП — це про сталість і про збереження. Ми не можемо зараз витрачати ресурс на побудову чогось нового, проте маємо зберегти те, що вже є. Тому наш управлінський, організаційний і фінансовий ресурс буде спрямовано на збереження ефективних форм діяльності, людського і матеріального фонду. 

Ми хочемо забезпечити належний рівень оплати праці всіх працівників закладів культури, які знаходяться у сфері управління міністерства, забезпечити життєдіяльність цих інституцій. Там, де це можливо — надання екскурсійних, театральних, концертних послуг. Не без того, що ми розраховуємо на допомогу наших іноземних партнерів, і вона є. Є увага і підтримка в розв'язанні наших культурних і освітніх потреб. 

Є питання не лише спадщини і її збереження, а й майбутнього — ми маємо навчити молодь, бо пройде якийсь час і їм треба буде реалізовувати себе як фахівців, як митців, як творців, і ця робота буде однозначно спрямована на збагачення України.

— Які країни нас підтримують у цих напрямах найбільше? 

— Ми отримуємо допомогу не лише від урядів країн, а й від іноземних фондів, які консолідують у собі кошти з різних інших джерел. Нам дуже допомагають Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Німеччина, Італія. Я можу і мушу називати багато країн, бо хтось допомагає в одному напрямі, хтось — в іншому. Наприклад, Німеччина надала нам величезну допомогу у витратних матеріалах для консервації культурних цінностей, для їхнього перевезення. Також це були не лише пакувальні матеріали, а й комп'ютерна техніка, транспорт, — те, що необхідно було для роботи музеїв. І вони робили це з перших днів війни. 

— Широкому загалу така допомога не є очевидною. Такою, як дрони, снаряди, ППО.

— Але вони системно і багато допомагають. Італія дуже допомагає з реставраційними роботами: взяла на себе зобов’язання відреставрувати історичний центр Одеси, який зазнав пошкоджень через ракетні удари. Ми також досягли домовленості, що по завершенню війни ми розпочнемо масштабні роботи з реконструкції у Львові, Житомирській області, готуємо пропозиції по Чернігову. І не просто досягли домовленості, а й консолідували фінансовий ресурс під дані роботи.

Велика Британія дуже допомагає нам в підтримці проєктів сучасного мистецького творення, підтримує українських митців, артистів, художників, тобто тих, хто зараз працює в Україні. 

— Одеса — гаряче питання останніх місяців. росія зруйнувала храм, музей, інші історичні пам'ятки. Чи можемо ми там щось вивезти, щось зробити для збереження культурних фондів? 

— Фонди наших музеїв, які до повномасштабного вторгнення перебували в Одесі, зараз належним чином захищені.

Держава, органи місцевої влади, самі музеї здійснили заходи, щоб фонди, особливо цінні експонати захистити на території міста або шляхом тимчасового переміщення в інші регіони. Але цінність мають не лише фонди музеїв, а й об'єкти нерухомості. Тут складніше. Якщо вони руйнуються, ми можемо їх відновити, але будь-яке втручання — це вже інша історія.

— Щодо навчання молоді, ви казали, що стався величезний відтік кадрів бібліотечної сфери. З іншими, напевне, та ж сама історія. Які фахівці будуть найбільше затребувані після війни? Для батьків це практичне питання: куди віддавати дитину на навчання? 

— Ми справді втратили дуже багато людей. Мова йде не тільки про втрати культурних діячів, митців, які взяли до рук зброю і загинули, захищаючи країну. Мова йде про тих, хто змінив свою професію, тому що вимушені були переїхати в інші регіони, не змогли працевлаштуватися, наприклад, за своїм мистецьким культурологічним фахом.

Окрім цих потужних втрат, ми ще втрачаємо можливості для майбутнього — багато хто з дітей, з молоді не пішов отримувати знання і навички у сфері культури, сфері мистецтва. 

Але ми сподіваємося, що ця динаміка зміниться після нашої перемоги. У нас буде не тільки необхідність культурно збагачувати людей, “лікувати” душі мистецтвом — мова про відвідування музеїв, виставок, експозицій, фільмів. А й у тому, щоб відновити втрачене. Я зараз кажу саме про такі професії — будівельників, реставраторів, науковців. Для них, на жаль, буде величезний фронт робіт. Їх зараз в Україні бракує. А після війни цей дефіцит, очевидно, буде ще більшим. 

