Одеська поетеса: у текст до пісні Джамали "Мій брате" – ніби дала й частинку себе

Тетяна Милимко – одеська поетеса, співачка та головна редакторка одного з провідних місцевих ЗМІ. Попри відповідальну посаду, жінка встигає приділяти час поезії та виступати на благодійних вечорах. Її вірші набирають мільйонні перегляди в соцмережах, їх поширює начальник Миколаївської ОВА Віталій Кім.

Нещодавно Джамала презентувала нову пісню "Мій брате", текст якої написала Тетяна. Саме від цієї співачки Тетяна вперше почула про себе «поетеса», і це додало їй віри в себе.

Про поезію, мрії, війну та бажання жити Тетяна Милимко розповіла кореспондентам Укрінформу.

ХОВАЛА ЗОШИТ З ВІРШАМИ Й СОРОМИЛАСЯ ЇХ

Тетяна почала писати в 6 років. Першим твором було маленьке оповідання про домовика. Тоді дитині здавалося, що так роблять усі люди, що писати – так само природно, як чистити зуби. Вірші ж почали з’являтися пізніше, у 12–13 років, коли дівчинка вперше закохалася.

Свої твори Тетяна ховала і соромилася їх. Одного дня зошит з поезією знайшла її мама та показала написане своїм подругам.

- Я відчувала, що провалюся під землю. Мама пишалася мною, а я, коли дізналася, що вона читала вірші іншим, закрилася ще більше, – розказує Тетяна.

Уперше самостійно показати вірші наважилася вчителю літератури, коли отримала відмінно за твір.

- Він узяв зошит, прочитав вірші та виправив купу помилок. Я на все життя запам’ятала його відповідь. Він сказав: «“Не“ з дієсловами пишеться окремо». Тоді я заховала зошит ще глибше, аби вже ніхто ніколи не знайшов його, – згадує поетеса.

Тетяна крилася зі своєю поезією до 17 років, а тоді захопилася музикою, почала писати пісні та грати на гітарі. Так народився гурт «Да Біт».

- Ми перемогли на фестивалі «Червона рута» у 2005 році. Тоді я відчула, що в моєї творчості є потенціал. Ми були єдиним гуртом з Одеси, який переміг на цьому фестивалі, на всеукраїнському рівні, у номінації «Рок-музика», – розповідає Тетяна.

ДЖАМАЛА СТАЛА МАЯКОМ У ТВОРЧОМУ СВІТІ

Так сталося, що пісню «Дозволь» у виконанні «Да Біт» випадково почула Джамала. Їй сподобалося, вона написала повідомлення Тетяні у фейсбуці, але воно потрапило у спам. Милимко побачила його майже через місяць і подумала, що це жарт. У повідомленні йшлося про те, що Джамалі дуже до вподоби вірші одеської поетеси і вона хоче співпрацювати з Тетяною.

- Де Джамала, а де була я! Я свої вірші не лише не показувала нікому, я їх навіть перестала зберігати. Написала – і загубила папірець. Така-от арттерапія, – розказує поетеса.

Джамала попросила Тетяну надіслати їй кілька віршів. Поетеса відтворила їх з пам’яті та зрештою відправила співачці 10 текстів.

- Посеред ночі вона надіслала мені нариси майбутньої пісні «Крила», сказала, що написала музику на мої вірші. Ми працювали над цією піснею пів року, змінювали слова, відточували текст. Вона презентувала цю пісню на Нацвідборі до Євробачення у 2018 році, сказала, що слова до неї написала поетеса з Одеси Тетяна Милимко. Це був перший раз, коли мене назвали поетесою! Джамала стала для мене таким маячком у творчому світі. Завдяки їй я перестала соромитися своїх віршів, – згадує Милимко.

Недавно Джамала випустила ще одну пісню на слова Тетяни Милимко. Вона називається «Мій брате». Твір присвячено загиблому під Бахмутом військовому Сейрану Кадирову, який воював за Україну. Сейран був родом з рідного села Джамали в Криму – Малоріченського.

«Рік тому, у січні, я втратила дуже близького друга, брата, але спогади про нього були настільки світлими, що якось я не могла плакати доти, поки не написала цю пісню. “Мій брате”.

Вже моя улюблена співавторка Тетяна Милимко (“Крила”), як завжди, весь мій потік емоцій привела до ладу, і от в той момент я заплакала, але знову якимись світлими сльозами. За цей час війни подібних історій, на жаль, у нас дуже багато. Найменше, що ми можемо зробити для людей, яких ми любили і які померли, захищаючи нас,  – памʼятати, згадувати, не боятися їх любити, любити спогади про них, згадувати їхні жарти, музичні смаки, цитувати їх», – написала співачка у фейсбуці.

За словами Тетяни Милимко, працювати над створенням цієї пісні їм було на диво легко.

- Під час написання тексту я віддала частинку себе, бо теж знаю, як нестерпно важко втрачати близьких, – каже Милимко.

«МИ ВАС НЕ ЧЕКАЛИ»

На початку повномасштабної війни вірш Тетяни «Когда вы на нас напали» став вірусним і отримав мільйонні перегляди в тіктоку. Рядки народжувалися в укритті, де Тетяна ховалася з дітьми та двома бабусями. Згодом авторка переклала вірш українською. Також є варіанти перекладів англійською та німецькою мовами для європейської авдиторії.

