Небелівський храм і нова сенсація через 130 років після відкриття Трипільської культури
У Києві, у просторому холі науково-технічної бібліотеки імені Григорія Денисенка Політехнічного університету, кожен охочий може уважно роздивитися кількаметрові макети будівлі часів Трипільської культури – Небелівського храму, який стояв на землі України понад 6 тисяч років тому. Таку масштабну реконструкцію – масштаб 1 до 30 – у нас створили вперше.
Відкриття Трипільської цивілізації сталося 1893 року, коли археолог Вікентій Хвойка проводив розкопки в Києві на Подолі біля підніжжя Кирилівської гори. Що ще вдалося знайти археологам протягом наступних 130 років і про що ці знахідки говорять?
Стати провідником у давню історію Укрінформ запросив найвідомішого дослідника Трипільської культури із півстолітнім стажем, доктора історичних наук Михайла Відейка.
ЗА 130 РОКІВ В УКРАЇНІ ЗНАЙШЛИ ПОНАД ДВІ ТИСЯЧІ ТРИПІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ
Вважається, що вперше археологічні розкопки в Україні організували в 1630-х роках з ініціативи митрополита Київського і Галицького Петра Могили на місці Десятинної церкви у Києві. Систематичні дослідження розпочалися наприкінці XVIII – на початку XIX століть, коли на півдні України розкопували скіфські кургани та античні міста Північного Причорномор’я. Ще й 32-річний Тарас Шевченко працював художником на розкопках кургану Переп’ятиха на Київщині, неподалік села Мар’янівка (нині Васильківський район). Було це у 1846 році.
А окремішню археологічну культуру, яка отримала назву Трипільська, відкрив Вікентій Хвойка – знаний дослідник археологічних пам'яток, талановитий художник, один із засновників Київського художньо-промислового і наукового музею, який з часом трансформувався у Національний музей історії України та декілька інших. Своїм дійсним членом Вікентія Хвойку мали за честь визнати 11 наукових товариств. Дослідник багато їздив по селах навколо Києва, розпитував місцевий люд про знахідки давніх речей і черепків. А вже опісля починав розкопки.
У 1893 році Вікентій Хвойка відкрив Кирилівську стоянку на київському Подолі і виявив перші знахідки загадкової культури періоду енеоліту (мідно-кам’яної доби). А за чотири роки він розкопав поселення поблизу села Трипілля. Серед усього іншого – залишки яскраво розмальованої кераміки з привабливими і непростими для розуміння сучасників складними візерунками.
Відтоді ту далеку минувшину й називають Трипільською культурою. Ці відкриття змінюють наші уявлення про давню історію Європи так само, як свого часу розкопки античної Трої та Мікен. (Йдеться про дослідження Генріха Шлімана в 1860-х на території сучасної Туреччини та його ж розкопки, розпочаті в 1876 році у Греції).
Доктор історичних наук Михайло Відейко каже, що на території України до сьогодні знайдено понад дві тисячі поселень Трипільської культури. Науковці дослідили, що просторові межі трипільців поширені від Карпат да лівобережжя Дніпра. Найвідомішими на території нашої країни є 11 поселень–велетнів. За понад 200 км від Києва на Черкащині між селами Легедзине та Тальянки знаходиться найбільше із них, яке займає близько 340 га. А ще – Доброводи, Косенівка, Майданецьке, Чичиркозівка, Небелівка. У Легедзиному знаходиться центр заповідника, який ними опікується, а також найбільший в Україні музей Трипільської культури.
«Саме у часи існування трипільського світу життя та побут людей набули звичного для нас вигляду, – розповідає Михайло Відейко, який з 1972 року досліджує ці пам’ятки археології. – Саме тоді у нашому краї почали плавити метал, випалювати посуд у гончарних горнах, прясти і ткати. Було створено світ речей, який нам близький та зрозумілий: стали не лише будувати будинки, а й наповнювати їх хатнім начинням – стіл, стільці, посуд... У господарстві з’явилися такі незамінні речі, як серп і металева сокира. Люди вдяглися в зручний та красивий одяг з текстилю. Отже, там, у трипільському світі та на його «околицях», цілком слушно шукати певні витоки, першопочатки світу сучасного».