Ми звернулись до наших італійських партнерів з проханням допомогти у підготовці таких фахівців вже зараз, щоб з часом вони, набувши знань з сучасних реставраційних робіт, могли долучитися до відновлення України.

— Тобто, була запущена якась нова програма у вишах?

— Така програма розробляється. Очевидно, що вона може бути запущена лише з початку нового навчального року на території України. Зараз реалізують домовленості щодо короткострокових навчальних програм для українських студентів і фахівців з підвищення їхньої кваліфікації в європейських музеях. Сьогодні досить чисельна українська делегація перебуває в межах цієї програми в Італії. До неї входять наші спеціалісти реставраційної справи, які вивчають досвід італійських колег щодо сучасних технологій реставрації, які потім можна застосовувати в Україні.

— Ми реставруємо, навчаємо. Ворог руйнує. Але руйнує не лише росія. Ми бачимо багато скандалів навколо спроб будівельних компаній  знести історичні будівлі в Києві. Яка реакція на це МКІП і чи можемо ми з цим щось зробити, чи у нас діє право сили девелоперів і потрібно змінювати законодавство, робити величезні штрафи тощо? 

— На жаль, це біда не лише України. Розвиток бізнесу передбачає отримання доходу. Іноді, на жаль, соціальні і гуманітарні цінності для бізнесу є другорядним питанням. У гонитві за грошима деякі соціально безвідповідальні, байдужі до історії і до людей бізнесмени готові йти на знищення культурних пам'яток і нехтувати суспільними інтересами. 

Держава має не просто обмежити певні види їхньої діяльності, поставити їх в рамки, а й дуже ретельно контролювати, щоб не було порушення цих рамок. 

Ми стикаємось із тим, що багато українських забудовників прагнуть обійти ці вимоги, знайти шпаринки в законодавствi, використати, наприклад, невнесення тої чи іншої пам'ятки до реєстру. Створення такого реєстру питання тривалого часу: виявлення, дослідження на надання їм відповідного пам'яткоохоронного захисного статусу. 

Є й забудовники, дії яких носять позитивний характер. Люди відновлюють пам'ятки, вкладають кошти, роблять красиві архітектурні ансамблі в історичних містах. Наприклад, всі бачили перетворення, які відбулися на Арсенальній площі, де були відновлені архітектурні об'єкти заводу “Арсенал”, Київської комендатури, частини Київської фортеці. Є ще такі приклади і в Лаврі, і в музеї в Пирогово.

Ми намагаємося системно боротись із цим явищем, закладаємо відповідні вимоги, закладаємо і форми контролю.

— Ви багато комунікуєте з іноземними партнерами щодо культурної взаємодії. А як з просуванням нашої думки, меседжів, наративів у Європі? Ми знаємо, що росія на те, щоб звучати там і бути почутою, витрачає шалені кошти. Наприклад, Україна передала українські книги в бібліотеки європейських країн. А росія запустила для наших біженців мережу магазинів з російськомовною літературою.

— Ви самі назвали головну нашу проблему — вони вкладають великі гроші, які, на жаль, Україна виділити в умовах війни не може, бо ми концентруємось на військових потребах. Цей виклик ми маємо долати іншим способом, використовуючи інші інструменти. 

Нам не залишається нічого іншого, як знаходити нестандартні інструменти і проєкти, через які ми могли б доносити наративи про Україну і популяризувати її. Потрібно використовувати підтримку наших людей в Європі, засоби культурної дипломатії. 

Сьогодні це є одним з ключових завдань не тільки нашого міністерства, а й МЗС та інших. У нас є завдання збільшити присутність інформації про Україну і українську культуру за кордоном. Це не тільки “Книжкова поличка”, яка є одним з проєктів, які патронує особисто перша леді України Олена Зеленська. Це й проєкти з поширення українських мультимедійних сигналів в Європі і світі. Поширення наших кінопродуктів, виставки, які ми теж максимально підтримуємо тощо. Ми плануємо і хочемо це робити. Шукаємо шляхи. Сподіваємося, що результат буде позитивний. 

— Якщо ми згадали про фільми. Чи змінились підходи держави до фінансування виробників українського кіно— і телевізійного продукту. Чи працюємо ми над тим, щоб уникнути шароварщини, бо у нас або круті продукти, або відвертий ширвжиток. Ми бачили різні ситуації і серйозні суспільні потрясіння у цій сфері.