- У перший тиждень повномасштабного вторгнення мені здавалося, що я не можу навіть говорити, не те що писати. Але слова народилися. Це був спосіб відповісти тим людям, росіянам, які ще рік тому приїжджали до Одеси та співали зі мною в караоке, тим людям, з якими я товаришувала. Цей текст став популярним, мабуть, тому, що багато українців в ньому знайшли те, що хочуть сказати родичам, колишнім друзям та знайомим з Росії. «Ми вас не чекали». Вперше я прочитала вірш в ефірі телемарафону, мої діти записали виступ та залили його в тікток. Якась дівчина додала на мої слова відеоряд з першими кадрами війни. Також це відео запостив Віталій Кім, – згадує Тетяна.

Проте хоча вірш-звернення був присвячений «екстоваришам з-за порєбрика», відгуку звідти Тетяна не почула.

Але вона не полишала надії «достукатися» до тих росіян, які не підтримували війну: в етері каналу «Дождь» розповідала правду про вторгнення.

- Тоді я ще вірила, що там є з ким говорити, що опозиція масово вийде на площу. Тоді б не було такої війни, яку ми бачимо тепер. Я виходила з посилом: люди, ви ж тут відпочивали, на власні очі бачили, що немає тут ніяких нацистів. Тільки чеки в “Ібіці” (нічний клуб у моря в Одесі, – ред.) залишали... Але мене там не чули. Вдруге мене просили вийти в етер уже під час блекаутів. Але їх цікавило не те, як ми виживаємо, а чому знесли пам’ятник Катерині. Вони хотіли лише хайпу. Я відмовилася. Бо надії бути почутою вже не було, – згадує поетеса.

Також Тетяна є авторкою блогу про війну в Україні у виданні TAZ. Коли німецькі колеги відзначали свій день народження, запросили й Милимко. Тоді одеська поетеса відмовилася стояти на одній сцені з представниками російської преси.

- Мені запропонували зі сцени розказати про події в Україні. Я не знала, що запрошені й росіяни. Ми мали виходити разом: «хороші» росіяни, я та представниця Криму. Мені було б перед своїми дітьми соромно вийти на сцену з росіянами! Ми попросили вибачення і виступили після них. Коли я сказала, що Одеса була, є і буде українським містом, весь зал аплодував стоячи. Це був дуже важливий меседж, – каже Милимко.

ДИВО МАЄ СТАТИСЯ

Тепер Тетяна бере участь у поетичних читаннях для підтримки ЗСУ та переселенців.

- Наразі сцена стала камерною, з хвилиною мовчання перед виступом. Концерти тепер цілеспрямовані, а не розважальні. Завжди є присвята тим людям, задля яких і завдяки кому ми стоїмо на сцені. Головний меседж у моїй поезії – потрібно вірити в диво, і воно відбудеться. Всією своєю енергією я ніби наполягаю, що диво має статися, – ділиться поетеса.

Тепер Тетяна працює над новою збіркою віршів «Війни не буде».

- Таку фразу казали багато людей. Книга про те, як саме «не буде» війни і як у цьому виживати, як знаходити змогу радіти під час війни, щоб пережити це жахіття, – каже поетеса.

Першу книгу Тетяна видала ще до війни. Надруковано її було за системою передплати. Милимко каже, що для виходу у світ «Війни не буде» така система розрахунку не підійде, тому вона шукає інші шляхи, щоб оплатити друк.

ЯКЩО ЛЮДИНА – ОКЕАН, ТО КИТ – УСМІШКА НА ЇЇ ОБЛИЧЧІ

Тетяна – велика любителька китів. В її особистій колекції – безліч речей з зображенням цих створінь: сережки, кулони, елементи одягу та інтер’єру, сумки та м’які іграшки.

- Одного разу я дивилася у дзеркало і зрозуміла, що наша усмішка схожа на кита. А кит – це велика та сильна істота. Наша усмішка має таку ж силу, як кит в океані. Того дня я почала писати вірші про китів.

За словами Милимко, уже протягом п’яти років не минає й дня, щоб їй не надіслали картинку з китом чи не подарували б якусь дрібничку з його зображенням.

А одного дня здійснилася мрія жінки «познайомитися» з об’єктом свого натхнення – Тетяна на власні очі побачила китів.

- Найсильнішою та найчеснішою моєю мрією було побачити китів. Разом зі мною, здається, цю мрію проживало й усе моє оточення. На всі свята мені бажали побачити китів. А коли почалася війна, мені стало так страшно померти і не побачити їх! Я не знаю, коли закінчиться війна і чи я доживу до того. Але знаю, що була б людиною «не дуже», коли б не справдила свою мрію, – розказує Тетяна.

Коли жінка поверталася з Німеччини, де відвідувала святкування на честь видання TAZ, вона отримала есемес від авіакомпанії. Повідомляли, що можна придбати квиток до Ісландії за 50 євро. Так збіглося, що це був Тетянин день народження.

- Я подумала: 50 євро за мрію! Треба це зробити! Якщо помру, то щасливою. В Ісландії я орендувала авто і жила в ньому три доби на березі океану, поки не закінчився шторм. Їла сиру рибу, яку сама й солила, бо в Ісландії все дуже дорого. Зрештою мені вдалося вийти в океан на невеличкому судні разом з іншими туристами. Я побачила з десяток китів. Я плакала від щастя. Бонусом я ще побачила північне сяйво. Нереальне відчуття життя! – згадує Тетяна.

Вона жартує, що тепер мріє попірнати з китами.

- А насправді я мрію жити. Мрію, щоб усі мої друзі та знайомі повернулися живими та неушкодженими з війни. Мрію повернути їх на ті місця, звідки вони були взяті: той – журналіст, той – музикант, той – комп’ютерний майстер. Мрію побачити їх за звичною для них справою. Мрію гідно їх тут зустріти і стати їм провідником у цей світ, у світ, який вони для нас героїчно вибороли. Але, певно, останнє – це не мрія, а мета, – каже поетеса.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото: інстаграм Тетяни Милимко