У ЧОМУ УНІКАЛЬНІСТЬ НЕБЕЛІВСЬКОГО ХРАМУ
На місцях трипільських поселень археологи знаходять багато решток посуду, менше залишків будинків, іноді – поховання. Не рідкість – коли натрапляють на робочі інструменти: з кісток, каміння, кременю і навіть металу. Буває, знаходять обвуглені зерно чи частини тканини. І кожна така знахідка поступово обростає своєю історією.
Одне з трипільських поселень знайшли біля села Небелівка – це сучасна Кіровоградщина, ближче до Черкащини. Дослідження українських і британських науковців доводять, що там понад шість тисяч років тому було велике трипільське протомісто. Його площа – 238 гектарів, на яких розміщувалися майже півтори тисячі (!) різних за призначенням будівель. Мешкали там близько 7 тисяч трипільців.
І там же були відкриті залишки найбільшого із розкопаних стародавніх храмів в Європі, якому 6 тисяч років. Небелівський храм на 2 тисячі років давніший за знаменитий Стоунхендж у Великобританії, що за 130 кілометрів від Лондона.
Залишки Небелівського храму досліджувала українсько-британська археологічна експедиція, яка працювала у 2009-2016 роках. Розкопки храму провели у 2012 році, вони тривали два місяці. Вітчизняні вчені впевнені, що будівля була частково двоповерховою і мала загальні розміри близько 20 на 60 метрів (загалом 1200 кв.м). У цій навіть за сучасними мірками величезній споруді, зведеній із дерева і глини, археологи виявили на першому поверсі залишки 7 вівтарів. Храм розміщувався головним входом у бік сходу сонця, промені якого в певні дні та години могли потрапити всередину храму.
Загалом на поселенні було понад десяток культових споруд, решта були меншого розміру. Отож дослідники висловлюють думку, що великий Небелівський храм виконував функцію центрального релігійного осередка. На це вказують і розміри храму, і місце його розташування у найвищій точці поселення. Тому Михайло Відейко вважає відкриття Небелівського храму археологічною сенсацією, значення якої ще до кінця не осмислене. Адже вважалося, що в трипільських поселеннях взагалі не було і не могло бути храмів. Поширена думка, що у ті давні часи релігії ще не існувало, а були лише «вірування» – «культ вогню», «культ жінки» і тому подібне. А ця знахідка доводить, що культові споруди, які є однією з фундаментальних ознак цивілізації, була частиною історичної та культурної спадщини трипільців.
До речі, в експедиції у Небелівці брали участь представники 14 країн! Михайло Відейко вивчав Трипільську культуру разом із фахівцями зі Сполучених Штатів, Малайзії, Японії, Британії, Польщі, Німеччини, Італії… Тепер у світі вже є фахівці з Трипільської культури, які захистили дисертації у Британії та Німеччині.
Два макети храму, які представлено на виставці про Трипільську культуру на першому поверсі Бібліотеки КПІ імені Григорія Денисенка, створив залюблений у старовину Володимир Перегінець. Запрошував для консультації учасників розкопок: Наталію Бурдо і Михайла Відейка, обговорюючи з ними зроблене. Це дало змогу відтворити чимало цікавих та важливих деталей. Кожна реконструкція має 2 метри у довжину і 70 см у висоту. Щоби уявити реальні розміри, треба все помножити на 30.
Тепер усі бажаючі можуть познайомитися не лише з комп’ютерними, але й натурними реконструкціями. Макети показують різні можливі варіанти відтворення інтер’єрів та зовнішнього вигляду храму. Розставлені всередині фігурки людей, культовий посуд дуже вдало оживляють ці реконструкції.
В експозиції, яка діятиме до 23 січня, також представлена авторська реконструкція унікальних предметів Трипільської культури, зокрема, посудина з розписним декором V тисячоліття до нашої ери (тобто їй близько 7 тисяч років), загадковий «бінокль» і священна реліквія представленого храму – Небелівський диск. Усе зроблено за фрагментами, виявленими 2012 року під час розкопок у храмі.