— Кінематографія є складовою української культури, але в операційному плані цим опікується Державне агентство з питань кіно, не підпорядковане МКІП. Щодо фінансування — звісно, ми б дуже хотіли, щоб українські виробники знімали більше проєктів у копродукції з іноземними компаніями. Це вихід у ситуації дефіциту фінансування.

Щодо шароварщини і специфічного зображення українців, мені здається, що ми вже відходимо від цього. Ми протиставляємо себе ворогу — Російській імперії, яка завжди була зверхньою до українців і принижувала нас. Ми доводимо, що точно не є другорядною нацією. Ба більше, вся слава Російської імперії насправді ґрунтується на досягненнях українців, які значною мірою і створювали цю імперію. 

Але ми ж розуміємо, що і кінематограф, і телебачення завжди знімали і показували те, що хотіли бачити і чути люди. Люди були виховані в культурній залежності від т.зв. "великої російської культури". Цей наратив і використовували у мистецтві, зокрема — кінематографічному. Але зараз саме суспільство усвідомлює, що ми в жодному разі не є другорядною нацією, ні в політичному, ні в культурному процесі.

А от що впливає на вибір — це цінності, які у нас були сформовані. І тут “перша скрипка” — у МОН, у шкіл, садочків, училищ, інститутів.

Ми всі бачимо фейкову інформацію в соцмережах. Хтось із нас її не сприймає і не читає, а деяким людям подобається така інформація. Для багатьох важлива не сама інформація, а те, що вона підтримує вже сформовану позицію людини щодо того чи іншого питання. Резонує. 

Це дві сторони процесу — освіта і виховання в родині формують цінності, а ми як культура їх задовольняємо. В даному разі вплив нашої роботи є, але більше як допоміжний засіб.

— Щодо фейків. Зараз ширяться чутки, що нового року телемарафон “Єдині новини” припинить існування і телеканали “відпустять на волю”. Спростуйте чи підтвердіть цю інформацію, будь ласка. 

— Цікаве формулювання. По-перше, телеканали об'єдналися добровільно. Марафон залишається інструментом, корисним в тому числі для боротьби з фейками. По-друге, в умовах дефіциту рекламних бюджетів для телеканалів участь у марафоні є виходом із ситуації. 

— Але після війни ці рекламні бюджети не з'являться одразу. Наскільки марафон може довго існувати після перемоги? Чи буде держава підтримувати мовників і далі? 

— Це питання, на яке ми можемо відповідати лише гіпотетично, але те, про що можемо говорити точно — рекламні бюджети вже потроху зростають з відновленням економічної діяльності в Україні. 

— Щодо регулювання Telegram і YouTube. Ми бачимо багато пропагандистських речей з боку рф. Держава щось планує з цим робити? 

— Цей ринок сформований не нами, це світовий інформаційний простір. Звісно, якщо на цих ресурсах з'являється відверто неправдива інформація, ми звертаємось до адміністраторів цих ресурсів з проханням її вилучити. Доводимо, що вона неправдива, що вона шкідлива. Тобто, це діалог. І в багатьох випадках ми отримаємо зворотну реакцію. Мова про соцмережі. 

Але обмеження — це річ, яка є не просто неефективною, але й стратегічно неправильною — ми повинні виховувати у людини критичне мислення, щоб вона могла самостійно визначити, що є правда, що неправда, не споживати дезінформацію.

— Які ще є напрями мовлення, над якими ви працюєте? 

— Ми переходимо на запропонований у пакеті цифрового мовлення формат MX-7 у метровому діапазоні. Тобто мова про телевізійний ефір. Ми сьогодні вже маємо результат покриття території України на 92%. До кінця року Україна буде покрита телевізійним цифровим сигналом на 96%. 

— Мова про території, підконтрольні Україні? 

— Так. Нагадаю, що до впровадження нового стандарту територія України була покрита сигналом лише на 72%. Щодо окупованих територій, там поруч потрібно ставити телевежі. А це високий ризик. І так телевежі у наближеній до бойових дій зоні або неподалік російського кордону зазнають постійних артилерійських уражень, і ми маємо їх відновлювати. Ну, або ж знаходити інші варіанти донесення інформації. Ця робота ведеться, тому що громадяни України мають право на отримання інформації незалежно від місця проживання. 