ТРИПІЛЬЦІ МАЛЮВАЛИ ФАРБАМИ З МОЛОЧАЮ Й УДОБРЮВАЛИ ЗЕМЛЮ
Розкопати давню будівлю, поселення – це лише маленька частина роботи археологів. Потім треба розпізнати і реставрувати речі й об’єкти, провести різні дослідження методами природничих наук. Для датування і визначення того, скільки років артефакту, – застосовують здобуток ядерної фізики – ізотопний аналіз.
Дуже великі можливості відкриває археометрія. Це розділ археології, який використовує для отримання додаткової інформації методи природничих наук. Наприклад, антропологія вивчає рештки людей, зоологія – рештки тварин. Інші науковці вивчають давні будівлі та їхнє наповнення – які використовувалися будівельні матеріали, з чого зроблено посуд та інструменти. І тільки поєднання всіх результатів різних досліджень з матеріалами розкопок дає можливість більш-менш вірогідно реконструювати життя у ті давні часи.
Скажімо, за кілька років до повномасштабної війни склад трипільської фарби, якою розмальовували миски, на своєму обладнанні вивчали… криміналісти. Вони й вивели науковців на рослину, яка у нас росте всюди – молочай. Виявляється, якщо з нього вичавити біленьке молочко, додати до нього ще деякі компоненти, а на ньому розвести пігменти – то вийде фарба, яка триматиметься на посуді вже 6 тисяч років!
Цими дослідженнями займалася кандидат історичних наук Тетяна Гошко з Київського університету Бориса Грінченка, яка провела навіть випробування фарб, відтворених за реконструйованими «трипільськими» рецептами. Для цього біля музею Вікентія Хвойки у Халеп’ї на Київщині збудували копію давнього гончарного горна. У ньому випалювали дослідні зразки та встановили: у трипільців Подніпров’я цілком могло бути виробництво мальованого посуду.
Широкий спектр нової інформації відкриває ізотопний аналіз кісток із трипільських поховань. Про те, чим харчувалися ці люди, підказують відбитки рослин на кераміці та обвуглені зерна. Переважала рослинна їжа, з кульбабами та корінцями очерету включно. Вирощували горох і злаки: пшеницю та ячмінь – це як нині. Виявляється, інформативним є й пилок давніх рослин, він може зберігатися теж тисячі років.
Трипільці були вправними хліборобами і загалом добре розвивали сільське господарство. Дослідження два роки тому довели, що й свинок вони годували зерном.
Є ще одна підтверджена сенсація: використання трипільцями органічних добрив 6 тисяч років тому! Наразі це найдавніші свідчення їх застосування в Європі. Про це свідчать зроблені дослідниками з Німеччини ізотопні дослідження решток кісток тварин і рослин, знайдених на трипільському поселенні у Майданецькому. Так от – підвищений вміст зокрема ізотопів азоту означає, що рослина росла на полі, де застосовували органічні добрива. Якщо ж цим зерном годували тварин, то відповідні ізотопи виявлять і в їхніх кістках. Що, власне, і зробили дослідники.
Михайло Відейко розповідає: «Один із міфів про трипільців, що вони – мирні хлібороби, які були не здатні себе захистити. Мовляв, прийшли з степів войовничі кочівники – і зникла цивілізація. Нічого подібного! Трипільська – це одна з найбільш озброєних цивілізацій свого часу на європейському континенті. В епоху протоміст трипільці використовували металеву зброю: сокири, кинджали. Їх робили за своїми технологіями з видобутої на цих територіях міді. Єгипет у ті часи воював ще кам’яною зброєю»…
На відкритті виставкового проєкту про Трипільську цивілізацію у КПІ у Києві один з співорганізаторів Іван Заєць, депутат п’яти скликань Верховної Ради України, сказав: «Війна поставила питання руба: бути нам чи не бути, тож ми маємо не втрачати оптимізму. Навпаки, ми повинні показати, що українці є славна нація, яка має такі надглибокі витоки, а отже вона незнищенна».
Валентина Самченко, Київ
Фото Руслана Канюки і надані Михайлом Відейком