Сьогодні працює супутникове розповсюдження сигналу й інтернет. Звісно, супутникові антени — це дорого і складно. Окупанти контролюють сигнал з яких супутників приймають ці антени. Але через інтернет можна дивитися все, тому люди використовують цей інструмент. 

— Які книгарні можуть підпадати під запущену вами програму дотацій для книжкових магазинів — на компенсацію оренди приміщення? Це малі книгарні, регіональні тощо?

— Ми маємо на сьогодні норму закону про підтримку книговидання, яка передбачає компенсацію частини витрат книгарень на оренду приміщення, якщо вони його орендують — і великі, мережеві, і маленькі. 

На 2024 рік виділено менш, як 50 млн грн на всі книгарні України. Положення про надання цієї допомоги виписано досить чітко. Це невелика підтримка, яка ніколи не буває зайвою. 

— Ви запустили програму підтримки книгарень. А як щодо бібліотек? Проблему поповнення бібліотечних фондів книгами українських авторів і українських книговидавців порушують дуже давно.

— У бюджеті бракує коштів на придбання книжок для поповнення фондів публічних бібліотек. В широкому масштабі ми використовуємо виключно або фінансовий ресурс місцевих органів самоврядування, або ж меценатський. Цей напрям відноситься до видатків капітального характеру. Сьогодні, на жаль, всі ці кошти йдуть виключно на наші військові потреби.

— А щодо сертифікатів на придбання книг? Верховна Рада прийняла закон, коли це може запрацювати? 

— Ми заклали в бюджет на наступний рік видатки, пов'язані з забезпеченням цієї програми, тому з наступного року. Сертифікат можна отримати при досягненні 18-річного віку. Молода людина може відкрити рахунок в банку, зареєструватися в "Дії" й отримати підтримку на придбання української книги. Ви пам'ятаєте програму, яка була під час пандемії. Приблизно те ж саме буде й зараз. 

— Була інформація, що МКІП планує проводити експертизу мощей з печер Лаври. Привід — недовіра суспільства до чесності очільників УПЦ МП. Що відбувається в даному напрямі?

— Реліквії, які знаходяться на території Лаври, є складовими нашого національного музейного фонду, хоча, звісно, для вірян ці об'єкти — святині. Мощі — це донині питання опіки ченців монастиря, який знаходився на території Києво-Печерської лаври. Це люди, які мають належне розуміння того, як треба поводитися з цими артефактами, і ми будемо раді, якщо ці монахи як фахівці своєї справи продовжать свою роботу і допоможуть державі належним чином опікуватися даними реліквіями. 

Коли ми проводимо заходи щодо припинення користування монастирем, об'єктами Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, ми приймаємо по акту все, що колись перебувало в їхньому користуванні, адже це є державним надбанням. 

У рамках цієї роботи заповідником створено відповідну комісію з профільних фахівців, які досліджують наявність всіх артефактів. Тому, ясна річ, вони всі будуть досліджені і дуже ретельно. 

— Ця експертиза вже йде?

— Йде, звичайно. В процесі вивільнення монахами і співробітниками монастиря приміщень, які вони займали, і де знаходяться зараз ці мощі або інші культурні цінності.

— Які головні задачі стоять перед МКІП на найближчий час? 

— Нам важливо розробити низку законодавчих актів і змін до нормативно-правових актів, які регулюють нашу діяльність і сферу культури. Тобто зробити ревізію законодавства з точки зору, по перше, потреб воєнного стану, а по-друге, в контексті розвитку суспільних відносин і адаптації до цих змін. 

Крім того, ми залишаємось органом управління для великої кількості наших закладів, які потребують нашої уваги, опіки і координації. 

Ми зараз будемо докладати максимум зусиль до залучення іноземних партнерів до відновлення об'єктів нашої культурної спадщини. Принаймні щодо формування домовленостей, підкріплених фінансовими договорами, які будуть реалізовуватися, щойно з'явиться така можливість. Якщо регіон деокупований і є відносно безпечним, там вже можна щось робити.

Те, над чим працюємо, це низка заходів з інформаційного забезпечення українців і протидії розповсюдження ворожого сигналу. Президент і прем'єр-міністр поставили перед нами завдання з формування системи блокування іноземного сигналу на прикордонних територіях і посилення присутності українського інформаційного продукту. Тому це — ключові завдання найближчого періоду. 

Наталія Тютюненко

Фото: Антоніни Вишневської